Капітал як фактор виробництва. Капітал як ресурс тривалого використання; форми капіталу.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Капітал як фактор виробництва. Капітал як ресурс тривалого використання; форми капіталу.



КАПІТАЛ це економічні блага у фінансовій, фізичній та інтелектуальній формах, що знаходяться в постійному взаємообумовленому русі, здатні приносити доход, впроваджені своїми власниками у відтворю вальний процес як фактори вироб­ництва та інвестиційні ресурси, функціонування яких в економічній системі маг. просторові, часові та вартісні характеристики, пов'язані з факторами ризику і ліквідності, та е об'єктом суспільних відносин та управління.

Форми капіталу:

1) фізичний, виробничий або технічний капітал (сукупність матеріальних засобів виробництва, які збільшують продуктивність людської праці: станки, комп'ютери тощо);

До сукупного запасу фізичного капіталу західна теорія відносить основні фонди, які збільшуються шляхом інвестицій. Разом із землею фізичний капіталутворює речове багатство країни. Капітальний актив розглядається як благотривалого користування, тому центральну роль в теорії капіталу відіграє час. З ним пов'язані такі проблеми як невизначеність і ризик. Багато показниківвикористання капіталу носять прогностичний характер, розглядаються якмайбутні очікувані потоки. Час враховується при побудові кривих попиту накапітал і пропонування капіталу, а також при визначенні ціни капітальногоактиву. Зростання запасу фізичного капіталу відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції це процес створення нового капіталу, який вимагає витрат фінансових ресурсів. Сучасна велика фірма має три джерела фінансування довгострокових інвестиційних проектів.

• власні грошові ресурси (нерозподілений прибуток);

• залучені (випуск акцій);

• позичені (облігації, банківський кредит).

 

2) фінансовий, або грошовий (отриманий в результаті торгових, або банків ких операцій);

До фінансового капіталу відносять грошові ресурси, що спрямовуються на розвиток виробництва. Фінансовий капітал сам по собі речовим багатством не вважається. Фінансове багатство має цінність лише тому, що втілює в собі право на речове багатство. Гроші також не вважаються економічним ресурсом, оскільки неспроможні безпосередньо виробляти товари чи послуги. Але вони надають можливість придбати реальне багатство у вигляді фізичного капіталу (устаткування споруд, будівель виробничого призначення), використання якого забезпечує потік прибутків у тривалому періоді. Зрозуміло, що маючи на меті максимізацію прибутку, власник фізичного капіталу зацікавлений у постійному зростанні його запасу.

 

3) юридичний капітал (сукупність прав розпорядж- ння деякими цінним[1] ь перами, коштовностями, причому ці права надають :х власнику доход беї ч стосування відповідної праці, наприклад, дивіденди),

4) людський капітал (фізична чи розумова діяльність людини, її знання, на­вички, уміння, талант, здібності та інші обдарування),

5) інтелектуальний капітал (об'єкти інтелектуальної власності, інноваційні розробки, які дозволяють розвиватися та збільшувати доход в умовах науково- технічного прогресу.

Об'єктом купівлі-продажу на ринку послуг капіталу (орендному ринку) є капітальні послуги. Орендні відносини виникають, коли власник нерухомого майна передає його в тимчасове користування іншій особі за певну плату.

У цьому процесі відбувається відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Функціонуючий підприємець за допомогою оренди має можливість отримувати прибуток від чужої власності, а власник нерухомого майна також одержує доход, не витрачаючи ніяких зусиль на організацію виробництва. Орендні відносини відомі ще з стародавніх часів. У Кодексі царя Хаммурапі

(XVIII ст. до н.е.) вже були регламентовані умови оренди землі. З розвитком капіталізму орендні відносини поширились на житлові та торгівельно-промислові приміщення, устаткування і т.п. об'єкти. Вважають також, що найманий робітник здає в оренду свою власність на працю, оскільки фірма тимчасово користується послугами ресурсу "праця".

Ціна капітальних послуг одержала назву рентної оцінки капіталу. На практиці вона формується як орендна плата. Орендна плата, зазвичай, обчислюється в розрахунку на рік (річна). Величина орендної плати, яка дозволяє власнику капіталу покрити альте-рнативні витрати, пов'язані з володінням даним капітальним активом, називається мінімально прийнятною рентною оцінкою використання капітального активу. її рівень визначається трьома факторами:

• реальною процентною ставкою за кредит;

• ціною капітального блага;

• нормою амортизації.


Попит та пропозиція капіталу. Поняття вибору у часі. Споживання та інвестиції. Уподобання у часі. Побудова бюджетного обмеження для випадку вибору обсягів споживання між теперішніми та майбутніми періодами. Оптимальний вибір.

Формування фінансових ресурсів і їх використання є довготривалим процесом, тому пов'язане з так званим міжчасовим вибором (вибором у часі).

Теорія міжчасового вибору ґрунтується на тому, що кожен економічний суб'єкт повинен визначитись, як використати свої грошові доходи у певному періоді найбільш раціонально. Приймаючи рішення щодо використання грошових коштів у довгостроковому періоді, суб'єкт змушений пожертвувати сьогоденним поточним споживанням заради виграшу в майбутньому. Так, домогосподарство, приймаючи рішення про заощадження певної частини свої обмежених доходів, повинно скоротити поточне споживання. Фірма, яка приймає рішення про будівництво нового заводу, повинна враховувати, що, вкладаючи кошти в інвестиції щорічно, вигоду вона одержить лише через кілька років, коли об'єкт буде введено в експлуатацію.

Часові переваги — схильність індивіда віддавати перевагу реальному благу тепер, ніж відкладати його одержання на майбутнє. Часові переваги можуть бути таких видів: Позитивна часова перевага означає, що більше однієї грошової одиниці в майбутньому необхідно для компенсації відмови від можли­вості витратити одну грошову одиницю в поточному періоді, Нульова часова перевага означає, що споживач відмовиться від однієї грошової одиниці поточного доходу в обмін на одну грошову одиницю доходу в майбутньому, таким чином його доход не зміниться. Від 'ємна(негативна) часова перевага означає; що споживач буде робити заощадження в поточному періоді навіть якщо відмова від однієї одиниці поточного споживання призведе до отримання менше од­нієї одиниці в майбутньому споживанні.

Структуру уподобань домогосподарства у часі зручно зобразити за допомогою поверхонь байдужості. Припустимо, що домогосподарство оцінює своє сьогоднішнє і майбутнє споживання за допомогою функції корисності: де Со - поточне споживання; С 1- майбутнє споживання.

Якщо нам відомі міжчасові уподобання споживача, то можемо побудувати модель бажаного міжчасового вибору у споживанні графічно рис. 16.1).

Горизонтальна вісь на рис. 16.1 відповідає обсягу споживання доходу в поточному періоді, а вертикальна - обсягу споживання в майбутньому періоді. Криві U1t, U2t –це криві байдужості індивіда для різних рівнів корисності. Кожна точка на кривій байдужості показує комбінацію поточного і майбутнього споживання, які однаково корисні для споживача. Важливою характеристикою уподобань у часі є схильність індивіда жертвувати поточним споживанням заради майбутнього споживання. Кількісновеличину цієї схильності можна виразити через граничну норму часової переваги, або заміни у часі MRTP. Гранична норма часової переваги (MRTP) показує, заради скількох додаткових одиниць майбутнього споживання (С1) людина погодиться відмо­виться від однієї одиниці поточного споживання (С0), тобто, яка зміна споживання в майбутньому періоді припадає на одиницю зміни спожи­вання у поточному періоді за умови сталого рівня корисності для індивіда: МRТР = ∆С1 /∆С0. Гранична норма часової переваги є величиною від'ємною. Для збереження рівня корисності зменшення поточного споживання повинно супроводжуватися збільшенням майбутнього споживання, і навпаки, тобто прирости С0 і Сі є різноспрямованими.

Крива байдужості має від'ємний нахил, який вимірюється за абсолютною величиною граничної норми часової переваги. MRTP є величиною спадною, подібно до інших норм заміни, які ми розглядали раніше, тому що з нарощуванням поточного споживання цінність кожної додаткової його одиниці стає все меншою для майбутнього споживання. Крива байдужості міжчасових уподобань дає нам модель бажаного розподілу споживання індивіда в поточному імайбутньому періодах. Але реалізація цієї схильності домогосподарства до споживання і заощадження залежить від його фінансових можливостей. Заощадження починається лише з певного рівня поточного доходу. Певний вплив на вибір має також ставка проценту.

Розглянемо модель можливого міжчасового вибору (рис. 16.1) з врахуванням цих обмежень (доходу I та ставки проценту і). Нехай поточний доход I0 розподіляється між споживанням Со і заощадженням So: Споживач повинен оцінити для себе корисність сьогоднішнього і майбутнього споживання з врахуванням процентної ставки i, а також власних міжчасових уподобань. Якщо приймаємо, що заощадження поточного періоду So через рік перетворяться на майбутнє споживання С1, тоді цінність заоща-дженої суми через рік перетвориться на: Це - рівняння міжчасової бюджетної лінії домогосподарства, яка графічно зображається прямою лінією з від'ємним нахилом. На рис. 16.1 зображені дві бюджетні лінії C0I1 i C0I2. Нижче ми пояснимо їх положення. Кожна точка на бюджетній лінії визначає можливу комбінацію рівнів споживання у поточному і майбутніх періодах в залежності від поточного доходу домогосподарства і ставки проценту.

Міжчасова бюджетна лінія будується за двома крайніми варіантамиспоживання у часі: 1 варіант: весь поточний доход споживається у поточному періоді, тоді С00, С1=0 - це буде точка перетину бюджетної лінії з горизонтальною віссю; 2 варіант: весь поточний доход заощаджується і споживається в наступному періоді, тобто - це точка перетину бюджетної лінії з вертикальною віссю.

Нахил міжчасової бюджетної лінії за абсолютною величиною дорівнює відношенню:

Він показує, на скільки одиниць майбутнього споживання перетворюється кожна заощаджена одиниця поточного доходу за існуючої процентної ставки.

Таким чином величина (1 + ί) є альтернативною вартістю одиниці поточного споживання. Зміна поточного доходу не змінює кута нахилу міжчасовоїбюджетної лінії, вона лише зміщується паралельно до попередньої лінії в напрямку зміни доходу. Але за зміни процентної ставки кут нахилу бюджетної лінії змінюється. На рис. 16.1 нижня бюджетна лінії відповідає процентній ставці i 1 а верхня - ставці і2, вищій за попередню.

Оптимальний вибірз усіх можливих досягається в точці дотику даної бюджетної лінії з котроюсь із кривих байдужості. Точка дотику відповідає умові:

Геометрично це означає рівність кутів нахилу міжчасової бюджетної лінії та кривої байдужості міжчасових уподобань. Отже, найкращим буде вибір, для якого майбутня цінність однієї заощадженої гривні згідно уподобанням індивіда , збігається з майбутньою ринковою цінністю заощадженої гривні за існуючої процентної ставки. В точці оптимального міжчасового вибору максимізується сукупна корисність споживання поточного і майбутнього періодів.

Тут домогосподарство знаходиться в рівновазі щодо міжчасового вибору (споживання і заощадження). Будь-який інший варіант вибору у часі буде або недосяжним через бюджетне обмеження, або гіршим з точки зору рівня корисності.


Вступ до аналізу інвестиційних рішень. Поняття дисконтованої величини. Види процентних ставок. Реальна та номінальна процентні ставки. Рівень дохідності, прибуток на капітал. Поняття теперішньої та майбутньої вартості у прийнятті інвестиційних рішень.

Капітал – це виробничий ресурс тривалого використання, при застосуванні якого створюється продукція. Капітал поділяється на основний та оборотний. Основний капітал – та частина виробничого капіталу, який приймає участь у процесі виробництва багато разів і частинами по мірі свого зносу переносить свою вартість на готову продукцію. Витрати на створення, розширення, реконструкцію та переобладнання основного капіталу називають інвестиціями. Інвестиційні рішення підприємств зумовлені необхідністю компенсування фізичного та морального зносу капіталу та можливістю отримання доходу від поповнення або оновлення основних виробничих фондів. Основою прийняття інвестиційних рішень є альтернативна вартість капіталу.

В реальній дійсності це виглядає як порівняння вартості одиниці капіталу в даний момент з майбутнім прибутком, який забезпечується цією одиницею вкладень. Іншими словами визначається теперішня вартість майбутніх доходів. Дисконтування – це приведення вартості економічних показників майбутніх років – доходів, витрат, прибутку тощо, до їх сучасної поточної вартості або альтернативної цінності, що здійснюється у такий спосіб:

де PDV – теперішня дисконтована приведена вартість майбутнього доходу; FV – майбутня вартість доходу; i – ставка дисконтування (зазвичай облікова або процентна банківська ставка) у десятковому вимірі; t – кількість періодів (років), що передують отриманню доходу.

Дисконтована вартість (PDV) у чистому вигляді це та сума грошей, яку треба покласти в банк, щоб через визначену кількість років t одержати бажану суму грошей FV. Дисконтована вартість є оберненою величиною майбутньої вартості сьогоднішнього доходу, яка через кілька років буде більшою за рахунок того, що ефективне використання цих коштів (альтернативна вартість) передбачає одержання певного доходу. Найпростіший варіант альтернативного інвестуванню використання вільних коштів – це їх розміщення в банківських установах (або купівля без ризикових цінних паперів), що приносить гарантований щорічний процентний доход.

Майбутня вартість сьогоднішнього доходу (певної суми грошових коштів) розраховуються як обернена величина PDV за формулою:де FV – майбутня вартість сьогоднішнього доходу; К – сьогоднішня (поточна) вартість грошових коштів; і – ставка банківського проценту; t – кількість років.Дисконтована вартість (PDV) зменшується, якщо збільшується відсоткова ставка та тривалість періоду, що передує одержанню доходу і зростає у разі їхнього зменшення.

Теперішня (приведена) дисконтована вартістьпотоку доходів (або видатків) за кілька років визначається як сума дисконтованих вартостей доходів (або видатків), які мають бути отримані (здійснені) кожного року:

,де TR – очікуваний доход відповідного року; i – ринкова відсоткова ставка у певному періоді у десятковому вимірі; t – кількість років.

За наведеною методикою обчислюється поточна вартість (ринкова ціна або курс) строкових облігацій або інших цінних паперів, за якими щорічно (або з іншою періодичністю) виплачується певний доход.

Курс (цінність) довічних цінних паперів, повернення номінальної вартості яких не передбачається, визначається за методикою капіталізації доходу – обчислення суми грошей PDV, яку треба внести на депозитний рахунок в банківську установу, щоб за поточної ставки банківського проценту i отримувати щорічний процентний доход K, що дорівнює доходу від цінних паперів:

Ефективність (доцільність) інвестиційних проектів оцінюється показником чистої приведеної (теперішньої) вартості (NPV), який обчислюється у такий спосіб:де (TRТC)1,...,t – чистий доход від реалізації інвестиційного проекту, одержаний у відповідному році; i – ринкова ставка банківського проценту; t – тривалість періоду (кількість років), протягом якого реалізується інвестиційний проект; I – сьогоднішня вартість інвестиційних витрат.

Якщо реалізація інвестиційного проекту передбачає здійснення періодичних інвестиційних видатків, то чиста приведена вартість інвестиційного проекту визначається як різниці між сумою дисконтованої вартості одержаного від реалізації проекту чистого доходу і сумою дисконтованої вартості потоку інвестиційних видатків, а саме: .

Якщо надходження чистого доходу від реалізації проекту і видатки на його фінансування здійснюються щорічно, чисту приведену вартість можна розрахувати у такий спосіб: .

Інвестиційний проект є доцільним, якщо його чиста приведена вартість має додатне значення: NPV ≥ 0. Отже, вкладати капітал доцільно, якщо дисконтована сума майбутнього потоку доходів від реалізації інвестиційного проекту перевищує вартість інвестування. Що більша величина чистої дисконтованої вартості інвестиційного проекту, то вища його ефективність. Основним вимірником для доходу на капітал є прибуток Pr, а основним показником ефективності функціонального використання капіталу єнорма прибутку Pr', яка обчислюється як відсоткове відношення щорічного чистого прибутку до інвестованого капіталу і показує річний приріст вкладеної одиниці капіталу у відсотках: . Норма прибутку на капітал визначає напрями інвестування (вкладення грошей для отримання доходів у майбутньому).

Основний вимірник ефективності інвестиційного проекту – це внутрішня норма окупності інвестицій (IRR).Вона дорівнює ставці дисконтування (проценту), яка перетворює чисту приведену вартість інвестиційного проекту на нуль:

.Внутрішня норма окупності – це максимальна ціна капіталу, яку фірма може сплачувати, щоб інвестиційний проект залишався ефективним і був доцільним. Отже, інвестиційний проект є доцільним і фірма збільшує прибуток від його реалізації доти, доки норма чистого прибутку не зрівняється із внутрішньою нормою окупності, тобто доки норма чистого прибутку не зрівняється зі ставкою позичкового проценту:Pr' ≥ IRR = r

Гранична чиста норма окупності – це різниця між граничною внутрішньою окупністю і ставкою позичкового проценту: Pr' – r. Саме співвідношення норми чистого прибутку і ставки процента є головним критерієм здійснення інвестиційних проектів. І цей критерій застосовується незалежно від того, за рахунок яких коштів – власних чи позичених (кредиту) здійснюється інвестиційний проект.

Коли підприємець здійснює інвестиційний проект за рахунок власних коштів, він фактично відмовляється від альтернативних варіантів їх використання, зокрема від надання позики і одержання позичкового проценту, який і являє собою альтернативну вартість капіталу. Принцип альтернативних витрат зумовлює прагнення забезпечити доходність власного капталу не нижчу за ринкову.

Взагалі попит підприємства на капітал завжди є не просто попитом на певні капітальні блага (верстати, устаткування тощо), а передовсім попитом на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на ці капітальні блага і повернути їх у майбутньому з прибутком, частина якого буде сплачена за користування цими вільними коштами.

Отже, попит на інвестиції – це попит на позичкові кошти, ринок капіталу– це ринок грошового капіталу або кредитних ресурсів, а ціна капіталу– це позичковий процент, що сплачується кредитору за користування його грошами. Попит на інвестиційні ресурси визначається динамікою норми чистого прибутку від реалізації інвестиційного проекту, а рівноважний обсяг залучення інвестиційних ресурсів – співвідношенням норми чистого прибутку і ставки позичкового проценту (рис. 1).

Рис. 1. Визначення доцільності інвестицій та їхньої оптимальної величини

 

Фірма збільшуватиме прибуток від інвестицій, якщо їхній обсяг зростатиме до точки порівняння норми чистого прибутку Рr' і ставки позичкового проценту r.Для оптимізації обсягів інвестицій потрібно забезпечити виконання рівності Pr'=r(точка Е на рис. 1).

Отже, фірма максимізує прибуток, збільшуючи інвестиції доти, доки гранична доходність інвестицій MRPI – внутрішня норма віддачі від інвестицій (норма чистого прибутку) не зрівняється з граничними витратами на ресурс MRCI – ставкою позичкового проценту r. Різницю між граничною доходністю капіталу і граничними витратами на капітал називають граничною чистою окупністю інвестицій.

Обсяг попиту на капітал зростає зі зростанням норми чистого прибутку і зменшується зі зростанням ставки проценту. Обсяг пропозиції кредитних ресурсів, навпаки, зростає зі зростанням ставки проценту і зменшується у разі зниження ставки проценту. Оскільки власникам капіталу байдуже, куди буде вкладатися капітал, ринковий механізм вирівнює доходність капітальних вкладень в єдину ставку процента.

Зазвичай ставка позичкового проценту визначається не в абсолютному значенні певної суми грошей, що сплачується за користування кредитом, а у відносному вимірі – як відсоток від суми позичених грошей. Для зручності розраховують річну ставку процента.

Оскільки між наданням позики і поверненням грошей проходить певний проміжок часу, виникає проблема втрати грошима їхньої купівельної спроможності внаслідок інфляції. Тоді частина сплачуваного позичкового процента піде на відшкодування втрати купівельної спроможності наданих у позику грошей, а частина становитиме винагороду кредитора. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінальноїі реальноїставки процента.

Номінальна ставка процента rN– це грошовий вимір ставки позичкового процента за поточним грошовим курсом або за їхньою поточною купівельною спроможністю. Реальна ставка процента rR– це грошовий вимір ставки позичкового процента за незмінної купівельної спроможності грошей або скоригована з урахуванням інфляції. За спрощеною методикою реальну ставку процента rR обчислюють як різницю між номінальною ставкою у відсотках rN і рівнем інфляції у відсотках (І %), а саме : rR = rN – І %

Наведена методика не дає змоги повністю врахувати втрату купівельної спроможності усіх наданих у позику грошей. Для врахування інфляційного знецінення наданої позики реальну ставку позичкового процента розраховують у такий спосіб: де ІP – індекс цін у десятковому вимірі; rR, rN – відповідно реальна і номінальна ставка позичкового процента у відсотках.

Рівноважна ринкова ставка позичкового процента формується залежно від співвідношення попиту на кредитні ресурси та їх пропозиції. Проте у реальній господарській практиці використовують диференційовані ставки позичкового процента. Позичкова ставка, під яку надаються кредити певним господарюючим суб’єктам, зазвичай залежить від багатьох чинників, головними серед яких є:

· ступінь ризикукредитної угоди – ймовірність втрати грошей кредитором або їх неповернення позичальником. Що вищий ступінь ризику, то вища буде ставка позичкового процента;

· термін позики – довгострокові кредити, як правило, надаються під нижчу позичкову ставку, ніж короткострокові позики;

· розмір позики – більші за розміром кредити надаються зазвичай за меншу плату, дрібні кредити – під вищу ставку процента;

· ставки оподаткування кредитних установ – що вищі будуть ці ставки, то дорожчі будуть кредитні кошти і, навпаки.

На ринкову ставку позичкового процента вливає державна кредитна політика, а саме визначені Національним банком облікові ставки і ставки рефінансування.




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.243.21 (0.041 с.)