Показники концентрації ринку.

Навіть за характерними ознаками звичайно досить важко розрізнити, до якої ринкової структури відноситься той чи інший ринок. Однією з важливих емпіричних характеристик, що визначає тип ринку, вважається концентрація продавців, тобто ступінь панування фірми на ринку. Чим вищим є рівень концентрації, тим більше ринок наближається до монопольного. Монополія характеризується максимально можливим рівнем концентрації продавців, а досконала конкуренція - мінімальним.

Коефіцієнт концентрації показує процент продажу продукції фірми або декількох фірм від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм. Показник концентрації має обмеження: він не вловлює різниці між галузями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше приблизно однакових фірм. Наприклад, якщо частка однієї фірми в обсязі продажу галузі становить 77 %, а решту (23%) поділяють між собою фірми з 1%-ною часткою, то коефіцієнт концентрації чотирьох фірм буде таким же, як і в галузі, де 5 фірм контролюють по 20% продажу кожна (80 %). Проте тип ринку буде різний.

Більш точно рівень концентрації вимірюється за допомогою індекса Герфіндаля-Хіршмана (Iнн), який показує ступінь монополізації галузі або виробництва товару. Цей індекс обчислюється за формулою:

де S_i –питома вага випуску продукції окремої фірми у загальному галузевому обсязі виробництва продукції у відсотках, починаючи з найбільшої (S₁) і закінчуючи найменшою(S_N)фірмою галузі.

Для чистої монополії індекс Герфіндаля-Хіршмана має максимальне значення і дорівнює 10 000, а для досконалої конкуренції він не перевищує 100 пунктів.

Згідно з методиками прийнятими у США, галузь вважається висококонцентрованою (монополізованою), якщо I_HH ≥ 1800. Так, якщо внаслідок об’єднань або злиттів кількох фірм індекс Герфіндаля-Хіршмана зростає більш ніж на 100 пунктів, а у висококонцентрованих – більш ніж на 300 пунктів об’єднання фірм може бути заборонено.

		Безпечні	Небезпечні	Небезпечні
Значення		Безпечні	Безпечні	Небезпечні
Iнн після
злиття		Безпечні	Безпечні	Небезпечні

50 100 Приріст Iнн

У багатьох країнах індекс Iнн використовується для аналізу наслідків процесів злиття та поглинань з метою прийняття рішень щодо дозволу таких процесів. Як ми вже визначили, всі ринки за ступенем концентрації поділяються на три кате­горії: неконцентровані (Iнн < 1000), помірноконцентровані (1000 < Iнн < 1800) та висококонцентровані (Iнн > 1800). Безпечні злиття подано на рис. 1.

Рис. 1. Безпечні злиття, згідно з рекомендаціями 1992 р. у США

Із рис. 1 видно, що в процесі оцінювання агентства враховують не лише концентрацію ринку після злиття, а й приріст концентрації, який воно спричинило. Всі злиття, для яких підсумкове значення Iнн не перевищує 1000, яких приріст Iнн не перевищує 100 пунктів, також вважаються безпечними.

Ті злиття, що не потрапляють до категорії безпечних, ана­лізуються докладніше, з урахуванням умов входження в ринок, міркувань щодо ефективності тощо.

Як свідчать емпіричні дані, високий індекс концентрації є сигналом великої різниці між ціною та витратами. Цей зв'язок виявлений не тільки в теорії, а й на практиці. Є дві теорії, які пояснюють цей факт. Згідно з гіпотезою про змову, чим вища концентрація в галузі, тим менше фірми схильні конкурувати одна з одною і тим більше ціна буде відрізнятися від витрат. Раціональний висновок з цієї теорії щодо державної політики полягає в потребі роздрібнення висококонцентрова- них галузей. За гіпотезою про диференціацію ефективності, яку запропонував Г. Демсец, висока концентрація не є причиною конкуренції, а спостерігається одночасно із різницею між ціною та витратами. У галузях завжди є декілька фірм, що мають перевагу над своїми конкурентами за рахунок більш низьких витрат або якіснішої продукції. Ці переваги надають фірмі можливість домінувати на ринку, забезпечуючи високу концентрацію, і утримувати ціну на вищому рівні, ніж витрати. Якщо фірми характеризуються різними витратами, це при­зводить до асиметрії ринкових часток і збільшення значення Iнн. Тому іноді індекс Лернера визначається як середньозважена величина різниці між ціною та граничними витратами кожної фірми, де вагою є ринкові частки фірм.

Індекс Лернера (IL), який характеризуєступінь контролю монополіста за ринковою ціною обчислюється таким чином: , ,

де Р – ціна товару, МС – граничні витрати монополіста, Ed – еластичність попиту за ціною.

Індекс Лернера коливається в межах від 0 до 1. Якщо I_L = 0, ринок є досконало конкурентним, а якщо I_L = 1, ринок є чистою монополією. Отже, чим більшою є величина індексу Лернера, тим більшою є монопольна влада даного виробника.

Олігополістичне ціноутворення. Моделі олігополістичного ціно­утворення: цінова війна та її наслідки; картель та легальні угоди; таємні та мовчазні змови (лідерство у цінах). Модель ламаної кривої попиту. Ціноутворення за принципом: «витрати плюс …».

На сучасному етапі єдиної теорії олігополії ціноутворення немає. Причини зазначеного в наступному:

- існує велика кількість різновидів олігополій;

-в умовах загальної взаємозалежності важко передбачити попит та граничний дохід олігополіста-конкурента, а отже неможливо визначити ціну та обсяг, що максимізують прибуток.

Однак, вчені розробили формалізовані моделі олігополістичного ціноутворення, серед яких можна виділити наступні:

1) ламана крива попиту; 2) картельна змова; 3) джентльменські угоди, або таємна змова; 4) лідерство в цінях; 5) модель «витрати плюс»; 6) модель Курно; 7) цінова війна.

1) Ламана крива попиту: Нехай у галузі три виробники – А, Б, В. Товаровиробник А вирішує змінити ціну, а конкуренти Б і В можуть обрати два типи поведінки: або піти за А, і тоді криві попиту та граничного доходу є менш еластичними, або залишити ціни без змін і тоді криві попиту та граничного доходу є більш еластичними.

Розглянемо все можливі ситуації наслідування та не наслідування поведінки А конкурентами Б та В у разі зростання та зменшення ціни одиниці продукції.

D1	Б і В наслідують поведінку А	Р↓	Р↑
обсяг продажу товаровиробника А збільшиться незначно, оскільки конкуренти Б та В зменшать ціну, тобто завадять йому отримати перевагу (А)	обсяг продажу товаровиробника А зменшиться, однак товаровиробник А не буде витісненим з ринку (Б)
D2	Б і В не змінять ціну, тобто не наслідуватимуть поведінку А	обсяг продажу продукції товаровиробника А зросте значно (В)	товаровиробники Б та В перерозподілять ринок на свою користь, обсяги продажу А значно зменшаться, однак не будуть рівні нулю через наявність споживачів, які будуть віддавати перевагу саме продукції товаровиробника А (Г)

Найбільш логічним припущенням, що повинна зробити фірма А відносно поведінки своїх конкурентів при зменшенні або збільшенні ним ціни, полягає в наступному:

- при зниженні ціни Б та В будуть наслідувати поведінку товаровиробника А, щоб завадити йому витіснити їх з ринк;

- при підвищенні ціни – Б та В залишать ціни без змін і намагатимуться захопити частку ринку втрачену фірмою А.

Проілюструємо ситуацію графічно за допомогою накладання кривих попиту та граничних доходів у двох випадках та виділення відрізків, що відповідають логічному припущенню товаровиробника А про поведінку своїх конкурентів Б та В.

 

Рис. 1. Модель ламаної кривої попиту:

а) – утворення ламаної кривої попиту; б) – визначення оптимального обсягу випуску за моделлю ламаної кривої попиту

 

В точки перетину кривих попиту встановлюється ціна Р*. Відрізки кривих попиту вище цієї точки означає ситуацію зростання ціни, а нижче – відповідно зменшення ціни. Іншими словами відрізок D2А кривої попиту, що характеризує ситуацію, коли конкуренти ігнорують є прийнятним для зростання ціни. А відрізок АD1 кривої попиту, що характеризує ситуацію, коли конкуренти наслідують поведінку А є більш прийнятним для зменшення ціни. Отже, олігополіст стикається з ламаною кривою попиту – D₂АD₁. Крива граничного доходу (MR) буде мати також незвичну форм. Через різку різницю в еластичності попиту вище і нижче точки поточної ціни у кривій граничного доходу відбуватиметься розрив, або вертикальний відрізок кривої MR (в межах точок с та f). Ламана крива граничного доходу означає, що в певних межах значні змінні витрати не будуть впливати на ціну та обсяг продажу, тобто будь-яка зміна в граничних витратах не викличе ніякої зміни ціни та обсягу реалізації. Ламана крива попиту спонукає фірму-олігополіста працювати за умов постійних цін. Недоліком означеної моделі є відсутність пояснення встановлення ціни на рівні Р*.

2). Картельна змова: Невизначеність поведінки суперників в умовах олігополії спричинює труднощі в прогнозуванні результатів економічної діяльності, війни цін, появу нових конкурентів в галузі. Означене призводить до виникнення стимулів до змови про підтримку загальної ціни та обмеження у випуску продукції, тобто до виникнення картелю. Картель – об’єднання підприємств, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, якби вони злились у чисту монополію.

Утворення картелю передбачає:

1. Визначення загального рівня обсягів випуску продукції та монопольних цін, що максимізують прибуток.

2. Встановлення квот для кожного учасника картелю (обмеження у випуску продукції).

3. Створення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень.

Картелі є недовговічними через привабливість високих цін та прибутків, які отримують члени картелю, для інших конкурентів, а їх вхід на ринок спричинює розпад картелю. Окрім цього спокусливим видається порушення угоди.

3). Джентльменські угоди: В більшості країн картельні змови заборонені законом, тому частіше виникають таємні змови, які є не менш небезпечними для суспільства. Таємна змова – домовленість про ціну, квоти, розподіл ринку та інші засоби обмеження конкуренції, які переслідуються законом. Вони не фіксуються документально, вони є недосяжними для антимонопольного законодавства і саме тому їх ще називають «джентльменськими угодами».

4). Лідерство в цінях – це така модель олігополістичного ціноутворення, за якої провідна фірма галузі – галузевий лідер встановлює ціни, а інші товаровиробники наслідують її. Це мовчазні таємні змови. Лідер галузі – найбільш технологічно оснащена фірма, яка через галузеві журнали чи бюлетені інформує про майбутню зміну цін. Прикладами галузей, в яких широко використовують дану модель олігополістичного ціноутворення є виробництво мінеральних добрив та автомобілебудування.

5). Модель «витрати плюс» характерна для виробників, які виробляють велику кількість продукції. В такому випадку важко визначитись з фактичними розподілом витрат на електроенергію, опалення, страхування тощо між конкретними товарами. Тому для визначення ціни спочатку визначають середні змінні витрати на рівні завантаженості виробничих потужності на рівні 75-80%, додається надбавка до ціни, яка включає середні постійні витрати та прибуток на рівні 15-18%.

6). Найбільш хрестоматійною та найпоширенішою моделлю застосовуваною для аналізу дуопольного ринку є модель Курно, яка пояснює як здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва і ринкової ціни два олігополісти, що мають приблизно однакові економічні можливості, випускають однорідну продукцію і продають її за ціною, яка залежить від одночасного вибору обсягів продукції кожною з фірм.

Модель Курно виходить з того, що обидві фірми роблять всій вибір одночасно, виходячи з відомого ринкового попиту, який вони разом і задовольняють. При цьому кожна фірма бере до уваги свого конкурента і вибирає свій обсяг випуску продукції, розглядаючи обсяг виробництва свого конкурента як фіксований. Обсяг пропозиції (виробництва) кожної фірми визначається за правилом максимізації прибутку MR = MC і обов’язково враховує передбачувану частку ринкового попиту, яка може належати конкуренту, тобто задовольнятися іншою фірмою. Кожною фірмою послідовно припускається зміна частки конкурента від всього ринкового попиту до нуля і відповідно до цього будуються криві реакції кожної фірми на дії конкурента. Криві реакції показують залежність обсягів випуску (пропозиції) кожної фірми від обсягів випуску (пропозиції) конкурента (рис. 2).

 

Рис. 2. Визначення ринкової стратегії і оптимального обсягу випуску фірмами-дуополістами за моделлю Курно:

а) – D₁– крива реагування першої фірми; Q ₁ = f (Q ₂) – рівноважний обсяг випуску першої фірми; б) – D ₂– крива реагування другої фірми; Q ₂ = f (Q ₁) – рівноважний обсяг випуску другої фірми.

 

Залежність обсягу пропозиції однієї фірми Q ₁ від очікуваної частки ринкового попиту другої фірми Q ₂ характеризує криву реакції цієї фірми R ₁; аналогічно тлумачиться й крива реакції другої фірми – R ₂. Їх рівнянні можна записати таким чином: R ₁ = Q ₁ f(Q ₂ ); R ₂ = Q ₂ f(Q ₁ ).

Аналіз кривих реагування двох фірм-дуополістів дає можливість з’ясувати механізм визначення рівноважних обсягів випуску кожною з цих фірм. Криві реагування R ілюструють випуски продукції кожною фірмою, які максимізують їхні прибутки, залежно від випуску конкурента. Для з’ясування галузевої рівноваги треба розглянути ринкову взаємодію дуополістів-конкурентів, яка графічно зображується точкою перетину індивідуальних кривих реагування і отримала назву рівноваги Курно (рис.3).

Рис. 3. Модель дуополії за Курно:

а) – конкурентна рівновага Курно; б) – рівновага Курно за наявності змови дуополістів: R ₁ – крива реагування першої фірми; R ₂ – крива реагування другої фірми; К ₀ – точка конкурентної рівноваги Курно; К ₁ – точка рівноваги Курно за наявності змови дуополістів

 

Перетин кривих реагування двох фірм на рис. 3, а (точка К ₀) показує конкурентну рівновагу Курно, яка означає, що обидві фірми правильно збагнули поведінку конкурента і прийняли оптимальні рішення щодо своїх обсягів випуску та ринкової ціни, і тому жодна фірма не має стимулів для зміни обсягу випуску. Точка К ₀– точка конкурентної рівноваги Курно (див. рис..3, а) свідчить, що в підсумку кінцевий рівноважний обсяг випуску кожного олігополіста дорівнює 1/3 конкурентного випуску продукції, а разом дуополісти обмежують галузевий обсяг випуску продукції двома третинами конкурентного випуску: Q ₁ = Q ₂ = 1/3Q_K; Q ₁ + Q ₂ = 2/3Q_K

Ця модель рівноваги Курно базується на припущенні, що дуополісти конкурують один з одним. Ситуація принципово зміниться, якщо дуополісти домовляться між собою і будуть колективно визначати обсяг галузевого випуску і ціну (див. рис. 3, б). За наявності змови дуополісти зможуть підвищити галузеву ціну за рахунок скорочення галузевого обсягу випуску. Порівняно з конкурентною рівновагою точка рівноваги Курно переміститься вниз і ліворуч в позицію К ₁, скоротиться галузевий обсяг випуску продукції – він становитиме половину конкурентного випуску (див. рис. 3, б). За рахунок зменшення обсягу випуску значно зростуть ринкова ціна та економічні прибутки дуополістів. Наявність змови між дуополістами фактично перетворює галузь на чисту монополію. Модель показує, що в умовах олігополії рівновага Курно для суспільства є більш ефективною, ніж рівновага при таємний змові, але менш ефективною порівняно з умовами досконалої конкуренції.

7).Цінова війна – поступове зменшення ціни на продукцію з метою витіснення конкурента з ринку. Наслідки «цінової війни»:

- ціна може зменшуватись до рівня середніх сукупних витрат;

- обсяг виробництва може встановитись на рівні досконалої конкуренції;

- економічний прибуток олігополістів може дорівнювати нулю.

Отже, від «цінової війни» виграють споживачі, а їх руйнівна сила штовхає товаровиробників до змови.