Тема 27: ринок і кругообіг ввп, ресурсів і доходів

ТЕМА 27: РИНОК І КРУГООБІГ ВВП, РЕСУРСІВ І ДОХОДІВ

У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспільства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов'язаних між собою підсистем: сукупного попиту і сукупного пропонування

Сукупний попит — це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі — домогосподарства, підприємства і держава, готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов, чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони побажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва, на який пред'являється попит.

спадаюча крива сукупного попиту показує: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального національного виробництва буде куплений. Безумовно, за даних умов, як і на індивідуальний попит, діють і нецінові фактори сукупного попиту: зміни в споживчих смаках; зміни в інвестиційних витратах; зміни в державних видатках тощо.

Сукупне пропонування характеризує рівень реального обсягу національного виробництва за кожного можливого рівня ціни.Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропонування для їх продажу. Більш низькі ціни змушують скорочувати виробництво товарів. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою, або позитивною.

Сучасна західна економічна наука розглядає безперервність виробництва в масштабах суспільства через модель економічного обороту продуктів і доходів.

У ринковій економії всі блага, що здійснюють економічний оборот, мають двояку форму: натурально – речову та грошову. Ці форми співіснують і мають різну спрямованість.

Вихідним пунктом в економічному обороті благ є домогосподарства, які для того, щоб мати споживчі блага, пропонують на ринку ресурсів землю, працю, капітал, підприємницькі здібності. Вони ж сплачують державі податки, а від неї отримують заробітну плату, трансфертні платежі.

Підприємства сплачують державі податки, а отримують від неї дотації, субвенції, якщо підпадають під систему пільг. Між підприємствами і домогосподарствами можуть існувати безліч посередників. Це модель економічного обороту закритої національної економіки. На практиці вона ускладнюється взаєминами з іншими країнами, які впливають на функціонування різних економічних суб’єктів.

ТЕМА 28: УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ ПРИ ПРОСТОМУ І РОЗШИРЕНОМУ ВІДТВОРЕННІ

Суспільне відтворення - це процес виробництва, що постійно повторюється. При цьому відтворюються всі фактори виробництва – засоби виробництва, робоча сила, природні ресурси (частково).

Існує такі види відтворення:

1. Просте – за нього виробництво повторюється в незмінних масштабах, а нагромадження відсутнє.

Пропорції, яких необхідно дотримуватись для здійснення простого відтворення ССП:

1. Перший підрозділ повинен виробити обсяг засобів виробництва, необхідний для відшкодування матеріальних затрат у І та II підрозділах суспільного виробництва, тобто: І (с + v + т) — = ІС + ІІС.

2. Другий підрозділ повинен виробити такий обсяг предметів і споживання, який би задовольнив попит найманих працівників [І і II підрозділів. Вартість вироблених II підрозділом предметів І споживання має дорівнювати чистому суспільному продукту (національному доходу), тобто: II (с + v + т) = І (у + т) + II (v + пі).

З. Якщо з першої умови вилучити попит, який задовольняється в межах цього підрозділу, а з другої умови вилучити внутрішній попит на предмети споживання, то отримаємо третю умову: І (v +т) = Пс.

2. Розширене – виробництво повторюється в усе зростаючих масштабах.

Пост.кап+змін.кап.+додаткова вартість/2

1част.на відтворення виробн.2-особисті потреби.

Фондзаміщ+фонд нагромадження+фонд споживання

Умови розширеного відтворення ССП у теорії К. Маркса: 1)І(с + и + т)>Іс + Пс;

2) II (с + v + т) < І (и + т) + II (у + т);

3) І (v + т) > Пс.

Перша умова означає, що ССП, вироблений І підрозділом, має перевищувати обсяг спожитого капіталу обох підрозділів. Це забезпечує умови для розширення виробництва в обох підрозділах.

Друга умова означає, що ССП, вироблений II підрозділом, повинен бути меншим за суму чистого продукту (національного доходу), створеного в обох підрозділах. Надлишок національного доходу буде використаний на придбання додаткових засобів виробництва обома підрозділами та на придбання додаткових засобів існування.

Третя умова означає: для того, щоб II підрозділ міг розширити виробництво, І підрозділ повинен йому запропонувати більше засобів виробництва, ніж було спожито в попередньому періоді.

Схеми суспільного відтворення Карла Маркса — наступна спроба математично відобразити процес відтворення. Ці схеми описують процеси простого та розширеного відтворення ССП.

Припущення марксистської моделі суспільного відтворення:

· вся економіка представлена двома підрозділами: І — виробництво засобів виробництва (ЗВ); II — виробництво предметів споживання (ПС);

вартість ССП розпадається на дві частини: вартість спожитого постійного капіталу (с) та новостворену (додану) вартість (v + т), яка у свою чергу, розпадається на заміщення авансового змінного капіталу (і>) та додаткову вартість (т), яка власнику капіталу нічого не коштує, а власнику робочої сили коштує неоплаченої праці;

— тотожність ринкових цін та вартостей;

— незмінна органічна будова капіталу, тобто — = const;

· незмінна норма прибутку, тобто Р' = const;

· абстрагування від впливу НТП, кон'юнктурних коливань, зовнішньої торгівлі, системи оподаткування та кредитування;

· структура суспільства представлена двома класами: капіталістів, метою яких є привласнення додаткової вартості, та найманих робітників, які витрачають свої доходи виключно на споживання.

Проста модель кругових потоків у закритій приватній економіці:

1. Пропозиція ресурсів домогосподарствами.

2. Купівля підприємницьким сектором ресурсів, запропонованих домогосподарствами.

3. Пропозиція підприємницьким сектором вироблених ними
речових товарів і послуг домогосподарствам.

4. Купівля домогосподарствами вироблених і запропонованих підприємницьким сектором економічних благ.

5. Витрати підприємницького сектору на придбання ресурсів.

6. Доходи домогосподарств у формах заробітної плати, ренти,відсотка, прибутку, які для сектору домогосподарств в цілому на
Перетворення доходів сектору домогосподарств у витрати на придбання економічних благ, вироблених і запропонованих підприємницьким сектором, котрі набирають форму витрат на чистий національний продукт.

7. Перетворення витрат домогосподарств на придбання благ на доходи підприємницького сектору, з яких підприємці знову купують ресурси, і кругообіг продовжується.

ТЕМА 30: ОСОБИСТІ ДОХОДИ

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата – ціна, що виплачується за використання праці. Особисті доходи формуються також і від нетрудової діяльності, це можуть бути доходи від власності.

Диференціація доходів населення— це різниця в доступі до власності і влади різних класів, соціальних верств і прошарків у межах певної економічної системи, що виявляється у рівні їхніх доходів, передусім, грошових.

Найзагальнішою причиною диференціаціїв доходах населення за сучасних умов є економічна система капіталізму, побудована на відчужені переважної більшості населення від власності на засоби виробництва і влади, що визнає немало західних вчених., або відчуженість від управління власністю, від самого процесу праці (а отже, наявність масового безробіття), наявність дискримінації (в оплаті робочої сили, отриманні освіти, расова дискримінація тощо), антидемократичний характер діяльності держави, відсутність справедливої соціальної політики, раціональної регіональної економічної політики, могутніх профспілок та ін.

Бідність як економічна категорія — це зумовлена рівнем розвитку продуктивних сил і характером економічної системи крайня недостатність наявних у людини, сім'ї, частини населення засобів для задоволення мінімальних матеріальних, соціальних і духовних потреб, а отже, для нормального життя і життєдіяльності.

Кількісним показником рівня бідності є лінія бідності, ЩОозначає виражену у відсотках частку населення, сімейний бюджет якої знаходиться нижче певного абсолютного рівня

Перерозподіл національного доходу, як політекономічна категорія,виражає відносин власності між різними економічними суб'єктами у сфері поділу та обміну з приводу привласнення державою значної час необхідного і додаткового продукту та наступного його спрямування на виконання функцій держави.

Необхідність перерозподілу національного доходу зумовлюється:

· по-перше, значною диференціацією доходів.

· По-друге, такий перерозподіл викликаний потребами у виконанні сучасною державою широкомасштабних соціально-економічних функцій, без яких економічна система не може існувати

· По-третє, перерозподіл національного доходу зумовлена необхідністю підтримки малого підприємництва передусім у сільському господарстві (через систему державних субсидій)

Споживання означає певну підсистему відносин економічної власності між людьми з приводу використання виготовлених товарів та послуг, що надаються, які (відносини) управляються специфічними для сфери споживання законами. У концентрованому вираженні споживання втілюється у платоспроможному попиті населення

Особливості сфери споживання певною мірою зумовлені процесом відтворення особистісного чинника, індивідуумів загалом, яке відбувається у процесі споживання матеріальних і духовних благ, а отже, заломлення їх потреб.

Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва і служить для задоволення невиробничих потреб, при цьому відбувається кінцеве (остаточне) споживання предметів споживання.

Заощадження для більшості населення є, передусім, засобом нагромадження приватної трудової власності; для капіталістів — засобом нагромадження капіталу.

В якісному аспекті заощадження виражають відносини економічної власності між суб'єктами заощаджень (домогосподарствами, фірмами тощо) і власниками фінансово-кредитних інститутів з приводу використання цих заощаджень та виплати відсотків за їх використання.

 

Склад фіскальної політики

Складовими частинами фіскальної політики держави є:

-дискреційна політика

-розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає — випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;недискреційна політика(політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Дискреційна фіскальна політика -це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

-стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

-обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Недискреційна фіскальна політика - автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори -механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.

ТЕМА 43: СВІТОВИЙ РИНОК

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи.

Міжнародна торгівля відкриває безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони отримують можливість імпортувати ту продукцію, якої вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє розповсюдженню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.

Чому міжнародній торгівлі надається настільки важливе значення? Чому від неї так сильно залежать перспективи економічного зростання? Чи всі країни можуть брати участь у міжнародній торгівлі, а чи лише країни з досить високим технологічним рівнем? Теоретичне обґрунтування тих переваг, які відкриває міжнародна торгівля, було зроблено приблизно 200 років тому двома видатними британськими економістами - А.Смітом і Д.Рікардо.

А.Сміт у своїй класичній праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" відзначив, що держави мають спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими суб'єктами міжнародного економічного співробітництва. І, очевидно, кожній країні слід імпортувати такі товари, у виробництві яких відсутні переваги. Інакше кажучи, країна повинна експортувати такі товари, виробництво яких абсолютно ефективніше в тому плані, що на одиницю продукту витрачається менше праці порівняно з іншою країною - потенційним торговельним партнером.

Д.Рікардо й економісти, що були його послідовниками, розвинули поняття порівняльної переваги. На його думку, незважаючи на те, що та чи інша країна здатна випускати безліч різноманітних товарів, вона має порівняльну перевагу у виробництві лише певних видів продукції, тоді як іншим країнам краще вдається виробництво чогось іншого. Іншими словами, ситуація порівняльної переваги - це здатність країни виробляти товари та послуги з відносно більш низькими альтернативними затратами, ніж будь-яка інша країна. До тих пір, поки за умов відсутності торгівлі будуть зберігатися відмінності в співвідношенні цін між країнами, кожна країна матиме порівняльну перевагу, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигідним при існуючому співвідношенні затрат, ніж виробництво інших товарів. Саме цей товар вона і повинна експортувати в обмін на інші. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься тієї країною, яка має нижчі альтернативні затрати.

 

Теорія порівняльних витрат була представлена Д.Рікардо в його основній праці "Принципи політичної економії і оподаткування" (1817 р.).

Світова система торгівлі переживає періоди спадів та піднесення. Кінець ХІХ ст. було визначено розквітом міжнародної торгівлі. Проте ця стадія закінчилася початком першої світової війни, коли перемогла протилежна тенденція. Економічна криза 20-30-х рр. викликала занепад міжнародної торгівлі. Незабаром розпочалася друга світова війна і спад поглибився ще більше. І тільки у повоєнний період світова торгівля знову набрала сили. Цього разу тенденція до розширення торговельних зв'язків тривала 50 років. Країни, що брали активну участь у світовій торгівлі, отримали нечувану вигоду. Тим країнам, що віддали перевагу самоізоляції, тепер доводиться надолужувати прогаяне.

Сьогодні міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати обсяг виробництва.

Чому держави торгують? На це запитання спробували дати відповідь відомі американські професори К.Р.Макконнелл і С.Брю у своєму двотомному підручнику "Економікс". Вони пишуть: "У загальному вигляді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи й регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, й наступного їх обміну на товари, які вони неспроможні самі ефективно виробляти" [17:т.2: 322 ]. В основі дослідження цього питання лежить дві обставини. По-перше, економічні ресурси - природні, людські, інвестиційні товари - розподіляються між країнами вкрай нерівномірно. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій або комбінацій ресурсів.

Слід відзначити, що міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою торгівлею пов'язана з додатковими труднощами, оскільки:

* вона більшою мірою потрапляє під політичний контроль та втручання;

* кожна країна використовує свою валюту;

* ресурси на міжнародному рівні менш мобільні, ніж в середині країни.

Міжнародна торгівля існувала ще в глибоку давнину, але світовий ринок склався на ґрунті міжнародного поділу праці в період зародження і розвитку капіталістичних відносин.

Світовий ринок - це система обміну товарами й послугами на міждержавному рівні.

Сьогодні відбувається відносне скорочення торгівлі сировиною і енергоносіями (паливними ресурсами), а також скорочується доля продовольчих товарів у світовій торгівлі. В сучасних умовах дедалі більшого значення набуває на світовому ринку торгівля промисловими виробами, в першу чергу тими, що потребують значних витрат праці й капіталу - електронна техніка й комп'ютери, радіо - і телеапаратура, побутова техніка, складні прилади й машини, новітні технології тощо. Особлива увага відводиться торгівлі послугами та науково-технічними досягненнями. Остання виступає у формі торгівлі патентами й ліцензіями. Патент дає виключне право на користування винаходом, що закріплюється у відповідному патентному законодавстві. Ліцензія - дозвіл на право використання іншою особою (фірмою) винаходу, захищеного патентом, а також технічних знань, досвіду, торгової марки.

На світовому ринку складається особлива система цін - світові ціни. Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку.

Інтернаціональна вартість визначається середньосвітовим необхідним робочим часом. Але, на відміну від процесу формування вартості на національному рівні, суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником.

До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20%.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах – регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально- економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н -

Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги

Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

 

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).

За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:

- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

- олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);

- атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об’єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов’язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно- кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.

Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин.

У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

"Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".

Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами.

Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків.

 

У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм.

Кон’юнктура є невід’ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використовується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічноі діяльності.

Формування кон’юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий економіст Н.Д.

Конаратьєв. Він підкреслив роль сукупності кон’юнктуро-формувальних факторів (КФФ), що впливають на економічну кон’юнктуру і проявляються у взаемозв’язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і формують ринкову кон’юнктуру. Фактор - це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ - це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон’юнктури. Провідними елементами КФФ е пропозиція і попит.

Попит - це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення товарних запасів. Пропозиція - сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції - це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність виробництва, норми прибутків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень науки і техніки.

 

Умови формування кон’юнктури (УФК) - це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні.

Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова активність на ринку (число укладених угод).

В умовах понижувальної кон’юнктури спостерігається стабільна перевага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Таке становище на ринку називають "ринком покупця".

Низька кон’юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та ринкові ціни досягають свого мінімального значення, понижуються прибутки фірм.

Кон’юнктура підвищувальна - це стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар та числа торговельних угод ("ринок продавця").

Висока кон’юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки фірм.

Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропозиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в’ялу кон’юнктуру, стан економічної кризи - збитків фірм та банкрутства.

Універсальним показником і барометром товарної кон’юнктури є ціна на товар.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар грунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.

 

Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера.

Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку.

Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.

Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції, відбивають зміни товарної кон’юнктури, факторів стихійного

(вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку "спот", біржові котировки).

За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни.

Множина внутрішньоторговельних цін негативно впливає на визначення рівня світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних торговельних операцій, типових для світової комерційної практики. Вони розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, доступні будь-якому продавцеві і покупцеві світового ринку.

Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлюють країни ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) даного товару, а також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних бірж, аукціонів, ін.)

В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експортерами товару стають провідні національні виробники найбільш конкурентоспроможної продукції з найменшими витратами на її виробництво -національні монополії та ТНК.

ТЕМА 27: РИНОК І КРУГООБІГ ВВП, РЕСУРСІВ І ДОХОДІВ

У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспільства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов'язаних між собою підсистем: сукупного попиту і сукупного пропонування

Сукупний попит — це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі — домогосподарства, підприємства і держава, готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов, чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони побажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва, на який пред'являється попит.

спадаюча крива сукупного попиту показує: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального національного виробництва буде куплений. Безумовно, за даних умов, як і на індивідуальний попит, діють і нецінові фактори сукупного попиту: зміни в споживчих смаках; зміни в інвестиційних витратах; зміни в державних видатках тощо.

Сукупне пропонування характеризує рівень реального обсягу національного виробництва за кожного можливого рівня ціни.Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропонування для їх продажу. Більш низькі ціни змушують скорочувати виробництво товарів. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою, або позитивною.

Сучасна західна економічна наука розглядає безперервність виробництва в масштабах суспільства через модель економічного обороту продуктів і доходів.

У ринковій економії всі блага, що здійснюють економічний оборот, мають двояку форму: натурально – речову та грошову. Ці форми співіснують і мають різну спрямованість.

Вихідним пунктом в економічному обороті благ є домогосподарства, які для того, щоб мати споживчі блага, пропонують на ринку ресурсів землю, працю, капітал, підприємницькі здібності. Вони ж сплачують державі податки, а від неї отримують заробітну плату, трансфертні платежі.

Підприємства сплачують державі податки, а отримують від неї дотації, субвенції, якщо підпадають під систему пільг. Між підприємствами і домогосподарствами можуть існувати безліч посередників. Це модель економічного обороту закритої національної економіки. На практиці вона ускладнюється взаєминами з іншими країнами, які впливають на функціонування різних економічних суб’єктів.