Тема 1.2 Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

 

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність і класифікацію економічних потреб і ресурсів суспільства; сутність суспільного виробництва, його фактори і основні результативні показники;

вміти: класифікувати економічні потреби і ресурси; визначати сутність суспільного виробництва, його фактори і результативні показники; аналізувати закон зростання потреб та механізм його дії

 

План

1. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура.

2. Суспільне виробництво, його фактори і результативні показники.

3. Закон зростання потреб.

4. Економічні інтереси і їх сутність.

Перелік використаної літератури:

1 [1, с.9-29] Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Круша, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. – К.: Каравела, 2007

2 [2, с.29-52] Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004

3 [3, с.9-51] Мочерний С.В., Устинко О.А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005

 

Економічні потреби суспільства, їх суть і структура

Кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є задоволення потреб суспільства та його індивідів.

Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх жит­тєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.

Класифікація потреб:

За суб'єктами (носіями потреб): індивідуальні, колективні, суспільні (або: домогосподарств, підприємств, держави).

За об'єктами (предметом, на який вони направлені): матеріальні (потребив матеріальних благах та послугах); духовні (потреби у творчості, самовираженні, розвитку своїх можливостей, самовдосконаленні, вірі, освіті, культурі, заняттях наукою, мистецтвом, підвищенні кваліфікації); соціальні (коханні, дружбі, спілкуванні, участь у суспільно-корисній ді­яльності).

За сферами діяльності: праці, спілкування, рекреації (відпочинку, відновлення працездатності), економічні - частина людських потреб, для задоволення яких не­обхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ.

За черговістю задоволення: першочергові (задовольняються предметами першої необхідності), не першочергові (задовольняються предметами розкоші).

За ступенем реалізації: абсолютні (породжені сучасним рівнем розвитку економіки), дійсні (відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін).

За участю у відтворювальному процесі: виробничі (потреби в засобах виробництва), невиробничі (потреби у споживчих товарах).

За можливостями задоволення: насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення), ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

Потреби породжують стимули до виробництва, тому виробництво є до­цільною діяльністю людей, спрямованою на задоволення їхніх потреб.

Від структури виробництва залежить задоволення потреб населення в різних благах.

Виробництво буває:

- матеріальне (основне виробництво) - галузі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, риболовля, мисливство - тобто, де виго­товляється продукт;

- виробнича інфраструктура (галузі, що обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному під­приємстві, в суспільному виробництві в цілому - транспорт, зв'язок, тор­гівля, кредитно-фінансові заклади, галузі ділових послуг (інженерно-бу­дівельні, консультаційні, інформаційні, рекламні, лізинг);

- нематеріальне виробництво (соціальна інфраструктура) - галузі, що на­дають послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей (охорона здоров'я і фізична культура, освіта, житлово-комунальне гос­подарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, наука, культура і мистецтво);

- невиробнича сфера:державний апарат, партапарат, апарат управління громад, рухів, армія, міліція.

Виробництво поділяється на офіційну і тіньову економіку.

Тіньова економіка - сукупність неврахованих, нерегламентованих і про­типравних видів господарської діяльності.

Взаємозв’язок між потребам і виробництвом носить взаємозалежний характер. Збільшення потреб виражає причинно-наслідкових зв'язок між розвитком суспільного виробництва, зростанням і вдосконаленням потреб населення. Потреби людини безмежні (випереджають можливості задоволення): людина намагається задовольнити потреби на більш високому рівні; з часом з'являються нові потреби.

Фактори, що протидіють підвищенню потреб: низький рівень матеріальної і духовної культури суспільства; слабкий розвиток поділу праці; мізерні грошові доходи більшої частини суспільства при високому рівні цін; чисельність населення.

 

Суспільне виробництво, його фактори і результативні показники

Виробництво— основа життя і розвитку людського суспільства.

Виробництво — відношення людей до природи з метою надання її речовині форм, здатних задовольняти людські потреби.

Суб'єктом цього відношення є люди, а об'єктом — природа.

Для організації суспільного виробництва використовують певні фактори – сукупність економічних ресурсів, за допомогою яких виготовляються товари і послуги. Структуру факторів виробництва ілюструє схема 1.

Схема 1.2 Структура факторів виробництва

Фактори виробництва

 

Особові речові

Праця засоби виробництва

Підприємницький хист земля

Грошовий капітал

Інформація

Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну влас­тивість: вони є в обмеженій кількості.

Суспільне виробництво не спроможне виробити весь обсяг товарів і послуг, який суспільство хотіло б отримати.

Отже, максимально можливий обсяг виробництва благ при повному і ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Оскільки ресурси обмежені, то обмежені й виробничі можли­вості. Збільшення обсягів виробництва одного продукту може бути досягну­то лише при частковій або повній відмові від виробництва іншого.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюють­ся в різних галузях виробництва. Він становить всю суму матеріальних і ду­ховних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік ва­лової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП) (національний дохід). Він являє собою частину ВСП або нову створену вар­тість за рік, тому що є результатом живої праці, затраченої в даний період.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління. За рахунок НП повинні по­криватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продук­ту, ніж йому необхідно для життя.

Продукт виробництва має певні властивості, зокрема, корисність.

Розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту.

Об'єктивна корисність продуктів виробництва - це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей.

Суб'єктивна корисність - це задоволення, яке споживач отримує від спо­живання товарів чи послуг. Корисність - поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприй­матися як антиблаго.

За змістом виробництво є про­цесом, який охоплює такі складові: працю людини, предмети пра­ці, засоби (знаряддя) праці.

Праця — свідоме, доцільне використання людьми розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ.

Робоча сила — сукупність розумових і фізичних здібностей людини до пра­ці, які вона використовує у процесі виробництва благ.

Робоча сила і праця є різними економічними феноменами: як­що робоча сила виражає здібності людини до праці, то праця є процесом, під час якого відбувається використання цих здібнос­тей.

Предмети праці — усе те, на що спрямована праця людей. Бувають первинні (ті, що беруть безпосередньо з природи), їх ще називають сировиною або матеріалами; і вторинні (ті, що використовують після попередньої обробки), їх ще називають напівфабрикатами.

Засоби праці – усе те, чим людина діє на предмети праці з метою їх перетворення. (машини, устаткування, ручний реманент тощо).

Засоби виробництва — сукупність предметів праці та засобів праці, які людина використовує у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

Безпосередньо (власне) виробництво є процесом створення благ з метою задоволення потреб людини і суспільства внаслідок їх споживання.

Розподіл – полягає у розподілі засобів виробництва у суспільстві як об'єктів власності певних індивідів, групам чи суспільству та у розподілі засобів виробництва і робочої сили за галузями і сферами суспільного виробниц­тва; а також у розподілі суспільного продукту між індивідами.

Обмін представляє собою обмін діяльністю і здібностями між працівника­ми, пов'язаними виконанням послідовних функцій, та обмін про­дуктами їх діяльності у процесі власне виробництва.

Споживання благ є завершальною стадією руху продукту, на якій реалізуються його корисні (споживчі) властивості у процесі використання.

До продуктивних сил належать засоби і предмети праці, а також люди, які володіють виробничим досвідом та надають руху засобам вироб­ництва.

Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. З'ясування змісту виробничих відносин розкриває, кому належать засоби ви­робництва, на кого працює людина — на себе чи на власника за­собів виробництва, як відбувається розподіл, обмін та споживан­ня благ, тобто хто і як присвоює вироблений продукт. Саме тому кожен тип виробничих відносин насамперед характеризується власністю на засоби виробництва, яка є основою і структуроутворюючим елементом усієї системи виробничих відносин.

Спосіб виробництва – конкретний історичний період, який характеризують єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин. Визначаючи соціальний характер виробництва благ, сукупність виробничих відносин утворює економічний базис суспільства.

Він знаходиться у взаємозв'язку не лише з продуктивними силами, а й з надбудовою суспільства, яку утворюють юридичні і політичні відносини, форми суспільної свідомості: ідеї, теорії, філософські, моральні, етичні, релігійні погляди та відповідні їм інститути (держа­ва, політичні партії, церква тощо). Історично конкретний базис суспільства формує відповідну йому надбудову.

Суспільно-економічна формація -утворюється єдністю економічного бази­су і надбудови. Вона як взаємопов'язана сукупність матеріальних (виробничих, еконо­мічних) та ідеологічних відносин, притаманних суспільству на певному етапі його розвитку, є певним історичним типом сус­пільства. Якісна особливість конкретної суспільно-економічної формації визначається суспільним способом виробництва. Тому первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному та капіталістичному способам виробництва відповідають первіснообщинна, рабовласницька, феодальна і капіталістична суспільно-еко­номічні формації.

 

Закон зростання потреб

Об'єктивний закон зростання потреб відображає безперервне зростання маси і різноманітності споживних вартостей в результаті зростання продук­тивних сил. Це призводить до зміни структури виробництва і витіснення іс­нуючих потреб новими.

Економічні потреби суспільства є безмежними за своєю суттю. Безмеж­ність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше,в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге,розвиток суспільства породжує все нові й нові потреби; по-третє,не має меж процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб породжує дію закону зростання потреб.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характери­зує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш різнобічного, багатого життя.

У структурі потреб відбуваються такі зміни:

- перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних;

- від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва;

- від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.