Тема 1.1 Предмет і метод економічної теорії

Тема 1.1 Предмет і метод економічної теорії

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність, предмет і основні функції економічної теорії; економічні категорії і закони; методи дослідження економічних явищ;

вміти: аналізувати багатозначність поняття «економіка»; надавати характеристику основним функціям економічної теорії; визначати методи дослідження економічних явищ

План

1. Сутність економічної теорії і її функції.
2. Основні економічні категорії і закони.
3. Методи дослідження економічних явищ.

 

Перелік використаної літератури:

1. [1, с.9-29] Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Круша, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. – К.: Каравела, 2007
2. [2, с.29-52] Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004
3. [3, с.9-51] Мочерний С.В., Устинко О.А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005

 

1. Сутність економічної теорії і її функції

Економічна теорія (економікс) є однією з провідних дисциплін в системі економічних знань. Як окрема наука розглядається з кінця ХІХ століття. До цього часу була нерозривно пов’язана з політичною економією. Термін „політична економія” походить від грецьких слів «politicos» – державний, суспільний; «oicos» – дім, домашнє господарство; «nomos» – закон. Уперше цей термін вжив французький вчений Антуан Монкретьєн у «Трактаті політичної економії» в 1615 році. Термін «економікс» з’явився у 1890 році у праці англійського економіста Альфреда Маршалла «Принципи економікс».

Різниця між двома науками полягає в тому, що економікс вивчає, у який спосіб люди і суспільство здійснюють остаточний вибір рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів і розподілу їх для споживання.

Політична економія вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання різноманітних товарів і послуг.

Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресур­си, найповніше забезпечуючи задоволення потреб людей, як потрібно органі­зовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг.

Отже, предметом економічної теорії є вивчення соціально-економічних відносин, які відповідають певній формі власності на засоби виробництва.

Другим обов'язковим елементом предмета економічної теорії є органі­заційно-економічні відносини. До них належать форми і методи господарю­вання, характерні для всіх галузей економіки.

Третьою складовою предмета економічної теорії вважають техніко-економічні та інноваційні відносини, що визначаються науково-технічним та технологічним прогресом, який супроводжує розвиток продуктивних сил суспільства.

Предмет економічної теорії – дослідження законів та закономірностей розвитку економічних відносин у процесі взаємодії з продуктивними силами у всіх сферах суспільного відтворення.

Функції економічної теорії. Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської означає «виконан­ня, звершення». Якщо ми говоримо про функції економічної теорії, то хо­чемо показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов'язків перед людством, які її роль і призначення.

Економічній теорії властиві такі функції: теоретико-пізнавальна, прак­тична, прогностична, методологічна.

1) теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки еконо­мічних процесів, форми їхнього вияву;

2) практична функція полягає в тому, щоб усебічно обґрунтувати кон­кретні шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення господарських завдань, здійснен­ня економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обґрунтування раціональних форм управління гос­подарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва, зростання життєвого рівня населення;

3) прогностична функція економічної теорії має забезпечувати суспіль­ству можливість в економічних діях здійснювати необхідні передбачення що­до розвитку економічних процесів. Саме завдяки вивченню економічної теорії людина може знати, які дії мо­жуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скорочен­ню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо;

4) методологічна функція економічної теорії дає можливість використо­вувати економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й всіх економічних дисциплін. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, вчить якомога раціональніше здій­снювати життєві спостереження в економічних процесах, дає змогу об'єк­тивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економіч­ні програми різних політичних партій і рухів.

 

Основні економічні категорії і закони

Категорія економічної теорії - це найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в певному вироб­ничому відношенні. Або інакше - це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин людей. Наприклад: товар, гроші, вартість, капітал.

Категорія - це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні (в тому числі причинно-наслідкові) зв'язки й залежності, які характеризують головний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки.

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це закони, якідіють у всіх без винятку економічних системах. Вони відображають: а) за­гальну спрямованість поступального розвитку суспільного виробництва; б) об'єктивні основи зростання його ефективності; в) розвиток організаційно-економічних відносин; г) діалектику взаємодії продуктивних сил і виробни­чих відносин. Отже, загальні економічні закони відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві зв'язки, властиві процесу взаємодії людини з при­родою і які є однаковими на всіх етапах розвитку людського суспільства. Серед них слід виділити закон зростання продуктивності праці або, як його ще називають, закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення вироб­ництва й праці, закон зростаючих потреб.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що діють лише в межах одного способу виробництва. Вони виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних, для якогось кон­кретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої специфічні економічні закони, капіталізм - свої, а соціалізм - інші.

До третьої групи економічних законів належать закони, які не можна від­нести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах. До них належать, наприклад, закони товарного ви­робництва: закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів.

Специфічні економічні закони відрізняють один соціальний ступінь роз­витку суспільства від іншого. Загальні економічні закони, відображаючи по­ступовий процес розвитку суспільного виробництва, пов'язують економічну історію суспільства в єдине ціле. Особливі закони дають можливість з'ясува­ти специфіку функціонування ринкової економіки.

 

План

1. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура.

2. Суспільне виробництво, його фактори і результативні показники.

3. Закон зростання потреб.

4. Економічні інтереси і їх сутність.

Перелік використаної літератури:

1 [1, с.9-29] Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Круша, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. – К.: Каравела, 2007

2 [2, с.29-52] Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004

3 [3, с.9-51] Мочерний С.В., Устинко О.А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005

 

Фактори виробництва

 

Особові речові

Праця засоби виробництва

Підприємницький хист земля

Грошовий капітал

Інформація

Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну влас­тивість: вони є в обмеженій кількості.

Суспільне виробництво не спроможне виробити весь обсяг товарів і послуг, який суспільство хотіло б отримати.

Отже, максимально можливий обсяг виробництва благ при повному і ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Оскільки ресурси обмежені, то обмежені й виробничі можли­вості. Збільшення обсягів виробництва одного продукту може бути досягну­то лише при частковій або повній відмові від виробництва іншого.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюють­ся в різних галузях виробництва. Він становить всю суму матеріальних і ду­ховних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік ва­лової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП) (національний дохід). Він являє собою частину ВСП або нову створену вар­тість за рік, тому що є результатом живої праці, затраченої в даний період.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління. За рахунок НП повинні по­криватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продук­ту, ніж йому необхідно для життя.

Продукт виробництва має певні властивості, зокрема, корисність.

Розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту.

Об'єктивна корисність продуктів виробництва - це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей.

Суб'єктивна корисність - це задоволення, яке споживач отримує від спо­живання товарів чи послуг. Корисність - поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприй­матися як антиблаго.

За змістом виробництво є про­цесом, який охоплює такі складові: працю людини, предмети пра­ці, засоби (знаряддя) праці.

Праця — свідоме, доцільне використання людьми розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ.

Робоча сила — сукупність розумових і фізичних здібностей людини до пра­ці, які вона використовує у процесі виробництва благ.

Робоча сила і праця є різними економічними феноменами: як­що робоча сила виражає здібності людини до праці, то праця є процесом, під час якого відбувається використання цих здібнос­тей.

Предмети праці — усе те, на що спрямована праця людей. Бувають первинні (ті, що беруть безпосередньо з природи), їх ще називають сировиною або матеріалами; і вторинні (ті, що використовують після попередньої обробки), їх ще називають напівфабрикатами.

Засоби праці – усе те, чим людина діє на предмети праці з метою їх перетворення. (машини, устаткування, ручний реманент тощо).

Засоби виробництва — сукупність предметів праці та засобів праці, які людина використовує у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

Безпосередньо (власне) виробництво є процесом створення благ з метою задоволення потреб людини і суспільства внаслідок їх споживання.

Розподіл – полягає у розподілі засобів виробництва у суспільстві як об'єктів власності певних індивідів, групам чи суспільству та у розподілі засобів виробництва і робочої сили за галузями і сферами суспільного виробниц­тва; а також у розподілі суспільного продукту між індивідами.

Обмін представляє собою обмін діяльністю і здібностями між працівника­ми, пов'язаними виконанням послідовних функцій, та обмін про­дуктами їх діяльності у процесі власне виробництва.

Споживання благ є завершальною стадією руху продукту, на якій реалізуються його корисні (споживчі) властивості у процесі використання.

До продуктивних сил належать засоби і предмети праці, а також люди, які володіють виробничим досвідом та надають руху засобам вироб­ництва.

Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. З'ясування змісту виробничих відносин розкриває, кому належать засоби ви­робництва, на кого працює людина — на себе чи на власника за­собів виробництва, як відбувається розподіл, обмін та споживан­ня благ, тобто хто і як присвоює вироблений продукт. Саме тому кожен тип виробничих відносин насамперед характеризується власністю на засоби виробництва, яка є основою і структуроутворюючим елементом усієї системи виробничих відносин.

Спосіб виробництва – конкретний історичний період, який характеризують єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин. Визначаючи соціальний характер виробництва благ, сукупність виробничих відносин утворює економічний базис суспільства.

Він знаходиться у взаємозв'язку не лише з продуктивними силами, а й з надбудовою суспільства, яку утворюють юридичні і політичні відносини, форми суспільної свідомості: ідеї, теорії, філософські, моральні, етичні, релігійні погляди та відповідні їм інститути (держа­ва, політичні партії, церква тощо). Історично конкретний базис суспільства формує відповідну йому надбудову.

Суспільно-економічна формація -утворюється єдністю економічного бази­су і надбудови. Вона як взаємопов'язана сукупність матеріальних (виробничих, еконо­мічних) та ідеологічних відносин, притаманних суспільству на певному етапі його розвитку, є певним історичним типом сус­пільства. Якісна особливість конкретної суспільно-економічної формації визначається суспільним способом виробництва. Тому первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному та капіталістичному способам виробництва відповідають первіснообщинна, рабовласницька, феодальна і капіталістична суспільно-еко­номічні формації.

 

Закон зростання потреб

Об'єктивний закон зростання потреб відображає безперервне зростання маси і різноманітності споживних вартостей в результаті зростання продук­тивних сил. Це призводить до зміни структури виробництва і витіснення іс­нуючих потреб новими.

Економічні потреби суспільства є безмежними за своєю суттю. Безмеж­ність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше,в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге,розвиток суспільства породжує все нові й нові потреби; по-третє,не має меж процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб породжує дію закону зростання потреб.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характери­зує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш різнобічного, багатого життя.

У структурі потреб відбуваються такі зміни:

- перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних;

- від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва;

- від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

 

План

1. Поняття економічної системи.
2. Класифікація економічних систем.

Перелік використаної літератури:

 

[1, с.30-45]

[2, с.54-76]

[3,с.111-134]

 

Поняття економічної системи

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність техніко-економічних та організаційних форм і видів господарської діяльності.

Економічна система функціонує за допомогою таких економічних інсти­тутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, проф­спілки, виробництво прибутків. До організаційних механізмів економічної системи належать законодавча система, норми моралі, національні звичаї тощо.

Можна виділити два головні критерії, за якими розрізняють економічні системи: форма власності та спосіб прийняття рішення.

Центральне місце в економічній системі належить людині як основній продуктивній силі суспільства. Водночас їй доводиться мати справу з орга­нізацією виробництва. З останнім пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. Відповідно до трьох етапів розвитку техніки, розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються:

- на ручній праці: початок XVI - кінець XVIIIст.;

- на машинній праці: початок XIX ст., коли відбулася промислова рево­люція, - до середини 50-х років XX ст.;

- на автоматизованій праці: розпочався наприкінці 50-х років XX ст. у зв'язку з розгортанням науково-технічної революції. Яквідомо, з середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронізацією матеріального виробництва, сфери надання послуг та обігу. З цього часу в розвинених країнах світу все більшу роль відіграє інфор­мація. Вона веде до появи нового типу суспільства - інформаційного.

Інформаційне суспільство - найрозвиненіший етап розвитку людської цивілізації, що є результатом:

- інформаційно-комп'ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;

- автоматизації і роботизації усіх сфер, галузей економіки й управління;

- створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв'язку.

Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У розвинених країнах світу інформаційне суспільство ви­никло в середині 80-х років і до кінця XX ст. пройшло перший етап свого розвитку.

 

План

1. Основні риси натурального виробництва.
2. Причини переходу до товарного виробництва. Суспільні поділи праці.
3. Основні риси товарного виробництва.
4. Продукт і товар як економічні категорії.
5. Закон вартості.

 

Перелік використаної літератури:

[1, с.46-66]

[2,с.117-138]

[3, с.77-93]

 

1. Основні риси натурального виробництва

За час свого існування людство використовує лише три форми суспільного виробництва — натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. В докапіталістичних формаціях панувала натуральна форма виробництва, але вже в період розпаду первісного ладу зароджується товарна. В сучасному світі в усіх індустріально розвинутих країнах товарна форма домінує, витіснивши натуральну. Водночас зростає роль безпосередньо суспільної форми. Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво — виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило.

У первіснообщинному ладі впродовж майже трьох мільйонів років єдиною формою суспільного виробництва було натуральне виробництво. В процесі розпаду цього ладу виникає товарне виробництво, але натуральна форма залишається панівною ще впродовж майже шести тисячоліть, поєднуючись з товарною формою. Загалом в усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундії у рабовласницьких державах і середньовічні феодальні маєтки).

Основні риси натурального виробництва:

1) існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який переважно не виходив за його межі;

2) кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні;

3) рівень споживання господарюючих суб'єктів (власників) залежав тільки від рівня виробництва;

4) суспільний поділ праці був розвинутий ще слабко, проте всередині цього господарства праця уже могла бути поділена між окремими людьми та групами людей.

Натуральна форма виробництва існувала в умовах нерозвиненого суспільного поділу праці й відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих відносин, які зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за характером.

Натуральне виробництво було малоефективним, консервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому існували як відносини між самими людьми, а не набували форми відносин між продуктами їх праці. Експлуатація в антагоністичних формаціях, де панувало натуральне виробництво, відбувалася у зримих, найбільш грубих і брутальних формах. Вона базувалася на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності; залежність мала персональний характер.

Натуральне виробництво характерне для усіх докапіталістичних суспільно-економічних формацій:

Натуральне виробництво в межах первіснообщинного ладу характеризується:

1) спільною власністю на землю (належність землі общині);

2) спільно-індивідуальним присвоєнням всього виробленого продукту;

3) на етапі розкладу первісної общини виникають моногамні родини, відбувається їх відособлення від родової общини, що породжує сімейно-індивідуальне привласнення започатковуються різні види приватної власності.

Натуральні господарства вільних селянських родин характеризуються:

1) колективно-індивідуальним привласненням селянською родиною всього виробленого нею продукту;

2) експлуататорською трудовою приватною власністю, сутність якої становить єдність праці і власності — використання власною працею членами родини належної їй землі та інших знарядь праці.

Натуральне виробництво в межах рабовласницьких господарств характеризується:

розривом праці і власності, що полягає у відчуженні безпосередніх виробників (рабів) не лише від засобів виробництва (землі, знарядь праці), а й самих від себе, оскільки і засоби виробництва, і раби належали рабовласникам.

Натуральне виробництво в межах феодальних маєтків характеризується:

1) розривом власності і праці;

 

2) відчуженні безпосередніх виробників (кріпаків) від землі;

3) належністю землі феодалу (поміщику) і особистою (кріпацькою) залежністю селян від поміщика;

4) правом селянської родини користуватися певним наділом поміщицької землі у своєму господарстві як умовою праці на феодала (закріпаченням).

1. Причини переходу до товарного виробництва. Суспільні поділи праці

Основою перетворення натурального виробництва на товарне є виникнення суспільного поділу праці та приватної власності на засоби виробництва і продукти праці.

Суспільний поділ праці — спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи виробничими операціями.

Чинником виникнення та розвитку суспільного поділу праці є закон економії праці (робочого часу).

Закон економії праці (робочого часу) — стійкий, обернено пропорційний, причинно-наслідковий зв'язок між величиною робочого часу та її результатом (зменшення робочого часу, а отже, і витрат праці на виготовлення певного продукту) має наслідком збільшення кількості вироблюваних продуктів. Це дає змогу окремому виробникові і суспільству за обмеженого ресурсу робочого часу урізноманітню­вати і повніше задовольняти свої потреби).

Суспільний поділ праці класифікують за видами і формами. За видами поділ праці існує всередині суспільства та всередині підприємства.

Поділ праці всередині суспільства реалізується у таких формах:

- Загальний поділ праці (є поділом суспільного виробництва на його великі роди: сільське господарство, промисловість, транспорт, тощо);

- Частковий поділ праці (є поглибленням загального поділу праці: поділом сільського господарства, промисловості, транспорту тощо на їх галузі та підгалузі);

- Міжнародний поділ праці (характеризується спеціалізацією окремих країн на виробництві продуктів, для яких вони мають найсприятливіші природні та економічні умови).

Поділ праці всередині підприємства виступає у формі одиничного поділу праці.

Одиничний поділ праці - це спеціалізація виробників на виготовленні окремих складових або на виконанні певних операцій з виробництва кінцевого продукту.

Загалом у своєму розвитку людство пройшло п'ять великих суспільних поділів праці:

1) відокремлення землеробства від скотарства;

2) відокремлення ремісництва від землеробства;

3) відокремлення від сфери виробництва товарів торгівлі, виділення купців;

4) відокремлення сфери матеріального виробництва від нематеріального (виділення освіти, охорони здоров'я, науки);

5) виокремлення інформаційної сфери із сфер матеріального і нематеріального виробництва (з 70-х років XX ст.);

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділи праці.

Серед інших причин переходу до натурального виробництва можна визначити: розвиток продуктивних сил, поширення зв’язків між окремими регіонами, що спонукало розвиток торгівлі.

 

1. Основні риси товарного виробництва

Товарне виробництво — така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виготовляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж цих продуктів, що стають товарами, на ринку.

Основні риси товарного виробництва:

1) суспільний поділ праці;

2) приватна власність на засоби виробництва;

3) повна соціально-економічна відокремленість виробників;

4) економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками через обмін;

5) стихійний та анархічний характер розвитку.

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється власником засобів виробництва на основі своєї праці.

Капіталістичне товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється на основі найманої праці.

Просте товарне виробництвохарактеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте товарне виробництво базується на власній праці, капіталістичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному — власникові засобів виробництва, тобто капіталісту. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому не існує одиничного поділу праці, а кінцева мета — задоволення особистих потреб товаровиробника.

Капіталістичне товарне виробництвопередбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — отримання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених у суспільстві продуктів використовується безпосередньо на особисте споживання, друга — на ринок), а капіталістичне — загальний.

В умовах командно-адміністративної системи колишнього СРСР мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації виробництва, що призвело до неефективності й витратного характеру економіки.

Товарне виробництво — історична категорія. Це означає, що воно існувало не завжди і з часом зникне, а на зміну йому прийде досконаліша форма суспільного виробництва — безпосередньо суспільне виробництво, яке зародилось у розвинутих країнах світу на початку XX ст. і посилюється в процесі підриву товарного виробництва.

Безпосередньо суспільне виробництво – виробництво, за якого внаслідок суспільного поділу праці, поліпшення організації виробництва, задоволення суспільних потреб відбувається без перетворення продукції на товар, а отже, без грошей.

 

1. Продукт і товар як економічні категорії

Основною формою товарного виробництва є товар – продукт праці, який виготовляється на продаж (на відміну від продукту, який виготовляється для власного споживання).

Основними властивостями товару є:

Споживча вартість – здатність товару задовольняти певну потребу людей. Споживча вартість є результатом конкретної праці людей. Така праця обумовлена своєю метою, характером здійснених операцій, предметом та знаряддям.

Вартість – виробниче відношення між товаровиробниками з обміну товарів на основі суспільно необхідної абстрактної праці, якої потребує виробництво товарів. Вартість є результатом абстрактної праці. Така праця є загальнолюдською, однорідною. Вона має лише кількісні відмінності. При обміні одного товару на інший порівнюється втілена в цих товарах абстрактна праця.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватись на інші товари, тобто відношення товару до товару в процесі їх обміну.

Якщо товару притаманні вартість, споживча вартість і мінова вартість, то продукт характеризується лише вартістю і споживчою вартістю.

Чинники, що впливають на величину вартості товару:

Продуктивність праці — результативність, плідність праці, ефективність використання у процесі виробництва благ усіх його факторів.

Інтенсивність праці — витрати праці за одиницю часу.

Складність праці – праця поділяється на складну – кваліфіковану, таку, що потребує додаткових витрат на навчання, підготовку та виховання працівника; і просту – таку, що не потребує від працівника спеціальної підготовки та витрат на неї.

 

1. Закон вартості

Закон вартості — внутрішній, суттєвий, стійкий причинно-наслідковий зв'язок між величиною суспільно необхідної абстрактноїпраці, якої потребує виробництво товарів, і кількісними пропорціями їх обміну.

Це означає, що кількісні пропорції, за якими відбувається купівля-продаж товарів за певними цінами, визначаються законом вартості. Тому він є і законом цін: зменшення вартості товару зумовлює зниження його ціни, і навпаки.

Закон вартості почав діяти майже сім тисяч років тому з виникненням виробництва продуктів для обміну, тобто як товарів. Але, внаслідок домінування у рабовласницьких феодальних господарствах натурального виробництва він не відігравав визначальної ролі у функціонуванні та розвитку економіки. Цієї властивості закон вартості набував лише суспільствах, для яких характерне домінування виробництва товарів. Вплив і економічне життя закон вартості реалізує через притаманні йому функції.

Функції закону вартості:

Функція регулятора суспільного виробництва. Основа її – суперечність між тяжінням цін товарів до їх вартості та постійним відхиленням цін від вартості (в ринковій економіці закон вартості виявляє себе через коливання цін навколо вартості. Ціни постійно
відхиляються то вгору, то вниз від вартості як свого змісту: вгору, коли попит перевищує пропозицію, вниз, коли пропозиція перебільшує попит).

Функція соціально-економічної диференціації товаровиробників. Об'єктивними чинниками є стихійний характер розподілу виробників, праці й засобів виробництва між різними галузями виробництва, неоднаковість умов виробництва, якими володіють окремі виробники певної галузі(стихійний розподіл товаровиробників, праці і засобів виробництва між галузями є наслідком відхилення цін від вартості товарів під впливом нерівноваги попиту і пропозиції).

Функція розвитку продуктивних сил НТП. Також породжена суперечністю між приватною конкретною та суспільною абстрактною працею, тобто незбігом індивідуального і суспільно необхідного робочого часу (незбіг індивідуального і суспільно необхідного робочого часу є тією економічною силою, яка спонукає товаровиробників до максимального скорочення індивідуального робочого часу порівняно із суспільно необхідним, оскільки лише за цієї умови можливе зміцнення їх економічного становища, перетворення дрібних на великих конкурентноздатних виробників).

 

Основні поняття і терміни:

Натуральне виробництво — виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило.

Суспільний поділ праці — спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи виробничими операціями.

Товарне виробництво — така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виготовляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж цих продуктів, що стають товарами, на ринку.

Просте товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється власником засобів виробництва на основі своєї праці.

Капіталістичне товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється на основі найманої праці.

Безпосередньо суспільне виробництво – виробництво, за якого внаслідок суспільного поділу праці, поліпшення організації виробництва, задоволення суспільних потреб відбувається без перетворення продукції на товар, а отже, без грошей.

Продукт – благо,яке виготовляється для власного споживання.

Товар – продукт праці, який виготовляється на продаж.

Вартість – суспільно необхідні затрати живої і уречевленої праці на створення блага.

Споживча вартість – здатність товару задовольняти певну потребу людей.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватись на інші товари, тобто відношення товару до товару в процесі їх обміну.

Закон вартості — внутрішній, суттєвий, стійкий причинно-наслідковий зв'язок між величиною суспільно необхідної абстрактноїпраці, якої потребує виробництво товарів, і кількісними пропорціями їх обміну.

 

Питання для самоконтролю:

1. Натуральне виробництво не було притаманне:

А)первіснообщинному суспільству;Б)рабовласницькомусуспільству;

В) феодальному сус