Поняття фінансів, їх види і функції

Фінанси - це сукупність економічних заходів з формування, розподілу, перерозподілу та використання грошових засобів в економіці.

Основі риси фінансів:

- набирають грошової (натуральної) форми;

- носять розподільчий (нееквівалентний) характер, на відміну від обміну, якому властива еквівалентність;

- розподіл ВВП, НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу);

- акумулюють і використовують фінансові засоби на безплатній основі.

Розрізняють наступні види фінансів:

Державні:

- загальнодержавні;

- регіональні;

- фінанси державних підприємств;

- фінанси державних установ та організацій, що здійснюють некомерційну діяльність.

Приватні:

- фінанси приватних підприємств та корпорацій;

- фінанси комерційних установ та організацій;

- фінанси домогосподарств;

Громадських об'єднань:

- різних спілок;

- громадських партій;

- громадських рухів;

- спеціальних цільових та благодійних фондів.

До приватних фінансів подекуди відносять фінанси населення. Це пов'язано з проблемою вивчення структури надходжень і витрат сімейного бюджету.

Фінанси домогосподарства - це грошові відносини щодо формування та використання громадянами (членами сім'ї), які разом проживають і ведуть домашнє господарство, спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом.

Фінанси підприємств, установ та організацій - це система відносин між юридичними особами, між юридичними і фізичними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів (фінансових ресурсів). На цьому рівні формується переважна частка фінансових ресурсів країни.

Фінанси громадських об'єднань - це система відносин:

- між громадськими об'єднаннями та їхніми членами;

- щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг;

- напрямами використання грошових фондів об'єднання;

- громадськими об'єднаннями і підприємствами, організаціями і установами (добровільні внески, пожертвування);

- між різними рівнями громадських об'єднань;

- між громадськими об'єднаннями і підвідомчими господарськими об'єднаннями.

Державні фінанси - особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій. Такі грошові засоби набувають форм державного бюджету, регіональних бюджетів, місцевих бюджетів, спеціальних фондів, фінансів державних підприємств.

Функції фінансів:

Розподільча -полягає у розподілі національного доходу і створенні так званих основних, або первинних доходів. Основні доходи - це зарплата робітників, службовців, доходи фермерів, доходи підприємств.

Але первинні доходи не утворюють суспільних коштів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних і культурних потреб населення. Для цього необхідно здійснювати подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

У результаті перерозподілу утворюються повторні, або похідні доходи, вони служать для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу.

Кінцева мета розподілу і перерозподілу національного доходу і ВВП, що здійснюється за допомогою фінансів, виявляється у розвитку продуктивних сил, створенні ринкових структур економіки, зміцненні держави, забезпечен­ні високої якості життя населення тощо.

Контрольна -полягає в контролі за розподілом ВВП по відповідних фондах і витратою їх за цільовим призначенням.

Фінансовий контроль спрямований на забезпечення динамічного розвитку суспільного і приватного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення економічного стимулювання, раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та природних багатств, скорочення непродуктивних витрат, поліпшення якості роботи у всіх ланках народного господарства.

Контрольна функція фінансів виявляється також через діяльність фінансових органів.

Регулююча -пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні витрати, податки, державний кредит) у процес відтворення.

 

1. Фінансова система і державний бюджет

Фінанси функціонують через фінансову систему.

Фінансова система складається з фінансів:

- державних - фінанси місцевих органів, держбюджету, бюджету автономної республіки Крим;

- господарюючих суб'єктів - фінанси підприємств та організацій;

- населення - доходи та витрати населення.

Основним елементом фінансової системи є державний бюджет.

Державний бюджет - це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття (за рік).

Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодавчому порядку.

Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціально-економічним ладом, природою, задачами і функціями держави.

Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.

На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня подає його на розгляд Верховній Раді України.

На другому етапі - розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Вер­ховної Ради.

На третьому - виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року.

У 1990 р. прийнято Закон „Про бюджетну систему України", відповідно до якого державний бюджет складається з двох ланок - загальнодержавного бюджету і місцевих бюджетів. За ними закріплені доходи та видатки.

До основних джерел доходів відносять:

- податки;

- платежі за використання природних ресурсів (воду, землю);

- неподаткові надходження (від приватизації);

- доходи від операцій з капіталом;

- офіційні трансферти;

- цільові фонди.

До основних статей видатків належать:

- національна оборона;

- утримання державного апарату;

- фінансування бюджетного сектора економіки;

- соціальні видатки;

- фінансування розвитку економіки;

- відсоток за державний борг.

Державний бюджет за структурою надходжень та видатків може бути де­фіцитним або профіцитним.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків державного бюджету над доходами. Дефіцит вважається безпечним, якщо він перебуває на рівні 2-3% від ВВП.

Існують три основні засоби збалансування дефіцитного держбюджету:

1) підвищення податків;

2) додаткова емісія грошей;

3) державні позики - випуск державних цінних паперів.

До причин дефіциту державного бюджету можна віднести:

- зменшення приросту національного доходу в умовах кризового стану економіки;

- падіння доходів;

- зменшення акцизних податків, які надходять удержбюджет;

- збільшення бюджетних витрат;

- непослідовна фінансово-економічна політика.

Для зменшення бюджетного дефіциту потрібно:

- змінити систему оподаткування;

- перейти від фінансування до кредитування;

- зменшити управлінські витрати;

- підвищити роль місцевих бюджетів;

- скасувати необґрунтовані фінансові пільги;

- здійснювати конверсію;

- ліквідувати дотації збитковим підприємствам.

Профіцит державного бюджету - це перевищення доходів державного бюджету над видатками.

Державний борг - сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків.

Державний борг виникає через брак у держави коштів, необхідних для виконання її функцій, тому держава змушена мобілізувати додаткові кошти для покриття своїх видатків. Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики - головне економічно виправдане джерело покриття бюджетних дефіцитів.

Розрізняють:

- Внутрішній державний борг - це боргові зобов'язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних позик, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.

- Зовнішній державний борг - борг фізичним, юридичним особам за кор­доном та іноземним державам.

Внутрішній борг - це борг уряду країни своїм громадянам. Це ситуація, коли всі „винні самі собі". Коли борг не дуже великий, він не здійснює відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей.

Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко Іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів у його економічну політику.

Якщо у країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, їй може бути оголошений дефолт.

Дефолт - визнання країни як неплатоспроможної.

При бюджетному профіциті державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються зі зростанням процентних ставок.

 

1. Податкова система і фіскальна політика

Податкова політика є частиною загальної фінансової політики держави на середньострокову та довгострокову перспективу.

Податкова політика - система дій, які проводяться державою у галузі податків і оподаткування. Вона знаходить своє відображення у видах податків, розмірах податкових ставок, визначенні кола платників податків і об'єктів оподаткування, у податкових пільгах.

Податкова система - сукупність податкових зборів та платежів, що за­конодавчо закріплені в даній державі; принципів, форм та методів їх визначення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податки забезпечують близько 90% доходів держави.

Податки -це обов'язкові платежі (примусові), стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб. Податки виконують дві основні функції:

- розподільча - є інструментом перерозподілу грошових доходів держави;

- фіскальна - формування державних фондів.

Суб'єкти оподаткування -ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи;

Об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо.

Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України.

Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм.

До прямих податків відносять: податки особисті на: прибуток громадян (неоподаткований мінімум становить 17 грн., податкова ставка становить 13%); прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується за ставкою 25%); майно, спадок, приріст капіталу; реальні податки: на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів).

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять уїх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори.

Акцизи - це непрямі податки, що входять у ціну товарів і стягуються в момент їх придбання.

Податок на додану вартість -це приріст першоначальної вартості товару.Його ставка в Україні становить 20%, формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить в бюджет від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.

Мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки.

Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар тощо).

Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:

- пропорційна, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

- прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають;

- регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними податками є: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; акцизний збір; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно; плата за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища; збір на обов'язкове страхування; відрахування у пенсійний та соціальні фонди.

Місцевими податками є: податок з реклами; готельно-курортний збір; ко­мунальний податок; ринковий збір; за проїзд транзитного транспорту; збір за припаркування автотранспорту; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь на бігах на іподромі; збір за участь у грі на тоталізаторі; збір за проведення місцевого аукціону; збір за використання символіки.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та автоматичну (недискриційну).

Дискреційна - цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і дер­жавними закупками), в результаті зміни законодавства. Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.

До інструментів дискреційної фіскальної політики відносяться:

-зміна ставок оподаткування;

-скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;

-трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.

Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:

Стимулюючою фіскальною політикою (експансією) - це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці у період циклічного спаду.

Стримуючою фіскальною політикою (обмежуючою) - це бюджетно-податкова політика, при якій відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика - політика вбудова­них стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів.

Автоматичний („вбудований") стабілізатор - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є: прогресивна податкова система; трансфертні платежі; система участі у прибутку; допомоги по безробіттю у період економічних спадів.

Оптимальну податкову ставку можна спрогнозувати за допомогою кривої Лаффера.

А. Лаффер - відомий економіст, прихильник теорії пропозиції, який вважав, що зі зростанням ставки податку від 0 до 100% податкові надходження зростають від 0 до деякого максимального рівня М, а потім знижуються до 0.

Крива Лаффера - крива, що відображає зв'язок між податковою ставкою та обсягом податкових надходжень, виявляє податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму.

 

 

 

Податкові ставки

 

Рис. 4.3.3Крива Лаффера

 

Згідно кривої Лаффера, до деякого максимального рівня М більше значен­ня податкової ставки забезпечує більшу величину податкових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національного оподаткованого доходу зменшиться.

Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощаджень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національ­ного виробництва й доходу.

Основні поняття і терміни:

Фінанси - це сукупність економічних заходів щодо формування, розподі­лу, перерозподілу та використання грошових засобів в економіці.

Фінансова система складається з державних фінансів, фінансів населен­ня та господарюючих суб'єктів.

Державний бюджет - це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття (за рік), затверджений у законодавчому порядку.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків державного бюджету над доходами.

Профіцит державного бюджету - це перевищення доходів державного бюджету над видатками.

Державний борг - сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бю­джетних надлишків.

Дефолт - визнання країни як неплатоспроможної.

Податкова система - сукупність податкових зборів та платежів, що за­конодавчо закріплені в даній державі; принципів, форм та методів їх визна­чення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податки -це обов'язкові платежі (примусові), стягувані державою тамісцевою владою з фізичних та юридичних осіб.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм, до прямих податків відносять особисті та реальні податки.

Непрямі податки встановлюються у цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника не залежить прямо від його доходів (мито, акцизи, податок на додану вартість).

Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар то­що).

Крива Лаффера - крива, що відображає зв'язок між податками та об­сягом податкових надходжень, виявляє податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму.

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика - це заходи уряду, спрямо­вані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Дискреційна фіскальна політика - цілеспрямована зміна величини дер­жавних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між части­ною податків і державними закупками), в результаті спеціальних рішень уря­ду. Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень урядом.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика - політика вбудова­них стабілізаторів, вона не пов'язана із зміною законів.

Питання для самоконтролю:

1. Сукупність економічних заходів з формування, розподілу, перерозподілу та використання грошових засобів в економіці, - це:

А) фіскальна політика; Б) монетарна політика;

В) фінанси; Г) все перераховане.

2. До статей видатків державного бюджету можна віднести:

А) національну оборону; Б) утримання державного апарату;

В) фінансування бюджетного сектора економіки;

Г) соціальні видатки; Д) все перераховане.

3. Державний борг - це сума попередніх:

А) бюджетних дефіцитів; Б) бюджетних надлишків:

В) державних витрат;

Г) бюджетних надлишків за відрахуванням бюджетних дефіцитів;

Д) бюджетних дефіцитів за відрахуванням бюджетних надлишків.

4. Державний борг не може призвести до банкрутства держави, тому що:

А) не обов'язково погашати борг; Б) можна рефінансувати борг;

В) можна збільшити масу грошей в обігу;

Г) всі попередні відповіді вірні; Д) всі попередні відповіді невірні.

5. Дефіцит державного бюджету утворюється, коли:

А) сума податкових надходжень скорочується;

Б) витрати держави зменшуються;

В) сума витрат держави перевищує суму податкових надходжень;

Г) всі попередні відповіді вірні.

6. Для зменшення бюджетного дефіциту необхідно:

А) змінити систему оподаткування;

Б) зменшити управлінські витрати;

В) перейти від фінансування до кредитування;

Г) всі попередні відповіді вірні.

7. До прямих податків можна віднести податки на:

А) прибуток громадян; Б) спадок;

В) приріст капіталу; Г) землю;

Д) всі перераховані відповіді; Е) відповіді 1, 2 та 3.

8. До загальнодержавних податків не належать:

А) податок на прибуток; Б) податок на додану вартість;

В) податок з реклами; Г) плата за землю; Д) мито.

9. Крива Лаффера:

А) знаходить мінімальну податкову ставку;

Б) знаходить максимальну податкову ставку;

В) показує взаємозв'язок між податковою ставкою та обсягом податкових надходжень;

Г) обчислює середні податкові надходження;

Д) обчислює середню податкову ставку.

10. Фіскальна політика, яка потребує спеціальних рішень уряду та пов'язана із прийняттям законодавчих рішень урядом, - це:

А) стимулююча фіскальна політика;

Б) стримуюча фіскальна політика; В) дискреційна фіскальна політика;

Г) недискреційна (автоматична) фіскальна політика.

 

Тема 4.3.3 Кредитна система

 

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність кредитної та банківської системи; функції різних видів банків; принципи кредитування; форми кредиту;

вміти: аналізувати сутність кредитної, банківської системи, функції різних видів банків; з’ясовувати принципи кредитування; характеризувати форми кредиту

 

План

1. Поняття кредитної системи.
2. Поняття кредиту, класифікація кредиту і принципи кредитування
3. Поняття банку і банківської системи.

 

Перелік використаної літератури:

[1,с.387-388, 390-403]

[2,с.291-305]

[3,с.327-330]

Поняття кредитної системи

Кредитна система – сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування в єдності з сукупністю кредитно-фінансових інститутів, які технічно й організаційно забезпечують функціонування цих відносин.

Як правило, кредитна система має трирівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики):

1 рівень - Центральний банк;

2 рівень - Банківські установи, до яких входять:

- комерційні банки;

- інвестиційні банки;

- ощадні банки;

- іпотечні банки;

- земельні банки;

- поштово-чекові банки;

- торгові банки тощо;

3 рівень - Небанківські кредитно-фінансові установи, до яких відносять:

- інвестиційні компанії;

- страхові компанії;

- ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки;

- пенсійні та інші фонди тощо.

Систему кредитних відносин ілюструє таблиця 4.3.1.

Таблиця 4.3.1 - Система кредитних відносин

Кредитні відносини	Інститути, що їх опосередковують
Між державою і банками	Центральні банки
Між підприємствами і банками	Комерційні банки
Між підприємствами, організаціями, установами	Комерційні банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи
Між банками і населенням	Спеціалізовані банки
Між підприємствами, організаціями, установами, населенням	Спеціалізовані фінансово-кредитні установи
Між фізичними особами	Кредитні спілки, каси взаємодопомоги
Зовнішньоекономічні кредитні відносини	Спеціалізовані зовнішньоекономічні банки

Кредитний механізм – сукупність принципів, організаційних форм, правил і методів, які регулюються законодавством країни і забезпечують необхідні умови для функціонування системи кредитних відносин.