Економічні ресурси. Крива виробничих можливостей

Економічні ресурси – складаються з усього того, що необхідне для в-ва товарів і послуг, потрібних людям. Це фабричні й с/г будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв’язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо. Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювальні й невідновлювальні), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Ін. ресурси обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інфор., вміння, кваліфікація тощо). Ек. ресурси поділ. на 2 великі групи: Матеріальні ресурси – земля і капітал; Людські ресурси – праці і підпр. хист.

Земля як ек. ресурс – це всі дарові блага природи, які застосовують у в-ві: орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо. Природа постачає всі ті матеріали, з яких людина виробляє життєві блага, і ті сили, які вона використовує у процесі в-ва (сила вітру, води, атома тощо). Земля – виходовий різновид ресурсу, без якого не можлива господарська діял.

Капітал, як ек. ресурс, охоплює всі виготовлені вироб. знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі в-ва. Гроші – це фін. капітал.

Праця – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застос. у в-ві життєвих благ. Вона є джерелом дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини. Розвиток НЕ та її результативність зумовлені:

- кількістю праці, яка залежить від к-ті населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров’я та господ. активності.

- якістю праці, що визначає освітній і професійний рівень працівників, сусп. і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Важливими характеристиками праці є тривалість роб. дня (час упродовж якого людина працює), продуктивність праці (визначена к-тю виробленої за од. часу продукції: що більше продукції, то вища продуктивність), інтенсивність праці (характеризує її напруженість, що визначається як втрати фізичної, розумової те нервової енергії за од. часу; з розв. НТП інтенсивність зростає).

Підприємницький хист (підприємливість) – це риса людського ресурсу. Підприємець виконує низку ф-цій:

1. він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес в-ва товарів і послуг;

2. він ухвалює рішення у процесі введення бізнесу;

3. підпр. – це новатор, який намагається запровадити у в-во нові продукти чи нові вироб. технології;

4. підпр. – це людина, яка ризикує. У ринковій ек. прибуток не гарантований, результатом госп. діял. підпр. може бути й збиток.

У будь – який момент ек. за повної зайнятості (це залучення всіх ресурсів до процесу в-ва) та повного обсягу в-ва (озн., що ресурси використ. у такій спосіб, щоб найповніше задовольнити потреби сусп.) мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого, адже обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно зб. в-во обох продуктів. Графічне зображення, яке характеризує всі можливі вибори сусп. в-ва 2-ох товарів прийнято наз. кривою виробничих можливостей (або кривою трансформації).

Крива є спадною, тобто нахилена праворуч і вниз, є опуклою лінією, а не прямою. Це пов’язано із законом зрост. альтернативної вартості. Всі точки розміщ. лівіше від кривої характеризують ситуацію неповного використання. Всі точки правіше – недосяжні через брак ресурсів. Всі ефективні точки знаходяться на кривій. Альтернативна вартість – це к-ть одного продукту, від якого слід відмовитися, щоб отримати деяку к-ть ін. товару. ресурсів. Законом зрост. альтернативної вартості: для того щоб отримати додаткову к-ть необхідного продукту слід відмовлятися від щораз більшої к-ті ін. продукту.

Основні економічні школи

Виділяють три основні течії економічної науки:

· Класична концепція (А.Сміт, Д.Рікардо), нині відома як лібералізм. Основний постулат – тільки приватна власність ефективна. Ринковий механізм – єдиний ефективний засіб, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість та стабільність. Порушення ек. рівноваги і зниження ефективності зумовлене, на їх думку, не хибами ринкового механізму, а втручанням держави в ек. Тому ліберали – категоричні противники держ. втручання в ек., воно має бути min. Ринковий механізм забезпечує справедливий розподіл доходів. Нерівність у розподілі, що є в ринковій ек., є неодмінною умовою ефективної ек., бо стимулює людей до напруженої праці;

· Кейнсіанська концепція (Дж. Кейнс, у 1929-1933). Праця Кейнса „Заг. теорія зайнятості, процента і грошей”. Він стверджував, що й ін. форми власності і державна також, можуть бути ефективними; був за змішану ек. (наявні різні форми власності). Кейсіанство ґрунтується на тому, що нац. в-во й р-нь зайнятості визначені сукупним попитом. Якщо він недостатній, то обсяг нац. в-ва зменш., а зайнятість зниж. Тому для зб. Сукупного попиту треба перерозподіляти доходи в інтересах бідніших соц. груп.

· Марксистська концепція – згідно з якою ринкова ек. та й ін., що ґрунтується на приватній власності, неефективні, є втіленням хаосу і нерівності. Ринковий механізм неспроможний забезпечити збалансованість нац. ек. Тільки на засадах держ. власності можна забезпечити найефективнішу ек. с-му.

Школи:

меркантилізм: ранній (країна багатіє лише тоді, коли має надлишок золота) і пізній (країна багатіє коли більше товарів вивозить ніж ввозить). З мерк. пов’язанеі виник терміну політекономія, вперше застосований фр. Антуаном де Монкретьєном в 1615 р.

Школа трудової теорії вартості (В.Петті, Ф.Кене) – вартість кожного товару визначається виключно затратами праці на його вигот.; гроші не є справжнім багатством (вони - посередницьке багатство, лише блага, потрібні для життя і відновлення в-ва);

Школа фізіократів (природа, влада), (Ф.Кене) - джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Поділив населення на 3 групи: землевласники, селяни (найвагоміші, створ. нац. продукт) і робітники (непродуктивні).

Класична школа, 17-п.19 ст. (А. Сміт, Д.Рікардо, Т.Мальтус, Дж. Мілль) – обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. Запропоноване Смітом: модель людини – економічної, яка керується почуттям нагромадж. багатства; концепція „невидимої руки”: якщо людина виходить із власної вигоди вона обов’язково обере той вид діял., який є найбажаніший для суп.; ринковий механізм – самодостатній, а тому втручання держави в економіку неприпустиме; поділив ек. на позитивну і нормативну. Внесок школи:1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капіталу.4.Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави, за свободу торгівлі.

критична школа (Сен-Сімон, Сісмонді, Маркс). Здобутки: 1) звернуто увагу на здатність вільної ек. спричиняти істотне розшарування доходів(С-С, Сісмонді); 2) профспілки та об’єднані підприємці можуть пом’якшити вади ринкової ек.; 3) сповідується вирішальна роль дрібного бізнесу; 4) запропоновано одну з перших теорію „ек. коливань” (Маркс).

Нова істор. школа (Ф.Ліст, В.Зомбарт)- пропонують цілісну ек. науку замінити ек. історією, вважали, що ек. життя країни регульоване не універсальним механізмом ринку, а специфічним для кожної нації істор. сформованим соц. інститутами, серед яких вирішальну роль відіграє держава.

Неокласичний напрям:

- Австрійська школа гран. корисності (маржиналізм) 70-80 р. 19 ст. (Менгер, Візер, Бем-Баверк) – увага на ек. теорії на споживачу, корисності як визначального чинника цінності; запереч. трудову теорію вартості; ствердж., що ціна товару визнач. не за правилом праці, а цінністю, яку певна річ має для конкретної особи; закон спадної гран. корисності;

- Кембриджська школа, напр.19 ст(Маршал, Пігу) – заклали основи мікроаналізу; Маршал застос. функціональний аналіз ек. явищ за принципом їх взаємозалежності, взаємного впливу, ввів еластичність попиту, надлишок споживача, попиту; вперше поєднав дослідження ек. процесів з мат. апаратом;

- Американська школа к.19-п.20 ст (Кларк) – обґрунтував усебічно принцип маржиналізму, поділив ек. на статику (стан рівноваги) та динаміку (вдхил. від рівноваги)

кейсіанство (з 1936 р) – Кейнс ствердж., що ринкова ек. обов’язково вимагає держ. регулювання, оскільки не існує механізмів автоматичного забезпечення рівноваги; ввів макроекономічний метод аналізу, висунув теорію мультиплікатора.

Сучасні школи:

- нео- та посткейсіанство (Гансе, Робінзон, Домар) – вивч. умови ек. зростання, недоліки ринкового механізму;

- неоліберальна школа (Мізес, Гаєк, Бекон) – сповідує свободу людини в ек. житті (поверн. до А.Сміта), діяльність якої не можна нічим обмежувати;

- монетаризм (чикагська школа) (Фрідман) – ствердж., що держ. влив має обмежуватися виключно регулюв. обсягів грошових мас;

- інституціоналізм (Гелбрейт, Арон, Ростоу, Бел, Тофлер) – віддає перевагу аналізу ролі соц. інститутів в ек. житті, виступили за соціологізацію ек. теорії та розробляли концепції трансформації ринкової ек. в умовах НТР (революції).

- Неоіституціоналізм (Коуз, Норт, Вільямсом) ост. роки 20 ст. – предмет ек. аналізу є трансакційні витрати права власності.

Українські вчені:

Семен Десницький – учень А. Сміта;

Михайло Балудянський (1769-1847) – перший професійний укр.. економіст, істотно вплинув на ек. концепцію програми декабристів, створив „ек. с-му”(в якій обґрунтовано принципи й основи розбудови нац. ек. з позиції вільних ринкових відносин).

Іван Вернадський (1821-1884) – професор київського у-ту, захистив докторську дисертацію, присвячену аналізу італ. ек. л-ри; був противником втручання держави в ек., був прихильником ек. вільної конкуренції, не сприймав комуністичних ідей; критикував кріпосницькі та до ринкові форми в-ва, велику поміщицьку земельну власність;

Микола Зібер (1884-1888) – захистив дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Рікардо до Маркса, був першим популяризатором ек. вчення Маркса в Укр.. та Росії; перший в світі виконав наук. аналіз „Капіталу” Маркса, визначивши його джерела;

Сергій Подолинський (1850-1891) – засновник екологічної парадигми сучасної ек. науки, зробив науково-екологічне відкриття, обґрунтоване в дослідженні „Праця людини та її відношення до розподілу енергії”, суть відкриття: за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини сусп. й природи, уникнути енергетичної кризи, бо праця здатна не тільки поглинати, а й накопичувати і зберігати енергію. Розвинув цю ідею на Зх Маршал;

Михайло Туган-Барановський (1865-1919) – зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику ек. доктрин марксизму, обґрунтував можливості синтезу трудової теорії вартості та концепції граничної теорії корисності, які вважали антиподами. Світове визнання – за дослідження з теорії ринку й ек. криз, розроблення ек. кон’юктури. Перший вчений, якого визнала світова ек. думка;

Євген Слуцький (1880–1948) – вагомий внесок у розвиток ек-мат методів в ек. науці, наголосив на потребі створення нової науки, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов – праксеологія; публікувався в італ. журналах (статті присвячені проблемам попиту і взаємозв’язку між функцією попиту, рухом цін та доходів.

Економічними проблемами займалися:І. Франко, Драгоманов, Кармазин, Сокальський, Журавський, Навроцький, Терлецький, Павлик та ін.