Моделі поведінки споживача. Кейнсіанська ф-я спож. Гіпотези ж.ц. та постійного доходу.

Споживання можна розглядати як індив. та спільне використання благ скерованих на реалізацію матеріальних та духовних потреб людинию.

Першою спробою аналізу споживчих видатків можна вважати Так звані якісні схеми поведінки населення (схеми Енгеля).

Основні з них:

1) Бідніші сім’ї більше коштів витрач. на прод. харчування та житло, не заощаджують а позичають.

2) В міру зростання доходів видатки зростають за рахунок споживання прод. вищої цінності.

3) Існує межа коштів які витрачатимуться на споживання.

4) Частка видатків на харчування із зростанням доходу зменшується.

5) Видатки на житло не перевищують третини місячного чи річного оходу.

6) Вид. на одяг та предмети розкоші зростають швидше ніж ростає дохід.

7) Заощадження зростають в міру зростання доходів.

Першою макромоделю споживчих видатків прийнято вважати модель Кейнса. В основі мод. 4 гіпотези:

1) Реальні споживчі вид. є стабільною ф-єю від реального використовуваного доходу с=f(y), у-дохід, с-споживання. Під стабільною розуміють що на спож. вид. впливає лише величина доходу, тоді як інші чинники впливе не мають, або їх вплив взаємно виключають один одного.

2) Гранична схильність до спож. є додатною. 0<MPC>1

3) Середня схильність до спож. є більшою за граничну, при чому середня знижується при збільш. доходу APC>MPC, y↑→APC↓

4) Гранична схильність до спож. ймовірно зменш. із збільшю доходів.

Середня схильність до спож. це віднош. вартості спожив. видатків до величини викор. доходу. Гранична схильність до спож. це віднош. приросту споживчих видатків до приросту використовуваного доходу. . На підставі запропонованих гіпотез може бути записна кейнсіанська функція споживання: , де а – гранична сх.. до спож., С₀ – автономне спож. Він характеризує мін. рівень спожив. який не залежить від доходу.

Бісектриса прямого кута хар. випадки, коли увесь вик. дохід скеровується на споживання. Точка перетину бісектриси з кецнсіан. ф-єю назив. точкою нульового заощадження. Точки на кейн. ф-ї правіше від точки нульового заощадження характ. індивіда що заощаджує, всі лівіше – запозичення.

С₀, а – const, У↑→APC↓

Гіпотеза життєвого циклу спирається на такі постулати:

1) Дохід індивіда істотно змін. в залежності від періоду його життя, тоді як кожен індивід прагне підтримувати спож. впродовж всього життя на деякому сталому рівні.

2) Індивід здатний раціонально спрогнозувати свій сподіваний середн. заробіток, термін трудової активності і термін перебування на пенсії.

3) Отриманий впродовж робочого періоду життя доходи індив повністю споживає продовж зрілого періоду життя.

Позначення:

C – спож. видатки; S – заощадження; W – сподіваний середньорічний заробіток; Tr – період часу впродовж якого індив. передуває на роботі; Tp – пенсійний період життя індив. Мах. обсяг коштів, які може заробити індивід =W*Tr; мах обсяг споживання=C*(Tr+Tp). Згідно постулату WTr=C(Tr+Tp)

Автори моделі розшир.її враховуючи вартість майна яку індив. нагромадив відправ. Т років (T<Tr).V – обсяг нагромадж. майна. Проправ. Т років індивід має можливість розпор. як нагромадженим майном, так і майбутнім доходом вад праці: V+W(Tr-T). Сукупні майбутні спож. видатки визнач. як C(Tr+Tp-T). Згідно постулату

Параметр к – гранична схильність до спож. зарплати; м – гранична схильність до спож. майна.

В гіпотезі постійного доходу приймається що дохід складається з постійної та тимчасової складової Y=Y_P+Y_T. При тому тимчасовий дохід може знаходити прояв у 3 формах:

1) Тимчасовий дохід, який є випадковим відхиленням від звичайного рівня. Такий дохід не позначається на споживчих планах.

2) Тимчасовий дохід, який здатний в майбутньому відіграти роль постійного відхилення від звичайного рівня. Споживчі плани можуть враховувати подібний дохід.

3) Сподіване відхилення доходу від звичайного рівня. Такий тип доходу також здатний позначитися на спож. планах.

Фрідман модифікує бюджетне обмеження спож. в той спосіб, що параметри У₁ та У₂ замінює на значення постійного доходу:

де r – єдина процентна ставка для запозичень та вкладів; С₁ – спож. видатки в першій частині життя (молодості); С₂ – аналогічно в старості.

Якщо індив. прагне підтримати видатки на сталому рівні, то йому доведеться одну точку на бюджетному обмежені.