Обмеженість ресурсів та проблема вибору.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Обмеженість ресурсів та проблема вибору.



Обмеженість ресурсів та проблема вибору.

Обмеженість виробничих ресурсів – проблема економічного вибору

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, що у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним.

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефективного функціонування економічної системи.

Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки:

1) Що виробляти? Які із можливих товарів і послуг повинні вироблятись даною економічною системою і протягом якого часу?

2) Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

3) Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? Яким буде доход нації від виробництва даних товарів і послуг?

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, домовимось, що поняття «виробничий ресурс» і «фактор виробництва» ми для спрощення вважатимемо тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від латинського factor- той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від французького ressource- цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором.

Пригадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва.

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і невідтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.

До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство - чорноземи - перебувають у жахливому стані, а головну водну артерію - Дніпро - перетинають «мертві моря», створені греблями кількох гідроелектростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.

Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - абсолютно.

Відносна обмеженість існує тому, що потреби випереджають можливості виробництва, а останні обмежені наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів стосується лише одного боку проблеми. Необхідно також зазначити, що окремі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їх вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля й інших корисних копалин та строки їх вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, лісів, водойм, басейнів річок. Щодо цих ресурсів можемо говорити про їх абсолютну обмеженість.

Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних економічних процесів і ситуацій. По-перше, в кожний даний момент при досягнутому рівні науково-технічного прогресу наявні виробничі ресурси обмежують виробничу діяльність. По-друге, виникає потреба в прискоренні технічного прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові ресурси. По-третє, виникає необхідність всебічної економії виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх використання. І, по-четверте, актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання[1, c. 54-56].

Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття «повна зайнятість» і «повний обсяг виробництва».

Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами. Якщо йдеться про трудові ресурси, тобто про працівників, то придатними до роботи є особи в працездатному віці. Його тривалість, продовження або зменшення залежать і від суспільства: добробуту, системи охорони здоров'я, державного законодавства. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Так, частина орних земель свідомо вилучається із сівозміни під пар. Може виникнути потреба в зупинці цеху з метою його технічної реконструкції або на період економічних криз.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.

В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі:

1) задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання;

2) збереження й охорона навколишнього середовища;

3) економія ресурсів;

4) зростання віддачі ресурсів;

5) здешевлення продукції та послуг;

6) удосконалення виробництва;

7) забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.

Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.

Чинники, які впливають напопит.

Споживач, приймаючи рішення про купівлю товару, орієнтується не тільки на ціни. Серед реального життя споживач враховує ще й інші нецінові чинники: свій дохід, наявність можливих замінників товару, а також свої уподобання, моду та ін. Тобто можна зробити висновок, про те що функція попиту є функцією кількох змінних величин. Розглядаючи функцію попиту як функцію лише ціни, ми припускаємо, що всі інші чинники - постійні.

Зміна ціни приводить до руху уздовж кривою попиту (мал. 2).

Еластичність пропозиції .

Еластичність пропозиції показує, на скільки відсотків зміниться кількість запропонованого товару при зміні його ціни на 1 %.

Для обчислення еластичності пропозиції потрібно продовжити криву пропозиції до перетину з негативним відрізком осі X, або з негативним відрізком осі Y. Якщо крива пропозиції (S) перетинає негативну частина горизонтальної осі, то Еs> 1, и якщо проходить через початок координат ( S1), то Еs= 1 , якщо перетинає негативну частина вертикальної осі ( S2), то Еs< 1 (Мал. 20).

Мал. 20 еластичність пропозиції

Фактори, які впливають на еластичність пропозиції :

ñмобільність факторів виробництва випуску товару;

ñкількість часу, наявного у розпорядженні виробників, для того щоб відреагувати на дані зміни ціни продукту.

Аналізуючи вплив часу, розрізняють найкоротший ринковий період, короткостроковий і довгостроковий періоди.

1. Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміни попиту і ціни.

2. У межах короткострокового періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Проте підприємства мають досить часу, щоб використовувати свої потужності інтенсивніше.

3. Довгостроковий період досить тривалий, для того щоб фірми встигли вжити всіх заходів для пристосування своїх ресурсів в зміненій ситуації. Оскільки залежність між ціною і пропозицією товару є прямо пропорційна і крива пропозиції представляє собою зростаючу криву. Тому, незалежно від ступеню еластичності чи нееластичності, ціна і загальний дохід завжди змінюються в одному і тому ж напрямі.

Теорії мотивації

Існують два підходи до вивчення теорій мотивації. Перший підхід ґрунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, які є основними мотивом їхньої поведінки, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда. Розглянемо докладніше ці теорії.

Теорія мотивації за А.Маслоу. Ця перша з розглянутих теорій називається ієрархією потреб Маслоу. Сутність її зводиться до вивчення потреб людини. Це сама рання теорія. Її прихильники, у тому числі й Абрахам Маслоу, вважали, що предметом психології є поведінки, а не свідомість людини. В основі ж поведінки лежать потреби людини, які можна розділити на п'ять груп:

фізіологічні потреби, необхідні для виживання людини: у їжі, у воді, у відпочинку і т.д.;

· потреби в безпеці і впевненості в майбутньому - захист від фізичних і інших небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися й у майбутньому;

· соціальні потреби - необхідність у соціальному оточенні, у спілкуванні з людьми, почуття “ліктя” і підтримка;

· потреби в повазі, у визнанні оточуючих і прагненні до особистих досягнень;

· потреба самовираження, тобто потреба у власному рості та у реалізації своїх потенційних можливостей.

Перші дві групи потреб первинні, а наступні три вторинні. Відповідно до теорії Маслоу, усі ці потреби можна розташувати в строгій ієрархічній послідовності, у вигляді піраміди, в основі якої лежать первинні потреби, а вершиною є вторинні.

Технологічна ефективність виробництва – процес є технологічно ефективним, якщо не існує жодного іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів за умови не збільшення інших видів ресурсів.

Економічна ефективність виробництва – випуск даного обсягу продукції з мінімальними середніми витратами або випуск максимального обсягу продукції за даного обсягу виробничих ресурсів.

25. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ ТА ЇЇ ВЛАСТИВОСТІ

У сучасному суспільстві абсолютна більшість продуктів є результатом вироб­ничої діяльності. Використовуючи обмежені ресурси, фірма організовує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок.

Виробництво — важлива сфера бізнесової діяльності, основні джерело отримання благ, які необхідні для життя людини забезпечення її зростаючих потреб. Там, де люди створюють! якийсь продукт, існує виробництво. Всі фірми прагнуть отримувати максимальний прибуток, для чого змушені ефективної вести виробництво, тобто використовувати такі методи, які були б вигідними які технологічно, так і економічно.

Для здійснення виробничої діяльності фірмі необхідні фактори виробництві які протягом виробничого циклу трансформуються у вихідну або готову продукцію Наявність певної визначеної кількості факторів виробництва є необхідно» умовою початку виробництва. Відсутність деяких із них у процесі ведення виробничої діяльності призводить до зупинки виробництва.

Звідси випливає висновок про те, що вхідні виробничі фактори є взаємодоповнюваними продуктами і за відсутності хоча б одного з них фірма не може розпочати процес виробництва. Якщо є в наявності усі виробничі фактори, то за інших рівних умов обсяг виробленої продукції залежатиме від кількості залучених факторів та від тієї комбінації, в якій вони застосовуються. Отже для того, щоб досягти бажаного обсягу випуску продукції, фірма може змінювати кількість ресурсів, які залучаються у виробництво, або змінювати пропорції, у яких вони поєднуються. Один виробник може використовувати багато праці та мало капіталу, а інший, навпаки, багато капіталу і мало праці для отримання одного і того ж обсягу продукції.

Окрім взаємодоповнюваності, виробничі фактори характеризуються також взаємозамінюваністю, тобто у виробничому процесі вони можуть заміщувати один одного, змінюючи тим самим пропорції їх поєднання. Відсутність певної кількості одного фактора виробництва можна компенсувати певною кількістю іншого.

Слід зауважити, що взаємозамінюваність ресурсів у виробництві не є абсолютною. Межі заміщення одних факторів іншими обумовлюються науково-технічним прогресом, рівнем технології тощо.

Принцип економічності вимагає від підприємств раціонального використання обмежених виробничих факторів при виготовленні продукції. Досягнення да­ного принципу можуть забезпечити два альтернативних підходи. При першому підході ставиться вимога, щоб необхідна кількість вихідної продукції була виготовлена з мінімальними витратами вхідних факторів. При другому підході завдання полягає в тому, щоб при даних витратах факторів виробництва отримати максимальну кількість готової продукції. Якщо підприємства притримуються принципу економічності при комбінуванні факторів, тобто при виготовленні продукції, то таке виробництво є ефективним.

Оскільки виробництво здійснюється у відповідності з певними технологічними правилами, то важливо визначити і виразити кількісні співвідношення між випуском продукції та рівнем вхідних факторів виробництва.

Виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними ресурсами і ви­ходом готової продукції (обсягом виробництва); вона підкреслює, що вихід продукції є лише функцією кількості вхідних факторів, які використовуються у виробничому процесі.

Теорія виробництва базується на використанні факторних моделей, що пов'язують величину результату виробництва з обсягами виробничих факторів, які обумовили цей результат. Найпоширенішим видом таких факторних моделей є виробничі функції. В загальному вигляді виробнича функція може бути предста­влена формулою:

Q= f (L,K,M,…),

де L, К, М — вхідні фактори виробництва: праця, капітал, матеріали та ін.

Виробнича функція, як і будь-яка економічна модель, є певним спрощенням дійсності. Наприклад, праця може описуватися не одним числом, а сукупністю чисел, оскільки у процесі виробництва використовуються працівники різних про­фесій, кваліфікації, різного вікового складу тощо.

Виробнича функція показує максимально можливий випуск продукції, який може виробити фірма при кожному конкретному поєднанні мінімально не­обхідної кількості факторів виробництва. Термін «максимальний випуск продукції» є дуже важливим з точки зору виробничої функції, адже вона (функція) не допус­кає марнотратних чи збиткових виробничих процесів. Фірми повинні використо­вувати кожне поєднання виробничих факторів з максимальною ефективністю.

Теорія виробництва пропонує багато видів виробничих функцій, які виража­ють різні залежності між величиною використовуваних факторів і обсягом випу­щеної продукції.

Хоч виробничі функції є різними для різних галузей виробництва, вони мають дві спільні властивості: 1) завжди існує межа збільшення обсягу виробництва шляхом постійного додавання одного з факторів виробництва (наприклад, неможли­во нескінченно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи кількість працівників, оскільки для них забракне устаткування; не можна без кінця купува­ти нове устаткування, бо у певний момент для нього не вистачить виробничих площ); 2) фактори виробництва є такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою без скорочення обсягу виробництва.

Виробничі функції описують те, що є технічно можливим, за умови, що фірма діє ефективно. Це означає, що додаткові вхідні ресурси не використовуватимуть­ся, якщо вони зменшують обсяг виробництва.

Важливою обставиною є те, що рівняння функції виробництва має прив'язок до певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти продукти при відповідних витратах факторів виробництва. У міру технологічного поступу фірма отримує можливість виробляти більше продукції з такого ж набору вхідних ре­сурсів. У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі.

Технологія — це практичні знання про різні способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ. У виробничому процесі фактори можуть поєднуватися за переважання екстенсивної технології (наприклад, до дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька висококваліфікованих працівників).

Кожній технології відповідають певні комбінації використовуваних факторів. Кожна функція виробництва існує для визначеного рівня розвитку техніки. Якщо з'являється нова техніка чи технологія, то це позначиться на функції виробниц­тва, і максимальний обсяг випуску продукції при наявних витратах факторів ви­робництва зростає. Тому коли розглядають функцію виробництва, то техніко-технологічний рівень виробництва вважають незмінним.

Оскільки для зміни кількості використовуваних у різних виробничих процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо розрізняти його короткий і довгий періоди.

Короткостроковий період часу це час, протягом якого один чи більше виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких неможливо зміни­ти на даному проміжку часу, називають постійними (фіксованими). Наприклад, як­що випуск заданого обсягу продукції має бути здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей, неможливо. Однак інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє со­бою період фіксованих потужностей.

Довгостроковий період часу це час, достатньо тривалий для того, щоб змінити обсяги усіх задіяних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. Довгостроко­вий період — це період змінних потужностей. У цьому періоді всі виробничі фак­тори є змінними.

Слід зазначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються в кожному конкретному випадку. Так, у легкій промисловості розміри виробни­чих потужностей можна змінити за декілька днів, тоді як для важкої промисловості зміна виробничих потужностей вимагатиме декілька років.

Окрім вибору найоптимальнішої комбінації факторів виробництва фірма, ко­ригує і їхню кількість, що впливає на обсяг випуску продукції.

26. Сукупний середній та гранічний продукт

Виробни́цтво — процес створення матеріальних і духовних благ необхідних для існування і розвитку людини. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним. Сучасне виробництво розвивається в умовах науково-технічної революції. Важлива роль належить науці, яка стає безпосередньо продуктивною силою. В умовах розвинутого суспільного поділу праці виробництво складається з великої сукупності різних спеціалізованих галузей. Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.

Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:

Q = f (K ,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.

Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної.

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).

Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X

Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = ТР/X, де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору. Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP). Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = ТР/X, де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору. Якщо витрати змінного фактора збільшувати у нескінченно малих кількостях, то граничний продукт виражатиме граничну продуктивністьфактора виробництва. Розглянемо випадок діяльності підприємства в короткостроковому періоді (підприємство змінює лише один фактор виробництва). Типова виробнича функція вигляжає таким чином: Змінюваними показниками тут є ТР, АР, МР. ТР збільшується і досягає свого максимума в точці А. Середній продукт досягає найбільшого значення в точці В, а потім зменшується. Граничний продук зростає до точки С а потім теж спадає. МР може навіть набувати від’ємеі значення, тобто залученння нових одиниць ресурсу веде до зменшення сукупного продукту. Таким чином виявляє свою дію закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно цього закону продуктивність залученні кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде меншою за віддачу попередньої одиниці ресурсу. Най ефективніше використання ресурсу досягається в точці перетину АР і МР, тому що в цій точці средній продукт максимальний. Виділяють чотири стадії виробництва: 1) поки АР, ТР, МР збільшується треба обов’зково збільшувати залучення змінногоо фактору виробництва. 2) Починає знижуватись МР, але інші показники ще зростають. Необхідно збільшувати обсяги виробництва. 3) Обсяг продукції аксимальний, ТР все ще зростає, але АР вже знижується. 4) Слід припинити залучення ресурсу, тому що МР<0.

27. Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна}

відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів

використання одного з факторів вир-ва та незмінної кількості

застосованих ін. виробничих факторів:

Q= f (Х)

Загальний обсяг вир-ва, який досягається за певного кількісного

поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів,

називається сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного продукту

змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Середній продукт (АР) відображає середню віддачу (продуктивність)

змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на

одиницю фактора X:

Граничний продукт (МР) — це приріст загального обсягу вир-ва

(додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного

фактора на одну додаткову 1-цю за незмінної величини всіх ін. факторів

вир-ва: приріст обсягу вир-ва; —приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих

кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну

продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці,

гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центральне місце в

теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни

фактора вир-ва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення

додаткових одиниць змінного фактора.

28.Закон спадної граничної продуктивності фактору виробництва.

Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного

обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час

як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується

зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення

обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один

фактор. Точка зменшення граничної продуктивності — це межа

використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає

зменшуватися.

 

Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти

за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо

вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня,

то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої

залежності не існувало, то все сільське господарство світу можна було б

помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати

землі, сконцентрувавши там усі витрати

праці.

Граничний аналіз.

Граничний aналіз використовує зіставлення граничних величин.

 

Тепер порівняємо граничну виручку і граничні витрати (табл.9.2).

Таблиця 9.2 Вибір обсягів виробництва тортів залежно від граничної виручки і граничних витрат

FC VC ТС AFC AVC АТС МС MRi MR2 МЯз
- _ _
і зо
9,5 12,5
6,7 16,7
10.5 15,5
11.2 15,2
зтз 12,2 15,5
2,9 13,6 16,5
ос 2,5 15,6 18.1

Якщо ціна одного торта 15 грн., то продаж кожного з них принесе підприємцю 15 грн. додаткової виручки (МЯ,) при додаткових (граничних) витратах (МС) — 10 грн. на перший торт, 9 — на другий, 11 — на третій і т. д. Але, починаючи з шостого торта, витрати на виробництво кожного наступного торта перевищують додаткову виручку, отриману від його продажу.

Тому доцільно виробляти будь-яку одиницю продукції, гранична виручка від продажу якої перевищує граничні витрати на її виробництво (МЯ > МС). Аналогічно, якщо гранична виручка менше граничних витрат (МЯ < МС), то виробництво доцільно зменшувати.

Рівновага виробництва досягається тоді, коли гранична виручка зрівняється з граничними витратами (МЯ = МС), а підприємець отримає найбільший прибуток чи найменший збиток.

Графічне порівняння граничної виручки, граничних та середніх витрат наведено на рис. 9.4".

1. Якщо лінія граничної виручки перетинає криву середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці К, де перетинаються лінія граничної виручки і крива граничних витрат (рис. 9.4).

Сукупний обсяг прибутку визначається як площа прямокутника АКЯ,С,, який утворюють вісь цін, лінія обсягу виробництва, лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва, та лінія граничної виручки.

2. Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими в точці М, де перетинається крива граничних витрат з лінією граничної виручки (рис. 9.4). Обсяг цих збитків можна визначити через площу прямокутника МВС2Я2.

3. Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись від виробництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній ситуації дорівнюють збиткам.

 

 

Цінова дискримінація

За умовами, що забезпечують можливість встановлення різних цін на одне і те ж саме благо, виділяють такі види цінової дискримінації: просторову (продаж у місті або селі); часову (квитки на денні і вечірні кіносеанси); за доходами споживачів (послуги лікаря, юриста для багатих і бідних); за обсягом споживання блага (мінімально необхідна кількість і зверх того); за соціальним статусом споживача (проїзні квитки для учнів та робітників).

В залежності від способу здійснення цінової дискримінації її ділять на три категорії (ступені).

Дискримінацією першого ступеня називається продаж кожної одиниці блага за ціною її попиту. Якщо продавцю не вдається, то крива галузевого попиту стає для нього кривою граничного доходу. В цьому випадку монополія продасть такий же обсяг продукції, який був би реалізований в умовах досконалої конкуренції. При цьому весь надлишок споживача дістається продавцю у вигляді додаткового прибутку.

При різних цінах монополіст продає не кожну одиницю продукції, а визначені її партії. Так, теплоелектроцентраль може врахувати, що мінімально необхідну кількість електроенергії і тепла споживачі візьмуть за дуже високими цінами, а якщо на наступні порції своєї продукції вона буде знижувати ціни, то загальний обсяг виручки і, можливо, прибуток зросте. У цьому суть цінової дискримінації другого ступеня.

Загальне правило встановлення цін для здійснення цінової дискримінації другого ступеня таке: граничний дохід від продажу і-ї партії повинен дорівнювати ціні (і + 1)-ї партії, а гранична виручка від продажу останньої партії — граничним витратам:

MR1 = Pі; MR2= P3;…; MRn = MC.

Використовуючи рис. 1. Проведемо графічний аналіз цінової дискримінації другого ступеня, намітивши розділити весь випуск на три партії.

При заданому галузевому попиті вибір q1 визначає ціну Р1. Точка перетину MR1 з перпендикуляром, що виходить із q1, визначає Р2. При цій ціні можна продати партію q2q1. Перетин МR2 з МС виявляє ціну, при якій слід реалізувати останню партію q3 – q2.

Цінову дискримінацію третього ступеня можна здійснити тоді, коли галузевий попит постає перед продавцем у вигляді окремих груп покупців (сегментів ринку) з різними функціями попиту. В цьому випадку задача монополіста встановити такі ціни для кожної групи покупців, які максимізують загальний прибуток.

Рис. 1. Цінова дискримінація

Загальний прибуток від продажу на n сегментах ринку визначається за формулою

П= Р1q1 + P2q2+ …Pnqn — TC (Q), де .

Умовою його максимізації є система рівнянь:

Проведення цінової дискримінації дозволяє зберегти на ринку споживачів з низькою купівельною здатністю. Цінова дискримінація —це широко розповсюджене явище не тільки на монопольних, але і на олігопольних ринках.

Ця двоїстість цінової дискримінації викликає двоїстість ставлння до неї в суспільстві (з боку громадськості й уряду), що відбивається також і в антимонопольному законодавстві та в антимонопольній політиці держави.

 

Суть і ознаки олігополії.

Олігополія характеризується наступними ознаками. По-перше, вона представлена відносно малою кількістю фірм, які панують на ринку галузі. Проте чітко не визначено, яка саме відносно мала кількість фірм представляє олігополію. Можна сказати, що вона знаходиться між чистою монополією і монополістичною конкуренцією, і для різних галузей є різною: в одних галузях це може бути 4-7 великих фірм, які порівну ділять між собою весь ринок продукту, в інших галузях - це 4-7 великих фірм, які порівно ділять між собою від 60 до 99 % всього ринку, а інша його частина припадає на достатньо велику кількість менших фірм. Іншою ознакою олігополії є виробництво однорідної, тобто стандартизованої, продукції (цинк, цемент, сталь тощо) або диференційованої продукції (автомобілі, сигарети, побутові електротовари, миючі засоби). Наступною, третьою, ознакою олігополії є взаємна залежність олігополістичних фірм щодо визначення цін і випуску продукції Ця взаємна залежність фірм пояснюється їх малочисельністю і значним контролем ринку. Якщо одна з малочисельних фірм захоче знизити ціну на свій продукт з метою збільшення своїх продаж, вона повинна передбачити можливу реакцію конкурентів на свої дії. Ця ж реакція може бути різною: конкуренти можуть залишити свої ціни на попередньому рівні (в результаті чого вони втратять своїх покупців, а фірма, яка знизила ціну, збільшить свої продажі); конкуренти можуть знизити свої ціни до рівня ціни фірми, яка початково вдалася до її зниження (внаслідок чого жодна з фірм не збільшить свою частку ринку і всі фірми лише втратять частину прибутків); конкуренти можуть знизити ціну в більшій мірі, ніж фірма, яка початково вдалася до її зниження (це означатиме для останньої втрату ЇЇ частки ринку і зниження її прибутків). Отже, однією з особливостей олігополії є взаємозалежність фірм, що обумовлює необхідність обирати лінію своєї поведінки відповідно до дій і очікуваної реакції конкурентів. Це означає, що при визначенні цін і обсягів виробництва, для олігополіста поряд із знанням попиту на свій продукт попиту на свій продукт та витрат його виробництва важливим є врахування можливої реакції конкурентів, яка, з однієї сторони, є в значній мірі непередбаченою, а, з іншої сторони, яка в значній мірі впливає на попит на продукт олігополістичної фірми, а отже, і на її прибутки. Ще однією ознакою ринку олігополії є існування суттєвих бар 'єрів щодо появи конкурентів.

Які ж причини існування олігополістичного ринку? По-перше, це дія ефекту масштабу. Як відомо, виробництво певних видів продукції може здійснюватись з низькими середніми витратами лише при значних розмірах випуску. Новим фірмам дуже важко ввійти на ринок такого продукту, якщо вони не мають великих фінансових ресурсів для придбання дорогого основного капіталу, ефективність використання якого досягається лише при значних масштабах виробництва. Іншим бар'єром щодо збільшення кількості фірм в олігоподієтичній галузі є наявність патентів у вже функціонуючих виробників, їх контроль над джерелами сировини та кредитів. Однією з причин існування олігополії є високі витрати на рекламу продукту (автомобілів, сигарет, побутової техніки, миючих засобів тощо), які під силу лише крупним виробникам. Однією з причин функціонування лише декількох фірм на олігополістичному ринку є привабливість і вірогідність їх злиття, що дозволяє одержувати ще більші вигоди в результаті дії ефекту масштабу, збільшувати частку ринку, а отже, і посилювати свою владу на ньому, контролювати ціну продукту, добиватись нижчих цін на економічні ресурси, являючись основним їх покупцем.

Отже, олігополія - це така ри



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.022 с.)