Виробництво в довгостроковому періоді. Ефект масштабу.

Особливість процесу виробництва в довготерміновому періоді розкриває залежність динаміки обсягів випуску продукції при збільшенні використання всіх ресурсів. При пропорційному збільшенні всіх виробничих факторів випуск продукції може змінюватись по різному. Наприклад, при подвоєнні всіх факторів виробництва обсяг випуску продукції може збільшуватись більше, ніж вдвічі, менше, ніж вдвічі, рівно вдвічі.

Якщо обсяги виробництва зростають в більшій мірі, ніж збільшуються затрати всіх ресурсів, то таке зростання називають додатнім (позитивним), або зростаючим ефектом масштабу. Причиною цього ефекту є вигоди (вища продуктивність) від спеціалізації праці і управлінського персоналу, використання більш складного і ефективного, і водночас дорогого обладнання, застосування безвідходних технологій, використання яких можливе лише на підприємствах з великими обсягами виробництва. Додатній ефект масштабу проявляється у зниженні витрат виробництва одиниці продукції. При дії додатнього ефекту масштабу економічно доцільно мати одне велике, а не декілька малих підприємств для виробництва такої продукції. Позитивний ефект масштабу спостерігається, наприклад, в автомобільному виробництві, в електроенергетиці тощо.

Якщо обсяги виробництва продукції збільшуються в меншій мірі, ніж збільшуються затрати ресурсів, то таке зростання називають від'ємним (негативним) або спадним ефектом масштабу. Причиною такого ефекту є труднощі в управлінні дуже великим підприємством. Із збільшенням розмірів підприємства виникає багаторівневість управління, яка розділяє адміністративний апарат і безпосередній процес виробництва, створює труднощі в ефективному контролі і координації діяльності великого підприємства. Негативний ефект масштабу проявляється у збільшенні середніх валових витрат виробництва.

Якщо обсяги випуску збільшуються в такій же мірі, як і фактори виробництва, то в цьому випадку виробництво продукції здійснюється в умовах незмінного або постійного ефекту масштабу. При незмінному ефекті масштабу розмір діяльності підприємства не впливає на ефективність використання виробничих факторів. Середні витрати виробництва є однаковими для підприємств з різними масштабами випуску продукції. Економічно доцільним є виробництво такої продукції на підприємствах різних розмірів.

Дію розглянутих ефектів масштабу можна зобразити графічно. На графіку 8-5 за допомогою карти ізоквант відображені позитивний і негативний ефекти масштабу виробництва продукції, яка вимагає використання технології, що складається з затрат праці і капіталу в постійних пропорціях - 5: 1. Лінія ОБ вказує на поєднання затрат праці і капіталу, які необхідні для випуску певного обсягу продукції. Так, виробництво 10 одиниць продукції вимагає застосування 5 одиниць праці

і 1 одиниці капіталу. Виробництво 60 одиниць ііродукції передбачає використання 15 одиниць праці і 3 одиниць капіталу, тобто дотримання необхідної пропорції в затратах праці і капіталу 5: 1.

Позитивний ефект масштабу демонструють ізокванти для невеликих обсягів випуску (відрізок ОА). При використанні технології, яка поєднує 5 одиниць праці і

Графік 8-5. Ефект масштабу

1 одиницю капіталу, виробляється 10 одиниць продукції. При подвоєнні цих факторів, тобто при застосуванні 10 одиниць праці і 2 одиниць капіталу, обсяги виробництва становлять 30 одиниць продукції, тобто зростають більше, ніж в два рази, а саме втричі (30: 10). При збільшенні затрат праці і капіталу ще на 1/2 (тобто праці - з 10 до 15 одиниць і капіталу - з 2 до 3 одиниць) обсяги виробництва досягають 60 одиниць, тобто зростають вдвічі (60: 30). При додатньо-му ефекті масштабу, як видно з графіка 8-5, ізокванти все ближче наближаються одна до одної.

Негативний ефект масштабу демонструють ізокванти для відносно більших обсягів випуску (відрізок /45). Так, при збільшенні затрат праці і капіталу на 1/3 (праці - з 15 до 20 одиниць, капіталу - з 3 до 4 одиниць), випуск продукції зростає лише на 1/6 (з 60 до 70 одиниць). При подальшому нарощуванні затрат праці і капіталу на 1/2 (праці -

3 20 до 30 одиниць, капіталу - з 4 до 6 одиниць), випуск продукції збільшується тільки на 1/7 (з 70до 80одиниць). При від'ємному ефекті масштабу ізокванти все більше віддаляються одна від одної. При незмінному ефекті масштабу ізокванти рівномірно розміщуються (цей ефект не показаний на графіку 8-5).

Ефект масштабу відіграє важливу роль в ефективному функціонуванні певної галузі виробництва, про що мова буде йти в наступній темі.

32. Сутність витрат виробництва та їх види. Класифікація. У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.
Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.
По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.
Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.
По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.
У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.
При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.
Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікаціявитрат потрібна для визначення вартості продукції та для ціноутворення. Великогозначення набуває науково обґрунтована класифікація витрат для забезпечення про-цесу управління ними.

Витрати класифікуються за такими ознаками:

за економічними елементами;

за статтями калькуляції;

за видами діяльності;

за календарним періодом;

за доцільністю;

за способом віднесення на собівартість;

за єдністю складу;

за відношенням до обсягів виробництва;

за відношенням до виробничого процесу.

За економічними елементами витрати класифікуються на:

матеріальні витрати (сировина та основні матеріали, купівельні напівфабри-кати та комплектуючі вироби, паливо, енергія, запасні частини, тара й тарніматеріали, допоміжні матеріали тощо);

витрати на оплату праці (заробітна плата за окладами і тарифами, оплата від-пусток та іншого невідпрацьованого часу, премії інші витрати на оплату праці);

відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечення, від-рахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття, відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страху-вання від нещасних випадків на виробництві, відрахування на загальнообов'яз-кове державне соціальне страхування від тимчасової втрати працездатності);

витрати на амортизацію (суми нарахованої амортизації необоротних активів);

інші операційні витрати (витрати на відрядження, витрати на оплату послугкомерційних банків, послуг зв'язку, витрати на охорону праці тощо).

Принципи класифікації витрат за статтями калькуляції підприємства формуютьсамостійно і самостійно визначають самі статті калькуляції залежно від галузевихособливостей, особливостей виробничого процесу тощо.

Витрати класифікуються:

за видами діяльності на:

витрати звичайної діяльності (операційної, фінансової, іншої звичайної);

витрати надзвичайної діяльності;

за календарним періодом на:

поточні (пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду);

одноразові (пов'язані з підготовкою виробництва).

за доцільністю на:

продуктивні (доцільні для окремого виробництва, виправдані);

непродуктивні (брак продукції, оплата понадурочних робіт, втрати від просто-їв тощо);

за способом віднесення на собівартість на:

прямі (витрати, які безпосередньо включаються до собівартості конкретноговиду продукції на підставі первинних документів);

непрямі (витрати, які потребують розподілу між видами продукції пропорцій-но вибраній базі, тому що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкрет-ного виду продукції економічно доцільним шляхом);

за єдністю складу на:

одноелементні (економічно однорідні витрати, наприклад, паливо, енергія, ма-теріали, заробітна плата);

комплексні (складаються з декількох економічних елементів, наприклад, за-гальновиробничі витрати);

за відношенням до обсягів виробництва на:

умовно-постійні (змінюються пропорційно зміні обсягів виробництва);

умовно-змінні (не змінюються або майже не змінюються пропорційно змініобсягів виробництва);

за відношенням до виробничого процесу на:

основні (безпосередньо пов'язані з виробничим процесом виготовлення про-дукції (надання послуг, виконання робіт);

накладні (витрати, що пов'язані з управлінням виробництвом).

33. Бухгалтерський та економічний прибуток. Поняття нормального прибутку.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію " економічний прибуток " як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша — ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капіталовіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група — це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон'юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент — це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р 1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:

.

При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал ().

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8—10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника "Основи економічної теорії: політекономічний аспект", є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції*. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).

Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибутковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін.

Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.

Другий варіант — це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних виробничих фондів і оборотних засобів, що характеризує рентабельність підприємства.

Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий — характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.

Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:

ñвеличину маси прибутку;

ñструктуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;

ñекономію витрат на засобах виробництва.

На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.

Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків

34. Функція витрат. Ізокоста та її властивості.

Ізокоста – цем лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*P_L +K*P_k . Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює P_L/ P_k. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок: При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости. У випадку, що зображений на малюнку відбувалася зміна ціни на робочу силу (L). При збільшенні ціни на робочу силу графік зсунувся вліво, оскільки в межах данного бюджету ми вимушені наймати меньше робочої сили. При зменшенні ціни графік зсунувся вліво, бо тепер при тому ж бюджеті ми можемо найняти більше робочої сили. Ізокванта — геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, для яких характерний однаковий обсяг випуску продукції.1зоквантна варіація показує, як можна комбінувати фактори виробництва, щоб забезпечити визначений обсяг випуску продукції.

ізокванти можуть бути побудовані на основі даних виробничої сітки або шляхом розрізу «пагорба випуску» горизонтальною площиною, рівнобіжною площині факторів виробництва

Сукупність ізоквант, кожна з яких відбиває максимально можливий випуск за різних комбінацій факторів виробництва, називається картою ізоквант.

1зокванти мають такі властивості: вони не перетинаються, опуклі до початку координат; мають негативний нахил; чим далі розміщені від початку координат, тим більший обсяг випуску характеризують.

Виробничі фактори мають властивості заміщеності і доповнюваності. Показником заміщення виступає МRTS— гранична норма технологічного заміщення одного фактора іншим — та кількість ресурсу 1-го виду, що може бути вивільнена в обмін на збільшення застосування ресурсу у-го виду на одиницю гак, щоб загальний обсяг продукції залишився незмінним. Кількісні значення МRTSваріюють від 0 (відсутність взаємозамінності факторів) до оо (абсолютна, ідеальна взаємозамінність факторів).

Доповнюваність факторів вимірюють коефіцієнтом доповнюваності, що його кількісні значення, як і МRTS, варіюють від 0 до оо. При цьому зі збільшенням доповнюваності рівень заміщеності знижується, і навпаки.

35.Умова мінімізації витрат заданої кількості продукції: досягнення рівноваги вироб­ника.

Правило мінімізації витрат наголошує, що витра­ти мінімізуються при такому співвідношенні ресурсів, коли граничні продукти у розрахунку на одиницю вартості кожного ресурсу є однаковими. Уявімо, що 1 люд.-год праці (PL) та 1 маш.-год капіталу (Рк) ма­ють вартість 15 грн. Якщо при збільшенні праці на одиницю приріст продукції становить 5 шт. (гранич­ний продукт праці — MPL), а капіталу — 7 шт. (гра­ничний продукт капіталу — МРК), то виробнику до­цільно перерозподілити кошти, які він витрачає на придбання ресурсів, таким чином, щоб збільшити ви­користання капіталу і зменшити використання пра­ці. Вивільнення 15 грн. за рахунок зменшення спо­живання праці на 1 люд.-год призведе до недоотри-мання 5 одиниць продукції, тоді як залучення за рахунок цих коштів ще однієї одиниці капіталу дасть додатково 7 одиниць продукції. Виграш вироб­ника очевидний: щоб зберегти попередній обсяг ви­робництва, він може вивільняти більше коштів від зменшення споживання одного ресурсу, ніж додат­ково витрачати на придбання іншого. Отже, загаль­ні витрати на виробництво заданого обсягу продук­ції будуть зменшуватися.

Якщо співвідношення "граничний продукт / ці­на" для кожного з ресурсів зміниться на користь пра­ці, то виробник буде зменшувати свої витрати, пере­розподіляючи й кошти на користь праці. Очевидно, що можливості зменшення загальних витрат на вироб­ництво певного обсягу продукції за рахунок перероз­поділу коштів між різними видами ресурсів будуть вичерпані, коли їх граничні продукти у розрахунку на одиницю ціни зрівняються:

Однак мінімальні витрати на виробництво не зав­жди забезпечують максимальний прибуток. Обсяг ви­робництва, що мінімізує витрати, та обсяг виробницт­ва, що максимізує прибуток, збігатимуться лише для конкурентного ринку, де попит абсолютно еластич­ний, а ціна на продукт залишатиметься незмінною при зміні пропозиції фірми. Інша ситуація складаєть­ся за умов недосконалої конкуренції. Тому доцільні­ше користуватися більш загальним підходом, який застосований у попередньому розділі: максимальний прибуток досягається за умови зрівноважування гра­ничного продукту та граничних витрат.

Щодо витрат на придбання окремих ресурсів, то прибуток зростатиме до того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні змінного фактора виробництва буде перевищувати витрати на придбан­ня додаткової одиниці цього ресурсу. Якщо ціна стане вищою, ніж граничний продукт у грошовому вира­женні, то прибуток зменшуватиметься. Максимально­го значення він набуває тоді, коли витримується така рівність:

Таким чином, у разі придбання ресурсів на конку­рентному ринку фірма досягає співвідношення ресур­сів, що максимізує її прибуток, якщо кожна нова одиниця факторів виробництва має ціну, яка дорів­нює граничному продукту у грошовому вираженні для кожного виду ресурсів. Однак ринки ресурсів не завжди конкурентні. Найчастіше конкуренція тут об­межена, недосконала. Особливості ринків окремих ре­сурсів аналізуються у наступній темі.