Дилема олігополіста. Цінові війни в умовах олігополії. Теорія ігор.

„Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів. На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника.

Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу – лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Наприклад, якщо перша фірма призначає високу ціну, то друга фірма максимізує прибуток, знижуючи свою ціну. Якщо фірма 1 призначить низьку ціну, то фірма 2 одержить більше, якщо також знизить ціну, уникаючи зменшення прибутку. Таким чином, фірма 2 максимізує свій прибуток, встановлюючи низьку ціну при будь-якому рішенні суперника. Розрахунки першої фірми аналогічні, тому фірма 1 також завжди призначає низьку ціну. Стан обох фірм утім є гіршим, ніж у випадку змови і призначення обома високих цін.

 

 

Моделі теорії ігор

Коли між фірмами існує взаємодію і поведінка кожної з них обумовлено багатьма інституційними умовами - неповнотою інформації, невизначеністю, наявністю трансакційних витрат, множинністю цілей, дією конкурентів і т.д., - що спираються на стабільність переваг і абсолютну раціональність учасників ринку, повноту інформації та існування єдиного Парето-оптимального моделі рівноваги неокласичної теорії стають малопридатними для економічного аналізу. Більш переважною для аналізу взаємодії учасників ринку й зумовлюють така взаємодія умов є інституціональна економічна теорія. Вона виходить з того, що переваги не є заданими і стабільними, а формуються під впливом багатьох змінних умов (інститутів). З огляду на наявність інформаційних витрат і обмеженість знання, як визначального вибір принципу теорія використовує не оптимальність, а задоволеність. Нарешті, вона необов'язковість постулює Парето-оптимального рівноваги та допускає як множинність точок рівноваги, так і відсутність рівноваги взагалі. У інституціональної теорії використовуються різні методи аналізу, в те числі і формальні моделі, прімеяемие для дослідження взаємодії фірм. В основі побудови таких моделей лежить теорія ігор.

Теорія ігор являє собою спосіб аналізу взаємообумовленості поведінки, коли розв'язання одного учасника роблять вплив на рішення іншого, і навпаки. Вона не вимагає повної раціональності в поведінці і не припускає наявності рівноваги єдиного. Оскільки мова йде про взаємообумовлених поведінці, то гра вся будується на принципі оцінки результатів стратегій учасників гри. Для цього створюється матриця виграшів, що є варіанти та оцінки результатів рішень учасників взаємодії, а сама гра може бути представлена у стратегічній або розгорнутій формі. Крім того, ігри можуть бути не кооперативними, коли не допускаються обмін інформацією між учасниками, і кооперативними, коли такий обмін можливий.

Обидві форми ілюструють можливі рішення та оцінку цих рішень результатів. Якщо фірма А знизить ціну на свою продукцію, то він збільшить свій прибуток, збільшивши обсяг продажів, тільки в тому випадку, якщо фірма Б не знизить ціну на свою продукцію (15; - 10). Якщо ж фірма Б піде за прикладом А фірми та знизить ціну, то це призведе до зниження прибутку в обох фірм (-5; - 5). Навпаки, в разі зниження ціни фірмою Б і збереження її фірмою А прибутку останньої скоротяться, а у фірми Б - зростуть (-10; 15). Тільки в разі збереження нинішньої ціни у фірм не походить зміни прибутків (+0; 0). Суть гри полягає в тім, щоб в умовах невизначеності поведінки виробити конкурента рівноважну, тобто найбільш прийнятну з точки зору наслідків, стратегію взаємодії.

У рамках взаємодії фірм можуть бути досягнуто рівноваги різні типи. Коли дії фірми А забезпечують максимальний результат не залежно від реагування характеру фірми Б, кажуть про рівновагу домінуючої стратегії. Воно досягається в разі перетину домінуючих стратегій обох фірм. Ситуація, при якій стратегія фірми А забезпечує максимальний результат у залежності від дії фірми Б, називається рівновагою за Нешу, що означає, що жодна з фірм не зможе збільшити свій виграш в односторонньому порядку. Якщо ж рівновага досягається за умови, що поліпшення становища однієї з фірм неможливо без погіршення становища іншої, то в цьому випадку має місце рівновага за Парето. У випадку, коли максимізація результатів досягається учасників гри в результаті прийняття рішення однією фірмою на основі відомого їй рішення іншої фірми, виникає рівновага по Штакельбергом, яка має місце завжди.

У наведеній грі рівновага домінуючих стратегій відсутній, так як немає стратегій, що дають максимальний виграш незалежно від дій конкурента. Рівновага по Нешу буде досягнуто в точці (+0; 0), тому що при даній стратегії жоден з учасників не зацікавлений її міняти. Рівновага по Па-рето досягається у точках (+0; 0) і (-3; - 3), оскільки в цих ситуаціях не можна поліпшити стан одного учасника без погіршення становища іншого. Що стосується рівноваги по Штакельбергом, то воно перебуватиме для фірми А в точці (5; - 10), а для фірми Б - в точці (-10; 5).

Моделі теорії ігор дозволяють не лише проаналізувати поведінку учасників ринку у тій чи іншій ситуації, але і виявити що виникають у процесі їх взаємодії проблеми - координації, сумісності та кооперації. Оскільки в реальній практиці фірми знаходяться у постійній взаємодії (повторювані ігри), то прийняті ними рішення базуються на попередньому досвіді, а самі вони приходять до висновку про те, що в довгостроковому періоді кооперативне поведінка вигідніше некооперативних.