Технологічна і економічна ефективність виробництва. Мотивація поведінки підприємства.

Мотивація - це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають її поведінку, форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтова­ної на досягнення особистих цілей і цілей організації. Мотивація - це сукупність усіх мотивів, які мають вплив на поведінку людини.
Важливим є питання про співвідношення «внутрішньої» і «зовнішньої» мотивації. Суть проблеми полягає в тому, що діяль­ність людини залежить як від мотивів, що виникають у внутріш­ньому світі людини, так і від мотивів, які виникають у відкритій її взаємодії з суб'єктами зовнішнього середовища, які породжують мотиви, що спонукають людину до певних дій.

Характерними різновидами зовнішньої мотивації є стимулю­вання згідно з діючим на підприємстві преміальним положенням, правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказами та роз­порядженнями керівництва, правилами поведінки тощо. Проте на практиці майже неможливо розмежувати вплив лише внутрішніх чи лише зовнішніх мотивів. В одних випадках дії людини можуть бути сформовані переважно внутрішньою мотивацією, а в інших - переважно зовнішньою. Може бути й так, що спонукальні дії вод­ночас формуються обома системами мотивації.

Теорії мотивації

Існують два підходи до вивчення теорій мотивації. Перший підхід ґрунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, які є основними мотивом їхньої поведінки, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда. Розглянемо докладніше ці теорії.

Теорія мотивації за А.Маслоу. Ця перша з розглянутих теорій називається ієрархією потреб Маслоу. Сутність її зводиться до вивчення потреб людини. Це сама рання теорія. Її прихильники, у тому числі й Абрахам Маслоу, вважали, що предметом психології є поведінки, а не свідомість людини. В основі ж поведінки лежать потреби людини, які можна розділити на п'ять груп:

фізіологічні потреби, необхідні для виживання людини: у їжі, у воді, у відпочинку і т.д.;

· потреби в безпеці і впевненості в майбутньому - захист від фізичних і інших небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися й у майбутньому;

· соціальні потреби - необхідність у соціальному оточенні, у спілкуванні з людьми, почуття “ліктя” і підтримка;

· потреби в повазі, у визнанні оточуючих і прагненні до особистих досягнень;

· потреба самовираження, тобто потреба у власному рості та у реалізації своїх потенційних можливостей.

Перші дві групи потреб первинні, а наступні три вторинні. Відповідно до теорії Маслоу, усі ці потреби можна розташувати в строгій ієрархічній послідовності, у вигляді піраміди, в основі якої лежать первинні потреби, а вершиною є вторинні.

Технологічна ефективність виробництва – процес є технологічно ефективним, якщо не існує жодного іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів за умови не збільшення інших видів ресурсів.

Економічна ефективність виробництва – випуск даного обсягу продукції з мінімальними середніми витратами або випуск максимального обсягу продукції за даного обсягу виробничих ресурсів.

25. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ ТА ЇЇ ВЛАСТИВОСТІ

У сучасному суспільстві абсолютна більшість продуктів є результатом вироб­ничої діяльності. Використовуючи обмежені ресурси, фірма організовує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок.

Виробництво — важлива сфера бізнесової діяльності, основні джерело отримання благ, які необхідні для життя людини забезпечення її зростаючих потреб. Там, де люди створюють! якийсь продукт, існує виробництво. Всі фірми прагнуть отримувати максимальний прибуток, для чого змушені ефективної вести виробництво, тобто використовувати такі методи, які були б вигідними які технологічно, так і економічно.

Для здійснення виробничої діяльності фірмі необхідні фактори виробництві які протягом виробничого циклу трансформуються у вихідну або готову продукцію Наявність певної визначеної кількості факторів виробництва є необхідно» умовою початку виробництва. Відсутність деяких із них у процесі ведення виробничої діяльності призводить до зупинки виробництва.

Звідси випливає висновок про те, що вхідні виробничі фактори є взаємодоповнюваними продуктами і за відсутності хоча б одного з них фірма не може розпочати процес виробництва. Якщо є в наявності усі виробничі фактори, то за інших рівних умов обсяг виробленої продукції залежатиме від кількості залучених факторів та від тієї комбінації, в якій вони застосовуються. Отже для того, щоб досягти бажаного обсягу випуску продукції, фірма може змінювати кількість ресурсів, які залучаються у виробництво, або змінювати пропорції, у яких вони поєднуються. Один виробник може використовувати багато праці та мало капіталу, а інший, навпаки, багато капіталу і мало праці для отримання одного і того ж обсягу продукції.

Окрім взаємодоповнюваності, виробничі фактори характеризуються також взаємозамінюваністю, тобто у виробничому процесі вони можуть заміщувати один одного, змінюючи тим самим пропорції їх поєднання. Відсутність певної кількості одного фактора виробництва можна компенсувати певною кількістю іншого.

Слід зауважити, що взаємозамінюваність ресурсів у виробництві не є абсолютною. Межі заміщення одних факторів іншими обумовлюються науково-технічним прогресом, рівнем технології тощо.

Принцип економічності вимагає від підприємств раціонального використання обмежених виробничих факторів при виготовленні продукції. Досягнення да­ного принципу можуть забезпечити два альтернативних підходи. При першому підході ставиться вимога, щоб необхідна кількість вихідної продукції була виготовлена з мінімальними витратами вхідних факторів. При другому підході завдання полягає в тому, щоб при даних витратах факторів виробництва отримати максимальну кількість готової продукції. Якщо підприємства притримуються принципу економічності при комбінуванні факторів, тобто при виготовленні продукції, то таке виробництво є ефективним.

Оскільки виробництво здійснюється у відповідності з певними технологічними правилами, то важливо визначити і виразити кількісні співвідношення між випуском продукції та рівнем вхідних факторів виробництва.

Виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними ресурсами і ви­ходом готової продукції (обсягом виробництва); вона підкреслює, що вихід продукції є лише функцією кількості вхідних факторів, які використовуються у виробничому процесі.

Теорія виробництва базується на використанні факторних моделей, що пов'язують величину результату виробництва з обсягами виробничих факторів, які обумовили цей результат. Найпоширенішим видом таких факторних моделей є виробничі функції. В загальному вигляді виробнича функція може бути предста­влена формулою:

Q= f (L,K,M,…),

де L, К, М — вхідні фактори виробництва: праця, капітал, матеріали та ін.

Виробнича функція, як і будь-яка економічна модель, є певним спрощенням дійсності. Наприклад, праця може описуватися не одним числом, а сукупністю чисел, оскільки у процесі виробництва використовуються працівники різних про­фесій, кваліфікації, різного вікового складу тощо.

Виробнича функція показує максимально можливий випуск продукції, який може виробити фірма при кожному конкретному поєднанні мінімально не­обхідної кількості факторів виробництва. Термін «максимальний випуск продукції» є дуже важливим з точки зору виробничої функції, адже вона (функція) не допус­кає марнотратних чи збиткових виробничих процесів. Фірми повинні використо­вувати кожне поєднання виробничих факторів з максимальною ефективністю.

Теорія виробництва пропонує багато видів виробничих функцій, які виража­ють різні залежності між величиною використовуваних факторів і обсягом випу­щеної продукції.

Хоч виробничі функції є різними для різних галузей виробництва, вони мають дві спільні властивості: 1) завжди існує межа збільшення обсягу виробництва шляхом постійного додавання одного з факторів виробництва (наприклад, неможли­во нескінченно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи кількість працівників, оскільки для них забракне устаткування; не можна без кінця купува­ти нове устаткування, бо у певний момент для нього не вистачить виробничих площ); 2) фактори виробництва є такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою без скорочення обсягу виробництва.

Виробничі функції описують те, що є технічно можливим, за умови, що фірма діє ефективно. Це означає, що додаткові вхідні ресурси не використовуватимуть­ся, якщо вони зменшують обсяг виробництва.

Важливою обставиною є те, що рівняння функції виробництва має прив'язок до певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти продукти при відповідних витратах факторів виробництва. У міру технологічного поступу фірма отримує можливість виробляти більше продукції з такого ж набору вхідних ре­сурсів. У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі.

Технологія — це практичні знання про різні способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ. У виробничому процесі фактори можуть поєднуватися за переважання екстенсивної технології (наприклад, до дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька висококваліфікованих працівників).

Кожній технології відповідають певні комбінації використовуваних факторів. Кожна функція виробництва існує для визначеного рівня розвитку техніки. Якщо з'являється нова техніка чи технологія, то це позначиться на функції виробниц­тва, і максимальний обсяг випуску продукції при наявних витратах факторів ви­робництва зростає. Тому коли розглядають функцію виробництва, то техніко-технологічний рівень виробництва вважають незмінним.

Оскільки для зміни кількості використовуваних у різних виробничих процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо розрізняти його короткий і довгий періоди.

Короткостроковий період часу — це час, протягом якого один чи більше виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких неможливо зміни­ти на даному проміжку часу, називають постійними (фіксованими). Наприклад, як­що випуск заданого обсягу продукції має бути здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей, неможливо. Однак інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє со­бою період фіксованих потужностей.

Довгостроковий період часу — це час, достатньо тривалий для того, щоб змінити обсяги усіх задіяних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. Довгостроко­вий період — це період змінних потужностей. У цьому періоді всі виробничі фак­тори є змінними.

Слід зазначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються в кожному конкретному випадку. Так, у легкій промисловості розміри виробни­чих потужностей можна змінити за декілька днів, тоді як для важкої промисловості зміна виробничих потужностей вимагатиме декілька років.

Окрім вибору найоптимальнішої комбінації факторів виробництва фірма, ко­ригує і їхню кількість, що впливає на обсяг випуску продукції.

26. Сукупний середній та гранічний продукт

Виробни́цтво — процес створення матеріальних і духовних благ необхідних для існування і розвитку людини. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним. Сучасне виробництво розвивається в умовах науково-технічної революції. Важлива роль належить науці, яка стає безпосередньо продуктивною силою. В умовах розвинутого суспільного поділу праці виробництво складається з великої сукупності різних спеціалізованих галузей. Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.

Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:

Q = f (K,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.

Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної.

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).

Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X

Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = ТР/X, де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору. Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP). Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = ТР/X, де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору. Якщо витрати змінного фактора збільшувати у нескінченно малих кількостях, то граничний продукт виражатиме граничну продуктивність фактора виробництва. Розглянемо випадок діяльності підприємства в короткостроковому періоді (підприємство змінює лише один фактор виробництва). Типова виробнича функція вигляжає таким чином: Змінюваними показниками тут є ТР, АР, МР. ТР збільшується і досягає свого максимума в точці А. Середній продукт досягає найбільшого значення в точці В, а потім зменшується. Граничний продук зростає до точки С а потім теж спадає. МР може навіть набувати від’ємеі значення, тобто залученння нових одиниць ресурсу веде до зменшення сукупного продукту. Таким чином виявляє свою дію закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно цього закону продуктивність залученні кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде меншою за віддачу попередньої одиниці ресурсу. Най ефективніше використання ресурсу досягається в точці перетину АР і МР, тому що в цій точці средній продукт максимальний. Виділяють чотири стадії виробництва: 1) поки АР, ТР, МР збільшується треба обов’зково збільшувати залучення змінногоо фактору виробництва. 2) Починає знижуватись МР, але інші показники ще зростають. Необхідно збільшувати обсяги виробництва. 3) Обсяг продукції аксимальний, ТР все ще зростає, але АР вже знижується. 4) Слід припинити залучення ресурсу, тому що МР<0.

27. Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна}

відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів

використання одного з факторів вир-ва та незмінної кількості

застосованих ін. виробничих факторів:

Q= f (Х)

Загальний обсяг вир-ва, який досягається за певного кількісного

поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів,

називається сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного продукту

змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Середній продукт (АР) відображає середню віддачу (продуктивність)

змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на

одиницю фактора X:

Граничний продукт (МР) — це приріст загального обсягу вир-ва

(додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного

фактора на одну додаткову 1-цю за незмінної величини всіх ін. факторів

вир-ва: приріст обсягу вир-ва; —приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих

кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну

продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці,

гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центральне місце в

теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни

фактора вир-ва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення

додаткових одиниць змінного фактора.

28. Закон спадної граничної продуктивності фактору виробництва.

Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного

обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час

як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується

зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення

обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один

фактор. Точка зменшення граничної продуктивності — це межа

використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає

зменшуватися.

 

Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти

за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо

вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня,

то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої

залежності не існувало, то все сільське господарство світу можна було б

помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати

землі, сконцентрувавши там усі витрати

праці.