Загальноекономічні умови формування та розвитку ринкового господарства

Загальноекономічні умови формування та розвитку ринкового господарства

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність.

Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва.

Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання:

Що і в якому обсязі виробляти?

Як виробляти товар (технологія, ресурси)?

Які будуть витрати виробництва?

Для кого призначена вироблювана продукція?

Який життєвий цикл виробленого товару?

Умови існування ринку і РЕ:

- свобода економ. господарської підприємницької діяльності

-переваги споживача у його відносинах з виробником

-ринкове ціноутворення

-договірні або контрактні відносини

-принцип конкуренції

 

Функції ринку:

-узгоджує виробництво і споживання асортименту структури

- економічно стимулює ефект виробн.

-Ціноутворююча

- Інформаційна

Причини виникнення та сутність монополії

Монополія (від гр. "monos" - один; "poleo" - продаю) - це захоплення фізичною чи юридичною особою частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування. У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів.

Відповідно до причин виникнення монополії бувають: природні, адміністративні та економічні.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин.

-По-перше, вона може з'явитись у випадку, коли весь обсяг певного товару чи послуги є продуктом однієї чи кілько фірм. Конкуренція в цьому випадку не можлива або й не бажана

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів, що надають окремим фірмам виключні права на виконання певного роду діяльності.

Економічна монополія, яка є найбільш поширеною, виростає на основі закономірностей господарського розвитку.

Існують такі основні форми монополій, як картелі, синдикати, трести, концерни.

Картель - це об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, яке не ліквідовує їх виробничої або комерційної самостійності, але передбачає угоду між ними з окремих питань

Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі промисловості, які створюють спільну гуртово-збутову контору.

Трест - акціонерне товариство, члени якого втрачають як виробничу, так і комерційну незалежність. Управління ведеться радою директорів.

Концерн - це об'єднання юридично незалежних підприємств різних галузей промисловості через систем контрольних пакетів акцій.

Факторы, способствующие возникновению монополии:

Исключительный контроль над важнейшими вводимыми факторами производства.

Экономия, обусловленная ростом масштаба производства.

Патенты

Государственные лицензии или привилегии.

Економічне зростання: основні типи та показники

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко-номічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зрос-тання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто нале-жить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється та-ким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайня-тість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національних економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або суспільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил.

Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.

Крім території та природних ресурсів можна назвати такі загальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагромадження і науково-технічний прогрес. Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання; зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них- на виробництво.

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кіль-кісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.

Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;

по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.

Питання №9: Вимірювання суспільного продукту

Сукупний суспільний продукт (ССП) -- це вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік). Це - найбільш загальний показник суспільного виробництва.

За вартістю ССП складається з перенесеної вартості (тобто спожитої частини вартості засобів виробництва) (ПВ), вартості необхідного продукту (НП) (сукупну в суспільстві вартість робочої сили, заробітну плату) та додатковий продукт (ДП) (прибуток): ССП = ПВ + НП + ДП.

В залежності від того, які саме аспекти цього виробництва оцінюються і досліджуються, облікують ті чи інші його елементи:

- валовий суспільний продукт (ВСП) -- вартість всієї маси товарів і послуг, створених у суспільстві протягом року (або іншого проміжку часу), або сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва (ВСП містить у собі подвійний рахунок - результати проміжного виробництва: вугілля, сталь, прокат та інші сировинні матеріали і напівфабрикати, а також незавершене виробництво), ВСП = ССП мінус нематеріальне виробництво;

- кінцевий суспільний продукт (КСП) -- вартість всієї маси товарів і послуг, створених суспільством протягом року для кінцевого використання: КСП = ВСП мінус подвійний рахунок і незавершене виробництво;

- валовий національний продукт (ВНП) -- вся маса матеріальних і духовних благ, створених у суспільстві протягом року для кінцевого використання: ВНП = КСП + нематеріальне виробництво або ВНП = ССП мінус подвійний рахунок і незавершене виробництво;

- валовий внутрішній продукт (ВВП): ВВП = ВНП мінус доходи громадян, що працюють за кордоном, або продукція підприємств, що знаходяться за кордоном;

- чистий продукт (ЧП) -- це реальний дохід, який суспільство може використати для особистого споживання та розвитку виробництва, інакше кажучи, це новостворена в суспільстві протягом року вартість або національний дохід суспільства: ЧП = ВНП - вартість відшкодованої частини засобів виробництва (вартість предметів праці та витраченої на виробництво ВНП частини засобів праці) або ЧП = вартості необхідного продукту (НП) + вартість додаткового продукту (ДП) або ЧП = Фонд заробітної плати галузей матеріального виробництва + сумарний прибуток в суспільстві або ЧП = НД;

- національне багатство (НБ) -- це сума матеріальних та духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Національне багатство нагромаджується протягом усього історичного періоду виробничої діяльності суспільства.

Питання №10: Механізм функціонування та закони ринкового господарства

Ринковий меха­нізм являє собою взаэмодію таких елементів:

- конкуренція;

- ціна;

- попит;

- пропозиція.

Взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів:

- грошового обігу,

- вартості,

- попиту і пропозиції.

Закон грошового обігу: полягає в дотриманні грошово-товарної збалансованості. На практиці регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний емісійний банк (Національний банк України);

Зако́н ва́ртості: загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (затраченою на виробництво товару з урахуванням умов його відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції;

Закон попиту і пропозиції: між попитом і пропозиціею існує діалектична залежність, яка полягає насамперед у тому, що пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки "невидимій руці" ринку, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випадку, коли б він бажав це зробити (А. Смітт).

Необхідний додатковий механізм, крім ринкового регулювання -- державне регулювання зовніш­ніх ефектів.

Більш того, історичний досвід показує, що чисто ринкове їх регулювання веде до серйозного порушення екологічного балансу суспільства, крайнього загострення соціальних конфліктів, обмеження доступу всіх громадян до суспільних товарів.

 

 

Питання №11.

Питання № 12.

Питання №13.

Сукупні доходи сімей формуються з різних джерел залежно від величини та складу їх. Персональний розподіл доходів між окремими сім’ями значно диференційований(нерівномірний).

Причини нерівномірності розподілу доходів населення:

- відмінності в освіті й особистих здібностях;

- нерівномірний розподіл економічних ресурсів;

- відмінності у становищі на ринку;

- різне ставлення до ризиків;

- наявність зв'язків або дискримінації.

Для визначення нерівномірності розподілу доходів ви­користовується крива Лоренца (за ім'ям американського економіста Макса Лоренца (1876—1959 рр.)) — рис. 13.4.

Рис. 13.4. Крива Лоренца

Питання №14.

Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості

Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і пе­реплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов'язаних із за­безпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

Економічна сутність зайнятості суперечливо поєднує повноту й ефективність використання наявних ресурсів праці (рис. 16.3).

Рис. 16.3. Внутрішня суперечність зайнятості

Отже, обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне ви­користання їх, з іншого, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість.

Протиріччя економічної сутності зайнятості завжди про­являється у вигляді постійної теоретичної і політичної проб­леми: якою є існуюча зайнятість за повнотою участі праце­здатного населення в суспільному виробництві і як позна­чається фактичний стан зайнятості на стані економіки?

Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей ре­ального існування двох типів зайнятості: фактичної й ефективної;

Ефективна зайнятість є результатом ефек­тивного розподілу трудових ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг.

 

Фактична зайнятість фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефек­тивного розподілу робочої сили

 

Безробіття, його види і наслідки

Безробіття — соціально-економічне явище, пов'я­зане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економіч­но активного населення.

Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикористання й інших виробничих ресурсів) у принципі стано­вить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовніш­ньою ознакою його внутрішньої суперечливої природи.

Рівень безробіття визначається процентним відношен­ням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисель­ності економічно активного населення.

Р₆ =(Б/ Н_е.а)100%

де Р₆ — рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; Н_е.а — чисельність економічно активного населення.

Для аналізу економічного стану країни використовують­ся розрахунки рівня безробіття в часовому, територіально­му, віковому, тендерному та інших аспектах.

Систематизовані певним чином, вони розглядаються як причини виникнення відповідних типів (видів) безробіття. Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття.

Фракційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заро­бітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональ­ними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'я­заними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового харак­теру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би ви­значеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспро­порціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недоскона­лості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайня­тості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %).

Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової ак­тивності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості ре­альної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття:

- трансформаційний спад;

- надмірна зайнятість в адміністративно-командній еко­номіці;

- масштабна структурна трансформація;

- зниження рівня державного патерналізму. Безробіття є серйозною

Пропозиція

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами.. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яка продавець бажає і може запропонувати для продажу на ринку за певної ціни.
Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.
Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку із зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їх цін.

· K_m- коефіцієнт еластичності пропозиції

· G — відсоток зміни кількості пропонованого товару

· F — відсоток зміни ціни

· Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій. Зниження собівартості дозволяє виробникові доставити на ринок більше товарів. Зростання собівартості призводить до протилежного результату — пропозиція знижується.

· Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.

· Індивідуальні смаки споживачів.

· Перспективні очікування виробників. При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.

· Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.

Крива пропозиції. Р — це ціна, Q — кількість пропозицію.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витрати виробництва та технічний прогрес.

№ 30 сутність та функції банків. Види банків

Ба́нк — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансових операціях для фізичних та юридичних осіб.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

1. принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

2. принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.
види банків:

1. За формою власності:

o державні;

o приватні;

o кооперативні.

2. За масштабами операцій:

o роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

o оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

o міжнародні;

o регіональні;

o банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

o спеціалізовані;

o універсальні.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про господарські товариства» від 16.12.93.

6. За наявністю мережі філій або безфілійні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.
Основні завдання Національного банку України:
1. контроль випуску банкнот та монет - Національний банк разом з Міністерством фінансів несе відповідальність за емісію грошей. Він визначає об'єм випуску готівки, котрий доводиться збільшувати виходячи з сезонних потреб.
2. випуск і викуп державних цінних паперів - Державні цінні папери (облігації) складають основну частину державного боргу. Покупка і продаж цих облігацій є важливим механизмом, за допомогою якого НБУ впливає на суму грошових засобів і рівень процентних ставок на грошовому ринку.
3. введення валютного резерву країни - Керуючи цим резервом НБУ може впливати на обмінний курс гривні.
4. виконання державної грошової (монетарної) політики;
5. ведення рахунків для банків;
6. останній кредитор в критичній ситуації - Якщо комерційним банкам не вистачає грошових коштів і вони не можуть залучити кошти з інших джерел, то їм повинен допомогти НБУ.
7. контроль за діяльностью банків - Якщо НБУ встановлює правила обігу грошової маси, то комерційні банки мають їх виконувати. Комерційні банки виступають на цьому ринку посередниками, оскільки вони з'єднують позичальників і кредиторів.
ФУНКЦІЇ БАНКІВ.
а) залучення коштів;
б) розміщення залучених коштів;
в) проведення розрахунків;
Залучення коштів комерційними банками проводиться шляхом прийому вкладів. Вклад - це грошові кошти, передані в банк їх власником, або третьою особою за дорученням і за рахунок власника, для збереження їх на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів у вклади, називають депозитними.
31. Підприємництво: види,цілі, роль

Підприємство – самостійний господарюючий статутний об’єкт, який має права юридичної особи і здійснює будь-які ­­види діяльності із метою отримання прибутку.

Умови створення підприємства:

1. Рішення власника майна чи уповноваженого ним органу

2. Підприємство може бути створене у результаті виділення із складу діючого підприємства

3. У випадку, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідно радою народних депутатів

4. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його реєстрації

Функції підприємства:

-Техніко-економічна (передбачено впровадження нової технології і техніки, впровадження досягнень науки у виробництво, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці)

-Організаційно-економічна (управління процесу виробництва та збуту товару, раціональна організація праці, укладання контрактів, вивчення ринку)

-Реалізація відносин економічної власності, що передбачає управління об’єктами, контроль за ціноутворення, розподіл доходів.

За формою власності, підприємства поділяють:

-Індивідуальні

-Сімейні

-Приватні

-Колективні

-Держ-комунальні

- Державні підприємства засновані на засадах державної власності

-Спільні (засновані об’єднанням підприємств різних власностей)

Питання № 40. Прибуток і його призначення. Рентабельність

 

Прибуток – це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства

Функції прибутку:

1) оцінка підсумків діяльності підприємства;

2) розподіл чистого доходу в економіці;

3) економічне стимулювання підприємства.

Фактори, які діють на утворення прибутку:

1) виручка від реалізації товарів, робіт та послуг;

2) виручка від реалізації інших активів, враховуючи матеріальні запаси та нематеріальні активи;

3) виручка від основних засобів;доходи від пайової участі в інших підприємствах;

4) доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами;

5) перевищення отриманих штрафів, пені над сплаченими.

Прибуток підприємства використовується на:

1) нагромадження (виробничий і науковий розвиток);

2) соціальні потреби;

3) покриття збитків та інших потреб;

4) капітальні фінансові вкладення;

5) споживання (виплата дивідендів, відсотків, матеріальна допомога і т.п.)

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування; джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання.

Рентабельність – один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації. Характеризує ефективність продажів підприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів. Характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу. Характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій - розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період. Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості. Характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Питання №41 Сутність, умови виникнення і розвитку ринку. Функції ринку.

Поняття "ринок" вiдображає сутнiсть економiчних вiдносин, що виникають мiж суб'єктами економiчної системи (виробниками i покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами) виробництва.

Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси (усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської дiяльностi). Тому ринок - поняття, яке вiдображає процес взаємодiї економiчних iнтересiв суб'єктiв господарської системи.

Економiчна система, що функцiонує на засадах ринкових вiдносин, у реальнiй дiйсностi є формою органiзацiї господарської дiяльностi суспiльства, яку називають по-рiзному: ринкова система, система вiльного пiдприємництва або ж просто - ринок.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

1. доступнiсть для будь-якого споживача всiх товарiв, представлених на ринку (вiдсутнiсть фондування, карток, талонiв та iнших обмежуючих форм розподiлу);

2. необмежена кiлькiсть конкурентiв, абсолютно вiльний вхiд у ринок та вихiд з нього;

3. повна iнформацiя учасникiв конкуренцiї щодо пропозицiї, попиту, цiн, норм прибутку та iн.;

4. свобода реалiзацiї товарiв i послуг, вибору товарiв споживачем та прийняття рiшень;

5. пануючий диктат споживача.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породило товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних господарюючих суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку.

Умови формування ринку:

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови. До них належать:

по-перше, наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, млжуть вступати у рівнопрвні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;

по-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою кономічної допомоги, пільг тощо не визнає;

по-третє, конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати нацпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

по-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

по-п’яте, реальна інформація про ринок у його суб’єктів.

Ринок діє за законами в-ва і основними з них є:

-закон вартості;

-закон попиту і пропозиції;

-закон грошового обігу;

-закон конкуренції.

В умовах вiльної конкуренцiї виробництво перебуває пiд постiйним економiчним контролем, а товаровиробники стають виконавцями волi споживача, змагаючись за сферу впливу на нього та його гаманець.

Бiльш повно i глибоко сутнiсть ринку можна розкрити через функцiї, якi вiн виконує. До основних функцiй слід віднести: регулюючу, стимулюючу, економічного відбору, iнтегруючу.

Регулююча функція забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві та обміні. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на виробництво будь-якого товару, на впровадження досягнень науково-технічної революції, на задоволення платоспроможного попиту населення. Ринок - найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, "що", "як" і "для кого" виробляти. Цю функцію ринок виконує тому, що він найбільш "оперативно" реагує на зміни, які відбуваються в економічному житті суспільства, а суб'єкти ринкових відносин у свою чергу реагують на зміни, що відбуваються на ринку.

Стимулююча функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці та управління. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам.

Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок - це найоб'єктивніший суддя і найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно діючих господарств. Процес відбору - жорстокий і безжалісний, але скаржитися можна хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок підвищує прибутковість економіки в цілому.

Ринок також "зшиває" економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція ринку. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.

Питання №57

Питання № 58 Ефективне використання ресурсів та межа виробничих можливостей економіки.

Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей.

В економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи:

 

1)природні - потенційно придатні для застосування в виробництві природні сили та речовини, серед яких розрізняють "невичерпні" та "вичерпні" (а в останніх - "відновлювані" та "невідновлювані";

2)матеріальні - всі створені людиною ("рукотворні") засоби виробництва, що самі є результатом виробництва(верстати, обладнання, заводи, транспортні засоби, будинки...);

3)трудові - населення в працездатному віці, яке в "ресурсному" аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному та культурно-освітньому;

4)фінансові - грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва.

Таким чином, про обмеженість ресурсів свідчить проблема абсолютного вичерпання ресурсів та їх кількісної визначеності в певному місці й у певний час, а також їх дефіцит.

Наслідком обмеженості ресурсів є неможливість задоволення всіх потреб суспільства одночасно в будь-який визначений момент. Граничність ресурсів. їх кількісна обмеженість, а також рідкісність деяких особливо цінних ресурсів зумовлюють певні межі виробничої діяльності. Від наявних у суспільстві ресурсів можливо отримати визначений обсяг матеріальних благ та послуг.

 

Суспільство не здатне виробити весь той обсяг товарів та послуг, який відповідає абсолютним (ідеальним) потребам людей у країні.

 

У самій серцевині економіки є безперечна істина, яку називаємо законом рідкості ресурсів. Цей закон стверджує: блага є обмеженими, оскільки немає достатньо ресурсів, щоб виробити всі блага, які потребують люди для споживання.

Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей.

Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності та ефективності розподілу ресурсів.

Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат. Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів.

Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних витрат. Вона означає, що виробництво повинно бути не тільки технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.

 

 

Крива виробничих можливостей.

Кожна точка на кривій виробничих можливостей (А, В, С, D) характеризує максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів.

Ефективність характеризує зв'язок між обсягом вироблених економічних благ і кількістю ресурсів, що застосовуют