V.15. Види дисциплінарних стягнень. Порядок їхнього накладення і зняття

 

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки одне з дисциплінарних стягнень: догана або звільнення.

Дисциплінарні стягнення накладаються власником або уповноваженим їм органом, тобто тим органом, якому надане право прийому на роботу.

До застосування дисциплінарного стягнення власник підприємства або уповноважений їм орган зобов'язаний зажадати від працівника, що порушив трудову дисципліну, письмові пояснення. Відмовлення останнього від дачі пояснень не звільняє його від відповідальності.

Дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше місяця з дня виявлення дисциплінарної провини, не вважаючи часу звільнення працівника від роботи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше 6-ти місяців із дня здійснення дисциплінарної провини.

За кожну дисциплінарну провину може бути застосоване тільки одне дисциплінарне стягнення. Стягнення з'являється в наказі (розпорядженням) і доводиться до зведення працівника під розписку.

Законодавство забороняє вносити в трудову книжку працівника зведення про накладені дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарне стягнення діє протягом одного року з дня оголошення його працівникові. Якщо протягом року з дня накладення стягнення працівник не буде підданий новому дисциплінарному стягненню, то він вважається не имели стягнення. Протягом терміну дії дисциплінарного стягнення міри заохочення до працівника не застосовуються.

Дисциплінарне стягнення (якщо працівник не згодний з ним) може бути оскаржене в комісію з трудових спор або в районний (міський) суд.

Власник або уповноважений їм орган має право замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органа.

Якщо працівник не зробив нове порушення трудової дисципліни і виявив себе як сумлінний працівник, у такому випадку стягнення може бути зняте достроково (до закінчення одного року).

 

V.16. Органи, уповноважені розглядати індивідуальні трудові суперечки. Порядок розгляду таких суперечок

 

Трудові суперечки - це неурегульовані розбіжності між працівником і власником або уповноваженим їм органом, незалежно від форми трудового договору і форми власності підприємства, що виникли з приводу застосування законодавства про працю або встановлення умов праці працівника.

Трудові суперечки між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим їм органом розглядаються комісіями з трудових спор (КТС) і районними (міськими) судами.

Комісія з трудових спор обирається загальними зборами трудового колективу на кожнім підприємстві, установі, організації з числом працюючих не менш 15 чоловік. Порядок обрання, чисельність, склад і термін повноважень комісії визначається загальними зборами трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії з трудових спор підприємства повинне бути не менш половини її складу.

Працівник може звернутися в комісію в тримісячний термін із дня порушення його трудового права. Комісія зобов'язана розглянути трудову суперечку в 10-денний термін із дня подачі заяви. Суперечка повинна розглядатися в присутності працівника, а також представника власника або уповноваженого їм органа. У випадку неявки працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторній неявці працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду. Комісія вправі викликати на засідання свідків, доручати фахівцям проведення технічних, бухгалтерських і інших перевірок, жадати від власника або уповноваженого їм органа необхідні розрахунки і документи.

Комісія приймає рішення по трудовій суперечці більшістю голосів її членів, що є присутнім на засіданні. Копії рішення комісії в триденний термін вручаються працівникові, власникові або уповноваженому їм органові. На засіданні комісії ведеться протокол, що підписує голова комісії і секретар.

У випадку незгоди з рішенням комісії працівник або власник або уповноважений їм орган вправі оскаржити його в суді в 10-денний термін із дня вручення рішення.

У районних (міських) судах розглядаються трудові суперечки по заявах:

1) працівника, а також власника або уповноваженого їм органа, коли вони не згодні з рішенням КТС підприємства, установи, організації (підрозділу);

2) прокурора, якщо він вважає, що рішення КТС суперечить чинному законодавству.

Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються суперечки по заявах: працівників, де немає КТС; працівників про поновлення на роботі, зміни дати і формулювання причин звільнення, про оплату за час змушеного прогулу; керівників підприємств, установ організацій з питань звільнення, зміни дати і формулювання причин звільнення; власника або уповноваженого їм органа про відшкодування працівниками матеріального збитку, заподіяного підприємству, установі, організації і з інших питань.

Працівник може звернутися з заявою безпосередньо в районний (міський) суд у тримісячний термін із дня, коли він довідався або повинний був довідатися про порушення свого права, а по справах про звільнення - у місячний термін із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У випадку пропуску термінів по поважних причинах, районний (міський) суд може відновити ці терміни.

 

 

VI

VI.1. Підприємництво: поняття, ознаки, мета, суб'єкти, принципи

Закон України "Про підприємництво", що утратило відповідно до Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року силу з 1 січня 2004 року, крім статті 4, визначає підприємництво як безпосередню самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, здійснювана фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, установленому законодавством.

Майже аналогічно визначає підприємництво і Господарський кодекс.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку.

Можна виділити наступні ознаки підприємництва:

1. самостійність (складається у волі підприємництва, його незалежності від державних органів, що можуть втручатися в діяльність підприємців тільки у відповідності зі своєю компетенцією);

2. ініціативність (означає активне ведення господарської діяльності);

3. систематичність полягає в тому, що підприємництвом визнається не одноразова дія, а постійна діяльність;

4. ризик (можливість одержання негативних результатів, самостійна майнова відповідальність за результати своєї господарської діяльності, заподіяні збитки);

5. спеціальна мета - одержання прибутку;

6. підприємець має право залучати до своєї діяльності грошові кошти і майно інших осіб на договірних основах.

Відповідно до ч.2 ст. 55 Господарського кодексу від 16,01.03р. суб'єктами господарювання є:

1. господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Кодексу, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3. філії, представництва, інші підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідно пройти державну реєстрацію винятково у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районної, районної в містах Києві і Севастополю державної адміністрації по місцезнаходженню юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-як підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Особливості здійснення окремих видів підприємницької діяльності встановлюються законодавчими актами.

Наприклад, діяльність, зв'язана з оборотом наркотичних кошт, психотропних речовин, їхніх аналогів здійснюється відповідно до Закону України «Про оборот в Україні наркотичних кошт, психотропних речовин, їхніх аналогів».

Діяльність, зв'язана з виготовленням і реалізацією зброї та боєприпасів до неї, видобутком янтарю, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а також діяльність, зв'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз і розробкою, іспитом, виробництвом і експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їхніми космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами й організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Крім того, здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади й органам місцевого самоврядування.

Таким чином, господарська діяльність, здійснювана для досягнення економічних і соціальних результатів і з метою одержання прибутку, розглядається як підприємництво, а суб'єкти підприємництва - підприємці.

Підприємництво здійснюється на основі наступних принципів:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових і інших видів ресурсів, використання яких не обмежується законом, установлення цін на продукцію і послуги відповідно до закону;

· вільного наймання підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку і власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається в підприємця після сплати податків, зборів і інших платежів, передбачених законом;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем приналежної йому частини валютного виторгу за своїм розсудом.