Система права — це внутрішня структура права, що охоплює всі діючі в державі норми права і що визначає їхню єдність і диференціацію.

Для системи права характерні такі риси:

· єдність, що виявляється в базуванні системи права на єдиних принципах;

· диференціація, що характеризується розподілом права на галузі та інститути в залежності від особливостей суспільних відносин, регламентованих правом;

· об'єктивність, тобто залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин, об'єктивних умов і функціонування суспільства;

· нормативність, тобто наявність первинного елемента — правової норми, з якого утворяться інші елементи системи права — інститути та галузі.

Підставою розподілу права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — суспільні відносини, що регулюються за допомогою права.

Метод правового регулювання — спосіб впливу права на визначену сферу суспільних відносин. Найбільш характерним є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб'єктів (наприклад, заборона правопорушень), і діапозитивний, що дозволяє суб'єктові вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найбільш повно відповідає його інтересам (наприклад, можливість укласти трудовий договір на одному або декількох підприємствах).

Найбільш значущий елемент системи права — галузь права.

Галузь права — це сукупність правових норм, що складають самостійну частину системи права і регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом.

Сучасне право України складається з наступних основних галузей:

· конституційне (державне) право, що закріплює основи державного і суспільного ладу, основи правового положення громадян, порядок формування і компетенцію державних органів;

· адміністративне право, що регулює відносини, які формуються в сфері виконавчо-розпорядницької діяльності;

· фінансове право, що регулює відносини, які виникають під час надходження і розподілу коштів державного бюджету;

· земельне право, що регулює відносини між державою і суб'єктами різних форм власності на землю;

· цивільне право, що регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини;

· трудове право, що регулює відносини між працівником і власником (уповноваженим органом) у трудових відносинах;

· сімейне право, що регулює брачно-сімейні відносини і питання опіки і піклування;

· кримінальне право, що визначає види суспільно небезпечних дій (злочинів) і покарання, які застосовуються до осіб, що їх скоїли;

· цивільно-процесуальне право, що регулює відносини, які виникають під час розгляду цивільних справ судами, винесення й оскарження рішень;

· кримінально-процесуальне право, що регулює відносини, які виникають у результаті порушення попереднього розслідування (досудового слідства) і судового розгляду кримінальних справ, а також винесення й оскарження вироку суду;

· виправно-трудове право, що регулює відносини, які виникають у процесі реалізації кримінальних покарань.

ПРАВО

ГАЛУЗЬ ПРАВА

ІНСТИТУТ ПРАВА

 

 

НОРМА ПРАВА

 

 

Структурний елемент галузі — правовий інститут (інститут права), що поєднує близькі правові норми і відрізняється від галузі права обсягом регламентованих відносин.

Інститут права — це сукупність правових норм, що регулюють визначений аспект однорідних суспільних відносин.

Існують також міжгалузеві інститути права, що поєднують норми, які відносяться до різних галузей права.

Основний елемент системи права — норма права. Юридична норма — це первинна «клітина» системи права, що має всі ознаки будь-якої соціальної норми: є загальним правилом, що діє безупинно, регламентує поведінку соціальних суб'єктів і додає суспільству риси системності; водночас юридична норма має ряд особливостей, тотожних особливостям права в цілому.

Отже, правова норма — це відбите в законах або інших джерелах права загальнообов'язкове правило поведінки, що вважається зразком можливої або необхідної поведінки й охороняється від порушень засобами державного примусу.