III.13. Цивільно-правова відповідальність

Як правило, сторони добровільно виконують свої цивільно-правові обов'язки належним чином. Однак c метою запобігання правопорушень і усунення їхніх наслідків застосовується цивільно-правова відповідальність.

Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна з форм юридичної відповідальності, суттю якої є застосування встановленої цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав і обов'язків. Цей вплив укладається в покладанні на порушника свідомо невигідних наслідків майнового характеру — відшкодування збитків, сплати неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитку.

Як і усі види відповідальності, цивільно-правова відповідальність має свої особливості, основними з яких є:

1. майновий характер;

2. компенсаційний характер (ціль цивільно-правової відповідальності укладається у відновленні порушених майнових прав кредитора, і її обсяг у звичайних умовах повинний відповідати обсягові нанесених збитків);

3. додатковий характер для порушника, оскільки, як правило, боржник не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Важливе значення для цивільно-правової відповідальності має її форма, під якою розуміють форму прояву тих додаткових обтяженні, що накладаються на порушника. Серед цих форм виділяється відшкодування збитків. Обумовлено це тим, що в більшості випадків результатом порушення цивільних прав є саме збитки. Тому дана форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках, якщо законом або договором не передбачене інше.

Під збитками розуміють ті негативні наслідки, що наступили для потерпілого внаслідок цивільного правопорушення. Вони складаються з реального збитку й упущеної вигоди. Реальний збиток — це зменшення наявного майна потерпілого. Він містить у собі витрати, понесені кредитором для поновлення свого порушеного права, і конкретну оцінку збитку або ушкодженого майна. Упущена вигода — це можливе збільшення майна потерпілого, що не відбулося внаслідок правопорушення. Вона виражається в неодержаних кредитором доходах, що він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, і тому, відповідно до загального правила, відшкодовуються як реальні збитки, так і упущена вигода.

У зобов'язаннях формою відповідальності може виступати також неустойка (штраф, пеня) — грошова сума, що боржник повинний сплатити кредиторові у випадку невиконання зобов'язання або виконання його не належним чином. При цьому збитки відшкодовуються в частині, не покритою неустойкою. Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнені в повній сумі понад неустойку; коли на вибір кредитора можуть бути стягнені або неустойка, або збитки.

У цивільному праві відшкодовується також моральний збиток, що укладається в моральних і фізичних стражданнях потерпілого. Відшкодовуватися можуть і чисто щиросердечні страждання. Розмір відшкодування встановлюється судом. Моральний збиток відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнового збитку.

Отже, відповідно до загального правила, збиток, заподіяний особі або майну громадянина, а також збиток, заподіяний організації, підлягає відшкодуванню особою, нанесшим збиток, у повному обсязі. Варто помітити, що організація повинна відшкодовувати збиток, заподіяний з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Присуджуючи відшкодування збитків, судовий орган ставить за обов'язок особі, відповідальне за збиток, відшкодувати його в натурі (надати річ такого ж роду і якості, виправити ушкоджену річ і ін.) або цілком відшкодувати заподіяні збитки.

 

Цивільно-правова відповідальність

 

 

Відшкодування збитків

Неустойка (штраф, пеня)

Моральний збиток

 

 

Реальний збиток

Упущена вигода

Поділ цивільно-правової відповідальності на окремі види відбувається за різними критеріями. Наприклад, у залежності від характеру розподілу відповідальності між декількома боржниками розрізняють: часткову, солідарну, субсидіарну.

Часткова відповідальність має місце, коли кожний з боржників несе відповідальність перед кредитором лише в тій частці, що приходиться на нього відповідно до законодавства або договорові. Часткова відповідальність має значення загального правила і застосовується завжди, якщо в зобов'язанні є трохи боржників, однак їхня субсидіарна або солідарна відповідальність не встановлена. Частки, що випадають на боржників, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не передбачене інше.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що у випадку її застосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як у повному обсязі, так і в частині боргу. Більш того, кредитор, що не одержав повного задоволення від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоотримане від інших боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не погашене цілком. Таким чином, ця відповідальність застосовується за принципом: «один за всіх і усіх за один» і є самою вигідною для кредитора. Помітимо, що боржник, що виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з боржників, що залишилися, у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Закон, зокрема, установлює, що особи, що спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли в зобов'язанні беруть участь два боржники, один із яких є основним, а другий — додатковим (субсидіарним). Субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності основного боржника. Кредитор має право висувати вимогу до субсидіарного боржника не відразу, а лише в тому випадку, якщо вимогу не задовольнив основний боржник. Класичним прикладом виникнення субсидіарної відповідальності є договір гарантії, по якому гарант зобов'язується перед кредитором погасити заборгованість боржника, якщо той не зробить цього самостійно. У випадку задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником він одержує право регресу до основного боржника.

Іншим важливим фактором поділу цивільно-правової відповідальності на окремі види є підстави виникнення відповідальності. Відповідно до цього розрізняють договірну і позадоговірну відповідальності.

Договірна відповідальність завжди являє собою санкцію за порушення договірного зобов'язання, тобто виникає на підставі цивільно-правового договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадку, якщо санкція застосовується до правопорушника, що не має договірних відносин з особою, якій заподіяна шкода. Наприклад, за недоліки проданої речі перед покупцем — фізичною особою, що, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», визнається споживачем, відповідають як її продавець, так і виготовлювач. Однак продавець несе перед споживачем договірну відповідальність (підстава — договір закупівлі-продажу речі), а виготовлювач — позадоговірну (підстава — Закон України «Про захист прав споживачів»).

Даний приклад ілюструє і юридичне значення розмежування відповідальності на договірну і позадоговірну. У першому випадку (договірна) форми й обсяг відповідальності встановлюються як законом, так і договором. В другому (позадоговірна) — тільки законом.

Підставою для відшкодування шкоди визнається, як правило, делікт. Деліктом є діяння, що суперечить цивільному законодавству і за яке передбачена майнова (цивільно-правова) відповідальність. Деліктна відповідальність є позадоговірною відповідальністю і настає за порушення загального зобов'язання будь-якої особи не заподіювати збитку іншій особі. Деліктна відповідальність виступає в спеціальній формі — зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди (гл. 40 ГК), де кредитором визначається особа, що постраждало, а боржником — особа, що заподіяло шкоду.

По цивільному праву для виникнення обов'язку відшкодування збитку необхідні чотири умови:

1. заподіяння майнового збитку, тобто такого, котрий може бути виражений у грошах (ГК передбачає можливість грошової оцінки, а отже, і відшкодування морального збитку);

2. протиправність поводження особи, що причинили збиток, тобто порушення їм юридичних норм і правил;

3. наявність причинного зв'язку між шкідливими наслідками, що наступили, у потерпілого і протиправним поводженням особи, що порушило права іншої особи;

4. наявність провини протиправно діяло особи.