I. 12. Поняття, ознаки, склад і види правопорушень.

 

Коли поведінка здійснюється всупереч норнам права, його називають неправомірним.

Значну частину неправомірної поведінки складає правопорушення.

Правопорушення — це суспільно небезпечне, тобто таке, яке завдає шкоди громадянам, суспільству, державі й яке в силу цього суперечить нормам права діяння (дія або бездіяльність), що провокує застосування державного примуса. Дія являє собою активну поведінку (крадіжку, бійку, хабар та ін.). Воно може полягати в проголошенні певних слів (наклепу, образи й ін.). Бездіяльність визнається, якщо за службовим боргом або за ситуацією потрібно було щось зробити, але зроблено не було (прогул, недбалість посадової особи, проїзд без квитка в транспорті, залишення людини в небезпечному стані без допомоги та ін.).

Правопорушення характеризується такими ознаками:

1. Суспільна небезпека (соціальна шкідливість) — правопорушення заподіює шкоду громадянам, суспільству, державі (або виникає реальна загроза заподіяння такої шкоди).

2. Протиправність — виступає юридичним вираженням суспільної небезпеки. Правопорушення суперечить праву, тому що заподіює шкоду.

3. Винність — правопорушення відбувається з певним психічним ставленням до діяння та його результату (намір або необережність).

4. Покарання — діяння провокує застосування санкцій, відповідних примусових заходів, передбачених нормами права.

5. Деліктоздатність — коли особа, що здійснила правопорушення, здатна самостійно нести відповідальність за вчинене (в значенні віку, усвідомлення скоєного діяння, правосуб'єктності).

Структура правопорушення характеризується його складом, який містить такі елементи, що визначають діяння як неправомірне:

· Об'єкт правопорушення — матеріальне або нематеріальне благо, порушене в результаті здійснення правопорушення.

· Об'єктивна сторона правопорушення містить саму протиправну дію або бездіяльність, протиправний результат,причинно-наслідковий зв'язок між ними, а також спосіб, засіб здійснення діяння.

· Суб'єкт правопорушення — особа, що вчинила правопорушення, що характеризується віком, визначеним законом, осудністю, правосуб'єктністю і необхідними спеціальними ознаками (наприклад, посада).

· Суб'єктивна сторона правопорушення — особливе психічне ставлення суб'єкта до вчиненого та його наслідків. Виражається у формі наміру або необережності. Навмисним вважається правопорушення, якщо особа усвідомлює протиправність того, що чинить, бажає або припускає настання несприятливих наслідків (результату). Правопорушення визнається скоєним через необережність, якщо особа усвідомлює протиправність того, що чинить, передбачає шкідливі наслідки, через легковажність сподівається, що шкода не заподіється, а також не передбачає шкідливих наслідків, але повинен і може їх передбачити. Суб'єктивна сторона характеризується також мотивом і метою здійснення правопорушення.

Види правопорушень класифікуються згідно до:

- галузевої приналежності норм, що порушуються неправомірною поведінкою:

· адміністративні,

· трудові,

· цивільні,

· кримінальні і т.д.

- ступеню суспільної небезпеки:

· провини

· злочину.

Останні найбільш соціально шкідливі і караються в кримінально-правовому порядку. Провинами називаються винні протиправні діяння, менш суспільно небезпечні, чим злочини, що є наслідком застосування не покарань, а стягнень, передбачених відповідними галузями права (адміністративним, трудовим, цивільним).

Провина і злочин розрізняються ступенем і характером суспільної небезпеки.

 

ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

 

Об'єкт правопорушення

Об'єктивна сторона

Суб'єкт правопорушення

Суб'єктивна сторона правопорушення

 

Питання про причини правопорушень завжди було і залишається складним. Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні протиріччя (їх можна назвати «хворобами суспільства»), що споконвіків існують у житті. Вони призводять до того, що інтереси соціальних груп або окремих особистостей вступають у протиріччя із суспільними, і тому соціальні схильності, моральні пріоритети і спрямованість діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення.

Що стосується окремих правопорушень, то їхнє скоєння може бути викликане різними, іноді незалежними одна від одної причинами:

· причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і легальний заробіток);

· соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи);

· обставини сімейного характеру або інші особливості оточення, в якому живе потенційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, вживання наркотиків) та ін.

Іноді причиною правопорушень виступає і недосконалість діючого законодавства — наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення від сплати податків, оскільки без цього виробнича або комерційна діяльність підприємства буде просто неможливою. У даному випадку, звичайно ж, необхідно усунути причину — при встановленні оптимальних розмірів податків буде менше тих, хто ухиляється від їхньої сплати.

Правопорушення, як правило, обумовлюється не якоюсь однєїю окремою причиною, а відразу декількома.