I.4. Поняття форми держави і характеристика її основних елементів: форми правління, форми державного устрою і політичного режиму.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

I.4. Поняття форми держави і характеристика її основних елементів: форми правління, форми державного устрою і політичного режиму.



Кожна держава характеризується визначеною формою, що містить три елементи, співвідношення між якими можна зобразити схемою .

1. Форма державного правління — це елемент форми держави, що відображає визначений порядок створення й організації вищих органів влади.

Цей елемент форми держави характеризує структуру вищих органів влади; порядок їхнього створення; розподіл повноважень між цими органами; принцип взаємодії структур влади в процесі здійснення їхніх повноважень.

У залежності від форми правління держави поділяють на монархії і республіки.

Монархія — це форма правління, за якої вища влада в державі належить одній людині - монархові.

Їй властиві наступні риси: монарх виступає як голова держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах; він здійснює одноособове правління; він користується владою по власному праву, що не делегується йому ніякою іншою владою; влада монарха поширюється на всі сфери суспільних відносин; він формально незалежний у здійсненні повноважень і не несе юридичної відповідальності; повноваження монарха не обмежені терміном; його влада, як правило, передається у спадщину.

У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархія існує у формі абсолютної та обмеженої.

ФОРМА ДЕРЖАВИ

 

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ   ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ   ФОРМА ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

 

Монархія Республіка   Проста (унітарна) Складна   Демократична   Антидемократична

 

Абсолютна Президентська Федерація

 

Обмежена Парламентська Конфедерація

 

Конституційна   Станово-представницька Змішана Імперія

Парламентарна   Дуалістична

Абсолютна монархія — історичний тип монархії, якому властиве володіння монархом необмеженою владою. Вона характеризується відсутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони і призначати чиновників, повною неконтрольованістю повноважень влади монарха (класичним прикладом є Російська імперія часів Петра I або Французька монархія часів Людовика XIV). Абсолютна монархія в рабовласницькі часи здобувала форму деспотії, відрізнялася абсолютною сваволею влади і безправ'ям підданих. Відзначають також теократичну монархію, коли голова держави одночасно є головою церкви (Папська область в Італії до 1870 р., сучасний Ватикан).

Обмежена монархія — форма правління, що передбачає чітке визначення повноважень монарха. Її історично першим різновидом була станово-представницька монархія, за якою наряду з порівняно сильною владою монарха існують станово-представницькі збори, що мають дорадчі, фінансові, а іноді і законодавчі функції (Генеральні штати у Франції, Кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії, Сейм у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитой).

Сьогодні обмежена монархія знайшла форму конституційної монархії, що характеризується здійсненням влади монарха в межах, позначених конституціями. Її різновидами є парламентарна і дуалістична монархії.

Парламентарна монархія відрізняється певним обмеженням повноважень монарха на користь парламенту. Влада монарха законодавчо обмежена, хоча він і призначає уряд; останній, проте, контролюється парламентом; нормативні акти, видавані монархом, набувають юридичної чинності після їхнього затвердження парламентом (Англія, Данія, Швеція, Японія).

Дуалістична монархія характеризується існуванням двох центрів реальної влади. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня - призначається монархом; уряд призначається монархом і контролюється їм самостійно або через прем'єр-міністра, якого призначає монарх; монарх має право накласти вето на акти парламенту (країни Африки і Близького Сходу).

Республіка — це форма правління, відповідно до якої вища (насамперед законодавча) влада належить виборним органам, відповідальним перед населенням. Для неї характерні наявність вищих виборних органів влади; чіткий розподіл сфер впливу структур влади і визначення терміну їхніх повноважень; відповідальність посадових осіб, що реалізується шляхом відкликання і відставки.

У залежності від особливостей повноважень глави держави і їхніх співвідношень з парламентськими повноваженнями республіки поділяють на парламентські, президентські і змішані.

Парламентська республіка характеризується верховенством влади парламенту; підзвітністю йому уряду, наявністю посади прем'єр-міністра, якого призначає парламент; обов'язком президента (якщо ця посада в державі існує) діяти тільки за згодою уряду; затвердженням парламентом нормативних актів президента (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія, Австрія).

Президентська республіка характеризується сильною владою президента, що може поєднувати повноваження голови держави й уряду. Президент призначає уряд, що несе перед ним політичну відповідальність; він може використовувати право вето стосовно актів парламенту; при визначених обставинах може розпустити парламент, а останній може ініціювати процес відсторонення президента від влади у випадку порушення ним конституції або здійснення злочину (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Росія).

Змішана республіка поєднує риси парламентської й президентської республік. Уряд затверджується парламентом за пропозицією президента; уряд підзвітний президентові і підконтрольний парламентові; президент підписує й обнародує закони, прийняті парламентом (Україна, Франція). Змішані республіки називають «напівпрезидентськими» або «парламентсько-президентськими», або «президентсько-парламентськими» (першим називають той орган, що має більше владних повноважень).

Варто враховувати, що сучасний поділ на президентські і парламентські республіки не поширюється на соціалістичні і народно-демократичні республіки радянського типу, які можна віднести до окремого виду республік.

 

2. Форма державного устрою — це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, що визначає порядок взаємодії центральної, регіональної і місцевої влади.

Цей елемент характеризує: принцип поділу території держави на складові частини; можливість врахування інтересів національних меншостей шляхом надання території, на якій вони проживають, деяких прав в області територіального самоврядування; відносини між різними рівнями органів влади (центральних, регіональних, місцевих).

В залежності від устрою держави поділяють на прості і складні.

Простим, або унітарним (від лат. unitas — єдність), держава характеризується повною політичною єдністю. Останнє проявляється в тому, що держава має єдину систему державних органів, що поширює свої повноваження на всю територію держави; жодна адміністративна одиниця не має політичної самостійності й ознак суверенітету; держава має єдине громадянство, єдину правову і фінансово-бюджетну системи (Франція, Китай, Японія, Єгипет, Україна).

До складних держав відносяться:

Федерація — це союзна держава, що складається із суб'єктів, що мають обмежений суверенітет. Для нього характерна наявність двох рівнів державного апарату, що складаються з органів федерації і її суб'єктів; двопалатного парламенту, єдиного громадянства (суб'єкти федерації водночас можуть мати своє громадянство), двох рівнів правової і фінансово-бюджетної систем (США, Мексика, Індія, Росія).

Конфедерація — це договірний союз держав, кожне з яких зберігає повний суверенітет. Конфедерація характеризується відсутністю єдиного громадянства; добровільним об'єднанням необхідних для рішення загальних проблем засобів і створенням спільних органів шляхом рівного представництва держав. Ця форма державного устрою сьогодні практично не зустрічається і носить, головним чином, історичний характер (Північна Америка XVIII ст., Німеччина XIX ст., колишні конфедерації Єгипту і Сирії, Сенегалу і Гамбії в XX ст.).

Імперія — це складна держава, що включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави — колонії. Ця форма державного устрою теж залишилася в минулому.

У юридичній літературі вживаються також терміни «співдружність» і «співтовариство» для позначення міждержавних об'єднань суверенних держав.

Співдружність — організаційне об'єднання держав, що характеризуються наявністю загальних ознак економічного, політичного, правового, культурного характеру і деяким ступенем однорідності. Основою співдружності є міждержавний договір або статут; суб'єкти його зберігають повну незалежність (СНД, Британська Співдружність).

Співтовариство — політичне об'єднання, створене на основі міждержавної угоди з метою реалізації економічних проблем. Як правило, створюється для вирівнювання економічного розвитку держав і спрощення митних або візових бар'єрів (Європейське Економічне Співтовариство).

3. Державно-правовий (політичний) режим — це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення державної влади.

Цей елемент характеризує: способи взаємин влади і населення; політичний статус об'єднань громадян; співвідношення правових і неправових засобів здійснення влади; рівень ідеологічного тиску в процесі реалізації рішень влади.

Державно-політичні режими поділяють на демократичні й антидемократичні.

Демократичний режим заснований на визнанні принципу рівності і свободи всіх людей; наявності інститутів безпосередньої і представницької демократії; конституційному закріпленні і гарантуванні прав і свобод громадян. Керування справами держави здійснюється з волі більшості з урахуванням інтересів меншості.

Антидемократичний режим характеризується відсутністю реального здійснення прав і свобод особи; верховенством держави над правом; диктатурою однієї політичної партії; підпорядкуванням всіх сфер суспільства держави і мілітаризацією держави. У юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний режим». Він ототожнюється з антидемократичним режимом або ж вважається однієї з його різновидів (поряд з тоталітарним режимом). Характеризується пріоритетом інтересів держави над особистістю, відсутністю гарантій, що стосуються інтересів особистості, неможливістю існування опозиції і відведенням парламентові ролі органа, що затверджує рішення еліти.

Різновидом антидемократичного режиму є тоталітаризм. Він характеризується тоталітарним (всеохоплюючим) втручанням держави в усі сфери громадського життя; наявністю однієї офіційної ідеології і правлячої партії; розростанням партійного і державного апаратів; монополією держави на інформацію, централізмом керування; репресіями проти політичних опонентів і зневагою загальновизнаними правами і свободами людини.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.01 с.)