Загальна характеристика КК України

Закони про кримінальну відповідальність систематизовані і поділяються в КК України на Загальну та Особливу частини, що пов'язані між собою і утворюють нерозривну єдність. Так, не можна застосувати кримінально-правову норму Особливої частини, не звернувшись при цьому до норм Загальної частини КК.

Загальна частина вміщує норми, що встановлюють загальні положення КК України, визначають основні інститути сучасного кримінального права. Складається вона за КК України із 16 розділів (у Кримінальному кодексі 1960 р. - 5 глав). Розділ XIV «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб» введений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23.05.2013 № 314-VII і набрав чинності разом із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII, тобто 27.04.2014.

У першому розділі містяться статті 1 «Завдання Кримінального кодексу України» та 2 «Підстава кримінальної відповідальності».

Розділ II включає статті, які стосуються: законодавства України про кримінальну відповідальність (ст. 3), чинності ЗУпКВ (ст. 4), зворотної дії ЗУпКВ у часі (ст. 5), чинності ЗУпКВ щодо злочинів, учинених на території України (ст. 6), громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7), іноземцями або особами без громадянства за межами України (ст. 8), правових наслідках засудження особи за межами України (ст. 9), вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за законодавством іноземної держави і перебувають на території України, та виконання вироків, винесених іноземними судами чи міжнародними судовими установами (ст. 10).

Розділ III містить статті, в яких розкривається поняття злочину (ст. 11), класифікації злочинів (ст. 12), закінченого та незакінченого злочину (ст. 13), готування до злочину (ст. 14), замаху на злочин (ст. 15), кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (ст. 16), добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17).

Розділ IV містить такі статті: суб'єкт злочину (ст. 18), осудність (ст. 19), обмежена осудність (ст. 20), кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин (ст. 21), вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22).

Розділ V включає статті: вина (ст. 23), умисел і його види (ст. 24), необережність та її види (ст. 25).

Розділ VI: поняття співучасті (ст. 26), види співучасників (ст. 27), учинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією (ст. 28), кри­мінальна відповідальність співучасників (ст. 29), кримінальна відпо-

відальність організаторів та учасників організованої групи чи зло­чинної організації (ст. ЗО), добровільна відмова співучасників (ст. 31).

Розділ VII: повторність злочинів (ст. 32), сукупність злочинів (ст. 33), рецидив (ст. 34), правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів (ст. 35).

Розділ VIII: необхідна оборона (ст. 36), уявна оборона (ст. 37), затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 38), крайня необхідність (ст. 39), фізичний або психічний примус (ст. 40), виконання наказу або розпорядження (ст. 41), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Розділ IX: правові підстави та порядок звільнення від криміналь­ної відповідальності (ст. 44), звільнення від кримінальної відпові­дальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), звільнення від кри­мінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з по­терпілим (ст. 46), звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47), звільнення від кри­мінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48), звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49).

Розділ X: поняття покарання та його мета (ст. 50), види покарань (ст. 51), основні та додаткові покарання (ст. 52), штраф (ст. 53); позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55); громадські роботи (ст. 56); виправні роботи (ст. 57); службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58); конфіскація майна (ст. 59); арешт (ст. 60); обмеження волі (ст. 61); тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62); позбавлення волі на певний строк (ст. 63); довічне позбавлення волі (ст. 64).

Розділ XI: загальні засади призначення покарання (ст. 61); обставини, які пом'якшують покарання (ст. 66); обставини, які обтя­жують покарання (ст. 67); призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, учинений у співучасті (ст. 68); призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання (ст. 69 ^і); призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70); призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71); правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення (ст. 72); обчислення строків покарання (ст. 73).

Розділ XII: звільнення від покарання та його відбування (ст. 74); звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75); обо­в'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням (ст. 76); застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77); правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 78); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи

років (ст. 79); звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81); заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); звільнення від покарання за хворобою (ст. 84); звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85); амністія (ст. 86); помилування (ст. 87).

Розділ XIII: правові наслідки судимості (ст. 88); строки погашення судимості (ст. 89); обчислення строків погашення судимості (ст. 90); зняття судимості (ст. 91).

Розділ XIV: поняття та мета примусових заходів медичного характеру (ст. 92); особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру (ст. 93); види примусових заходів медичного характеру (ст. 94); продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 95); примусове лікування (ст. 96); спеціальна конфіскація (ст. 96); випадки застосування спеціальної конфіскації (ст. 96).

Розділ XIV: підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру (ст. 96); юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру (ст. 96); підстави для звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру (ст. 96); види заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до юридичних осіб (ст. 96); штраф (ст. 96); конфіскація майна (ст. 96); ліквідація (ст. 96); загальні правила застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру (ст. 96); застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру за сукупністю злочинів (ст. 96).

Розділ XV: звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); види покарань (ст. 98); штраф (ст. 99); громадські та виправні роботи (ст. 100); арешт (ст. 101); позбавлення волі на певний строк (ст. 102); призначення покарання (ст. 103); звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104); звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105); звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107); погашення та зняття судимості (ст. 108).

Таким чином, Загальна частини КК України містить 16 розділів, які складаються із 119 статей.

Особлива частина зосереджує норми, в яких установлюється вичерпний перелік суспільно небезпечних діянь, які є злочинами, а також розмір та вид покарання, що може бути призначено до осіб, які їх учинили. Особлива частина включає 20 розділів (в кодексі 1960 р. -11 глав), які мають систематизацію за групами споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини, тобто систематизуються

за ознаками родового об'єкта злочину. Це: «Злочини проти основ національної безпеки України» - злочини посягають на основні цінності української державності; «Злочини проти життя та здоров'я особи» - статті цього розділу охороняють людину, її найголовніші блага - життя і здоров'я. Тобто законодавець, розподіливши Особливу частину на 20 розділів, робить її зручнішою для застосування, оскільки надає прокурору, судді, слідчому, адвокату орієнтир в розміщення тих чи тих статей в ній.

Особлива частина КК включає такі розділи: І «Злочини проти основ національної безпеки України» (статті 109-114); II «Злочини проти життя та здоров'я особи» (статті 115-145); III «Злочини проти волі, честі та гідності особи» (статті 146-151); IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» (статті 152-156); V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав» (статті 157-186); VI «Злочини проти власності» (статті 185-198); VII «Злочини у сфері господарської діяльності» (статті 199-233); Розділ VII-A «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг», який втратив чинність на підставі Закону № 2808-VI від 21.12.2010; VIII «Злочини проти довкілля» (статті 236-254); IX «Злочини проти громадської безпеки» (статті 255-270); X «Злочини проти безпеки виробництва» (статті 271-275); XI «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» (статті 276-292); XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» (статті 293-304); XIII «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення» (статті 305-327); XIV «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації» (статті 328-337); XV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян» (статті 338-360); XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» (статті 361— 363); XVII «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг» (статті 364-370); XVIII «Злочини проти правосуддя» (статті 371-400); XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» (статті 401-435); XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» (статті 436-447).

Таким чином, Загальна частини КК України містить 20 розділів, які включають 367 статей.

Невід'ємною частиною КК України є перехідні та прикінцеві положення, які складаються з двох розділів, в яких визначається поря­док введення в дію Кримінального кодексу (згідно з цими поло­женнями КК набрав чинності з 1 вересня 2001 року), встановлюється, які нормативно-правові акти з набранням чинності КК України втрачають чинність. Розділ II цих положень включає норми, відповідно до яких визначається коло осіб, засуджених за КК України 1960 року,

що звільняються від покарання (основного і додаткового); визначає, які вироки суду не приводити до виконання; відміняє поняття особливо небезпечного рецидивіста та вирішує інші питання, пов'язані з прийняттям нового КК.

Крім того, до структурних елементів КК України слід віднести Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. У вказаному Переліку визначаються види майна та предмети, що належать засудженому на правах особистої власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні, і не підлягають конфіскації за обвинувальним вироком суду.

Усі статті КК України пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, які виражають сутність кримінально-правових норм, що в них містяться. Певна сукупність статей складає розділи КК, які теж мають відповідну назву. У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, що позначаються цифрами (наприклад, стаття 185 КК налічує п'ять частин).

Таким чином, КК України чітко структурований, складається з двох частин (Загальної та Особливої), Прикінцевих та перехідних положень, Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Загальна та Особлива частини КК вміщують статті, які об'єднані у відповідні розділи. Норма та стаття КК України можуть не збігатися, тому виникає питання про їх співвідношення.

Норма та стаття КК України

Специфіка методу правового регулювання у кримінальному праві обумовлює те, що переважна більшість кримінально-правових норм є норми-заборони. Більше того, останні становлять ядро кримінального права, з ними пов'язані та з ними сггівузгоджені всі інші кримінально-правові норми. У Кримінальному кодексі України лише норми, якими визначаються завдання, принципи та поняття містять положення в окремих статтях Загальної частини, примітках до статей Особливої частини та ст. 401 КК. Усі інші статті є логічними і перебувають у певних взаємозв'язках між собою.

Статті Особливої частини містять диспозиції і санкції, які для суду (єдиному органу в державі, якому законодавством надано право застосовувати норми, що визначають злочинність та караність діяння) є спеціальною гіпотезою та диспозицією. Тобто, покарання, зазначене у статті (частині статті) Особливої частини КК України суд може застосувати до особи, визнаної винною у вчиненні діяння, передбаченого цією статтею (частиною статті). Так, суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років особі, яка умисно протиправно заподіяла смерть іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК України).

¹ Додаток до Кримінального кодексу України від 28.12.1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - С 14.

Під нормою кримінального права розуміється система встанов­лених (санкціонованих) Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і юридично забезпечених загально-обов'язкових правил поведінки та органічно пов'язаних з ними велінь, покликаних у своїй єдності регулювати окремі суспільні відносини відповідно до волі і соціальної мети тих шарів населення, які представляють відповідні народні депутати України. Кримінально-правові норми поділяються на три великі групи: 1) норми, що визначають завдання, принципи, дефініції (в тому числі караного і некараного діяння, включаючи норми, що визначають обставини, які виключають злочинність діяння; 2) норми, що регулюють загальне запобігання кримінально караним деліктам; 3) норми, що регулюють застосування кримінальної відповідальності і покарання.

Кримінально-правова норма, що спрямована на виконання запобіжної функції, встановлює обов'язок не вчиняти злочин, тому формулюється дещо по-іншому, ніж норма, що встановлює покарання. Перша група ноом пеоелбачає таку загальну словесну формулу: «Не вчиняй... конкретний злочин), оскільки це діяння карається...». Ці норми адресовані всім індивідам суспільства. Друга група кримінально-правових норм написана для суду, який їх безпосередньо зacтocoвvє. і гЬопмулюється таким чином: «У разі вчинення... конкретний злочин) суд може призначити покарання у виді...».

Статті Особливої частини КК України складаються або з єдиного положення, непозначеного цифрою (наприклад, статті 219, 220 КК) чи позначеного цифрою (наприклад, ст.ст. 223, 223 КК), або поділяються на частини, послідовно позначені арабськими цифрами, починаючи з «1» (наприклад, статті 209, 212, 224, 225 КК). Такі частини або передбачають основний і кваліфікований склади того ж злочину (наприклад, ст.ст. 185, 364 КК), або містять два і більше самостійні склади злочинів (наприклад, ст.ст. 263, 358 КК). У разі додавання до статті нової частини, вона поміщається після частини, стосовно якої вона буде містити кваліфікований склад злочину (так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії» ст. 301 КК була доповнена ч. 4, що містить особливо кваліфікований стосовно частин 1 і 2 ст. 301 КК склад злочину, і ч. 5, що передбачає кваліфікуючі ознаки щодо ч. 4 ст. 301 КК України), що спричиняє послідовну перенумерацію частин статті.

Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають цифрові позначки. У пунктах частин статей Особливої частини КК описуються альтернативно передбачені ознаки основного або квалі­фікованого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК). У разі додавання до частини статті нового пункту він поміщається після

¹ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії: Закон України від 20.01.2010 року № 1819-VI // Офіційний вісник України. - 2010. - № 8. - Ст. 372.

пункту з найбільш схожою ознакою складу злочину і всі пункти частини статті в новій редакції одержують нове послідовне цифрове позначення (наприклад, частина друга статті 115 КК доповнена пунктом 14, але це доповнення не змінило нумерацію (позначення) інших частин (пунктів). При виключенні зі статті частини статті або пункту нумерація інших частин (пунктів) не змінюється, якщо інше спеціально не застережене законодавцем.

Окремі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз'яснюють певні терміни і поняття закону. Так, у примітки 1 до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189— 191 КК, а в примітках 2, 3, 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих розмірах. Крім того, в окремих примітках до статей Особливої частини КК сформульована негативна ознака складу злочину, передбаченого статтею (наприклад, примітка до ст. 396 КК). Так, відповідно до ч. 2 ст. 396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом. Якщо в примітці до статті міститься кілька нормативних приписів, то вони послідовно позначаються арабськими цифрами починаючи з «1» (наприклад, примітки до статей 185, 209, 210 КК) й іменуються як «примітка перша», «примітка друга» тощо.

Структурно деякі статті Особливої частини КК містять частини, в яких не вказується на ознаки злочинів, а передбачаються підстави звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, ч. 5 ст. 110, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258³ «, ч. 4 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321, ч. 4 ст. 321^і, ч. 5 ст. 354, ч. 5 ст. 368³, ч. 5 ст. 368⁴, ч. 5 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК України). Цим нормам Особливої частини притаманний імперативний характер. Так, згідно з ч. 5 ст. 321 КК особа, яка добровільно здала отруйні чи сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби та вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання отруйних чи сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів, а також за вчинення таких дій без спеціального на те дозволу (частина перша цієї статті) щодо обладнання, призначеного для виробництва чи виготовлення отруйних

¹ Див.: Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо від­повідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості: Закон України від 05.11.2009 року № 1707-VI // Офіційний вісник України. - 2009. - № 93. - Ст. 3148.

чи сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів.

При включенні до КК нової статті вона буде поміщена у відпо­відний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найближчою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс - 1, 2, 3 тощо. Щодо виключення тієї чи іншої статті із Кримінального кодексу, то воно також не змінює порядку нумерації статей у КК. Так, наприклад, ст. 331 у КК України зберігається з поміткою «Виключена».

Оскільки ЗУпКВ є й окремою статтею Кримінального кодексу, то він, як і будь-яка правова норма, має певну структуру. При цьому під структурою слід розуміти внутрішню будову цілого, наявність у ньому нерозривно пов'язаних і необхідно організованих частин, що припускають одна одну, їх упорядкованість. Вона притаманна будь-якій системі, тому що поєднує її елементи, «перетворює їх, додаючи деяку спільність», забезпечує існування системи «як дане конкретне ціле». У цьому плані правильне розуміння структури норми права має не тільки пізнавальне, але й велике практичне значення. Структура кримінально-правової норми - це її внутрішня будова, необхідні способи організації і перетворення її власного змісту, способи зв'язків між її елементами та їхніми атрибутами. Вона охоплює всю систему утворюючих ту чи ту правову норму загальних правил і велінь.

У юридичній літературі у структурі норм виділяють три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотеза - умова, за якої засто­совується кримінально-правова норма Особливої частини КК. Гіпотеза є обов'язковою складовою будь-якої норми, що встановлює покарання за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України як злочин. Кримінально-правову норму, як і будь-яку іншу правову норму, можна аналізувати тільки через категорію логічної правової норми, що розумово відтвориться з цілої низки нормативних приписів різних джерел, які не зводяться до єдиної статті закону (у цьому випадку - до статті Особливої частини КК). Гіпотезою кримінально-правової норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність буде слугувати вказівка на факт учинення особою діяння, що підпадає під часові та просторові межі дії цього Закону і містить усі ознаки складу злочину, передбаченого таким законом: «у разі вчинення особою злочину - убивства, зґвалтування, крадіжки, грабежу тощо -...».

Обставини, що утворюють у кримінальному праві зміст гіпотези, як правило, є вольовою і усвідомленою поведінкою людини (вчинення злочинного діяння, заподіяння шкоди у стані необхідної оборони тощо). У деяких випадках передумовою початку дії кримінально-

Афанасьев В. Г. О системном подходе в социальном познании / О системном подходе в социальном познании / В. Г. Афанасьев // Вопросы философии. - 1973. -№6.-С. 103.

правових норм визнається неусвідомлена чи неконтрольована поведінка. Наприклад, учинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Зазначимо, що як передбачені правовою нормою юридичні факти, наявність яких обумовлює можливість початку реалізації криміналь­ної відповідальності, можуть виступати явища природного чи техногенного характеру, у тому числі ті, що не залежать від волі людини. Наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, можливість якого передбачена ст. 48 КК України. У такому разі передумовою для застосування зазначеної норми є зміна обстановки, що може виразитися як у діях людей, так і в інших обставинах, у тому числі стихійного характеру. Так, якщо після якоїсь незаконної дії (полювання чи вилову риби) (ст. 249 КК України) настає посуха, у результаті якої водойма висихає і вся риба в ній гине, ця обставина може бути підставою для застосування ст. 48 КК України, тому що вона обумовлює істотне зниження ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Загальною ж для всіх кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу буде гіпотеза, що міститься в ч. 1 ст. 2 КК України. У цій статті визначається підстава кримінальної відповідальності, тобто умова, за якої починає «працювати» диспозиція конкретної статті Особливої частини КК - вчинення суспільно небезпечного діяння, що вміщує всі елементи та ознаки складу злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини КК.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини КК описують стандарти забороненої поведінки певного виду, тобто в них визначається злочинність діяння. Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із п'яти видів диспозицій: rmocTv. описову, бланкетну, відсилочну та комбіновану.

Проста диспозиція у кримінально-правових нормах Особливої частини КК називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Прикладом цього є ст. 119 КК «Вбивство через необережність». Тобто зміст цього суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, що наводяться у простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і юзимінально-правовій літературі.

Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкри­ває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 КК подано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину - державна зрада. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв'язку з цим має перевагу перед простою диспозицією.

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встанов­лення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (різні інструкції, поло­ження, правила, вказівки тощо). Прикладом цього виду диспозиції може бути ст. 275 КК «Порушення правил, що стосуються безпечного

використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд». Щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному конкретному випадку потрібно звертатися до відповідних нормативних актів, які містять будівельні правила або правила експлуатації будівельних механізмів.

Відсилочна диспозиція відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 КК відсилає до ст. 121 КК, вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може бути за відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Найчастіше відсилочна диспозиція ознаки певного складу злочину називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Для цього з метою уникнення повторного опису діяння у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, пеоелбачене частиною петпою або другою цієї статті» тощо.

Змішаною (комбінованою) є диспозиція, що включає як прості або описові, так і бланкетні або відсилочні диспозиції. Прикладом є ст. 231 КК, яка передбачає покарання за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

Санкція - структурна частина статті Особливої частини КК України, в якій установлюється вид і розмір (строк) покарання за злочин, зазначений у диспозиції. При цьому слід зазначити, що не всі вчені згодні з тим, що в санкції кримінально-правової норми фіксуються різні примусові заходи, неоднорідні за змістом. Деякі вчені вважають, що в санкціях правових норм закріплені винятково засоби кримінальної відповідальності. У теорії права існують й інші погляди вчених. Так, В. І. Гойман висловлює думку, згідно з якою санкцію розуміють як ту частину правової норми, в якій вказуються наслідки виконання чи невиконання правила поведінки (диспозиції норми). Не будь-яка санкція кримінально-правової норми містить вид і міру відповідальності. У санкціях правових норм можуть бути закріплені й інші примусові заходи, що за юридичною природою не є засобами кримінальної відповідальності. Наприклад, у санкції правової норми

¹ Байтин М. И. Сущность права: современное нормативное правопонимание на
грани двух веков. - [2-е изд., доп.] / М. И. Байтин. - М.: Право и государство,
2005.-С. 187.

² Элькинд П. С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-
процессуальном праве / П. С. Элькинд. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. - С. 86,
88.

³ Гойман В. И. Санкции // в кн..: Общая теория права и государства: [учеб.] /
под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юрист, 1994. -С. 36.

можуть бути закріплені засоби захисту. Зокрема О. О. Левков вказує на те, що засоби захисту - це правові заходи, що не належать до засобів юридичної відповідальності і засобів безпеки, встановлені в законодавстві і спрямовані на відновлення права, забезпечення його виконання, на запобігання і припинення правопорушень. Санкції кримінально-правових норм можуть містити в собі засоби захисту, засоби кримінальної відповідальності і засоби безпеки. Усі зазначені елементи охоплюються єдиним поняттям «захист права».

Таке розуміння змісту санкції можливе з огляду на те, що кри­мінально-правова норма у широкому розумінні у санкції передбачає можливість застосування будь-якого засобу кримінально-правового впливу на особу, яка порушила заборону, що міститься в диспозиції цієї норми, а у вузькому розумінні (тобто, як норму Особливої частини КК) - вид і розмір (строк) покарання.

Крім того, законодавство більшості країн континентальної Європи про кримінальну відповідальність передбачає розгалужену систему кримінально-правових засобів: покарання, засоби безпеки, компенсаційні (реститутивні, відновлювальні), заохочувальні засоби, засоби примирення (медіації), які в комплексі спрямовані на досягнення єдиної мети - захисту суспільства від злочинних посягань та відновлення порушеного злочинним посяганням стану особи, суспільства та держави.

За видом і розміром (строком) покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, особливо тяжким, тяжким, середньої тяжкості або навіть невеликої тяжкості (ст. 12 КК України).

Санкції бувають трьох видів: альтернативні, відносно визначені та комулятивні.

Відносно визначеною є санкція, яка має один певний вид покарання і визначає його нижчу і вищу межі. Розрізняють два види відносно визначених санкцій: І) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в КК України передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, катування (умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою

¹ Лучков В. В. Юридическая ответственность в механизме правового ре­
гулирования: [монография] І В. В. Лучков. - Тольятти: Волж. ун-т имени
В. Н. Татищева, 2004. - С. 35.

² Левков А. А. Меры защиты в российском праве [текст]: авгореф. дисс. на
соискание уч. степ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.01 «Теория и история права и
государства; история правовых учений» / А. А. Левков. - Волгоград: СГЭА,
2002.-28 с.

залякування чи дискримінації його або інших осіб), передбачене ч. 1 ст. 127 КК, карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років; 2) з максимумом покарання (на строк «до»), У цьому випадку зазначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такий вид санкцій передбачений, наприклад, незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею (ст. 435 КК) караються позбавленням волі на строк до двох років. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена нормами Загальної частини КК для пього виду показання - один рік.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. У КК значна частина санкцій є альтернативними. Різновиди альтернативних санкцій такі: 1) у санкції вказаний відносно визначений і абсолютно визначений види покарання (наприклад, санкція ст. 112 КК «Посягання на життя державного чи громадського діяча» - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі); 2) у санкції вказані два або більше відносно визначених видів покарання (прикладом є ч. 1 ст. 130 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», яка передбачає арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох соків.

Комулятивні санкції поряд з основним покаранням містять вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, які можуть бути призначені судом на додаток до основного. Таке додаткове покарання може бути абсолютно визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років). Додаткові покарання в санкціях можуть бути факультативними (ч. 2 ст. 144 КК) або обов'язковими (ч. 2 ст. 142 КК).

Тлумачення норм КК України

Одним із найважливіших моментів під час судового розгляду кримінального провадження визначення судом кримінально-правових ознак учиненого винним діяння, тобто кваліфікація злочинів. Як свідчить аналіз судової практики України у кримінальних справах, більшість вироків змінюється і скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів, що вказує на певну недосконалість правосуддя в Україні. Однією з причин цього є недостатнє використання при здійсненні правосуддя, а також у прокурорсько-слідчій практиці тлумачення законів. За своїм змістом певні кримінально-правові норми

¹ Див.: Гриіцук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] / В. К. Гриіцук. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - С. 67.

не завжди сприймаються однозначно. Перш ніж застосувати ту чи ту норму, треба усвідомити її справжній зміст і роз'яснити її.

Тлумачення права - це складна і багатогранна діяльність різних суб'єктів, що представляє собою інтелектуальний процес, спрямований на пізнання і роз'яснення змісту правових норм. Проблеми тлумачення норм права цікавили і продовжують цікавити багатьох учених-юристів. Науковці сходяться на тому, що «тлумаченню повинні піддаватися всі закони». Однак їхні погляди на саме тлумачення не завжди подібні. Так, О. С. Піголкін тлумачення розуміє як діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямовану на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі владних соціальних сил. О. Ф. Черданцев під тлумаченням розуміє, з одного боку, певний розумовий (пізнавальний) процес, спрямований на пояснення знакової системи, а з іншого -результат цього процесу, виражений у сукупності висловлень природної мови, що додають зазначеній системі визначене значення (зміст)». Так само він трактує і термін «тлумачення права (