Суспільно небезпечне діяння. Дія і бездіяльність

Діяння (дія або бездіяльність) є складовою об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, то кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення злочинного наміру або процес формування такого наміру (так званий голий умисел) не є кримінально караним.

Діяння має бути суспільно небезпечним, протиправним, усвідомленим і вольовим, складним і конкретним за змістом. Дві ознаки діяння - суспільна небезпечність і протиправність - прямо передбачені в законі. Стаття 11 КК України визначає злочин як передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). А в ч. 2 ст. 1 КК зазначено, що Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Зміст суспільної небезпечності визначається тим, що діянням заподіюється шкода охоронюваним законом суспільним відносинам або створюється реальна загроза заподіяння такої шкоди.

Протиправність (протизаконність) діяння визначається тим, що конкретна дія або бездіяльність має бути заборонена законом -вчинення такого діяння завжди порушує припис, передбачений КК.

Суспільно небезпечне і протиправне діяння є ознакою об'єктивної сторони злочину тільки в тому разі, якщо воно вчинено усвідомлено. Це означає, що свідомістю особи, яка вчиняє конкретне діяння, повинно охоплюватися суспільна небезпечність цього діяння, характер і зміст суспільної небезпеки. Особа має усвідомлювати, на які суспільні відносини спрямовані її посягання і яку шкоду воно може заподіяти. Наприклад, завдаючи удари іншій людині, особа, яка вчиняє такі дії, усвідомлює, що посягає на життя чи здоров'я залежно від того, яким життєво важливим органам наносяться удари і які знаряддя для цього використовуються, її свідомістю охоплюється можливість, а за певних умов навіть неминучість заподіяння шкоди життю чи здоров'ю.

Визначивши всі ознаки, що розкривають поняття і зміст суспільно небезпечного діяння, необхідно розмежувати форми, в яких діяння може бути вчинено. Кримінальний кодекс передбачає і визначає дві форми суспільно небезпечного діяння: активну форму - дію і пасивну - бездіяльність (ст. 11 КК України).

Дії, тобто активна поведінка, властиві більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними: із докладанням власних фізичних зусиль особи, використанням іншої особи (наприклад, малолітньої), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов'язані з використанням службового становища, виконанням професійних обов'язків. Наприклад, із виконанням таких обов'язків може бути пов'язане перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365) тощо.

Бездіяльність - це пасивна поведінка. її антисуспільна орієнтація полягає в тому, що у певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього. Обов'язок діяти випливає з приписів нормативних актів (наприклад, необхідність явки військовозобов'язаного на пункт навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів). Такий обов'язок може також зумовлюватися посадою або професійною діяльністю. Наприклад, відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації тощо. Обов'язок діяти може виникати і внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишити його, не довівши до кінця проїжджої частини вулиці.

Діяння може бути як одноактним, так і багатоактним вчинком. У останньому разі необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам'ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуваним або складним. Роз'яснюючи поняття продовжуваного злочину стосовно розкрадання майна, ПВСУ в абз. 4 п. 20 Постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року зазначив, що неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин. В

універсальному аспекті для продовжуваного злочину характерна наявність, принаймні, трьох ознак: 1) тотожність дій; 2) єдність умислу; 3) наявність загальної мети. Останні дві ознаки передбачають, що винний від початку вчинення першої дії має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення певного кінцевого результату. Наприклад, викрадення грошей у кілька заходів за підробленим документом, у якому зазначена остаточна їх сума.

Із кількох частин складається і триваючий злочин, для якого характерним є вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан. Наприклад, триваючим злочином є втеча з УВП.

Особливістю складного злочину є те, що його утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійні злочини. Наприклад, такі дії, як напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, характерні для розбою - злочину, передбаченого ст. 187 КК України. Але якщо такі дії вчиняються під час нападу банди, вони підпадають під ознаки бандитизму. Оскільки дії, що утворюють об'єктивну сторону бандитизму, ширші за змістом (вони можуть полягати і в заволодінні майном, і в заподіянні тілесних ушкоджень, і в насильницькому статевому акті тощо), то вони не потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Тому в наведеному вище прикладі все вчинене охоплюється ознаками складу злочину, передбаченого ст. 257 КК.

Деякі склади злочинів передбачають вчинення діяння систематично, тобто більше двох разів. Діяння може вчинятись і у вигляді промислу. Це такі випадки, коли наявна більш-менш тривала злочинна діяльність, яка стає основним або відчутним додатковим джерелом злочинного збагачення.

Оскільки діяння - обов'язкова умова кримінальної відповідальності особи, недоведеність факту його вчинення особою, яка провадить досудове слідство, або суддею (судом) є підставою для закриття кримінальної справи щодо цієї особи або винесення виправдувального вироку.