Причиновий зв'язок та його кримінально-правове значення

Злочинне діяння має певні форми зовнішнього вираження, що виявляються у вчиненні суспільно небезпечного діяння. При цьому, внаслідок учинення злочину відбувається вилив на матеріальний світ, результатом якого є зміни в об'єктивній дійсності, що заподіюють шкоду і представляють підвищений ступінь суспільної небезпеки. Ця обставина обумовлює злочинність вчиненого. Отже, заподіяння шкоди при вчиненні злочину відбувається не само по собі, а пов'язано з протиправною поведінкою винного. Завдяки цій обставині, для покладення на особу засобів кримінально-правового впливу необхідно встановити не тільки факт вчинення діяння і настання наслідків, а й також наявність причинового зв'язку між ними.

Як відомо, причиновий зв'язок - це філософська категорія. Наука кримінального права, використовуючи ті чи інші філософські положення, зазвичай, не створює якісно нового поняття причинового

зв'язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права. Закон причинності однаково поширюється на біологічні, хімічні, фізіологічні, соціальні і будь-які інші процеси і явища. Він може по-різному виявлятися в об'єктивній реальності, однак завжди є такою залежністю між явищами природи і суспільства, при якій одне з них (причина) породжує інше (наслідок). Тому ніяке інше явище, крім того, що подається матеріалістичною філософією, не може бути вихідним при з'ясуванні наявності причинового зв'язку в кримінальному праві.

У кримінально-правовому розумінні причиновий зв'язок означає, що злочинний наслідок є результатом суспільно небезпечного, протиправного і винного діяння суб'єкта злочину. За простою схемою це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не має діяння - не настають і наслідки. Якщо ж, навпаки, суспільно небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинено діяння, причиновий зв'язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов'язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому досить важко встановити, які саме з них є юридично значущими причинами наслідку. Враховуючи важливість цих питань, кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинового зв'язку. Основними серед них вважаються: 1) теорія причинності (conditio sine qua non). Деякі науковці цю теорію називають теорією еквівалентної причиновості. 2) теорія адекватної причинності: 3) теооія необхідного спричинення.

Теорія причиновості - conditio sine qua поп (умова, без якої не; необхідна умова), виникла в першій половині XIX ст. у Німеччині і мала широке визнання, а деякі її положення не втратили свого значення і сьогодні (зокрема в англосаксонській системі кримінального права), хоча ця система додержується здебільшого теорії «головної», «найближчої» причини.

За теорією причиновості діяння людини знаходиться у причиновому зв'язку з даною подією, якщо воно є необхідною умовою настання цієї події. При цьому причиною будь-якої події є, разом з діянням людини, кожна необхідна для її настання умова, що знаходиться в ланцюжку причиновості. Теорія, що розглядається, встановила загальні правила: причиною певного наслідку має вважатися таке діяння людини, яке є однією з достатніх умов настання такого наслідку за наявності суб'єктивної умови - усвідомлення особою того, що нею вчиняється, і передбачення нею наслідків вчиненого.

Недоліком теорії conditio sine qua поп було те, що вона не давала відповіді на питання про причиновий зв'язок щодо наслідків, які

¹ Більш детально про це див.: Матишевсъкий П. С Кримінальне право України.
Загальна частина: [підруч.] /П. С. Матишевський. -К.: A.C.K., 2001.-С. 113-119.

² Матишевський П. С Указ, праця. - С. 116.

виникли за допомогою інших сил. За своїм змістом ця теорія давала можливість вважати діяння людини достатньою причиною дуже віддалених наслідків, які сталися від інших, сторонніх причин.

Згодом у теорії кримінального права Німеччини та Росії виник новий напрям, що мав назву причина-умова, причина-привід. Основне положення цього напряму полягає в тому, що не всі умови, за яких настають шкідливі наслідки, однакові: одні з них є головними, інші -другорядними і вважаються лише приводом. Якщо діяння людини було головною умовою наслідку, то воно визнавалося причиною наслідку. Коли ж наслідки виникали від приєднання до дії сторонніх, самостійно діючих, не викликаних людиною сил, то такі дії людини визнавалися лише приводом; у цьому разі вважалося, що причинового зв'язку між діянням людини і кінцевим наслідком немає і за настання такого наслідку люпина не повинна відповідати.

За теорією адекватної причиновості (виникла наприкінці ХГХ століття) причиновий зв'язок між небезпечним діянням і злочинним наслідком визначався на підставі зіставлення цього діяння з іншими подібними в типових випадках діями. Там, де немає типового (адекватного) причинового зв'язку між діяннями і наслідком, там немає причинового зв'язку. Отже, за цією теорією людина має відповідати лише за адекватні (типові) наслідки свого діяння. Серед прихильників цієї теорії не було єдності думок щодо самого поняття «типова» причина. Існувало два підходи щодо вирішення цього питання: «об'єктивний» - з погляду загально-життєвого досвіду «середньої розважливої людини» і «суб'єктивний» - з погляду усвідомлення типових явищ самим суб'єктом діяння.

Таким чином, питання про причиновий зв'язок між небезпечним діянням і взаємопов'язаними з ним іншими чинниками та настанням шкідливих наслідків теорія адекватної причинності вирішується трьома шляхами: 1) на підставі типових зв'язків, характерних для даної категорії подій; 2) порівнянням даної категорії зв'язків з іншими подібними в типових випадках категоріями зв'язків; 3) залежно від усвідомлення (сприйняття) типової причини дій особи (злочинця), які мали відповідати загальножиттєвому досвіду «середньої розважливої людини».

Теорія необхідного спричинення зародилася наприкінці XIX ст. у Німеччині, набула свого розвитку в Росії і стала панівною теорією кримінального права колишнього Радянського Союзу. Вона зберігає своє значення і нині в науці кримінальне право незалежних держав колишнього СРСР. Питання про причиновий зв'язок у кримінальному праві радянські вчені вирішували, виходячи з основних принципів діалектичного матеріалізму, розглядаючи причиновий зв'язок як об'єктивно існуючий зв'язок між небезпечним діянням особи і певним злочинним наслідком. Джерелом цієї теорії є дві парні категорії діалектичного матеріалізму - необхідність і випадковість. Під

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 117.

необхідністю розуміється вияв закономірності цього явища, вона (закономірність) внутрішньо властива певному явищу. Іншими словами, причиновий зв'язок наявний у тому разі, якщо одне явище за певних умов породжує як свій необхідний наслідок інше явище. Випадкові наслідки закономірно не випливають з даного діяння - це ті, які в конкретних умовах не були властиві вчиненому діянню, а настали під впливом його збігу з іншою ггоичиною (причинами).

Теорія вірогідного причинового зв'язку. Прихильники цієї теорії вважають, що потрібно віднайти таку концепцію в поясненні причиновості, яка би дозволила поєднати необхідність і випадковість. Цією концепцією може бути теорія вірогідного причинового зв'язку. Концепція вірогідного причинного зв'язку в кримінальному праві висунута Ф. Ю. Бердичівським, який під вірогідним причиновим зв'язком розуміє зв'язок, за якого після вчинення дії з тим чи тим ступенем імовірності настають певні наслідки. З точки зору загаль­ного поняття ймовірності це твердження не викликає заперечення. Але воно не враховує зв'язку між реальною протиправною дією чи бездіяльністю і реальним суспільно небезпечним наслідком, що настав. А наведене автором рішення будується на оцінці передбачу-ваної, належної позитивній дії і передбачуваного позитивного результату. Але, як правильно зазначає Н. М. Ярмиш, конкретний причиновий зв'язок досліджується в минулому часі. А отже, міркувати про те, чи закономірна вона, чи регулярна, з яким ступенем імовірності відбуваються подібні випадки- пізно, немає сенсу. Треба займатися іншим - установ-лювати, чи дійсно вона спричинена тим самим явищем, яке досвід нам вказував на нього як на причину. Твердження про те, що конкретна причина може бути пов'язана з наслідком «вірогідно», випадково слід визнати таким, що суперечить логіці і взагалі здоровому глузду.

Такий підхід підтримують і філософи. Так, М. О. Князев стверджує, що «вірогідний» зв'язок між причиною і наслідком суперечить принципу матеріальної єдності світу. Якщо випадкові, вірогідні та необхідні зв'язки є причиновими зв'язками, то від поняття причинового зв'язку не залишається нічого, крім розпливчастої вказівки про деякий зв'язок узагалі. Проте прихильники цієї концепції

¹ Бердичевский Ф. Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей / Ф. Ю. Бердичевский. - М.: Юрид.
лит., 1970.-С. 65.

² Там само. - С. 65.

³ Ярмыш Н. Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в
уголовном праве (философско-правовой анализ): [монография] / Н. Н. Ярмыш;
под науч. ред. В. В. Сташиса. - Харьков: Право, 2003. - С. 131-132.

⁴ Ярмыш Н. М. Указ. праця. - С. 177-178.

⁵ Князев Н. А. Соотношение причинности, необходимости и случайности:
автореф. дис. на соискание уч. степ. канд. филос. наук: спец.: 09.00.01 «Онтология
и теория познания» / Н. А. Князев. - М.: Изд-во ВПШ и АОН, 1962. -СП.

розуміють її недоліки. Так, Л. О. Майданик вказує, що при вирішенні питання про причиновий зв'язок між протиправними діями і шкодою суд може прийняти як повноцінний доказ висновки експертизи, що, не будучи категоричними, констатують високий ступінь ймовірності наявності чи відсутності такого зв'язку.

Теорія винної причиновості полягає в тому, що в кримінальному праві потрібно застосовувати не загальнофілософське, природне поняття причиновості, а спеціальне (юридичне). Причинові зв'язки можуть бути юридично значущими і юридично байдужними. Оскільки загальне поняття причинового зв'язку прихильники цієї теорії вважають непридатним для обґрунтування кримінального ставлення у вину, ними дається спеціальне поняття причинового зв'язку в кримінально-правовому змісті, використовуючи для цього інститут винності. Кримінальне право завжди має справу не з явищем у всій його повноті, з усіма його подробицями, як вважають вчені, що підтримують цю теорію, а лише з однієї чи деякими його сторонами, а тому в кожному конкретному випадку залишається безліч подробиць і ознак, байдужних для кримінального права, передбачення чи непередбачення яких не має ніякого значення для ставлення у вину діяння в тому його складі, що визначений у ЗУпКВ. Тобто, визнаючи передбачення чи його можливість необхідною умовою ставлення у вину особі наслідків її діяльності, необхідним є передбачення всіх тих сторін явища, що входять до складу злочину, а передбачення інших рис, байдужних для кримінального права, не має значення.

Теорія кримінального права знає й інші теорії причиновості, кожна з яких має свої позитивні і негативні аспекти. Тому, на думку П. С. Матишевського, при аналізі конкретної події (двох зовсім однакових подій не існує) щодо причинового зв'язку небезпечного діяння і шкідливих наслідків, яка найчастіше пов'язана з властивими лише їй умовами та обставинами, можуть бути використані окремі положення або критерії будь-якої з розглянутих теорій у кримінально-правовій науці та практиці застосування норм КК в Україні М. І. Панов вважає, що при аналізі і встановленні причинового зв'язку між суспільно небезпечною дією або бездіяльністю і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з таких положень:

1) причиновий зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у разі, якщо суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою в злочинах з матеріальним складом. Тобто, у

¹ Майданик Л. А. Ответственность медицинских учреждений за ненадлежащее
лечение I Л. А. Майданик // Советская юстиция. - М.: Юрид. лит., 1967. - № 16. -
С. 12-13.

² Уголовное право России. Часть общая: [учеб. для вузов] / отв. ред. проф.
Л. Л. Крутиков. -М.: Изд-во БЕК, 1999. - С. 164.

³ Матишеесъкий П. С. Указ. праця. - С. 119.

⁴ Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] І за заг. ред.
М. І. Бажанова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С 120-124.

разі, якщо відсутнє суспільно небезпечне діяння, немає необхідності встановлювати причиновий зв'язок, оскільки немає обов'язкової ознаки об'єктивної сторони (діяння). У разі відсутності наслідку (за наявності суспільно небезпечного діяння) має замах на злочин або склад формального злочину, або взагалі немає складу злочину;

2) причиновий зв'язок - це об'єктивно (поза свідомістю і волею
людини - слідчого, прокурора, суду) існуючий зв'язок між причиною
(діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками). Цей
зв'язок між явищами об'єктивної дійсності може бути пізнаним. Тому
у кожному кримінальному провадженні для наявності об'єктивної
сторони злочину з матеріальним складом необхідно встановити
(пізнати) не лише діяння, але й суспільно небезпечний наслідок, а
також причиновий зв'язок між діянням і наслідками як явищами
реальної дійсності;

3) при аналізі причинового зв'язку слід виходити із
взаємозалежності, перебування у тісній взаємодії і взаємозв'язку між
собою всіх явищ в природі і суспільстві. В об'єктивному світі існує
загальний і універсальний казуальний зв'язки. Тому якщо розглядати
всю сукупність причиново-наслідкових зв'язків, ланок і опосеред­
кувань, що призвели до настання наслідку, то досить важко
встановити, яке ж явище є причиною, а яке - наслідком, оскільки
наслідок як результат дії причини водночас за певних умов сам
трансформується в причину і спричиняє новий наслідок. Тому для
чіткого встановлення зв'язку між причиною і наслідком необхідно
штучно (абстрактно) ізолювати два явища - причину і наслідок, тобто
діяння (дію або бездіяльність) і суспільно небезпечний наслідок - від
інших причиново-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи
інакше перебувають у взаємодії з наслідками;

4) причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає
необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку (conditio
sine qua non).

З цього випливають такі найважливіші вимоги: а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку; б) причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, але й викликати його. При цьому суспільно небезпечна дія (причина) як активна форма поведінки людини безпосередньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо здійснює негативний руйнуючий вплив на об'єкт кримінально-правової охорони і викликає тим самим настання суспільно небезпечного наслідку. На відміну від цього бездіяльність завдає шкоди опосередковано, оскільки особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинового зв'язку, не виконує покладеного на неї обов'язку з виконання активних дій, якими вона повинна була відвернути шкоду, що загрожує об'єктові. Внаслідок пасивної поведінки особи і дій інших сил і засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів - хімічних, біологічних, патологічних тощо) суспільно небезпечні наслідки настають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинового зв'язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Він існує і лежить у площині невиконання

особою своїх обов'язків (активних дій) із запобігання шкоди (при наявності реальної можливості виконати такі дії) і фактичним заподіянням цією пасивною поведінкою суспільно небезпечних наслідків; в) діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання злочинного наслідку. Особливо це необхідно враховувати в ситуаціях, коли в причиновий ряд втручаються різні додаткові сили, умови і фактори дії інших осіб, різні процеси (патологічні, біологічні та ін.), тобто мають місце кілька (безліч), факторів, що тією чи іншою мірою сприяють настанню злочинних наслідків. Діяння слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього (при абстрактному виключенні діяння з усього ланцюга факторів) злочинні наслідки не настали б. У цій конкретній обстановці діяння завжди створює реальну можливість настання наслідку і є в такому разі їх причиною; г) діяння перебуває в причиновому зв'язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає настання цього наслідку. Діяння з урахуванням його характеру та інтенсивності, а також місця, часу, обстановки, способу і засобів вчинення злочину, особливостей його об'єкта і предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння тут з необхідністю, з неминучістю викликає настання наслідку.

Причиновий зв'язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв'язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності. Бездіяльність може виявлятись у невтручанні, не перешкоджанні небезпечним діям іншої особи або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосереднього об'єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений. Наприклад, при недбалості бездіяльність може полягати у невиконання поставки сировини підприємством-виробником, унаслідок цього одержувач цієї сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання наслідку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи).

Так, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 247 КК, злочинні діяння можуть полягати у невиконанні або неналежному виконанні нормативно-правових актів, що регулюють питання боротьби зі шкідниками й хворобами рослин, інших вимог законодавства про захист рослин (невжитті заходів, спрямованих на знищення збудників хвороб чи шкідників рослин, придушуванні розвитку збудників хвороб рослин; не проведенні необхідних агротехнічних заходів; невиконанні чи неналежне виконанні правил карантину рослин тощо), що призводять до тяжких наслідків, для встановлення яких у кожному конкретному випадку слід виходити з площі території, на яку

поширюється еггіфіотія, шкоди, заподіяної людині, рослинному і тваринному світові або сільськогосподарському виробництву, часу, на який земельні площі виведено з ладу, вартості заходів, що будуть здійснені для подолання спричинених негативних наслідків.

Отже, причиновий зв 'язок - певний об 'єктивний взаємозв 'язок між кількома явищами, при якому одне явище (причина) з необхідністю обумовлює настання іншого (наслідку) причини.