Мотив і мета злочину. Емоційний стан

Будь-яка осмислена поведінка людини є мотивованою і спрямованою на досягнення певної мети. Завдяки цьому правильна юридична оцінка вчиненого неможлива без урахування мотивів і мети, якими керувався винний, вчиняючи злочинне посягання.

Мотив - усвідомлена або неусвідомлена спонука внутрішнього характеру, що рухає людиною і посуває її до вчинення певного діяння.

Сучасна психологія виходить з того постулату, що будь-яка усвідомлена поведінка людини, у тому числі й злочинна, є мотивованою і цілеспрямованою. Безмотивною може бути лише поведінка неосудних або явно малолітніх суб'єктів, які не усвідомлюють фактичного характеру вчинюваних ними дій.

Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції, почуття тощо. Мотив може бути благородним - вираженим у формі любові, совісності, жалю, співпепеживання. доброзичливості, щирості, душевності, сеолечності тощо. Мотиви можуть бути й неблагородні: ненависть і уомога, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жопстокість тощо. Мотиви злочину - це найчастіше такі їх психологічні шзновиди, як помста, жопстокість та жалібність.

Мотив злочину - ие усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тому разі, якщо він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінально-правової норми. Наприклад, однією з обов'язкових ознак суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 364 КК, є наявність корисливих мотивів - одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Зазначений мотив виразно простежується у складі злочинів, що описані у ст. 368 та ст. 222 КК. У деяких статтях КК мотив визначено як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (ч. 2 ст. 183, пункти 6, 11 ст. 115, ч. 2 ст. 375 КК тощо). У деяких випадках мотив злочину випливає зі змісту диспозиції КК, і у цьому разі він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Наприклад, такі злочини, як викрадення майна (статті 185-189 КК),

одержання хабара (ст. 368 КК) вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не вказані у відповідних статтях КК. Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко призводить до помилок під час його кваліфікації.

Так, ір. К., працюючи головним бухгалтером ТОВ «Самара ТІ», маючи намір на заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах, діючи з метою покращення фінансового стану підприємства за рахунок незаконно отриманих з бюджету коштів, 22 лютого 2013 року склала та подала до Індустріальної МДШ, міста Харкова, ГУ Міністерства доходів і у Харківській області, декларацію з податку на додану вартість ТОВ «Самара ТІ» за січень 2013 року, в якій було незаконно заявлено відшкодування ГЩВ на користь вказаного товариства у сумі 213881 грн. Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення. Згідно обвинувального акту гр. К. пред'явлено обвинувачення у службовому підробленні і замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем. Згідно положень ч. 1 ст. 15 КК України обов'язковою ознакою замаху на злочин є наявність у особи прямого умислу, а злочин, передбачений ст. 191 КК України характеризується наявністю корисливого мотиву та мети. Разом з тим, відповідна форма вини, мотив і мета злочину у обвинувальному акті відносно гр. К. не визначені. Ці обставини злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 191 КК України, суд також не встановив. У вироку зазначено, що гр. К. вчинила інкриміновані їй дії з метою покращення фінансового стану підприємства за рахунок незаконно отриманих бюджетних коштів, але таке трактування обставин не відповідає змісту обвинувального акту, тому апеляційний суд скасував цей вирок.

У тому разі, якщо мотив злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі ЗУпКВ або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом відповідно до ст. 66 і ст. 67 КК при призначенні покарання.

Мета злочину - це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його

¹ Ухвала колегії суддів з розгляду кримінальних справ апеляційного суду
Харківської області від 28 жовтня 2014 року у справі № 641/9450/13-к
(електронний ресурс). - Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41191335.

елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Так, Д. було засуджено за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК за вбивство з хуліганських мотивів свого тестя Л. Проте ретельний аналіз всіх обставин кримінального провадження, зроблений судовою колегією ВССУ, привів до висновку, що Д. не ставив за мету вчинити вбивство Л., а заподіяв йому на ґрунті особистих взаємовідносин тілесне ушкодження, яке спричинило гостру втрату крові, внаслідок чого настала смерть Л. Враховуючи це, ВССУ змінив вирок суду апеляційної інстанції щодо Д. і перекваліфікувала його дії з п. 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України.

Мета є обов'язковою ознакою складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції норми КК, і таким чином є обов'язковою ознакою складу злочину. Це означає, що покарання за законом призначається лише за такі дії, які вчиняються із вказаною в ньому метою. Так, за ст. 113 КК вчинення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, визнається злочином проти основ національної безпеки, коли воно вчинене з метою ослаблення держави. Склад розбою наявний, якщо напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном (ст. 187 КК). В окремих складах злочинів мета вказана як ознака, що надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК), віднесено в законі до умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.

Деякі умисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, викрадення чужого майна (статті 185-189 КК) вчиняються з метою обертання такого майна на свою або іншої особи користь. Так, Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 15 Постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 зазначив, що при розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого ст. 206 КК (протидія законній господарській діяльності), чи злочину, передбаченого статтею 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Емоційний стан є ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, хоча в деяких джерелах про нього взагалі не згадують. Емоційний стан

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [3-тє вид., перероб. та доповн.]. - К.: Атіка,

особи в момент вчинення злочину має складну внутрішню природу. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин - це особливий юридично значущий психологічний стан особи, який впливаючи на її волю і свідомість, взаємодіє із ознаками складу злочину (насамперед суб'єктивною стороною), і визначає таким чином особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, а також впливає на вирішення питань, пов 'язаних із індивідуалізацією покарання.

До структури емоційного стану особи входять такі елементи: 1) емоція, як основа чи первинний модуль емоційного стану особи. Із основ психології відомо, що емоції є однією з невід'ємних сторін психічної діяльності людини. Так, емоцією визнається реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне, тобто, це особливі внутрішні почуття (хвилювання) особи під час вчинення злочину (гнів, страх, помста, жалість тощо). Емоції суттєво впливають на поведінку людини, тому іноді набувають юридичного значення; 2) обставини, в зв'язку з чим виникає така емоція: протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого; 3) реакція особи (емоційна розрядка) на обставини, які викликали у особи цей стан.

Так, для окремих злочинів обов'язковою ознакою є їх вчинення у стані сильного душевного хвилювання (афекту). Зокрема, це стосується умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), а також умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК). Це пов'язано, насамперед, з тим, що такий стан виникає під впливом на психіку особи сильного зовнішнього подразника, і пов'язаний з виникненням у корі головного мозку зворотних процесів, що поєднані з порушенням функцій збудження та гальмування. При афекті у особи суттєво звужується свідома сфера психічної діяльності, а також здатність контролювати свої вчинки.

У всіх інших випадках емоції не впливають на кваліфікацію вчиненого, але повинні враховуватися судом при призначенні покарання. Так, відповідно до п. 7 ст. 66 КК, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визнається обставиною, яка пом'якшує покарання.

2005.-С 14.

¹ Шеховцова Л. І. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин, за кримінальним
законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук, ступ, канд. юрид. наук:
спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче
право» / Л. І. Шеховцова. - К., 2007. - С. 8.

² Психологія: [підруч.] / за ред. Ю. Л. Трофімова. - [5-те вид., стереотип.]. - К.:
Либідь,2005.-С. 346.

³ Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / за ред.
М. І. Мельника, В. А. Клименка. - [3-те вид., перероб. та доповн.]. - К.: Юридична

Помилка та її значення

У ЗУпКВ відсутні норми щодо характеру помилки особи стосовно своєї поведінки. Це питання вирішується теорією кримінального права і судовою практикою щодо окремих категорій кримінальних справ на підставі положень закону про вину та її форми. Помилка - це своєрідна форма психічного ставлення людини до вчиненого нею діяння та його наслідків.

Помилка у кримінальному праві - це неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обоє 'язкові ознаки (елементи) у відповідному складі злочину.

У правовій літературі розрізняють два види помилок: юридичні та фактичні.

Юридична помилка - це хибне уявлення особи: 1) щодо злочинності чи незлочинності її діяння та його наслідків; 2) щодо кваліфікації вчиненого нею злочину; 3) щодо виду та розміру покарання, яке може бути їй призначене за вчинений злочин. Кримінальна відповідальність не настає, якщо особа помилково вважала, що вона вчинила злочинне діяння, в той час як закон про кримінальну відповідальність таке діяння не вважає злочином. Якщо ж особа вчинила діяння і при цьому помилково вважає, що воно не є злочинним, у той час як таке діяння заборонено ЗУпКВ, така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинений нею злочин. Тут діє загальне правило - незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності, оскільки особа до вчинення певних дій мала можливість знати закон, яким заборонено вчинення певних дій, але не скористалася чи не забажала скористатися такою можливістю. Закони завжди публікуються у пресі і доступні для ознайомлення кожному, хто бажає і мусить знати, що забороняє ЗУпКВ. Однак це загальне положення може бути спростовано судом за наявності певних обставин, які в окремих випадках виключають можливість особи знати про наявність певного закону. Така особа не підлягає кримінальній відповідальності. У тому разі, якщо особа допустила помилку щодо кваліфікації вчиненого злочину (наприклад, особа вважала, що вчинила крадіжку, а насправді то був грабіж), вона буде відповідати за фактично вчинений злочин, у цьому випадку - за грабіж. Помилка особи щодо виду і розміру покарання за вчинений нею злочин не має значення для визначення судом конкретного виду і розміру покарання. Цей вид помилки, як і попередній, не належить до обставин, що характеризують інтелектуальний і вольовий моменти умислу та необепежності. a tomv не впливає на bhhv і віппові дальність.

Фактична помилка - ие невтне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності. На відміну від юридичної помилки, вона охоплює не весь склад злочину, а лише окремі його елементи (об'єкт, об'єктивну сторону) або кваліфікуючі ознаки.

думка, 2004. - С 125.

Помилка щодо об'єкта злочину - це хибне розуміння особою виду, характеру та інших особливостей соціальних цінностей, на які вона посягає. Особа, яка допустила таку помилку при однорідності об'єктів (злочин було задумано щодо одного громадянина, а фактично потерпів інший), буде відповідати за закінчений злочин. Наприклад, Ц. мав намір вбити К. і, прийнявши за К. його брата, що з'явився у вікні будинку, Ц. застрелив останнього з гвинтівки. У такому разі Ц. має відповідати за умисне вбивство (не за замах на вбивство і не за необережне вбивство) тому, що для наявності умислу на вбивство необхідною умовою є усвідомлення особою, що наслідком її дії стане смерть людини. При цьому як життя К., так і життя його брата є юридично рівнозначними і однорідними об'єктами. Помилка щодо об'єкта впливає на кваліфікацію вчиненого злочину у разі юридичної неоднорідності об'єктів злочину. Вчинений злочин за наявності такої помилки кваліфікується залежно від спрямованості умислу. Помилка щодо дії або інших фактичних обставин, які належать до об'єктивної сторони складу злочину, зумовлює відповідальність лише в тому разі, якщо особа, вчиняючи те або інше діяння, не має наміру вчинити злочин, але помилково використовує такі засоби, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки. Наприклад, при видачі хворому ліків фармацевт помилково видав отруйну суміш, після вживання якої настала смерть хворого. Такі дії охоплюються поняттям убивства з необережності: фармацевт за своїм службовим становищем зобов'язаний бути завжди уважним. Він зобов'язаний був і міг передбачити наслідки неналежного виконання своїх обов'язків.

В окремих випадках може мати місце помилка щодо розвитку причинового зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причиновості). У теорії кримінального права існує правило, що для кримінальної відповідальності за умисні злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинового зв'язку в загальних рисах і усвідомлював, що злочинні наслідки настануть лише від його діяння, а не з інших причин. Однак наведене положення навряд чи виправдано застосовувати до всіх видів помилки у причиновості. Шкідливі наслідки від умисного злочину можуть настати не лише від особистої поведінки винного, але й від того, що винний для досягнення певного злочинного наслідку приводить у рух або використовує сили, які швидко перетворюються в руйнівні, непідвладні контролю - стихійні сили (вогонь, вода, вибухові речовини, енергія, заразні бацили і бактерії тощо), які дуже небезпечні для життя і здоров'я багатьох людей, а також для великої кількості майна фізичних і юридичних осіб. Внаслідок обраного в таких випадках суб'єктом загальнонебезпечного способу вчинення злочину діє правило так званого опосередкованого загальнонебезпечного спричинення: на винного в пошкодженні за гальнонебезпечним способом одного предмета, за висловом І. Фойницького, покладається відповідальність і за пошкодження іншого предмета, на який поширилася руйнівна дія зумовленої ним стихійної сили.

Наприклад, завідувач складу продовольчих товарів з метою приховати вчинене ним викрадення майна підпалив приміщення складу. Вогонь, що поширився від вітру, зруйнував сусідні будівлі. Тут немає потреби встановлювати умисел на знищення навколишніх будівель. Таке знищення майна через опосередковане загальнонебезпечне спричинення не виходить за межі можливості усвідомлення суб'єктом злочину і тому приєднується до основного складу злочину як його обтяжуюча обставина. У наведеному прикладі завідувач продовольчого складу підлягає кримінальній відповідальності, крім викрадення майна, за знищення майна, яке завдало особливо великої шкоди.

Характерним щодо положення, яке розглядається, є також випадок, що багато разів висвітлювався у кримінально-правовій літературі: А. з метою вбити Б. заподіяв йому удар тяжким знаряддям по голові. Вважаючи, що Б. вбитий, А. кинув його в річку з метою приховати вбивство. З'ясувалось, що насправді смерть Б. настала не від удару, який викликав у потерпілого лише тимчасову втрату свідомості, а від утоплення. Одні криміналісти вважають, що в цьому випадку є два злочини - замах на умисне вбивство і необережне вбивство, інші -розглядають цей випадок як один злочин - умисне вбивство. У цьому випадку А. свідомо зробив усе для настання смерті Б. Смерть потерпілого сталася від дій самого А. і від опосередкованої ним стихійної сили (води). Тобто смерть Б. настала відповідно до волі суб'єкта злочину і з причин, зумовлених ним. Тут, на погляд деяких криміналістів, стався один злочин - умисне вбивство. При вирішенні питання про помилку особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину потрібно виходити із суб'єктивної спрямованості дій (на що направлений умисел).

Невинувате заподіяння шкоди

Відповідно до ст. 11 КК України злочинним є лише вчинення суспільно небезпечного діяння за наявності вини. Невинне заподіяння суспільно небезпечних наслідків, у тому числі особливо тяжких, злочином визнано бути не може. Завдяки зазначеним обставинам заподіяння внаслідок учиненого діяння шкоди не тягне за собою кримінальної відповідальності у тому разі, якщо суб'єкт, який її заподіяв, діяв без вини.

Діяння вважається вчиненим невинувато, якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності). У такому разі суб'єкт вчиняє заборонене ЗУпКВ діяння, не розуміючи його фактичного змісту. Наприклад, особу, яка їде в інше місто, просять відвести посилку з ліками для хворого родича. Однак згодом виявляється, що фактично в посилці були не ліки, а наркотичні засоби. У цьому випадку зазначена особа не може бути притягнута до відповідальності за ст. 307 КК (незаконне перевезення наркотичних засобів), тому що вона не усвідомлювала фактичного характеру і суспільної небезпеки вчинюваного діяння.

Наступним варіантом невинуватого заподіяння шкоди є вчинення діяння, що потягло настання суспільно небезпечних наслідків, якщо суб'єкт не передбачав можливості їх настання і за обставинами справи не повинен був або не мав можливості їх передбачати. У цьому разі хід подій протікає таким чином, що особа, в цілому усвідомлюючи фактичний характер своєї поведінки, не може вгадати несподіваного розвитку ситуації, завдяки чому невинно заподіюється шкода охоронюваним законом суспільним відносинам. Ланцюжок обставин змінює в цьому випадку свій звичайний плин, який суб'єкт не в змозі передбачити, що і є передумовою для настання злочинного наслідку.

Крім того, діяння визнається вчиненим невинувато, якщо особа, яка його вчинила, хоча і передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могла запобігти цим наслідкам завдяки невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов. У цьому випадку особистісні властивості індивіда (спритність, сила, витривалість, спеціальні навички чи пізнання, швидкість реакції тощо) не відповідають обставинам раптово виниклій надзвичайній обстановці, завдяки чому він об'єктивно не здатний попередити настання суспільно небезпечного наслідку. Так, працівник міліції, який виконує обов'язок з охорони громадського порядку, не припиняє масові погроми на території ринку. У цьому разі через неможливість протидії юрбі, що бешкетує, представник правоохоронного органу просто не в змозі виконати покладені на неї обов'язки. На цій підставі діяння визнається вчиненим невинувато.

Безпосередньою причиною нездатності запобігти заподіянню шкоди може також бути невідповідність психофізіологічних якостей особи нервово-психічним перевантаженням, коли неординарна ситуація впливає на неї так, що вона витримує особливу фізичну чи психічну напругу. Наприклад, лікар районної лікарні, не маючи можливості заміни, протягом тривалого періоду часу змушений оперувати людей, які постраждали внаслідок аварії. У цій ситуації, навіть якщо лікар неусвідомлено припуститься помилки, заподіяння шкоди буде визнано невинуватим, тому що воно викликано надзвичайним і тривалим навантаженням, у результаті якого він втрачає здатність цілком концентруватися на проведенні операції.

Слід також враховувати, що якщо особа усвідомлено ставить себе в таку обстановку, коли виявляється факт явної невідповідності його особистих якостей вимогам екстремальних умов і має можливість уникнути такої ситуації, вчинене не може розцінюватися як невинувате заподіяння шкоди. При заподіянні шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам без вини відсутня суб'єктивна сторона складу злочину, тому кримінальна відповідальність не настає.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття суб'єктивної сторони складу злочину.

2. У чому полягає кримінально-правове значення суб'єктивної
сторони складу злочину?

3. Назвіть особливості елементів, що утворюють суб'єктивну
сторону складу злочину.

4. Що є формою вини в кримінальному праві?

5. Охарактеризуйте компоненти, що утворюють зміст вини.

6. Які підстави (критерії) поділу вини на форми та види
використовує кримінальне право України?

7. У чому полягає кримінально-правове значення поділу вини на форми і види?

8. Охарактеризуйте умисел як форму вини.

9. Які види умислу виділяє КК України?

10. Вкажіть, у чому полягають особливості змісту
інтелектуального та вольового моментів прямого та непрямого
(евентуального) умислів?

11. Які види умислу виділяє теорія кримінального права?

12. Охарактеризуйте необережність як форму вини.

13. Які види необережності закріплює КК України?

14. Вкажіть, в чому полягають особливості змісту
інтелектуального та вольового моментів злочинної самовпевненості?

15. У чому полягає відмінність злочинної самовпевненості від
непрямого умислу?

16. Вкажіть, у чому полягають особливості змісту
інтелектуального та вольового моментів злочинної недбалості?

17. Яке кримінально-правове значення має подвійна форма вини?

18. Охарактеризуйте факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину.

19. Дайте поняття помилки в кримінальному праві.

20. Яке кримінально-правове значення мають різні види помилок?

21. Що таке невинувате заподіяння шкоди?

Рекомендована література

Вереша Р. В. Проблеми вини в теорії кримінального права: [навч. посіб.] / Р. В. Вереша. - К.: Атіка, 2005. - 464 с

Вереша Р. В. Суб'єктивні елементи підстави кримінальної відповідальності: [підруч.] / Р. В. Вереша. - К.: Атіка, 2006. - 740 с

Ворошилин Е. В. Субъективная сторона преступления: [уч. пособ.] / Е. В. Ворошилин, Г. А. Кригер - М.: Изд-во МГУ, 1987. -76 с.

Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] / В. К. Грищук. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. -С. 272-303.

Дагель 77. С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминоло­гические проблемы /П. С. Дагель. - М.: ЮЛ, 1977. - 143 с.

Дагель 77. С. Гарантии принципа вины в применении норм уголовного права / П. С. Дагель // Юридические гарантии применения

советских правовых норм и укрепление социалистической законности: тезисы докладов и сообщений, 5-7 октября 1971 года. - К., 1971. - С. 10-14.

Коржансъкий М. И. Встановлення вини у кн.: Нариси уголовного права / М. Й. Коржанський.- К.: ТОВ «Генеза», 1999. - С. 85-104.

Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] І за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. І. Тапія. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. - С 142-170.

Кудрявцев В. Н. Субъективные элементы ответственности / В. Н. Кудрявцев // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит., 1981.-№34.-С. 3-8.

Мальков В. П. Субъективные основания уголовной ответственности / В. П. Мальков // Государство и право.- М.: «Наука», 1995.-№1.-С. 91-99.

Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / П. С.Матишевський. - К.: А.С.К., 2001. - С. 134— 153.

Механизм преступного поведения / Ю. М. Антонян, Н. А. Барановский, П. С. Дагель, О. Л. Дубовик [и др.]; отв. ред.: В. Н. Кудрявцев. - М.: Наука, 1981. - 248 с.

//оуково-практичний коментар кримінального кодексу України І за ред. М. I. Мельника, М. I. Хавронюка. - 3-тє вид., перероб. та доповн. -К.: Атіка, 2004. - С. 71-77.

//оуково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ відп. ред. С. С. Яценко. - 2-ге вид., перероб. та доповн. - К.: А.С.К., 2002. - С. 44-49.

Нерсесян В. А. Неосторожная вина (в условиях научно-технической революции): [учебное пособие] / В. А. Нерсесян; отв. ред.: И. А. Сперанский. - М.: РИО ВЮЗИ, 1988. - 96 с.

Рарог А. И. Общая теория вины в уголовном праве/ А. И. Рарог. -М.: РИО ВЮЗИ, 1980. - 91 с.

Утевский Б. С. Вина в советском уголовном праве / Б. С. Утевский. - М.: Госюриздат, 1950. - 319 с.

Шеховцова Л. І. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин, за кримінальним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «К римінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Л. I. Шеховцова. - К., 2007. - 19 с.

Якушин В. А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение / В. А. Якушин. - Казань: Изд-во Каз. гос. ун-та, 1988. - 126, [2] с.