Принципи кримінально-правової політики: поняття та зміст 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Принципи кримінально-правової політики: поняття та зміст



Принципи кримінально-правової політики - керівні, базові ідеї, основні засади, що визначають зміст законодавства і практики його застосування як у цілому, так і на рівні окремих функцій, напрямів, засобів, способів і методів протидії кримінальній активності. Тобто принципи «пронизують» усю структуру кримінально-правової політики, є її орієнтиром у сфері протидії кримінальній активності.

О. І. Коробєєв зазначав, що ефективність кримінально-правової політики багато в чому визначається ступенем урахування в процесі законотворчості принципів кримінально-правової політики. Ці прин­ципи не лише вказують шляхи формування та розвитку ЗУпКВ, але й стримують його в певних межах, забезпечуючи необхідні стабільність, послідовність, спадковість та єдність правових приписів. Крім того, суди та органи досудового розслідування, орієнтуючись на ці принципи, здійснюють правозастосовну діяльність не тільки у суворій відповідності до «букви» закону, але й відповідно до «духу» вимог кримінально-правової політики держави. Суворе дотримання цих принципів є своєрідною гарантією правильного, безпомилкового застосування тексту кримінально-правових приписів ЗУпКВ.

Особливістю принципів кримінально-правової політики є їх переважно нормативний характер - закріплені в Конституції України, законодавчих актах, що регулюють сферу протидії кримінальній активності, або випливають з них, і є обов'язковими для всіх суб'єктів кримінально-правової політики.

У науковій літературі не спостерігається єдності щодо визначення переліку принципів кримінально-правової політики. Так, М. І. Панов та Л. М. Герасіна виділяють такі принципи кримінально-правової політики: законності, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, гуманізму, невідворотності відповідальності, науковості кримінально-правової політики. П. Л. Фріс вважає, що принципами української кримінально-правової політики є такі принципи: відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері протидії кримінальній активності, врахування (відповідності) соціально-правової психології, економії репресії, доцільності, невідворотності відповідальності, диференціації й індивідуалізації відповідальності й покарання, соціальної справедливості. На думку А. А. Митрофанова, принципами кримінал-

Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации / А. И. Коробеев. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. - С. 29.

2 Панов М. І. Правова політика як універсальний феномен соціального буття /
Л. М. Герасіна, М. І. Панов // Право України. - 2001. - № 8. - С 39.

3 Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні,
історичні та правові проблеми: [монографія] / П. Л. Фріс. - К.: АТІКА, 2005. -
332 с.


льно-правової політики є принципи економії репресії, доцільності, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання, принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин.

Таким чином, до принципів кримінально-правової політики слід віднести принципи: 1) законності і справедливості; 2) відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері протидії кримінальній активності; 3) комплексності; 4) економії репресії; 5) диференціації й індивідуалізації засобів кримінальної відповідальності; 6) випереджального характеру стратегічних рішень; 7) невідворотності кримінально-правового реагування на вчинення кримінально караних діянь.

Принцип законності і справедливості. Принцип законності кримінально-правової політики розуміється як відповідність норм у сфері протидії кримінальній активності Конституції України; як відповідність закону всієї системи ггідзаконних актів і управлінських рішень; як застосування закону відповідно до його точного змісту. Він припускає вирішення питань не тільки злочинності і караності діянь, а й інших питань, пов'язаних, наприклад, зі справедливістю кримінального провадження, гуманізмом засобів кримінально-правового впливу, застосуванням заснованих на законі оперативно-розшукових методів створення доказової бази і реалізації в ході правозастосовної діяльності саме тих норм, що є чинними, а також загальних засад індивідуалізації відповідальності, підстав і умов реалізації окремих її видів. Принцип законності цілком діє і щодо таких правових наслідків реалізації відповідальності, як умовно-дострокове звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших видів звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, що передбачені КК України.

Тому не слід протиставляти законність і доцільність. Законність має бути доцільною, обґрунтованою, що відноситься і до стадії законотворчості, і до стадії правозастосування. У свою чергу, доцільне рішення завжди повинно бути законним. Справжня доцільність завжди законна, заснована на нормах КК України у взаємодії з приписами КПК України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та інших, як правило, забезпечується можливість реалізації кримінальної відповідальності винних та необхідні для цього засоби доказування. Проблемні ситуації, що виникають через невміння застосовувати приписи ЗУпКВ, наприклад, довести, що лідери організованих груп зібралися з метою розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, але при цьому в їхніх діях уже є склад злочину (ст. 255 КК), а органи досудового розслідування говорять про недоліки самого КК. Звідси формується уявлення про необхідність

1 Митрофанов А. А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація / А. А. Митрофанов. - Одеса: Вид-во Одеського юридичного інституту НУВС, 2004. - С. 50-54.


створення якихось нових, «зручних» для практики законів. Однак наприклад, для кваліфікації за ст. 255 КК дій лідерів організованих груп, що беруть участь у злодійській сходці, можуть бути використані докази, пов'язані з самим фактом сходки (дані про її підготовку і проведення); докази, отримані в установленому законом порядку з використанням технічних засобів; похідні показання оперативних працівників - зі слів негласних співробітників; свідчення про результати спостереження за учасниками сходки й обставинами її припинення; речові докази (зброя, наркотичні засоби тощо), у тому числі виявлені не тільки в учасників сходки, але і в осіб, які їх супроводжують. КК України істотно розширив при цьому можливості стимулювання позитивної посткримінальної поведінки рядових учасників організованих груп у разі їх активного сприяння розкриттю злочину (п. «1» ч. 1 ст. 66. ч. 2 ст. 255 КЮ.

Принцип справедливості кримінально-правової політики зобов'язує законодавця до обґрунтованого (насамперед, за допомогою кримінологічної експертизи) вибору діянь, що криміналізуютьея та декриміналізуються, встановлення видів і розмірів санкцій, їх «набору» у конкретних складах злочинів, загальних засад реалізації кримінально-правових засобів впливу, що дозволили б у кожному конкретному випадку здійснити необхідний і достатній кримінально-правовий вплив на винних для досягнення мети цього впливу. Він також припускає створення кримінального процесуального і кримінально-виконавчого механізмів, що забезпечують виявлення всіх осіб, які вчинили кримінально карані посягання, що завжди є несправедливістю стосовно громадян і суспільства. Таким чином, відновлення соціальної справедливості у сфері реалізації кримінально-правової політики підкреслює єдність моральних і правових основ останньої.

Принцип відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері протидії кримінальній активності полягає в тому, що всі елементи правової політики у сфері протидії кримінальній активності функціонують у руслі, визначеному кримінально-правовою політикою. Звичайно, за такого положення між усіма елементами повинна існувати єдність у підходах, оцінках, методології діяльності. Така єдність має будуватись на узгодженості принципів, на яких реалізується діяльність кожної складової.

Принцип комплексності. Комплексність у сфері протидії кримінальній активності припускає: використання можливостей усіх рівнів і підсистем кримінально-правової політики і її суб'єктів; відстеження змін у всьому ланцюзі причиново-наслідкових зв'язків, явищ і їхніх наслідків; забезпечення узгодженості (координації і взаємодії) всіх суб'єктів кримінально-правової політики. Цей принцип

1 Фріс П. Л. Кримінально-правова політика України: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / П. Л. Фріс. - К, 2005. - С. 14.


використовується при розробці узгоджених планів і програм протидії кримінальній активності, що готуються та реалізуються суб'єктами кримінально-правової політики різних рівнів, іншими державними органами і громадськими об'єднаннями України, регіональними та муніципальними утвореннями.

Принцип економії репресії полягає в тому, що кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи їх перевищення. При здійсненні правотворчої кримінально-правової політики принцип економії репресії проявляється у тому, що віднесеними до кримінально караних можуть бути лише ті діяння, які насправді є суспільно небезпечними і протидіяти яким необхідно лише засобами кримінального права. За влучним висловом М. И. Коржанського, закон про кримінальну відповідальність - це «стратегічна зброя держави» і застосовувати її треба лише у разі крайньої необхідності, якщо інші засоби правової регламентації чи захисту недостатні або малоефективні. У сфері реалізації кримінально-правової політики (при правозастосовній формі її здійснення) принцип економії репресії повинен проявлятися у виборі судами таких кримінально-правових засобів впливу на особу, яка вчинила кримінально каране діяння, і в такому обсязі, які з найменшими затратами можуть привести до найбільшого ефекту, а саме ло оеалізапії мети кримінальної відповідальності.

Ппиниип диференціації й індивідуалізації засобів кримінальної відповідальності полягає в тому, що кримінально-правова репресія не повинна мати зрівняльного характеру. Як немає двох абсолютно ідентичних кримінально караних діянь, а також абсолютно тотожних їх виконавців, так і не повинно бути усередненого підходу до різних категорій таких діянь і осіб, які їх вчинили. Він означає необхідність на законодавчому і правозастосовному рівнях розробки й застосування суворих засобів кримінально-правового впливу до осіб, які вчиняють тяжкі злочини, до небезпечних винних, і порівняно м'яких - до осіб, які вчиняють злочини невеликої та середньої тяжкості, до ситуативних і випадкових злочиниів.

Принцип випереджального характеру стратегічних рішень означає, що завдання у сфері протидії кримінальній активності мають розроблятися і пеалізовуватися виходячи зі стратегічної мети, обумовленої вищими органами влади, на основі науково

1 Див.: Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы
криминализации и пенализации / А. И. Коробеев. - Владивосток: Изд-во
Дальневосточного ун-та, 1987. - С. 33.

2 Див.: Коржансъкий М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: курс
лекцій І М. И. Коржанський. - К.: Наукова думка; Українська видавнича группа,
1996.-С. 32.

3 Митрофанов А. А. Основні напрямки кримінально-правової політики в
Україні: формування та реалізація / А. А. Митрофанов. - Одеса: Вид-во Одеського
юридичного інституту НУВС, 2004. - С. 50.


обґрунтованого аналізу рівня кримінальної активності, виявлення її тенденцій і прогнозу на найближчий період (у сучасних умовах не більше ніж на два - три роки). При цьому стратегічні рішення, розроблювані МВС України і викладені в наказах, директивах на майбутній рік і на перспективу, стосовно кримінальної активності в цілому, так і окремих напрямів діяльності не виключають, а припускають можливість розроблення і прийняття випереджальних рішень на деталізованому рівні в масштабах регіону. Кримінально-правова політика і прийняті на її основі стратегічні рішення покликані забезпечити максимально можливе зниження рівня кримінальної активності до такого рівня, коли вона перестане бути загрозою основам національної безпеки України. У подальшому, можливим визнається формулювання завдань зниження рівня кримінальної активності, мінімізації її окоемих ггооявів ло певних показників.

Ппиниип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинення злочинів полягає в тому, що особа, в дії чи бездіяльності якої встановлений склад кримінального правопорушення, підлягає покаранню чи іншим засобам впливу, передбаченим ЗУпКВ. Цей принцип кримінально-правової політики проявляється як при її формуванні (у законодавчому визначенні підстав та меж кримінальної відповідальності, а також підстав та умов звільнення від неї), так і при реалізації кримінально-правової політики судами (шляхом реального застосування кримінальної відповідальності або звільнення від неї щодо кожної особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення). З погляду кримінальної процесуальної політики держави цей принцип проявляється в тому, що кожне учинене кримінального правопорушення має бути розкрито і встановлена особа, яка його вчинила.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-22; просмотров: 260; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.221.43.155 (0.009 с.)