Поняття та ознаки кримінальної відповідальності

Л. В. Багрій-Шахматов, Ю. В. Баулін, В. К. Глістін, П. С. Дагель,
І. М. Даньшин, О. М. Ігнатов, 1.1. Карпець, С. Г. Келіна,

B. Т. Маляренко, П. С Матишевський, В. О. Навроцький, І. С. Ной,

C. В. Полубінська, О. І. Санталов та інші автори внесли значний вклад
у теорію кримінального права та у законодавчу практику щодо
розв'язання проблем реалізації кримінальної відповідальності.
Водночас поняття такої відповідальності не знайшло однакового
тлумачення у кримінально-правовій доктрині.

У зв'язку з цим проблему кримінальної відповідальності доцільніше розглядати з точки зору філософії, адже кримінальна відповідальність є одним з видів соціальної відповідальності, на філософському розумінні якої й ґрунтується це поняття. Відповідальність існує за наявності соціальної вимоги до поведінки суб'єкта (об'єктивний момент змісту відповідальності), і особистого усвідомленого ставлення суб'єкта до цієї вимоги (суб'єктивний момент), причому таке ставлення виявляється зовні через певну діяльність (реалізація відповідальності). Змістовна характеристика відносин між людьми на кримінально-правовому рівні значною мірою залежить від орієнтації людини у світі соціальних цінностей, охоронюваних ЗУпКВ, особистісних можливостей і здібностей людини до вибору варіанта поведінки щодо цих цінностей. Тільки в цьому змісті можна говорити про кримінальну відповідальність людини за свої діяння, що здатні заподіяти чи фактично заподіюють шкоду цим цінностям. Щоб стати регулятором поведінки людей, кримінальна відповідальність має стати адекватною соціальній вагомості злочину і соціальною межею наслідків.

Кримінальна відповідальність, виступаючи різновидом юридичної відповідальності, належить до фундаментальних понять кримінального права. У ЗУпКВ неодноразово вживається термін «кримінальна відповідальність» без розкриття змісту цього інституту. Зокрема, у КК України у ст. 2 викладена підстава та принципи кримінальної відповідальності, у ст. З йдеться про законодавство про кримінальну відповідальність, у ст. 16 - про кримінальну відповідальність за незакінчений злочин, у ст. 21 - про кримінальну відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин.

У навчальній та науковій літературі вченими-криміналістами по-різному визначається поняття кримінальної відповідальності. Думки дослідників з цього приводу настільки різнополярні, що об'єднати їх на

сьогодні здається неможливим. Однак загальним для всіх наукових розробок проблем кримінальної відповідальності є те, що вони розглядаються в межах кримінально-правових відносин. Відповідно до думок вчених кримінальною відповідальністю є:

- обов'язок особи відповідати згідно із законом за вчинений злочин і перетерплювати певні обмеження примусового характеру. З таких же підходів визначають кримінальну відповідальність і багато сучасних українських учених;

- судове накладення на особу, яка вчинила злочин, заходів державного осуду та примусу;

- обов'язок не вчиняти злочинів та обов'язок перетерпіти засоби
кримінально-правового впливу внаслідок вчинення злочину;

- конкретні кримінально-правові відносини (Л.В. Багрій-
Шахматов, П. С Дагель, І. Я. Козаченко, А. І. Санталов,
М.О. Стручков);

¹ Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском
уголовном праве / Я. М. Брайнин. - М.: Юрид. лит., 1963. - С. 25; Карпушин М. П.
Уголовная ответственность и состав преступления М. П. Карпушин,

B. И. Курляндский. - М., 1975. - С. 21; Советское уголовное право. Общая часть. -
М., 1974. - С. 26; Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной
ответственности. Теория и законодательная практика / Т. А. Лесниевски-
Костарева. - М.: НОРМА, 1998. - С. 33; Чистяков А.А. Механизм формирования
основания уголовной ответственности / А. А. Чистяков. - Рязань: РИПиЭ, 2000. -

C. 29.

² Коржансъкий М. Й. Уголовний закон України (наукова модель): [монографія]
М. И. Коржанський. - Д.: Юридична академія МВС, 2004. - С. 23; Уголовное право
Украины. Общая и Особенная части: [учеб.] / под ред. Е. Л. Стрельцова. - X.:
Одиссей, 2002. - С. 42; Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна
частина: [підручник] І П. С. Матишевський. - К.: А.С.К., 2001. - С. 86.

³ Советское уголовное право. Общая часть: [учеб. пособ.] / Г. А. Кригер,

A. В. Наумов, Ю. М. Ткачевский [и др.] / под ред. Г. А. Кригера. - М., 1988. - С. 24;
Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. - К.:
Наукова думка, 1985. - С. 47.

⁴ Смирнов В. Г. Уголовная ответственность и уголовное наказание /

B. Г. Смирнов // Правоведение. - 1963. - № 4. - С. 79-80; Астемиров 3. А. Понятие
юридической ответственности / 3. А. Астемиров // Сов. государство и право. -
1979. - № 6. - С. 59-67; Кримінальне право України: Загальна частина: [підруч.] І
за ред. Я. Ю. Кандратьєва. - К.: Правові джерела, 2002. - С 72.

⁵ Смирнов В. Г. Функции советского уголовного права (Предмет, задачи и
способы уголовно-правового регулирования) / В. Г. Смирнов. - Л.: Изд-во
Ленингр. ун-та, 1965. - С. 157-159; Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная
ответственность и наказание / Л. В. Багрий-Шахматов. - Минск, 1976. - С. 27;
Дагель П. С. О принципе индивидуализации уголовной ответственности /
П. С. Дагель // Вестник ЛГУ. - 1974.- № 11. - С. 121; Санталов А. И.
Теоретические вопросы уголовной ответственности. - Л., 1982. - С. 12; Стручков
Н. А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью /

- правовий стан караності, що виникає в момент учинення
злочину.

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, тому їй притаманні загальні (родові) ознаки юридичної відповідальності: ґрунтується на правових нормах; формально визначена; забезпечується державним примусом, переконанням чи заохоченням; єдина, але має дві форми реалізації (добровільну і державно-примусову); своїми наслідками тягне схвалення, заохочення чи засудження і перетерплювання позбавлень майнового та особистого немайнового характеру; реалізується в межах відновлювальних правовідносин.

Кримінальна відповідальність виділяється з-поміж інших видів юридичної відповідальності (адміністративної, цивільно-правової, дисциплінарної) своїми специфічними рисами, тому вона є:

- реальною взаємодією спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень. Тобто кримінальна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності за суб'єктом застосування: кримінальна відповідальність покладається тільки судом і тільки обвинувальним вироком, що набрав чинності. Ніякий інший орган чи посадова (службова) особа не може застосувати засоби кримінальної відповідальності. Інші види відповідальності можуть покладатися як судом, так і іншими органами і посадовим (службовими) особами. Крім того, виконання судового рішення про застосування до особи конкретного засобу кримінально-правового впливу здійснюється лише спеціально створеними для цього органами держави;

- видом державного примусу, що виражається, насамперед, у засудженні злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, а також у покладенні на винного додаткових позбавлень і обмежень;

- видом і мірою обмежень особистого, майнового та іншого характеру, встановлені лише ЗУпКВ;

 

- завжди вимушеним зазнаванням таких обмежень, а не добровільним;

- реакцією на вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Особливою частиною КК, та виступає як підстава такої відповідальності;

Н. А. Стручков. - Саратов, 1978. - С. 48; Козаченко И. Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья / И. Я. Козаченко. - Томск, 1987. - С. 45.

¹ Мотоешоекер Е. Я. Норма, отношение и ответственность в уголовном праве /
Е. Я. Мотовиловкер // В сб.: Уголовная ответственность: проблемы содержания,
установления, реализации. - Воронеж, 1989. - С. 45.

² Лучков В. В. Юридическая ответственность в механизме правового
регулирования: автореф. дисс. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук: спец.:
12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / В. В.
Лучков. - Тольятти, 2004. - С. 9.

- примусовим заходом, для якого кримінальним процесуальним законодавством передбачений спеціальний порядок реалізації. КПК регулює діяльність органів досудового розслідування і суду щодо покладення кримінальної відповідальності. Притягнення до інших видів відповідальності регулюється іншими правовими нормами;

- правовим засобом особистого характеру, тобто покладається тільки на фізичну осудну особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Наприклад, за забруднення або іншу зміну природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров'я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва внаслідок порушення спеціальних правил не може бути накладений штраф як кримінальне покарання на підприємство.

Кримінальна відповідальність має певні межі у часі (період існування). Коли вона виникає і коли припиняється? У науці кримінального права це питання є дискусійним. Одні автори початок кримінально-правових відносин пов'язують з внесенням відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, другі - з моментом повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, трелі - з моментом винесення судом обвинувального вироку, четверті - з моментом набрання обвинувальним вироком законної сили. Відповідь на питання щодо моменту притягнення до кримінальної відповідальності залежить від того, яким чином визначається саме поняття такої відповідальності. Так, якщо під кримінальною відповідальністю розуміти обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати передбаченого законом державно-примусового впливу, то такий обов'язок виникає з моменту вчинення злочину. Тоді й кримінальна відповідальність повинна виникати з цього моменту.

Однак, серед прибічників указаного розуміння кримінальної відповідальності немає однакової точки зору на момент її початку. Так, одні вчені вважають, що кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення злочину. На думку інших, вона починається з моменту повідомлення особі про підозру, тобто коли органами досудового розслідування встановлена конкретна особа, яку вони підозрюють у вчиненні злочину.

¹ Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: [учеб.] / отв. ред. д. ю.
н. Б. В. Здравомыслов. - М.: Юристь, 1996. - С. 73.

² Пионтковский А. А. Правоотношения в уголовном праве /
А. А. Пионтковский// Правоведение. - 1962. - № 2. - С. 89; Дубинин Т. Т. О
моменте возникновения уголовной ответственности / Т. Т. Дубинин // Основания и
порядок реализации уголовной ответственности: межвузовский сборник научных
статей. - Куйбышев: Изд-во Куйбышев, ун-та, 1989. - С. 38 тощо.

³ Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском
уголовном праве / Я. М. Брайнин. -М., 1963. -С. 27-28; Стручков Н. А. Уголовная
ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью / Н. А. Стручков. -

Від моменту виникнення до моменту її закінчення триває процес реалізації кримінальної відповідальності. Якщо під кримінальною відповідальністю розуміти обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати передбаченого законом державно-примусового впливу, то реалізація кримінальної відповідальності здійснюється у формі притягнення до неї на стадії розслідування (затримання підозрюваного у вчиненні злочину, застосування до винного запобіжного заходу, наприклад, тримання під вартою або проведення слідчих (розшукових) дій), а також судового розгляду справи, винесення обвинувального вироку, виконання покарання, якщо воно призначене, або час випробування і строк судимості. З погашенням або зняттям судимості (статті 88, 91 КК) закінчується реалізація кримінальної відповідальності, тобто настає момент її закінчення. Якщо немає злочину - немає кримінально-правових відносин, немає й кримінальної відповідальності.

Не вносять ясності щодо вирішення питання про момент початку кримінальної відповідальності й акти легального тлумачення законодавства. Так, Конституційний Суд України у справі про депутатську недоторканність вирішив: «1. В аспекті порушених у конституційному поданні МВС України питань положення частини третьої ст. 80 Конституції України треба розуміти так: 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком. 1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадії кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину». Незрозумілим є визначення моменту настання кримінальної відповідальності через вживання двох аналогічних з точки філософії явищ - «настає» і «починається». Напевно, якщо якась подія почалася (у цьому разі кримінальна відповідальність), то вона тим самим мас місце, вона настала і має тривати до певного моменту. Юридично некоректним є те, і це головне, що визначення моменту настання кримінальної відповідальності відбувається без поєднання його із самим поняттям «кримінальна відповідальність».

Безперечним є положення про те, що кримінальна відповідальність пов'язана з подією, яка має назву «злочин». З правового погляду, вчинення злочину - юридичний факт, який породжує кримінально-правові відносини. Суб'єкти цих правовідносин, з одного боку, держава в особі правоохоронних органів

Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. - С. 49; Карпушин М. П. Уголовная ответственность и состав преступления І М. П. Карпушин, В. И. Курляндский. -М., 1974.-С. ЗОтаін.

¹ Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням
Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч.
З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27
жовтня 1999 р. // Юрид. вісник України. - 1999. - № 847. - С 7-11.

² Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 84.

та сущу з моменту вчинення злочину набуває право застосувати певні заходи щодо притягнення злочинця до кримінальної відповідальності, і з іншого, - особа, яка вчинила винно заборонене ЗУпКВ діяння у стані осудності, зобов'язана підкоритися певним заходам примусу з боку держави, маючи право вимагати від держави, щоб такі заходи застосовувалися відповідно до закону.

Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого рішення послався на положення ч. 1 ст. 62 Конституції України. Але це положення Конституції України зовсім не означає, що до моменту постановления обвинувального вироку суду подія злочину не може вважатися юридичним фактом, який породжує відновлювальні кримінально-правові відносини, а особа, яка вчинила злочин, не повинна відповідати за вчинене. Неврахування цього позбавляє свого матеріального (кримінально-правового) обґрунтування кримінальне переслідування особи та притягнення її до кримінальної відповідальності до винесення обвинувального вироку і фактично стає незаконним. Тобто держава приймає на себе певні ризики, пов'язані з проведенням досудового слідства, застосуванням запобіжних засобів і т. ін., оскільки вина особи у вчиненні злочину може бути не встановлена судом.

Кримінальне переслідування особи пов'язане з кримінально-правовими нормами, оскільки поняття злочину і його караність визначені лише ЗУпКВ. З цієї точки зору саме з моменту вчинення злочинного діяння виникає (починається) потенційна кримінальна відповідальність, тобто з'являються суб'єкти відновлювальних кримінально-правових відносин, а також правовідносини «наповнюються» певним змістом - сукупністю суб'єктивних прав та юридичних обов'язків цих суб'єктів. Таку подію, як вчинення злочину, не може бути віднесено лише до зміни правосуб'єктності особи, яка вчинила злочин, або до діяльності органів досудового розслідування чи суду щодо цієї особи.

Винність особи, яка вчинила діяння, заборонене ЗУпКВ, доводиться в законному порядку органами досудового слідства, прокурором, досліджується на стадії судового розгляду кримінального провадження і встановлюється вироком суду, який водночас визначає і вид кримінально-правового засобу впливу на особу за вчинений злочин. Із цього загального положення щодо призначення та застосування кримінально-правових засобів впливу (наприклад, покарання) за вчинений злочин закон передбачає деякі винятки, зокрема, суд може визнати особу винною у вчиненні злочину, але за наявності передбачених ч. 4 ст. 74 КК підстав звільнити таку особу від покарання і в порядку, встановленому КПК, постановити обвинувальний вирок без призначення покарання. Але і в цьому разі вчинення діяння, що передбачено в ЗУпКВ як злочин, є початком потенційної кримінальної відповідальності, що існує як у момент розслідування такої події, так і в момент розгляду кримінального провадження в суді та винесення обвинувального вироку, набранням ним чинності, після чого реалізується реальна кримінальна

відповідальність, яка закінчується погашенням або зняттям судимості (у разі її реалізації за допомогою покарання).

Серед учених (І. О. Ребане, Л. В. Багрій-Шахматов, В. П. Коробов тощо), що поділяють цю думку, немає однакового погляду і на момент закінчення кримінальної відповідальності. Дискусійним стало питання: включати до кримінальної відповідальності судимість чи не включати її? Пропонувалося розглядати судимість не як процес реалізації кримінальної відповідальності, а як її наслідки.

Дійсно, судимість не може не включатися до складу кримінальної відповідальності, оскільки, у тому числі і строками судимості визначається тяжкість засобів кримінальної відповідальності. Відповідно до положень ч. 1 ст. 88 КК з моменту погашення або зняття судимості анулюються всі правові наслідки, пов'язані з нею, а отже, закінчується державне засудження особи, її правообмеження. Якщо під кримінальною відповідальністю розуміти все кримінально-правове відношення в цілому, тобто врегульоване ЗУпКВ відношення між особою, яка вчинила злочин, і судом, то її межі існування в часі будуть такими ж, як і у випадку, що розглядався нами вище.

Якщо розуміти кримінальну відповідальність як державний примус, який матеріалізується в обвинувальному вироку суду і включає засудження особи за вчинений злочин (ця точка зору вважається більш обґрунтованою), її межі дії у часі будуть іншими. Передусім, вони будуть залежати від того, йдеться про кримінальну відповідальність без призначення покарання і судимості або про кримінальну відповідальність з призначенням покарання і судимістю.

Кримінальна відповідальність без призначення покарання і судимості є. одномоментною. її початок і закінчення збігаються. Початком і одночасно закінченням є набрання законної сили обвинувальним вироком суду. З цього моменту державно-примусовий вплив, зазначений в обвинувальному вироку суду, на особу, яка вчинила злочин, набуває чинності. Цей же момент і зупиняє дію кримінальної відповідальності, покарання не призначене - немає судимості, тобто немає тривалості у часі державного засудження особи та її правообмежень. Кримінальна відповідальність у такому разі реалізується у формі визнання особи обвинувальним вироком суду винною від імені України у вчиненні злочину, тобто в одночасному державному засуджені її і вчиненого нею діяння.

Кримінальна відповідальність з призначенням покарання і судимістю також починається з моменту набрання чинності

¹ Ребане И. А. Проблемы совершенствования уголовного законодательства / И. А. Ребане // Правоведение. - 1987. - № 5. - С. 54; Багрий-Шахматов Л. В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации. Общая часть: курс лекций / Л. В.Багрий-Шахматов. - Одеса: AT «Бахва». - С. 80; Коробов В. П. Пределы уголовной ответственности / В. П. Коробов // В сб.: Основания и порядок реализации уголовной ответственности. - Куйбышев, 1989. -С. 27 тощо.

обвинувальним вироком суду. Однак вона триває у часі і закінчується після погашення чи зняття судимості. Реалізується ж вона у формі визнання особи обвинувальним вироком суду винною у вчиненні злочину, тобто злочинцем, виконання призначеного покарання чи тривалості випробування і строку судимості.

Ю. А. Пономаренко зазначає, що криміналістам зараз варто не стільки шукати відмінності у своїх поглядах на цю правову категорію, скільки знаходити в них точки зіткнення й перетину. А такого спільного багато, що може відіграти роль відправної точки для узгодження багатьох спірних питань, як-то: 1) розуміння місця кримінальної відповідальності у кримінальних правовідносинах; 2) її ролі у протидії кримінальній активності; 3) обсягу правообмежень, у яких вона полягає; 4)моменту виникнення й припинення та ін.. Ю. В. Баулін визначає кримінальну відповідальність як передбачені КК України вид і міра обмежень прав і свобод особи, винної у вчиненні злочину, які індивідуалізуються судом та здійснюються спеціальними органами держави.

При такому підході до визначення кримінальної відповідальності головним питанням залишається уникнення можливості ототожнення поняття «кримінальна відповідальність» з поняттям «покарання». Покарання - це одна з форм реалізації кримінальної відповідальності, підставою для застосування якого є факт набрання обвинувальним вироком законної сили. Покарання є складовою частиною кримінальної відповідальності і становить її основний елемент. Поняття «кримінальна відповідальність» ширше за поняття «покарання». Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати засобів державного впливу. Покаранням повністю не вичерпується зміст кримінальної відповідальності. КК України передбачає кримінальну відповідальність без призначення покарання і судимості і кримінальну відповідальність з призначенням покарання і судимістю.

Кримінальна відповідальність сама по собі у кримінальному праві є узагальнюючим (збірним) поняттям. Реалізується ж вона виключно через кримінально-правові засоби впливу на осіб, які вчинили злочини. Тому вказані засоби слід розрізняти як такі, що пов'язані з кримінальною відповідальністю, так і такі, що з нею не стикаються. Наприклад, заохочувальні норми кримінального права, що становлять підсистему аналізованих засобів впливу, можуть або взагалі виключати кримінальну відповідальність (за необхідної оборони (ст. 36), при затриманні особи, яка вчинила злочин (ст. 38), при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної

Пономаренко Ю. А. Поняття кримінальної відповідальності / Ю. А. Пономаренко// Проблеми боротьби зі злочинністю. - 2009. - № 102. -С 146.

² Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: [монографія] / Ю. В. Баулін. - К.: Атіка, 2004. - С 35.

діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43), або за наявності певних умов звільняти від її негативних наслідків (статті 44-49, 97, 106; ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114 КК тощо).

Кримінальна відповідальність втілюється у регульовані суспільні відносини за допомогою кримінально-правових засобів примусового характеру, головним з яких є покарання. У таких випадках розглядувана відповідальність реалізується у двох формах: 1) з призначенням винному покарання та судимістю; 2) без призначення покарання, а отже, без судимості (ч. 4 ст. 74 та ч. 1 ст. 105 КК). Початковим моментом її реалізації у будь-якому разі є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні всіх ознак конкретного складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, що визнається ч. 1 ст. 2 КК як підстава кримінальної відповідальності. Констатація наявності вказаної підстави відбувається у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку обвинувальним вироком суду. До моменту набрання чинності цим вироком ні про яку реалізацію кримінальної відповідальності не може бути й мови, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Виходячи з цього, притягнення особи до кримінальної відповідальності як стадія кримінального провадження не може розглядатися як стадія (етап) реалізації кримінальної відповідальності, тому що під час досудового розслідування слідчий та прокурор провадять діяльність, спрямовану на доказування наявності у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Підстава кримінальної відповідальності під час такої діяльності лише доводиться, а судом остаточно встановлюється її наявність та підтверджується факт, що між особою, яка вчинила злочин, потерпілим та державою виникли на момент його вчинення кримінально-правові відносини, які є єдиним каналом реалізації не лише кримінально-правових норм, а й кримінальної відповідальності такої особи. Для реалізації криміналь­ної відповідальності особи, яка вчинила злочин, необхідний спеціаль­ний механізм (див. питання 11.4 цього навчального посібника).

Таким чином, кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку особи, яка вчинила злочин, дати звіт за вчинене, що реалізується спеціальними органами держави за допомогою кримінально-правових засобів впливу, вид і обсяг яких чітко визначені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

¹ Митрофанов 1.1. Сучасні підходи до розв'язання проблем реалізації кримінальної відповідальності / І. І. Митрофанов // Юридична Україна. - 2009. -№11-12.-С 109-115.