Тримання в дисциплінарному батальйоні

військовослужбовців. Відповідно до ст. 62 КК України як основний вид покарання до військовослужбовців строкової служби,

¹ Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання
покарань: Наказ Міністерства юстиції України від 29.12.2014 № 2186/5 //
Офіційний вісник України. - 2015. - № 4. - Ст. 88.

² Бодюл Є. М. Правові та організаційні засади виконання покарання в
кримінально-виконавчих установах відкритого типу: автореф. дис. на здобуття
наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08: «Кримшальне право та
кримінологія; кримінально-виконавче право» / Є. М. Бодюл. - К., 2005. - 18 с

³ Див.: Кримінально-шкопавче право України: [навч. посібник] / за ред. проф.
А. X. Степанюка. - К., 2008. - С 313-333.

військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім військовослужбовців-жінок), може застосовуватися покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Дисциплінарний батальйон безпосередньо підпорядковується начальнику Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській обл.) - військовому коменданту (м. Київ), який забезпечує добір і розстановку кадрів офіцерського складу, контролює режим та умови тримання засуджених військовослужбовців, організацію праці, військове навчання, виховну роботу із засудженими військовослужбовцями. Підставою для тримання засуджених військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні є вирок суду, який набрав законної сили.

У разі засудження винного до позбавлення волі за сукупністю злочинів суд вправі замінити це покарання триманням у дисциплінарному батальйоні з підстав і в порядку, передбачених ч. 1 ст. 62 КК, лише після визначення остаточного покарання за правилами ст. 70 КК. Це стосується і тих випадків, коли за одні злочини, що входять у сукупність, особі призначено покарання у виді позбавлення волі, а за інші - тримання в дисциплінарному батальйоні.

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується до військовослужбовців строкової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім військовослужбовців-жінок). До курсантів військово-навчальних закладів, шкіл прапорщиків, мічманів та інших подібних навчальних закладів цей вид покарання може бути застосований лише за злочини, вчинені ними після зарахування на навчання, і за умови, що до цього вони не проходили строкову військову службу. Цравовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХП (в редакції Закону № 3597-IV від 04.04.2006), Закон України «Про оборону» від 06.12.1991 № 1932-ХП, «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-ХП (в редакції Закону № 2019-ІП від 05.10.2000), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (в редакції Закону № 2435-IV від 02.03.2005), інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності

держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується, як правило, у випадках вчинення злочинів невеликої тяжкості, коли засуджених можна залишити на військовій службі й виправити в умовах дисциплінарної частини. Цей вид покарання може бути застосований і до військовослужбовців, які вчинили злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, за умови, що суд, враховуючи особу винного й обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дійде висновку про можливість призначення такого покарання.

До засуджених військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі застосовуватися не може. Крім того, це покарання не призначається особам: до яких поряд із покаранням за вчинений злочин застосовується примусове лікування від алкоголізму або наркоманії; які за станом здоров'я не придатні до військової служби.

Інструкція про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації вимог глави 14 Кримінально-виконавчого кодексу України та порядок направлення і прийняття засуджених військовослужбовців у дисциплінарний батальйон. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, виховна та соціальна робота, громадський вплив, військове навчання. Засоби виправлення та ресоціалізації застосовують з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особистості засудженого військовослужбовця, а також його ставлення до праці та виконання вимог статутів Збройних Сил України.

Військовослужбовці, яким призначається покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК). Але до них може бути

¹ Див.: Пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику
призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному
батальйоні» № 15 від 28 грудня 1996 року (із змінами і доповненнями, внесеними
постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 17) //
Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 2. - С. 11-13.

² Про затвердження Інструкції про порядок відбування покарання засуджених
військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні: Наказ
Міністра оборони України від 29.11.2004 № 567 (в редакції наказу МО України від
02.07.2013 № 445) // Офіційний вісник України. - 2004. - № 50. - Ст. 3294.

застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Так, ПВСУ у п. 8 Постанови «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» зазначив, що відповідно до статей 81, 82 КК України до осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання й заміна невідбутої частини покарання більш м'яким лише у тому разі, якщо вони сумлінною поведінкою та ставленням до праці довели своє виправлення.

Особи, яким призначено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, є військовослужбовцями, тому їх утечу з гауптвахти або інше ухилення від військової служби, до прибуття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там покарання, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за статтями 407, 408 або 409 КК України.

Крім зазначених вище покарань органи та командування військових частин МО України виконують позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, коли воно застосовуєт ься як гтогтаткове покарання до арешту та тримання в

Ш

чому батальйоні. "—---^^

іення волі на певний строк - основний вид покарання, астосовуватися до всіх категорій засуджених, пов'язане з вдовим впливомна_2ЦЕЦ-^тбєднаним із проведенням з ними сощально-виховної роботи, мїїєстроковий характер. Позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого від суспільства на певний строк з поміщенням його у спеціалізовану установу виконання покарань певного виду (типу). Позбавлення волі як вид покарання передбачене в ЗУпКВ за вчинення злочинів, які становлять підвищену суспільну небезпеку. Правовий статус осіб, підданих судовим вироком позбавленню волі (ув'язнених), характеризується тим, що вони позбавляються права вільного пересування, обмежуються у праві розпоряджатися своїм часом, у спілкуванні з рідними та знайомими, у виборі виду трудової діяльності і водночас жорсткою регламентацією часу їх роботи і відпочинку. Цей вид покарання характеризується кримінально-виконавчим впливом на засудженого, що здійснюється шляхом тримання його в режимних умовах, залучення до праці та проведення з ним виховної роботи, а за потреби - загальноосвітнім чи професійним навчанням. Слід підкреслити, що відповідно до ч. З ст. 43 Конституції України не вважається примусовою працею, використання якої заборонене, робота за вироком суду, в тому числі і під час відбування такого покарання, як позбавлення волі.

¹ Див.: Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 грудня 1996 року № 15 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 17 // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 2. - С. 11-13.

Позбавлення волі на певний строк може застосовуватися лише у разі, якщо воно вказане в санкції статті (частини статті) КК, а також при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк у порядку амністії чи помилування (статті 86, 87). Воно також може застосовуватися, коли суд дійде висновку про можливість незастосування довічного позбавлення волі (ст. 64).

До неповнолітніх позбавлення волі на певний строк застосовується у порядку, передбаченому ст. 102 КК, і може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, а в разі вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Стаття 63 КК встановлює строки позбавлення волі для повнолітніх осіб, які визнані винними у вчиненні злочину, - від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу. Так, при складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у разі, якщо хоча б один зі злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 87 КК актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років. Суд, керуючись загальними засадами призначення покарання, визначає такий строк позбавлення волі, який необхідний і достатній для досягнення мети покарання.

Конкретні межі строку позбавлення волі вказуються в санкціях статей Особливої частини КК за конкретні види злочинів. Нижня межа санкції в нормі Особливої частини може бути не вказана. Наприклад, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК) карається позбавленням волі на строк до двох років. У такому випадку мінімальним строком позбавлення волі є один рік, про що сказано в ч. 2 ст. 63 КК. Конкретний строк позбавлення волі при засудженні винної особи визначається вироком суду.

Тяжкість покарання у виді позбавлення волі значною мірою визначається видом УВП, в якій засуджені відбувають покарання, -виправні колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Вид УВП визначається на підставі Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі комісіями з питань розподілу,

¹ Про затвердження Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та

направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюються в територіальних органах управління ДПтС, та Апеляційною комісію ДПтС з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюється в ДПтС. Сам же вид УВП для відбування покарання у виді позбавлення волі залежить, у свою чергу, як від тяжкості вчиненого злочину, так і від даних, які характеризують особу, винну у його вчиненні (стать, вік, попередня судимість, зокрема, пов'язана з відбуванням покарання у місцях позбавлення волі тощо).

За втечу з місця позбавлення волі або з-під варти особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі на певний строк, передбач ене покарання за ч. 1 ст. 393 КК у виді позбавлення волі на стошг!ГІд"трьох до п'яти~рокгв~-аза ч. 2 ст. 393 КК - позбавлення волі на стпок від п'яти до восьми поків^ч

Довічне позбавлення волі) - основне покарання, що •застосовується судом тільки у разі^кщо воно вказане в санкції статті (ча5~наоі_ статті) Особлив оХдаетшіи КК. Такими статтями (частинами статей) Особливої частини КК, що передбачають можливість застосування цього виду покарання, є: ч. З ст. 110, ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, статті 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК.

Довічне позбавлення волі застосовується лише у разі, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Застосування цього покарання має бути належним чином мотивоване у вироку з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують підсудного.

Не застосовується довічне позбавлення волі до таких категорій осіб: а) осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років; б) осіб, які вчинили злочин у віці понад 65 років; в) жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину; г) жінок, які були в стані вагітності на момент постановления вироку.

У разі засудження винного за сукупністю злочинів, якщо хоча б за один із них призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за їх сукупністю визначається шляхом поглинення зазначеним видом покарання будь-яких менш суворих. Загальний строк покарання, визначеного за сукупністю вироків шляхом складання покарань у виді позбавлення волі, не може перевищувати 15

переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: Наказ Міністерства юстиції України від 08.02.2012 № 222/5 // Офіційний вісник України. - 2012. - № 14. - Ст. 524.

¹ Див.: Абз. 2 п. 28 Постанови ПВСУ «Про практику призначення судами
кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7.

² Див.: Абз. З п. 22 Постанови ПВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7.

років, а якщо хоча б один зі злочинів є особливо тяжким, - 25 років. Якщо складаються покарання у виді довічного позбавлення волі і будь-яке інше, то остаточне покарання визначається шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Порядок і умови виконання та відбування довічного позбавлення волі в України визначені у главі 22 Розділу IV КВК та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Так, за ст. 150 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі мають відбувати покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки окремо від інших категорій засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях даного виду.

Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері. Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Засуджені до довічного позбавлення волі не підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-достроковому звільненню від відбування покарання (ст. 81 КК) та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82).

Законом про амністію засудженим до довічного позбавлення волі це покарання може бути замінене на позбавлення волі на певний строк (ст. 85, ч. З ст. 86 КК). Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК).

Крім того, до ст. 151 КВК України Законом № 3559-ІУ від 16.03.2006 р. внесені зміни, згідно з якими засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання.

Як свідчить практика, застосування цього виду покарання, поряд з позитивними моментами, мають місце й негативні. По-перше, враховуючи, що при призначенні довічного позбавлення волі засуджені не позбавляються життя, суди призначають цей вид покарання дещо частіше, аніж смертну кару. Якщо врахувати, що станом на 1 квітня 2014 року в Україні відбуває довічне позбавлення волі вже понад 1895 осіб, з яких 23 - жінки, така тенденція не може не викликати

¹ Див.: Абз. 5 п. 25 Постанови ПВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7.

² Науково-иряктичний коментар до Кримінального кодексу України [2-е вид.,
перероб. та доп.] / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. -
К.: Дакор, 2008. - С. 165.

занепокоєння. ДПтС не встигає облаштовувати для тримання цих осіб спеціальні установи, внаслідок чого вони продовжують відбувати покарання в непристосованих умовах. Як наслідок цього, Європейський суд з прав людини виніс декілька рішень за справами осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, та визнав порушення їх прав, застосування тортур, приниження гідності. Водночас, матеріально-побутове та інше забезпечення засуджених до довічного позбавлення волі потребує чималих видатків з Державного бюджету, і їх розмір буде з кожним роком збільшуватись. Крім того, тримання в умовах найбільш суворої ізоляції, інші специфічні особливості виконання цього покарання, зокрема одяг спеціального зразка, камерне розміщення, відсутність відповідної трудової зайнятості тощо негативно впливає на психіку засуджених, внаслідок чого після кількох десятків років перебування в колонії більшість цих осіб втрачає людське обличчя, стає так званими «роботами» та у разі звільнення -поповнять ряди психічно хворих та непристосованих до життя осіб.

За втечу з місця позбавлення волі або з-під варти особа, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, передбачене покарання за ч. 1 ст. 393 КК у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, а за ч. 2 ст. 393 КК - позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Долаткові покарання

Конфіскація майна (від латинського confiscatio - відібрання в скарбницю) полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 59 КК України). Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна є повною або частковою. Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.

Частина 2 ст. 52 КК встановлює, що цей вид покарання відноситься до додаткових покарань. Конфіскація майна може бути призначена: 1) лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК; 2) за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини; 3) за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості. Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який зі злочинів, визначених у ч. 4 чи 5 ст. 12 КК України, якщо його вчинено з корисливих мотивів. Злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки - це суспільно небезпечні винні

¹ Кримінально-шкопавче право України: [навчальний посібник] / за ред. проф.
А. X. Степанюка. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С 514-515.

² Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.
М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [4-те вид., перероб. та доповн.]. - К.
Юридична думка, 2007. - С. 149.

(умисні) діяння, передачені розділами І і IX Особливої частини КК України, що посягають на національну безпеку, в тому числі й на громадську, знижують захищеність життя і здоров'я людей та інших важливих цінностей суспільства та створюють загальну небезпеку настання тяжких наслідків або заподіяння істотної шкоди, вчинені суб'єктами цих злочинів.

У санкціях статей Особливої частини КК є вказівки на так називану «спеціальну конфіскацію». Так, наприклад, санкцією ст. 204 КК передбачена можливість конфіскації незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення. Однак у всіх випадках при розслідуванні кримінальних проваджень питання щодо знарядь злочину, грошей, цінностей та інших речей, нажитих злочинним шляхом, грошей, цінностей та інших речей, які були об'єктом злочинних дій, вирішуються у порядку, передбаченому ст. 100 КПК. Так, відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 КПК України.

ПВСУ у абз. 2 п. 13 Постанови «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» зазначив, що предмети зі спеціально виготовленими сховищами та транспортні засоби, які використовувалися для приховування контрабандного товару при переміщенні через митний кордон, можуть бути конфісковані на підставі ст. 100 КПК України за умови визнання їх речовими доказами.

Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388 КК України.

Відповідно до ст. 48 КВК України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна

¹ Див.: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від
13.04.2012 №4651-VI//BBP. - 2013. -№9-10, 11-12,13.- Ст. 88.

² Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних
правил: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року
№ 8 // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 6. - С 10-13.

не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

У ч. З ст. 59 КК вказано, що Перелік майна, яке не підлягає конфіскації, визначається законом України. У ст. 49 КВК України законодавець закріплює види майна засудженого, які можуть підлягати конфіскації за вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 49 КВК, конфіскації підлягає майно, яке є власністю засудженого, у тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папері та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Водночас, у ч. 2 ст. 49 КВК міститься застереження: не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна міститься у додатку до КК України 1960 року.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Засуд­жений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86 КК), якщо до дня набрання чинності закону про амністію не був виконаний вирок суду в частині конфіскації майна. Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст. 98). КК УРСР 1960 року допускав застосування цієї міри й до неповнолітнього.

М. П. Черненок, досліджуючи проблеми теорії і практики виконання майнових покарань, установив, що реальність виконання покарання у виді конфіскації майна становить менше 10%. Це пояснюється тим, що, по-перше, слідчі і дізнавачі нерідко несвоєчасно вживають заходів щодо накладення арешту на майно підозрюваних й обвинувачених, що дає можливість приховання майна, яке підлягає

¹ Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та
деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури
примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб): Закон
України від 04.11.2010 року № 2677-VI / Відомості Верховної Ради України. -
2011.-№ 19 (№ 19-20).-Ст. 142.

² Кримінально-шкояавче право України: [навч. посіб.] / за ред. проф.
А. X. Степанюка. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С 231-233.

³ Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),
що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню регламентовані
Інструкцією з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказом
Мін'юста України від 02.04.2012 № 512/5 // Офіційний вісник України. - 2012. -
№27.-Ст. 1018.

⁴ Див.: Стаття 35 КК України: Закон від 28.12.60 // ВВР УРСР. - 1961. -
№ 2. - Ст. 14.

конфіскації. По-друге, труднощі виконання покарання у виді конфіскації майна визначаються контингентом громадян, відносно яких застосовується цей вид покарання. До зазначеної категорії нерідко належать особи без певного місця проживання, хворі на алкоголізм і наркоманію. У переліченого контингенту майно, як правило, відсутнє. Крім того, до цієї категорії належать й особи, що професійно займаються підприємницькою діяльністю. Як правило, усе майно таких осіб на законних підставах оформлено на родичів або на довірених осіб. Тобто це покарання перетворилося по суті на формальність, дотримання якої вимагає законодавство про кримінальну відповідальність. М. П. Черненок висловив пропозицію стосовно виключення покарання у виді конфіскації майна з системи покарань, що передбачена чинним КК України.

Така пропозиція є слушною, оскільки в міжнародному кримінальному ппаві існує два види конфіскації - загальна і спеціальна. Загальна стосується конфіскації усього майна засудженого, за винятком майна, перелік якого визначається законом. У багатьох країнах така конфіскація заборонена Конституціями цих країн. Україна ніяк не бажає розставатися з нею. Тому, має залишитися лише спеціальна конфіскація, яка передбачає безоплдгхю вішучешщ_дого майна, що використовувалося для вчинення згїбчину чи 6wo отпиманГк злочинним шляхом. У міжнародній практщгі спеціальна конфіскація, як правило, застосовується при вчиненні зяоы ишв. пов'яза них з легалізацією злочинних доходів, фінансуванням тероризму, а також нелегальним обігом наркотиків. Отже, законодавству України слід відмовитися від загальної тсвнфцжації майна як виду покарання, а гишити лише її спеціальний вид.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину абв-ьщаліфікаційного класуЛ^ей-вйд покарання стосується особливих прав і переваг, якими наділ"ении засуджений. Питання про позбавлення звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може вирішуватися як відносно осіб, які знаходяться на службі, так і тих, які звільнені зі служби у відставку або запас. За своєю сутністю цей вид покарання морально впливає на засудженого (почуття сорому, совісті) і в такий спосіб переслідує мету покарання (ч. 2 ст. 50 КК). Розглядуваний кримінально-правовий засіб не має строку і є довічним. При цьому механізм відновлення прав на позбавлене звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас в чинному законодавстві не розроблений.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як вид покарання не вказується у санкціях норм Особливої частини КК. Згідно зі ст. 54 КК України суд може застосовувати це покарання лише при засудженні особи за особливо

¹ Черненок М. П. Проблеми теорії і практики виконання майнових покарань: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / М. П. Черненок. - X., 2003. - 20 с

тяжкий чи тяжкий злочин (частини 4 і 5 ст. 12 КК). При цьому суд обов'язково має враховувати особу винного та вмотивувати у вироку, чому винний позбавляється військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Його застосування залежить від розсуду суду. Аналіз судової практики свідчить про те, що суди, застосовуючи таке покарання, враховують зокрема такі обставини: використання винним свого звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу для вчинення злочину або для одержання не передбачених законом пільг або переваг для себе чи для інших осіб; його ставлення до виконання службових обов'язків; наявність дисциплінарних стягнень; поведінку винного в колективі і побуті.

Військове звання присвоюється особам, які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України та в

¹ Яауюзво-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.
М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 4-те вид., перероб. та доповн. - К.: Юридична
думка, 2007. - С 142.

² Див.: Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25
березня 1992 року № 2232-ХІІ (в редакції Закону від 04.04.2006 р. № 3597-IV) //
Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 385; ВВР. - 2006. -
№ 38. - Ст. 324; Про затвердження Інструкції про організацію виконання
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних
Силах України: Наказ Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 //
Офіційний вісник України. - 2009. - № 38. - Ст. 1284.

³ Див.: Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби
безпеки України: Затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2007
року № 1262 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 99. - Ст. 3581; Інструкція
про організацію виконання Положення про проходження військової служби
військовослужбовцями Служби безпеки України: затверджена Наказом Служби
безпеки України від 14.10.2008 року № 772 // Офіційний вісник України. - 2009. -
№3.-Ст. 94.

⁴ Комплектування Державної прикордонної служби України військово­
службовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі
Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Питання про
привоєння військових звань таким військовослужбовцям вирішується так само, як і
військовослужбовцям Збройних Сил України (див.: Про Державну прикордонну
службу України: Закон України від 3 квітня 2003 року № 661-IV // Відомості
Верховної Ради України. - 2003. - № 27. - Ст. 208).

⁵ Комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та
проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України
«Про військовий обов'язок і військову службу». Указом Президента України від
28.03.2014 поширена дія Положення про проходження громадянами України
військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента
України від 10.12.2008 № 1153/2008, на військовослужбовців Національної гвардії
України.

інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, а також військовозобов'язаним. Військове звання може бути первинним або черговим. Для осіб рядового складу первинним є військове звання солдата (матроса). Для осіб сержантського та старшинського складу первинним є військове звання молодшого сержанта (старшини 2 статті); Для осіб офіцерського складу первинним є військове звання лейтенанта, а у випадках, передбачених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, - молодшого лейтенанта. Черговим військовим званням є військове звання, наступне за тим, яке має військовослужбовець. Старшинство та послідовність військових звань визначаються відповідно до ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Спеціальні звання присвоюються працівникам міліції, державної податкової адміністрації, податкової міліції, ДПтС та державної митної служби. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону про міліцію особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання: 1) рядовий склад: рядовий міліції (рядовий внутрішньої служби); 2) молодший начальницький склад: молодший сержант міліції (молодший сержант внутрішньої служби), сержант міліції (сержант внутрішньої служби), старший сержант міліції (старший сержант внутрішньої служби), старшина міліції (старшина внутрішньої служби), (прапорщик внутрішньої служби), (старший прапорщик внутрішньої служби); 3) середній начальницький склад: молодший лейтенант міліції (молодший лейтенант внутрішньої служби), лейтенант міліції (лейтенант внутрішньої служби), старший лейтенант міліції (старший лейтенант внутрішньої служби), капітан міліції (капітан внутрішньої служби);

¹ Див., наприклад: Про затвердження положення про проходження військової
служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони
України: Указ Президента України від 19 жовтня 2007 року № 982/2007 //
Офіційний вісник Президента України. - 2007. - № 35. - Ст. 768.

² Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про
проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України:
Наказ Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 // Офіційний вісник
України. - 2009. - № 38. - Ст. 1284.

³ Див.: Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ //
Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 4. - Ст. 20.

⁴ Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і на­
чальницьким складом органів внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів
УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (з останніми змінами, внесеними згідно з
Постановою КМУ від 09.07.2008 року № 624) // Офіційний вісник України. -
2008.-№51.-Ст. 1699.

4) старший начальницький склад: майор міліції (майор внутрішньої служби), підполковник міліції (підполковник <