Особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, які вчинили злочини

Згідно зі ст. 97 КК, неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК. Отже, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є можливим за наявності юридичного факта, що включає такі умови: 1) неповнолітній вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості; 2) є можливість виправлення такого неповнолітнього без застосування покарання.

Верховний Суд України у постанові «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» № 2 від 15.05.2006 року зазначив, що відповідно до чинного законодавства ПЗВХ можна застосовувати до особи, яка у віці від 14 до 18 років учинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, яка у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, учинила суспільно небезпечне діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною КК.

ПЗВХ зокрема застосовуються:

- у разі прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК;

¹ Більш докладно про це див.: Карпенко М. О. Особливості провадження в
справах про злочини неповнолітніх: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд.
юрид. наук: спец.: 12.00.09 «Кримшальний процес та кримшалістика; судова
експертиза» / М. О. Карпенко. - X., 2004. - 20 с.

² Матишеесъкий П. С. Указ. праця. - С. 327.

- до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати
кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.
2 ст. 97 КК). Відповідно ч. 1 ст. 498 КПК України кримінальне
провадження щодо застосування примусових заходів виховного
характеру, передбачених ЗУпКВ, здійснюється внаслідок вчинення
особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення
віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила
суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння,
передбаченого ЗУпКВ;

- при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1
ст. 105 КК.

Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням ПЗВХ на підставі ч. 1 ст. 105 КК можливе у разі вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановления вироку він не потребує застосування покарання.

Застосування ПЗВХ є альтернативою покарання неповнолітніх. Так, згідно з ч. 1 ст. 497 КПК України якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують. До таких заходів належать: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Передбачений ч. 2 ст. 105 КК перелік ПЗВХ є вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи кількох із них суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя.

Застереження (п. 1 ч. 2 ст. 105 КК), яке є одним із найм'якіших заходів виховного характеру, може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 р. № 2).

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 105 КК) - це обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборона відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо. Відповідно до ч. З ст. 105 КК суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред'являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов'язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які - заборонити, або які обов'язки покласти на неповнолітнього і на який саме строк. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітнього. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов'язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров'я звичок або закінчити навчання у школі, одержати професійні навики та працевлаштуватися (іноді - і на певний період після цього).

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють (п. З ч. 2 ст. 105 КК), допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Особами, які заміняють батьків, є, зокрема, усиновителі, опікуни і піклувальники. Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, які через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Хоча в законі не передбачено обов'язкове отримання згоди батьків або осіб, які їх заміняють, на передачу їм неповнолітнього під нагляд, суд має отримати таку згоду.

Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного (за місцем навчання) чи трудового (за місцем роботи) колективу - за згодою цього колективу, а також під нагляд окремих громадян - на їхнє прохання. При цьому як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин мають бути спроможні здійснювати виховний вплив на неповнолітнього, постійно й належним чином контролювати його поведінку та зобов'язані це робити. Строк нагляду, передбаченого п. З ч. 2 ст. 105 КК, суд установлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Як свідчить практика, цей нагляд має здійснюватись, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення особою повноліття).

Покладення обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки як примусовий захід виховного характеру (п. 4 ч. 2 ст. 105 КК) можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо). В ухвалі суд повинен зазначити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення.

До спеціальних навчально-виховних установ відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 КК направляють неповнолітніх, які вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. До таких установ не можна направляти осіб, визнаних інвалідами, а також тих, кому згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування там протипоказане за станом здоров'я через наявність певних захворювань. Докладний перелік останніх наведено у п. 11 Інструкції про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання (далі - Інструкція). Необхідно також ураховувати застереження щодо протипоказань для направлення неповнолітніх до зазначених установ, які містяться у пунктах 12, 14 Інструкції.

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. їх статус визначений Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей». Мережа цих установ і положення про них затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. № 734 «Про організацію діяльності загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації». Неповнолітній, якого направлено до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, за своїм правовим статусом є учнем, щодо якого положеннями про ці навчально-виховні установи встановлено певні обмеження.

Слід мати на увазі, що згідно зі ст. 8 Закону «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» до загальноосвітніх

¹ Див.: Пункт 8 Постанови ПВСУ «Про практику розгляду судами справ про
застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 р. № 2 //
Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 7.

² Ця Інструкція затверджена наказом МОЗ та МОН від 5 травня 1997 року
№ 137/131, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 року за
№ 328/2132 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 34. - С 9.

³ Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон
України від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР (назва Закону із змінами, внесеними
згідно із Законом № 609-V від 07.02.2007) // Відомості Верховної Ради України. -
1995.-№6. -Ст. 35.

шкіл соціальної реабілітації направляють неповнолітніх віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років. Учнів тримають у зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років: у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації - до досягнення ними 14, у професійних училищах соціальної реабілітації - 18 років, а у виняткових випадках (якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки) за рішенням суду - відповідно 15 і 19 років.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом. Таке досудове розслідування здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з'ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою. За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України.

Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами КПК України. Судовий розгляд завершується постановлениям ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

Під час постановления ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння; 3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме. Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у п. 1 або 2, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов'язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу. В ухвалі суду про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи мають бути зазначені тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище

соціальної реабілітації - залежно від віку неповнолітнього та його загальноосвітньої підготовки) і строк його тримання там, який суд визначає відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 КК, враховуючи при цьому необхідність завершення учнем навчального року в школі чи професійної підготовки в училищі. Зазначати конкретну школу або училище та місце їх розташування не потрібно, оскільки це питання вирішує відповідний орган освіти. Виняток можливий у випадку, коли необхідно убезпечити неповнолітнього від негативного впливу з боку батьків або осіб, які можуть схилити його до вчинення нових злочинів, і тому його доцільно направити до навчально-виховної установи, що знаходиться в іншій області (регіоні).

Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування ПЗВХ, може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України.

Дострокове звільнення зі спеціальної навчально-виховної установи учня, який довів своє виправлення, провадиться на підстав ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться така установа. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру (ст. 502 КПК України).

Згідно з ч. З ст. 97 КК у разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності. Якщо неповнолітній у процесі його загальноосвітньої чи професійної підготовки або в побуті свідомо не додержується призначених йому заходів виховного характеру і ухиляється від їх виконання, відповідний орган, яким є, зокрема, комісія у справах неповнолітніх, передає прийняте ним з цього питання рішення і пов'язані з ним матеріали до суду для скасування подальшого застосування ПЗВХ і притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин.

Стаття 106 КК передбачає певні особливості звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, що пов'язані із скороченням цих строків порівняно зі строками, зазначеними у ст. 49 КК. Так, відповідно до ч. 2 цієї статті щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, встановлюються такі строки давності: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 2) п 'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Згідно з

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 331.

ч. 3 ст. 106 КК щодо розглядуваної категорії осіб встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку: 1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов 'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 2) п 'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п 'яти років за тяжкий злочин; 3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п 'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.