Загальні види звільнення від покарання та його відбування

Звільнення віл покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності. Згідно з ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Суд, що розглядає кримінальне провадження про діяння, вчинене особою у конкретній обстановці, має можливість вже оцінити обставини, які законодавець, що виходить при конструюванні складів

¹ Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП, 2004.-С. 273.

злочинів з урахуванням типової небезпеки подібних діянь і осіб, винних у їхньому вчиненні, не враховував, а іноді, й не міг врахувати (такі, наприклад, як конкретна шкода від посягання на певний об'єкт, поширеність посягання та обстановка його здійснення, цілу низку ознак, що характеризують особу винного, причини вчинення злочину, його мотиви тощо). Оцінивши ці обставини з урахуванням їхнього впливу на ступінь суспільної небезпеки діяння і особи, яка його вчинила, суд може дійти висновку про доцільність того чи того виду покарання, про доцільні строки покарання чи про недоцільність застосування покарання до цієї особи взагалі, виходячи із завдання КК - запобігання злочинам.

Суд у будь-якому разі може застосувати покарання до особи, яка вчинила злочин, але зобов'язаний він це робити не в усіх випадках. Звільнення від покарання з підстав, зазначених у ч. 4 ст. 74 КК, є правом, а не обов'язком суду, і має безумовний характер. Суд зобов'язаний застосувати покарання, якщо суспільна небезпека діяння і злочинця такі, що для досягнення мети, яку переслідував законодавець, установлюючи покарання за вчинення подібних діянь, у конкретному випадку необхідно реальне його застосування. Якщо ж ця мета може бути досягнута і без покарання, то, незважаючи на існуюче право суду піддати винного покаранню й обов'язок громадянина підкоритися йому, суд може не реалізовувати кримінальну відповідальність відносно винного.

Отже, суд, визнаючи особу винною, звільняє її від покарання за наявності юридичного факту, що складається з таких моментів: 1) учинене діяння, містить склад злочину невеликої або середньої тяжкості. При цьому не виключається звільнення від покарання особи, яка вчинила кілька злочинів невеликої або середньої тяжкості і засуджується, наприклад, за їх сукупністю. Рішення про звільнення особи від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 має бути викладене в резолютивній частині вироку після призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів; 2) після вчинення злочину ця особа поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці (бездоганна поведінка і сумлінне ставлення до праці розглядаються у сукупності, про що свідчить єднальний союз - «і», який в українській мові використовується для поєднання рівноправних синтаксичних одиниць). Бездоганна поведінка - це випадки, коли особа не лише утримується від учинення будь-яких правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі та

¹ Яауюзво-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред.
С. С. Яценко. - 4-те вид., перероб. та доповн. - К.: А.С.К., 2005. - С. 162.

² Див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови (з до д., доп. та
CD) / [уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел]. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. - С. 487.

³ Яауюзео-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.
М. I. Мельника, М. I. Хавронюка. - 4-те вид., перероб. та доповн. - К.: Юридична
думка, 2007. - С. 173.

сумлінно виконує різноманітні обов'язки (фахові, службові, цивільні, військові, сімейні тощо). Проте не можна розглядати як бездоганну поведінку один лише факт, наприклад, дійового каяття без оцінки подальшої поведінки особи. Сумлінне ставлення до праці -відповідальне та позитивне ставлення винного до роботи, підвищення освітнього рівня і кваліфікації у будь-якій сфері тощо; 3) на час розгляду кримінального провадження в суді вона не може вважатися суспільно небезпечною, що є питанням конкретного, об'єктивного факту, наявність чи відсутність якого встановлюється судом (позитивна характеристика особи за місцем проживання (роботи, навчання); повне визнання нею своєї вини; повне усунення заподіяної злочином шкоди (відшкодування заподіяної шкоди); щире каяття винного).

Факт зміни обстановки, внаслідок якої особа перестає бути суспільно небезпечною, повинен бути доведеним. Це означає, що в особі винного як сукупності всіх рис, що мають суспільне значення, внаслідок об'єктивних перетворень дійсності відбулися такі зміни, що дають змогу судові зробити висновок, що ця особа перестала створювати загрозу суспільним відносинам і соціальним цінностям, які знаходяться під охороною ЗУпКВ.

Звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності застосовується лише судом, що постановляє обвинувальний вирок, яким звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави. На підставі ч. З ст. 88 КК вона визнається такою, що не має судимості.

ЗУпКВ передбачає ще й інші випадки звільнення від покарання без його призначення, окрім звільнення від покарання у зв'язку з утратою особою суспільної небезпеки: у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК); у зв'язку з хворобою особи (ч. 2 та ч. З ст. 84 КК); неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК). Останній є спеціальним видом такого звільнення, оскільки стосується суб'єкта зі спеціальним статусом, tomv буде оозглялатися окоемо.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Стаття 75 КК передбачає положення, відповідно до якого якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість

¹ Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / за заг. ред.
М. І. Бажанова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С 344.

² Див.: Івасюк І. Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від
покарання внаслідок зміни обстановки: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня
канд. юрид. наук: спец.: 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза» /1. Г. Івасюк. - Л, 2002. - С. 8.

виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Застосування судом звільнення від відбування покарання з випробуванням - це прояв до особи, яка вчинила злочин, довіри, заснованої на можливості її виправлення без реального відбування покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується за наявності складного юридичного факту, що включає такі умови: 1) судом призначається покарання у виді: а) виправних робіт, або б) службового обмеження для військовослужбовців, або в) обмеження волі, або г) позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) наявність позитивних даних щодо особи обвинуваченого; 3) наявність певних обставин, які пом'якшують покарання, та інших обставин справи на користь обвинуваченого; 4) суд має обґрунтовану впевненість, що обвинувачений протягом іспитового строку виконає покладені на нього обов'язки і не вчинить нового злочину і зможе виправити свою поведінку без реального відбування призначеного йому покарання; 5) особа вчинила злочини невеликої або середньої тяжкості, чи, навіть, тяжкий злочин, якщо за його вчинення суд призначає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Іспитовий строк - це встановлений законодавцем певний проміжок часу, протягом якого здійснюється випробування особи, яка вчинила злочин, перевіряється можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Обов'язковість проходження іспитового строку нагадує засудженому, звільненому від відбування покарання, що він не виправданий, а перебуває під особливим режимом випробування, від результату якого залежить вирішення питання про реальне застосування призначеного судом покарання, а, отже, і подальшою долею засудженого. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, встановлюється судом від одного року до трьох років (ч.ч. З і 4 ст. 75 КК) і не залежить від виду і строку призначеного покарання. Він може бути меншим строку призначеного основного покарання, рівним йому або перевищувати визначений строк покарання. Тривалість іспитового строку залежить, зокрема, від

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 291.

виду основного покарання та його розміру. Наприклад, іспитовий строк при засудженні до позбавлення волі з випробуванням має бути, як правило, тривалішим, ніж при засудженні до виправних робіт з випробуванням. Випробування означає покладення судом на таку особу певних обов'язків, які вона має сумлінно виконувати протягом усього іспитового строку.

Складовими елементами режиму випробування є не тільки іспитовий строк, а й виконання додаткового покарання; обов'язки, що можуть покладатися на засудженого; перебування засудженого під контролем органів, вказаних в ч. 2 ст. 76 (кримінально-виконавчі інспекції за місцем проживання засудженого, командири військових частин - щодо засуджених військовослужбовців); обов'язок не вчиняти систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення; обов'язок не вчинити протягом іспитового строку нового злочину.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням не виключається при призначенні на підставі ст. 77 КК до відбування додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю й позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, однак при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням з одночасним відбуванням позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю термін іспитового строку має бути не меншим за строк додаткового покарання. Відповідно до ч. 4 ст. 72 КК додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

За ч. 1 ст. 76 КК при звільненні від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; 3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Юридичний обов'язок - це вид і міра необхідної поведінки, яка встановлюється законом. Отже, в основу юридичного обов'язку покладено закріплення необхідності. Тому, елементами обов'язку для

¹ Книженко О. О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за
кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд.
юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-
виконавче право» / О. О. Книженко. - X., 2003. - С. 11.

² Теорія держави та права: [навч. посіб.] / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков,
С. Л. Лисенков [та ін.]; за заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова. - К.:
Юрінком Інтер, 2004. - С 435.

особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 76 КК України, є: 1) необхідність для зобов'язаної особи відреагувати на законні вимоги, які були звернені до неї судом при звільнені від відбування покарання з випробуванням; 2) необхідність виконати певні дії; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог (ч. 2 ст. 78 КК).

Ст. 78 КК встановлює певні правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням, які поділяються на позитивні (при успішному перебігу іспитового строку) і негативні (у разі вчинення нового злочину протягом іспитового строку чи при невиконанні поставлених вимог). Так, ч. 1 ст. 78 КК встановлює, що після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені судом на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. У ЗУпКВ передбачені умови, невиконання яких тягне скасування судом звільнення від покарання і направлення засудженого для відбування призначеного покарання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 78 КК якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд, керуючись ч. 2 ст. 78 і на підставі п. 8 ч. 1 ст. 537 КПК, направляє засудженого лля відбування ггоизначеного покарання. При цьому систематичне вчинення правопорушень - це вчинення трьох або більше правопорушень із застосуванням до засудженого за кожне правопорушення заходів адміністративного стягнення, що є свідченням його небажання стати на шлях виправлення.

Випробування також не буде вважатись успішним, якщо засуджений протягом іспитового строку вчинить новий злочин (злочини). У цьому разі суд, відповідно до ч. З ст. 78 і керуючись правилами, передбаченими статтями 71, 72, призначає засудженому остаточне покарання за сукупністю вироків. Як невідбуту частину покарання необхідно розглядати: а) те основне покарання, від відбування якого засуджений був звільнений на підставі ст. 75, за винятком строку попереднього ув'язнення, якщо воно мало місце в попередньому кримінальному провадженні. При цьому, якщо попереднім вироком особа була засуджена до позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання із випробовуванням і в період іспитового строку вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі і тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання (абз. 7 п. 26 Постанови ПВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7); б) невідбуту частину додаткового покарання у виді штрафу чи позбавлення права обіймати

¹ Див.: Митрофанов 1.1. Щодо визначення поняття «обов'язок пройти лікування від наркоманії» / 1.1. Митрофанов // Юридична Україна. - 2006. -№ 12. - С 87-90.

певні посади або займатися певною діяльністю, якщо воно було призначене при звільненні від відбування покарання з випробуванням. «Якщо про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч. 1 ст. 78 КК), суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку» (абз. З п. 10 Постанови ПВСУ «Про практику призначення судами кримінального покапання» від 24 жовтня 2003 п. № 71

Звільнення віл відбування покапання v зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Юридичний факт для звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку передбачений ст. 80 КК. Цей вид звільнення від покарання є безумовним. Він не пов'язаний з якими-небудь зобов'язаннями, що покладаються на особу, звільнену від відбування покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 535 КПК суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення. Отже, виконання вироку, про яке зазначається в ст. 80 КК, полягає в реалізації покарання. Саме давності виконання - реалізації покарання присвячена ця норма. І в заголовку, і в ч. 1 ст. 80 КК йдеться не про давність виконання вироку - категорії кримінального провадження, а про давність виконання покарання. Отже, заголовок статті має неточний характер.

З аналізу ст. 80 КК можна дійти висновку про те, що в ній установлені правила звільнення внаслідок закінчення строків давності як від основного, так і від додаткового покарання. У ч. 1 ст. 80 КК визначено, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на стпок не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Наведені строки давності виконання покарання тотожні строкам давності притягнення до кримінальної відповідальності, їхня

¹ Див.: Науково-ирактшший коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. - 4-те вид., перероб. та доповн. - К.: A.C.K., 2005. - С. 166.

тривалість також залежить від категорії вчиненого злочину. Максимальний строк давності виконання покарання дорівнює п'ятнадцяти рокам, якщо особа не ухиляється від його виконання. Разом з тим у ст. 71 КК установлена можливість призначення позбавлення волі на строк до двадцяти п'яти років. Логіка вимагає того, щоб строк давності виконання покарання не був менше максимального строку покарання. При цьому мінімальний строк давності виконання покарання дорівнює двом рокам, а максимальна тривалість покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю - п'ятьом рокам (ст. 55 КК).

Строки давності характеризуються різкими змінами, що може призвести до невідповідності строків давності виконання покарання зі строком його виконання. Наприклад, особа була засуджена до одного року і десяти місяців позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості -строк давності виконання покарання дорівнює двом рокам. Інша особа вчинила злочин середньої тяжкості, покарання за який було призначено судом у виді позбавлення волі на два роки і два місяці. Строк давності виконання покарання буде дорівнювати п'яти рокам. Судячи з покарань, суспільна небезпека злочинів майже однакова, а тривалість строків давності виконання цих покарань різниться у два з половиною рази. Це свідчить про певну недосконалість положень ч. 1 ст. 80 КК.

Давність виконання обвинувального вироку - перебіг визначеного ч. 1 ст. 80 КК часу з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили і приведенням його до виконання, протягом якого засуджена особа не почала відбувати покарання і вирок залишився невиконаним. Відповідно до ст. 532 КПК вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку застосовується за наявності юридичного факту, складовим якого є: 1) закінчення строків давності (ч. 1 ст. 80 КК); 2) невчинення засудженим протягом встановлених частинами 1 та 3 ст. 80 строків давності нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення засудженого від відбування покарання.

За наявності певних обставин, що залежать від самого засудженого, перебіг давності виконання призначеного покарання

переривається (ч. 4 ст. 80 КК) або зупиняється (ч. З ст. 80 КК). Перебіг строків давності виконання обвинувального вироку переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 та 3 ст. 80 КК, засуджений учинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Однак у цьому випадку, як і у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК), законом визначено особливий порядок застосування давності виконання обвинувального вироку до особи, засудженої до довічного позбавлення волі. Так, відповідно до ч. 5 ст. 80 КК, питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Особливий підхід до вирішення питання про давність виконання зазначеного покарання пов'язаний, по-перше, з тим, що його призначення свідчить про високу суспільну небезпеку вчиненого злочину та особи, яка його вчинила. По-друге, довічне позбавлення волі є винятковим за своїм характером покаранням. Вирок до довічного позбавлення волі протягом п'ятнадцятирічного строку давнини підлягає виконанню. Після цього строку суд вирішує питання застосування чи незастосування давності. У разі невизнання судом можливості застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на певний строк.

Згідно з нормами міжнародного права строки давності не застосовуються до військових злочинців, які порушили закони та звичаї війни, та вчинили злочини проти миру та безпеки людства (ст.ст. 437-439), а також геноцид (ч. 1 ст. 442 КК) незалежно від часу вчинення зазначених злочинів (ч. 6 ст. 80 КК).

Перебір давності виконання призначеного вироком суду покарання зупиняється, якшо засуджений ухиляється від відбування покарання. Ухилення від відбування покарання - це дії засудженого, спрямовані на те, щоб уникнути приведення обвинувального вироку у виконання, наприклад, виїзд з місця проживання, перехід на нелегальне становище. Сюди не відносяться випадки, коли вирок не був виконаний з незалежних від засудженого причин: погана робота канцелярії cvnv. втоата документів унаслідок стихійного лиха тощо. Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки, що минули з часу ухилення засудженого від відбування покарання до моменту його затримання або з'явлення для відбування покарання, в

¹ Див.: Матишевський П. С Указ, праця. - С. 297.

² Більш докладно див.: Базов В. П. Воєнні злочини: [навч. посібник] /
В. П. Базов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 336 с

³ Класифікації злочинів, передбачених розділом XX КК, див.: Кримінальне
право України: Особлива частина: [підручник] / за ред. проф. В. В. Сташиса,

B. Я. Талія. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - С. 585.

⁴ Яауюзво-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред.

C. С. Яценко. - 4-те вид., перероб. та доповн. - К.: А.С.К., 2005. - С. 170.

строк давності не зараховується. Більше того, у цьому випадку строки давності, пепепбачені пунктами 1—3 ч. 1 ст. 80 КК. подвоюються.

Звільнення від покарання за хворобою. Звільнення від покарання за хворобою застосовується у випадках, коли досягнення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин. Стаття 84 КК передбачає три різновиди звільнення від покарання за хворобою, що стосуються осіб, які:

1) під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої діяння або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК;

2) після вчинення злочину або постановления вироку захворіли на тяжку (непсихічну) хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання: туберкульоз; інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД); лепра; новоутворення; хвороби ендокринної системи; психічні розлади; хвороби нервової системи та органів чуття; хвороби органів кровообігу; хвороби органів дихання; хвороби органів травлення; хвороби нирок; хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини; хвороби обміну; анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми; променева хвороба. Особи, які захворіли на такі захворювання після вчинення злочину або постановления вироку, можуть бути звільнені від покарання або від подальшого його відбування. Вирішуючи питання про звільнення від дальшого відбуття покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу, суд має виходити не тільки з висновку лікарської комісії, а й ураховувати тяжкість вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини. При виникненні сумнівів щодо правильності висновку лікарської комісії суд вправі призначити судово-медичну експертизу. Відбування покарання такими особами може бути визнане недоцільним через неможливість їх виправлення в умовах відбування покарання і застосування засобів ресоціалізації (ст. 6 КВК України). Так, ПВСУ у п. 2 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» зазначив, що

¹ Див.: Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 297.

² Додаток 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим
до позбавлення волі (Див.: Про затвердження Порядку організації надання
медичної допомоги засудженим до позбавлення волі: Наказ Мшістерства юстиції
України, Мшістерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 № 1348/5/572 //
Офіційний вісник України. - 2014. - № 69. - Ст. 1949).

³ Див.: Пункт 3 Постанови ПВСУ «Про практику застосування судами
законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на
тяжку хворобу» № 8 від 28 вересня 1973 р. // Постанови ПВСУ в кримінальних
справах / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С. 13.

звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли дальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбуття покарання їхня хвороба внаслідок прогресування набула характеру, зазначеного в Переліку захворювань. Виявлення таких осіб покладається на спеціальні лікарські комісії (далі - комісія) територіальних органів ДПтС України. До складу комісії входять начальник відділу (сектору) охорони здоров'я територіального органу ДПтС України, який є головою комісії, та чотири лікарі закладів охорони здоров'я ДКВС, які є членами комісії. До роботи комісії можуть залучатися лікарі закладів охорони здоров'я відповідно до розділу II Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі. У разі виникнення таких захворювань, як СНІД, променева хвороба, лепра та інші, що потребують спеціальних і складних засобів обстеження, діагнози встановлюються комісією з обов'язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров'я;

3) військовослужбовців, які, будучи засудженими до таких видів покарання, як службове обмеження для військовослужбовців, арешт, які військовослужбовці відбувають на гауптвахті або у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, були визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я.

Лише третій різновид звільнення від покарання є безумовним і обов'язковим. Суд за наявності висновку лікарської комісії про непридатність зазначених військовослужбовців до військової служби за станом здоров'я зобов'язаний звільнити їх від подальшого відбування покарання. Захворювання засудженого військовослужбовця може і не бути тяжким. Важливим є те, що воно робить його непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатним до військової служби на мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Така непридатність, наприклад, для військовослужбовців Збройних Сил визначається на підставі Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 КК особи, яких стосуються перші два види звільнення від відбування покарання за хворобою, повинні бути

Там само. - С. 12.

² Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги
засудженим до позбавлення волі: Наказ Мінюста України, МОЗ України від
15.08.2014 № 1348/5/572//Офіційнийвісник України. -2014. -№69. -Ст. 1949.

³ Додаток 1 до наказу Міністра оборони України «Про затвердження
Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від
14.08.2008 року № 402 // Офіційний вісник України. - 2008. - № 89. - Ст. 2996.

направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст. 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Отже, ст. 84 КК маючи заголовок: «Звільнення від покарання за хворобою», - передбачає не тільки звільнення від покарання через хворобу, але й звільнення від подальшого його відбування. Ці варіанти об'єднані одним юридичним фактом - захворюванням особи, яка вчинила злочин. Крім того, у ст. 84 КК передбачається звільнення особи, яка вчинила злочин, від покарання. Але це не означає, що можна звільнити від усіх видів покарань. Неможливе звільнення через хворобу від таких покарань: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Виконання цих покарань не залежить від наявності захворювання у засудженого. В законі про це має бути прямо вказано.

У статті 84 КК не вирішена проблема звільнення від додаткового покарання у зв'язку з хворобою. Ця прогалина закону має бути заповнена розширювальним тлумаченням закону. Особа, яка захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, повинна звільнятися не тільки від основного, а й від додаткового покарання. Мета додаткового покарання у подібних ситуаціях недосяжна. Питання про звільнення засудженого, який захворів іншою тяжкою хворобою, від додаткового покарання має зважуватися з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження. У деяких випадках звільнення таких осіб від додаткових покарань, наприклад, від штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, буде необгрунтованим.

Звільнення засуджених від покарання у зв'язку з хворобою з кожним роком набуває в нашій країні все гострішого характеру. Особливо важка обстановка в цьому відношенні склалася в УВП. У кримінально-виконавчій системі України функціонують 105 медичних частин УВП, 22 лікарні різного профілю і 32 медичні частини слідчих ізоляторів. В УВП медичне устаткування, як правило, застаріло і виходить з ладу, внаслідок чого виявлення нових хворих туберкульозом найчастіше спізнюється. Не вистачає й медикаментів. Різко знижує результативність лікувального процесу і зводить нанівець зусилля медичних працівників недостатнє харчування засуджених, яке за калорійністю значно нижче встановлених мінімальних норм, що призволить по зпостання випадків пистпогЬії за^джених.

Звільнення віл більш cvBonoro покапання шляхом заміни невідбутої частини його більш м'яким. ЗУпКВ передбачає можливість звільнення від більш суворого покарання шляхом заміни невідбутої частини його більш м'яким. Так, відповідно до ч. 1 ст. 82

КК заміна покарання більш м'яким видом покарання може застосовуватися тільки до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі. При рішенні питання про заміну покарання більш м'яким видом покарання суд враховує поведінку засудженого за час відбування покарання (дотримання вимог режиму, наявність заохочень і стягнень, ставлення до вчиненого злочину, праці та соціально-виховних заходів). Відповідно до приписів ст. 82 КК України поведінка засудженого повинна свідчити про те, що для свого виправлення він ще має потребу у відбуванні покарання, але більш м'якого, ніж обмеження або позбавлення волі.

Для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким видом покарання необхідна наявність юридичного факту, сформульованого у ст. 82 КК як сукупність таких умов: 1) особа відбуває покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 2) засуджений став на шлях виправлення, тобто мається на увазі його позитивна поведінка при відбуванні покарання, яка характеризується: а) зоазковою поведінкою і

б) сумлінним ставленням до праці. Покарання — це засіб кримінально-
правового впливу, а виправлення є не тільки результатом застосування
цього засобу, а й процесом, що полягає у таких змінах моральної
сфери, які відображаються у поведінці засудженого, його сумлінній
активній праці в УВП та виконанні умов відбування покарання, що є
свідченням його бажання залишити назавжди свою злочинну
діяльність у минулому; 3) засуджений фактично відбув: а) не менше
третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої
або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; б) не
менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний
тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у
разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за
умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила
умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

в) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за
умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного
особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий
умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.