Поняття стадій вчинення злочину та їх значення

Підстава кримінальної відповідальності, положення про яку закріплені у ст. 2 КК України, стосується будь-якого злочину незалежно від того, закінчений він чи ні. Кваліфікація так званої «незакінченої злочинної діяльності», а також особливості відповідальності за таку діяльність регламентуються статтями 13-17 КК України. Приписи цих статей і утворюють основний зміст окремого інституту Загальної частини кримінального права України - «стадії вчинення злочину».

Питання стадій учинення злочину розроблялися у працях
А. А. Акопова, Ю. В. Александрова, Є. В. Благова, Ю. В. Гродецького,
М. Д. Дурманова, В. Д. Іванова, В. Ф. Караулова, Н. Ф. Кузнецової,
Н. В. Маслак, А. А. Піонтковського, В. В. Скибицького,

І. С. Тишкевич, А. Н. Трайніна, А. В. Шевчук, С. С Яценка та інших науковців.

Закінченим злочином є діяння, що містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу (ч. 1 cm. 13 КК), а незакінченим злочином - готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 cm. 13 КК). ЗУпКВ в Особливій частині встановлює покарання за закінчені злочини. Своєрідність кожної з названих стадій учинення злочину має знайти відображення у формулі кваліфікації з посиланням на відповідну частину ст. 14 чи ст. 15 КК при «незакінченій злочинній діяльності» і без такого посилення у разі вчиненні закінченого злочину. А. В. Шевчук зазначає, що стадії вчинення злочину - це сукупність етапів, що мають самостійне юридичне значення, які він проходить послідовно від моменту задуму чи підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, тобто до моменту вчинення діяння з формальним складом або до моменту настання злочинних наслідків, що передбачені ЗУпКВ для матеріальних складів.

¹ Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч. для студентів
юрид. вузів і фак.] / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський [та ін.]; за
ред. П. С. Матишевського [та ін.]. - К.: ЮрінкомІнтер, 1999. - 512 с

² Більш докладно про це див.: Теорія кваліфікації злочинів: [підруч.] / за заг.
ред. Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи. - К.: Вид-во ПАЛИВОДА А.В., 2006. - С. 81-
115.

³ Шевчук А. В. Стадії вчинення злочину: автореф. дис. на здобуття наук,
ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право» / А. В. Шевчук. - К., 2002. - 20 с

Дефініція «стадія вчинення злочину» може бути віднесена лише до умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, причому вид умислу -прямий. Це пов'язано з тим, що при вчиненні необережних злочинів не може йтися про реалізацію злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості, тому що розуміння винним своєї поведінки при вчиненні злочинів з необережною формою вини характеризується лише можливістю передбачення злочинних наслідків і розрахунком на їх ненастанна або відвернення (злочинна самовпевненість) та відсутністю усвідомлення суспільної небезпечності діяння і передбачення суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки (злочинна недбалість). Крім того, ЗУпКВ визнає необережні діяння злочином, як правило, у разі настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, вбивство через необережність - ст. 119 КК), порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК), а тому в цих випадках при ненастанні наслідків попередня діяльність особи не може самостійно оцінюватися з точки зору кримінального права.

Не застосовується поняття стадій злочину і щодо діянь, які вчиняються з непрямим умислом, оскільки свідоме допущення настання злочинних наслідків не може розглядатися як результат цілеспрямованих дій: винний усвідомлює який злочин готує, починає виконувати або цілком завершує цей злочин і бажає вчинити його. Ненастання злочинного наслідку у діяннях, що вчиняються з непрямим умислом, виключає відповідальність за замах. Дії суб'єкта в такому разі кваліфікуються, виходячи з фактично спричинених наслідків.

Отже, суб'єктивна сторона «незакінченої злочинної діяльності» характеризується лише злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Не поширюється поняття «стадія вчинення злочину» і на виявлення наміру вчинити злочин, оскільки це лише певна думка особи, а не її протизаконна поведінка. Крім того, неприпустимість переслідування за думки є конституційно гарантованим положенням, зафіксованим у ст. 34 Конституції України, а принцип «cogitationis poenam nemo patitur» (думки не караються) є загальновизнаним принципом сучасного кримінального права. Разом з тим, виявлення наміру у формі погрози вчинити злочин чи усного або письмового заклику певної особи до невизначеної кількості людей щодо вчинення суспільно небезпечних дій може утворювати склад окремого закінченого злочину: такий склад утворюють публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109 КК), або погроза вбивством (ст. 129 КК).

Із суб'єктивної сторони поняття «стадія» вчинення злочину пов'язується, насамперед, зі ступенем реалізації злочинного наміру.

¹ Науково-практичний коментар КК України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К., 2007. - С 57.

Об'єктивна ж сторона стадії вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченими ЗУпКВ ознаками конкретного складу злочину, який мала намір вчинити особа. Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна уявити як окремі етапи, кожен з яких має свої об'єктивні та суб'єктивні ознаки і впливає на кваліфікацію дій особи. Це уможливлює кваліфікацію вчиненого діяння як закінченого чи незакінченого злочину.

Наявність визначених у КК стадій учинення злочину не означає, що всі злочини, які вчиняються із прямим умислом, обов'язково проходять всі стадії або що наявність стадій взагалі обов'язкова для кожного умисного злочину. Посягання кваліфікується як готування до злочину чи замах на нього лише тоді, коли злочинна діяльність перервана на відповідній стадії. Якщо ж злочин продовжується - після приготувальних дій вчиняються ті, що оцінюються як замах, або це закінчений злочин, то стадії готування до злочину, замаху на нього самостійно не кваліфікуються: попередня стадія вчинення злочину поглинає більш пізню. У юридичній літературі обґрунтовується наявність ієрархії стадій вчинення злочину, сутність якої полягає в тому, що кожна нижчестояща стадія є складовою вищестоящої, а будь-яка вищестояща охоплює нижчестоящу. Кожне діяння досягає якоїсь однієї стадії. Діяння не може досягти одночасно двох стадій його вчинення, а тому воно завжди повинно кваліфікуватися за найвищою стадією його завершеності.

Таким чином, стадії вчинення злочину - це передбачені КК України етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності. КК розрізняє три стадії злочину: 1) готування до злочину (ст. 14 КК); 2) замах на злочин (закінчений та незакінчений (ст. 15 КК); 3) закінчений злочин (ст. 13 КК).

Готування до злочину

Сутність стадії готування до злочину полягає в тому, що особа створює сприятливі умови для подальшого вчинення злочину. За

¹ Здравомыслов Б. В. Стадии совершения умышленного преступления I
Б. В. Здравомыслов. - М.: ВЮЗИ, 1960. - С. 5.

² Навроцъкий В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: [навч. посіб.] /
В. О. Навроцъкий. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.

³ Див.: Коржанский Н. И. Иерархия уголовно-правовых институтов /
Н. И. Коржанский // Проблемы применения правовых норм на предварительном
следствии: сб. науч. трудов. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1982. - С. 64-65.

⁴ Коржансъкий М. Й. Зазнач, праця. - С. 65; Ребане И. А. О соучастии на
стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации) /
И. А. Ребане // Уч. зап. Тартуского гос. ун-та: Труды по правоведению. -
Вып. 696. - Тарту, 1985. - С. 5.

обсягом такі умови мають бути суттєвими, тому що незначне сприяння майбутньому злочину за ступенем суспільної небезпечності може не досягти рівня, з яким законодавець у ст. 11 КК пов'язує наявність кримінально караного делікту. Тому реалізовуватися кримінальна відповідальність може лише за готування до вчинення середньої тяжкості, тяжкого та особливого тяжкого злочинів. Готування до вчинення злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК України).

Готування до вчинення злочину слід розглядати у двох аспектах: 1) як стадію вчинення прямоумисного злочину та 2) як самостійний вид злочину. При цьому готування вважається стадією злочину тоді, коли особа вчинила після нього замах на злочин або закінчений злочин. У такому разі воно поглинається наступною стадією злочину і таким чином не тягне за собою самостійної кримінально-правової оцінки. У разі ж, якщо реалізація злочинного наміру особи припинилася на стадії створення умов для вчинення злочину, готування є самостійним видом злочину.

Своєрідність цієї стадії полягає в тому, що дії, які утворюють готування до злочину, знаходяться поза межами об'єктивної сторони складу того злочину, який має намір вчинити особа. Хоча існують і інші думки з цього приводу. Фактично ж учинені дії можуть розцінюватися як готування до злочину лише за умов, що вони спрямовані на вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею або частиною статті Особливої частини КК (не може бути готування до злочину «взагалі»). Однак трапляються випадки, коли готування до конкретного злочину містить, по суті, склад закінченого іншого злочину. Наприклад, незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу для того, щоб використати її в майбутньому для вчинення вбивства. У цьому разі незаконне поводження зі зброєю кваліфікується за ч. 1 ст. 263 КК (як склад закінченого злочину) і одночасно є стадією готування до умисного вбивства (ч. 1 ст. 14 і відповідна частина ст. 115 КК) - тут є сукупність злочинів.

З огляду на те, що стадії злочину - це певний етап реалізації злочинного наміру, то із суб'єктивної сторони готування до злочину характеризується лише умисною формою вини, і вид умислу у такому разі буде тільки прямий. Готуванням до злочину визнаються лише такі дії особи, які зупинені або припинені нею з причин, що не можуть визнаватися добровільною відмовою від доведення злочину до кінця,

¹ Маслак Н. В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину: автореф.
дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право
і кримінологія; кримінально-виконавче право» / Н. В. Маслак. - X., 2005. - С. 7.

² Матишевський П. С Указ, праця. - С. 158.

оскільки добровільна відмова є фактично припиненням готування до злочину при усвідомленні винною особою можливості закінчення злочину. За своєю сутністю готування є невдалим злочином з нереалізованим наміром.

Готування до злочину - це стадія вчинення злочину, яка відповідно до cm. 14 КК визначається як підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Кожна з названих дій утворює самостійну форму готування до злочину: 1) підшукування засобів чи знарядь; 2) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; 3) підшукування співучасників або змова на вчинення злочину; 4) усунення перешкод; 5) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

У перших двох видах готування по злочину rhirvnviOTb засоби та знаряддя вчинення злочину: засоби вчинення злочину - це будь-які предмети, які полегшують його вчинення (наприклад, підроблені документи при вчиненні шахрайства; транспортні засоби, що використовуються для перевезення викраденого або самих винних осіб з місця вчинення злочину; наркотичні засоби та сильнодіючі речовини, якщо вони використані з метою полегшити вчинення злочину, а не на умисне спричинення шкоди здоров'ю або позбавлення життя потерпілого); знаряддя - будь-які предмети, які безпосередньо використовуються для вчинення злочину (наприклад, холодна та вогнепальна зброя заводського вироблення або виготовлення обрізу з мисливської рушниці для вчинення розбійного нападу; використання «фінського» ножа для нанесення тілесних ушкоджень тощо). Тобто знаряддями вчинення злочину визнаються предмети, які за своїми об'єктивними характеристиками можуть бути використані для вчинення злочину, незалежно від того, чи мають вони такі характеристики самі по собі, чи були спеціально пристосовані для цього винною особою. Ті ж самі транспортні засоби можуть бути знаряддями вчинення злочину, якщо вони використані, наприклад, для вчинення умисного вбивства або як таран з метою проникнення у приміщення для вчинення викпадання.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб підшукування засобів чи знарядь може бути як законним, так і незаконним.

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії, спрямовані на виготовлення або зміну предметів, внаслідок чого вони стають придатними або зручнішими і

¹ Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч. для студентів юрид. вузів і фак.] / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський [та ін.]; за ред. П. С. Матишевського [та ін.]. - К.: ЮрінкомІнтер, 1999. - 512 с

ефективнішими для відповідного застосування. Це може бути: переробка певних предметів для надання їм портативності, нових якостей або посилення певних властивостей (виготовлення обрізу з мисливської гладкоствольної зброї, переробка газового пістолета для стрільби бойовими патпонами тошоУ

Підшукування співучасників - це дії, спрямовані на підбір осіб (виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача чи посібника) для спільного вчинення злочину.

Змова на вчинення злочину - це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочину (створення групи, розробка та складання плану вчинення злочину із визначенням обов'язків учасників групи, розподіл полей тошоУ

Усунення перешкод, що заважають вчиненню злочину, оеалізапії злочинного наміпу. а також інше умисне створення умов для вчинення злочину полягає у вчиненні різноманітних дій, що у подальшому полегшать вчинення конкретного злочину (ліквідація перепон, які заважають вчиненню злочину, створення додаткових можливостей для вчинення злочину - підготовка місця вчинення злочину, сховиша для гшиховування викгаленого тощо). Поняттям «інше умисне створення умов для вчинення злочину» охоплюються всі можливі підготовчі дії, що не конкретизуються законодавцем через їхню найбільшу поширеність.

Готування до злочину за функціональною роллю буває двох видів: 1) готування, без якого взагалі неможливо вчинити злочин. Так, не маючи викрадених чи підроблених ключів або знарядь зламу, неможливо вчинити крадіжку грошей із сейфа; неможливо позбавити людину життя на відстані, не маючи вогнепальної зброї тощо; 2) усі інші готування, які створюють сприятливі суттєві умови для вчинення злочину.

Таким чином, готування до злочину можливе майже в усіх умисних злочинах, що вчиняються з прямим умислом. В окремих випадках дії, що з точки зору їх загального кримінально-правового змісту (за ч. 1 ст. 14 КК України) є готуванням до злочину, законодавець може визнати закінченим злочином. Типовий приклад -бандитизм у формі організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб (ст. 257 КК). У таких випадках, незважаючи на те, що особа (член банди) вважає свої дії лише готуванням до злочину (конкретного нападу), вона буде нести кримінальну відповідальність за закінчений злочин.

Замах на злочин

Частина 1 ст. 15 КК визначає, що замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею 04 КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на злочин має свої об'єктивні і суб'єктивні ознаки, які в сукупності характеризують склад цієї стадії вчинення злочину і дають

змогу відмежувати замах на злочин від інших стадій вчинення злочину. Так, на відміну від готування до злочину при замаху діяння об'єктивно і суб'єктивно безпосередньо спрямоване на об'єкт, що охороняється кримінальним правом, створює йому загрозу.

При замаху на злочин за мінімальною граничною характеристикою особа із об'єктивної сторони, принаймні, розпочинає вчинення дій, передбачених диспозицією відповідної статті 04 КК. За максимальною граничною характеристикою ці дії можуть мати і значні виміри за обсягом і тривалістю, однак у кожному конкретному випадку вони не можуть утворити закінчений злочин. Ознакою, що найчіткіше відмежовує замах від закінченого злочину, є неповне виконання об'єктивної сторони вчиненого діяння: винному не вдається або досягти злочинного результату, до якого він прагне, або виконати дії, необхідні для вчинення суспільно небезпечного посягання. Саме незавершеність дій, відсутність хоча б однієї з необхідних ознак об'єктивної сторони є підґрунтям для виокремлення замаху в самостійну стадію. Наприклад, при замаху на убивство потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження. У такому разі винна особа нестиме відповідальність не за умисні тяжкі тілесні ушкодження, а за замах на умисне вбивство, оскільки спрямованість умислу була на позбавлення життя потерпілого, смерть якого не настала з незалежних від волі винного причин. Так, замах на вбивство, внаслідок якого потерпілий втратив здатність самостійно обслуговувати себе, більш суспільно небезпечний, ніж замах на вбивство (невдалий постріл повз потерпілого), що не спричинив будь-якої шкоди здоров'ю потерпілого. У такому разі факт настання не тих наслідків, що очікувалися, враховуються при обранні кримінально-правового засобу впливу.

Із об'єктивної сторони замах на злочин також відрізняється від інших стадій вчинення злочину. Так, від стадії готування замах на злочин відрізняється тим, що діяння, які його утворюють, входять до об'єктивної сторони того складу закінченого злочину, який хотів вчинити суб'єкт, а дії, що утворюють готування до злочину, знаходяться поза межами об'єктивної сторони такого злочину. Якщо стадію закінченого злочину законодавець пов'язує з настанням певних суспільно небезпечних наслідків, специфічність замаху на такий злочин може полягати в тому, що при фактичному виконанні всіх дій, які входять до об'єктивної сторони складу цього злочину, суспільно небезпечні наслідки не настали з незалежних від винного причин. Отже, необхідно, щоб: 1) такі наслідки входили до об'єктивної сторони складу злочину, який хотів вчинити суб'єкт; 2) такі наслідки не настали з причин, які не залежать від волі винного.

Із суб'єктивної сторони замах на злочин знаходить певний обсяг реалізації злочинного умислу, але завжди неповний, оскільки через ті

¹ Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч. для студентів юрид. вузів і фак.] / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський [та ін.]; за ред. П. С. Матишевського [та ін.]. - К.: ЮрінкомІнтер, 1999. - 512 с

самі незалежні від винного причини, всупереч його бажанню мета вчинення злочину залишається недосягнутою. Замах на вчинення злочину можливий не в кожному злочині, що вчиняється з прямим умислом. Ця можливість зумовлюється особливостями конструкції об'єктивної сторони складів певних злочинів, тому, насамперед, замах можливий в усіх злочинах із матеріальним складом (крадіжка, вбивство тощо). Замах у злочинах із формальним складом можливий лише тоді, коли злочин вчиняється шляхом кількох дій, що послідовно виконуються, або тоді, коли між початком і закінченням злочинного діяння можливий розрив у часі. Наприклад, при пропозиції, обіцянці або наданні службовій особі неправомірної вигоди.

На відміну від готування до злочину, при вчиненні замаху на злочин можливі всі види прямого умислу, в тому числі і афектований. Так, якщо суб'єкт, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потертлого, вистрелив, але не влучив у потертлого або смерть потертлого не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомоги, то в його діях буде склад замаху на умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання (ч. 2 ст. 15, ст. 116 КК України).

Кримінальний кодекс розрізняє закінчений і незакінчений замах на злочин. В основу такого поділу покладені суб'єктивні критерії, змістом яких є усвідомлення особою ступеня завершеності дій, що вчиняються. Так, відповідно до ч. 2 ст. 15 КК замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Наприклад, при вчиненні умисного вбивства винна особа нанесла чотири ножові поранення в область серця та печінки потертлого і, вважаючи його мертвим, залишила на місці вчинення злочину. Завдяки своєчасно наданій медичній допомозі - декілька хірургічних операцій - життя потертлого було врятоване. У цьому випадку має місце закінчений замах на умисне вбивство, оскільки при виконанні всіх дій, що входять до об'єктивної сторони цього злочину, суспільно небезпечні наслідки не настали з причин, що не залежали від волі винного.

Згідно із ч. З ст. 15 КК замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. У цьому випадку мова йде про вимушене зупинення злочинної діяльності, а не про добровільну відмову від вчинення злочину, оскільки причини припинення злочину не залежали від волі винного. Наприклад, при вчиненні крадіжки чужого майна з проникненням у приміщення крадій не зміг відімкнути підробленими ключами замок у дверях до квартири і змушений був припинити свої дії. Як бачимо, причина відмови від доведення злочину до кінця в цьому випадку також не залежала від волі винного.

У науці кримінального права розрізняють замах на непридатний об'єкт і замах непридатними засобами. Поняття «непридатний об'єкт», як і його аналоги («нереальний об'єкт» або «відсутній об'єкт») є

умовними. Замах на непридатний (відсутній) об'єкт - це випадки, коли особа посягає на відсутній предмет кримінально-правової охорони. Наприклад, особа з метою крадіжки грошей зламує банкомат Приватбанку, однак у ньому не виявляється грошей; кишеньковий злодій проникає в кишеню піджака потерпілого і викрадає порожній гаманець. При замаху на непридатний (відсутній) об'єкт особа несе кримінальну відповідальність за правилами про замах на злочин. Фактична ж помилка щодо об'єкта посягання може вплинути лише на обрання судом засобу кримінально-правового впливу на особу, яка вчинила такий замах.

При вчиненні замаху на злочин з використанням непридатних засобів або знарядь також має місце фактична помилка суб'єкта, але вже щодо засобів чи знарядь, застосування яких завдяки їхній непридатності не може спричинити настання злочинного результату. Замах з непридатними знаряддями або засобами - різновид фактичної помилки суб'єкта, що тягне відповідальність на загальних підставах, оскільки при цьому особа виявляє свою суспільну небезпеку, а шкода не настає лише у зв'язку з помилкою при використані засобів чи знарядь вчинення злочинного діяння.

Закінчений злочин

ЗУпКВ характеризує стадії вчинення злочину, починаючи з його завершальної стадії, тобто зі стадії закінчення злочину (ч. 1 ст. 13 КК України). Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК України. Визначення моменту закінчення злочину має істотне практичне значення, оскільки від нього залежить правильна кваліфікація вчиненого. Так, одні злочини вважаються закінченими лише при настанні передбачених нормою Особливої частини КК злочинних наслідків (наприклад, злочини, покарання за які встановлено ст.ст. 115, 121, 122, 125, 185, 286 КК України та ін.), інші - з моменту вчинення самого суспільно небезпечного діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків (ст. 111, 114, 146, 368, 369 КК України тощо).

У разі, якщо законодавець включає суспільно небезпечні наслідки як обов'язкову ознаку об'єктивної сторони, вимагає їхнього фактичного настання для визнання злочину закінченим, такі склади злочинів у науці кримінального права називаються матеріальними. Склади ж злочинів, що вважаються закінченими з моменту вчинення зазначеної в законі дії чи бездіяльності, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків, називаються формальними. Такий поділ складів злочинів залежно від їхнього конструювання в нормах Особливої частини КК на матеріальні і формальні є практично

¹ Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч. для студентів юрид. вузів і фак.] / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський [та ін.]; за ред. П. С. Матишевського [та ін.]. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С 249-250.

необхідним і повністю себе виправдує, оскільки сприяє правильному визначенню моменту закінчення злочину, а отже, вирішенню питання про відмежування закінченого злочину від незакінченого.

У формальних складах злочину момент закінчення злочини також може бути різним. Так, для одних складів достатньо вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння, передбаченого відповідної нормою. Зокрема злочин - прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою - вважається закінченим з моменту прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища; для закінчення цього злочину не має значення наступили чи ні які-небудь шкідливі наслідки небезпечних дій винного. Для інших формальних складів досить факту організаційної діяльності, що ще не знайшла свого відображення в конкретному посяганні на охоронюваний ЗУпКВ об'єкт. Так, бандитизм вважається закінченим злочином уже з моменту створення озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Окремі вчені такі склади злочинів називають «усіченими», оскільки вони, на їх думку, не мають повного складу злочину. Однак використання терміну «усічений» неприйнятне, адже кожен склад злочину завжди «повний», має всі чотири елементи. А. П. Козлов з цього приводу зазначає, що виокремлення формальних та матеріальних складів злочинів відбувається на підставі наявності чи відсутності суспільно небезпечного наслідку як ознаки об'єктивної сторони складу злочину. Разом з тим виділення усіченого складу злочину відбувається залежно від стадії вчинення злочину, на якій злочин вважається закінченим. Отже, виділення формальних, матеріальних та усічених складів злочинів відбувається за двома різними критеріями. В класифікації одного рівня такий підхід є алогічним. У цьому випадку бракує ще одного елемента, який би включав у себе злочини з формальним та усіченим складом. Необхідно створити дворівневу класифікацію. На думку А. П. Козлова, на першому рівні склади злочинів можна поділити на матеріальні та нематеріальні, а на другому - нематеріальні включатимуть формальні та усічені склади злочинів. У такому випадку матеріальні та нематеріальні склади злочинів виділятимуться за ознакою наявності чи відсутності суспільно небезпечного наслідку як ознаки об'єктивної сторони. Нематеріальні ж склади злочинів поділятимуться на формальні та усічені за ознакою стадії, на якій злочинне діяння вважається закінченим.

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 94-95.

² Козлов А. П. Понятие преступления І А. П. Козлов. - С.-Пб.: Юридический
центр Пресе, 2004. - С 796-979.

У матеріальних складах злочинів злочинні наслідки майже завжди вказуються у тексті норми. Однак іноді законодавець їх не вказує, маючи на увазі їх як необхідні контекстуально. Наприклад, ст. 186 КК визначає грабіж як відкрите викрадення чужого майна, не вказуючи, що він спричиняє майнову шкоду потерпілому. Наявність такого наслідку як необхідної ознаки складу грабежу визначається шляхом тлумачення закону, у тому числі судовою практикою. Так, ПВСУ у абзацах 1 і 2 п. 4 Постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 зазначив, що грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Якщо особа, яка протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного грабежу.

Значний проміжок часу, що може бути між моментами виконання злочинних дій і настання злочинних наслідків, на визначення моменту закінчення злочину не впливає. Наприклад, відомий випадок, коли батько, який залишив сім'ю, спробував ухилитися від сплати аліментів на маленького сина шляхом його вбивства з використанням повільно діючої отрути. Хоч смерть хлопчика настала лише через три роки, батька було засуджено за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Злочини, склади яких містять альтернативні, різні за ступенем суспільної небезпечності, способи вчинення злочину, або (і) альтернативні, теж різні за ступенем суспільної небезпечності злочинні наслідки та одну спільну санкцію, мають особливості визначення моменту закінчення. Для встановлення складу закінченого необережного злочину досить наявності в діях особи одного з найменш небезпечних способів вчинення злочину і найменшого за розміром передбаченого законом злочинного наслідку. Це стосується й умисних злочинів, якщо умисел був прямим альтернативним або неконкретизованим і включав досягнення серед інших наслідків і спричинення найменшого за розміром наслідку, а також якщо був простим конкретизованим і стосувався досягнення лише найменшого за розміром злочинного наслідку. При непрямому умислі, де діяння кваліфікується за фактично заподіяними наслідками, необхідно, щоб заподіяний наслідок охоплювався передбаченням винної особи.

Спостерігаються й складніші прояви поєднання кримінально караного діяння та зумовлених ним суспільно небезпечних наслідків, де так званий основний склад злочину, у якому повністю реалізовано умисел винної особи, згодом переростає у кваліфікований склад цього злочину. Таке переростання відбувається внаслідок складнішого

¹ Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч. для студентів юрид. вузів і фак.] / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський [та ін.]; за ред. П. С. Матишевського [та ін.]. - К.: ЮрінкомІнтер, 1999. - 512 с

механізму спричинення похідних злочинних наслідків у вигляді вимушено детермінованих поведінкою винного дій потерпілого та наслідків цих дій. Наприклад, зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки у вигляді самогубства потерпілої (потерпілого) (ч. 4 ст. 152 КК). У цьому разі закінчене зґвалтування перетворюється у похідний його кваліфікованіший вид внаслідок детермінованих винним дій потерпілої (потерпілого), яка покінчила (покінчив) життя самогубством. При цьому відповідальність за такі наслідки настає лише у разі, якщо винний міг і повинен був передбачити такий розвиток події. Вказана детермінація може відбуватися безпосередньо під час вчинення злочину. Так, винна особа намагається зґвалтувати цнотливу дівчину за таких обставин, коли вона позбавлена можливості захистити себе і, вважаючи за краще покінчити з собою, ніж бути збезчещеною вистрибує з вікна багатоповерхового будинку і гине. Оскільки у цьому випадку злочин не було доведено до кінця, його слід кваліфікувати як замах на зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки за ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК України.