Поняття та ознаки множинності злочинів

Злочинна діяльність має найпізноманітніші гЬопми і ппояви. У деяких випадках хаоактегшою оисою антигтюмалської поведінки є вчинення одним суб'єктом декількох діянь, шо є самостійними злочинами. Пя обставина знайшла законодавче відображення в інституті множини (множинності) злочинів.

Виступаючи невід'ємною частиною загального вчення ггоо злочин,
ппоблема множинності злочинів є однією з найважливіших та
найскладніших v теогаї коимінального ггоава та ггоавозастосовній
ггоактипі. Витягненню питань множинності злочинів ггоилілялась
значна увага v наукових ппаиях багатьох учених радянської та
вітчизняної науки кримінального права: М. І. Бажанова, М. І. Блум,
Я. М. Брайніна, Р. Р. Галіакбарова, А. С. Горєліка, П. С. Дагеля,
М. Д. Дурманова, М. І. Загородникова, В. С Зеленецького,

Ю. А. Красікова, Г. Г. Криволапова, Л. М. Кривоченко,

П. К. Кривошеїна, Г. О. Крігер, В. М. Кудрявцева, В. П. Малкова,
П. С. Матишевського, А. В. Наумова, Г. П. Новосьолова,

А. А. Піонтковського, Ф. Р. Рагімова, І. В. Рашковець,

Н. К. Семернової, М. О. Стручкова, Г. Т. Ткешеліадзе, К. У. Умарова, Є. А. Фролова, В. Ф. Шмельова, Ю. І. Шульмейстера, Ю. М. Юшкова, О. М. Яковлева, Н. Ф. Яшинової та інших.

Множинність злочинів у кримінальному праві - це вчинення однією особою двох або більше окремих злочинних діянь, якщо за жодне з них не минули кримінально-правові наслідки, пов'язані з їх учиненням.

Так. М. Т. Бажанов зазначає, шо ппи множинності злочинів завжди має міспе поєднання в поведінш особи або співучасників двох чи більше злочинів. Тому множинність злочинів, вилами якої є повтопність. сукупність і пеиидив злочинів, означає, шо особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

Спеціальними ознаками множинності злочинів є:

1) вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених однією чи кількома статтями (частинами статей) Особливої частини КК. Для встановлення множинності злочинів необхідно встановити факт вчинення суб'єктом кількох діянь, кожне з яких є злочинним. При цьому не має значення чи були вони закінченими або незакінченими

¹ Кримінальне право України. Загальна частина [підручник] / за заг. ред М. І. Бажанова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С 219.

(готування чи замах на злочин), а також роль, яку виконував винний при вчиненні попереднього злочину (виконавець, організатор, підбурювач чи пособник). Не виключається множинність злочинів і при вчиненні одного діяння, що містить ознаки кількох злочинів (ідеальна сукупність злочинів). Вчинення злочину та іншого правопорушення, наприклад, адміністративного делікту, множинності злочинів не утворює. Відсутній розглядуваний інститут і в разі вчинення суспільно небезпечного діяння, забороненого ЗУпКВ, яке не може містити складу злочину (заподіяння шкоди у стані неосудності, або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності);

2) збереження за кожним із злочинів кримінально-правових наслідків, пов'язаних з фактом його вчинення, - до моменту початку нового злочинного посягання не минули строки давності, передбачені ст. 49 КК, після вчинення попереднього діяння і суб'єкт не був звільнений від кримінальної відповідальності з інших підстав. У тому разі, якщо винний вчинивши перше посягання був у встановленому порядку засуджений, відбув покарання і під час вчинення нового посягання судимість з нього знята або погашена, множинність злочинів також відсутня. На це звертається увага в постанові ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», де вказується, що вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, - коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності;

3) вчинені злочинні діяння повинні визнаватися самостійним кримінальним деліктом - кожне з учинених діянь повинно бути не лише злочинним, але й одиничним, тобто передбаченим конкретною статтею (частиною статті) 04 КК. У разі, якщо суб'єкт скоює кілька суспільно небезпечних діянь, кожне з яких є епізодом одного продовжуваного злочину, множинність злочинів відсутня.

Встановлення в діях винного ознак множинності свідчить: а) про підвищену суспільну небезпечність (заподіяння значнішої шкоди порівняно з одним злочинним діянням); б) про стійкість антисоціальних поглядів винного (злочинне діяння є не випадковим епізодом у житті особи, а вираженням сталих установок). Крім того, множинність злочинів сприяє формуванню у винного навичок вчинення злочинних посягань, а в окремих випадках досягненню кримінального «професіоналізму».

Ці обставини знайшли відображення в ЗУпКВ. Так, факт множинності злочинів тягне за собою призначення більш суворого

¹ Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. -С 231.

покарання, а так само інші негативні для винного наслідки. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК обставиною, що обтяжує покарання, визнається -вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів. Крім того, зазначені форми множинності передбачені в низці статей Особливої частини КК як кваліфікуючі ознаки. Наприклад, у ч. 2 ст. 185 КК обтяжуючою обставиною крадіжки визнається вчинення її повторно.

За наявності множинності злочинів виключається можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням з потерпілим (ст. 46 КК), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), а також зі зміною обстановки (ст. 48 КК України). Повторність злочинів перешкоджає звільненню неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

14.2. Поняття та ознаки одиничного злочину

Множинність утворює вчинення двох або більше самостійних злочинних діянь. Тому набуває особливого значення питання з'ясування поняття та ознак одиничного кримінального делікту як діяння (дії або бездіяльності) чи сукупності взаємозалежних діянь, що містять ознаки окремого складу злочину, передбаченого відповідною статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу. Залежно від структури, одиничні злочині поділяється на два види: пгюстий і складний Ускладнений).

Простим одиничним злочином визнається посягання, у якому всі елементи та ознаки виражені однократно і мають просту структуру. Наприклад, підміна дитини (ст. 148 КК) виражається в дії, відбувається лише з прямим умислом, що поєднується з корисливим чи іншим особистим мотивом, і посягає на особисту волю дитини. У цьому складі всі об'єктивні і суб'єктивні ознаки, зокрема об'єкт посягання, діяння, вина у формі умислу представлені однократно, що дає змогу

визначиигйого як простий одиничний злочин:--------- -~_^^

Складним (ускладненим) злочином є сусп^ьно небезпечне дпштт^Тгг-гпгтрмл тігт нь. окре мі елементи—ежЯаду якого виражені неодноразово чи мають додаткові ознаки. Зовні такий злочин схожий із множинністю, однак при цьому він залишається одиничним посяганням. Виділяють такі види складних одиничних кримінальних деліктів: триваючі, продовжувані, складені злочини, склади з альтернативними діями, злочини з двома формами вини, злочини, що характеризуються повторними діями.

Продовжуваним визнається злочин, що складається з декількох тотожних актів дій (бездіяльності), об'єднаних єдиним умислом. За

¹ Така точка зору не є панівною в кримінальному праві. Так, наприклад, окремі вчені відносять склади з альтернативними діями до простих одиничних злочинів (Див.: Савченко А. В. Сучасне кримінальне право України: [курс лекцій] / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко, О. Ф. Штанько. - 2-е вид., виправ, та доповн. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. - С 135).

загальним правилом тотожність діяння означає «подібність одного до одного за суттю, зовнішніми ознаками та виявом», а для злочинних посягань - подібність діяння за своєю кримінально-правовою природою. Так, маючи намір на викрадення дорогого набору інструментів, особа протягом трьох днів послідовно виносить їх з підприємства, на якому вона працює. У злочині, що продовжується, усі вчинені діяння повинні бути аналогічними - передбачатися однією статтею Особливої частини ЗУпКВ. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців та замовників, одержання / надання неправомірної вигоди службовій особі, статеві злочини тощо.

Слід враховувати, що всі епізоди продовжуваного злочину мають бути об'єднані єдиним умислом. Це означає, що здійснюючи окремо кілька суспільно небезпечних дій, винний прагне досягти єдиної мети. У тому разі, якщо при вчиненні нового діяння умисел виникає заново, вчинене слід кваліфікувати за правилами повторності. Так, якщо вчинивши квартирну крадіжку, винний через якийсь час вирішує повернутися і забрати цінне майно, що залишилося в ній, вчинене слід кваліфікувати як повторне викрадання, тому що в цьому випадку умисел на повторну крадіжку виник після завершення першого епізоду.

Характерним для продовжуваного злочину є заподіяння у результаті вчинення кількох тотожних дій шкоди одному об'єкту. У тому разі, якщо винний, маючи намір на досягнення загального результату, вчинює два чи більше діяння, але посягає на різні об'єкти, одиничний злочин відсутній і має місце множинність. Наприклад, М. вчинив викрадання гаманців у двох громадян, з метою добути суму грошей, потрібну для придбання пляшки горілки.

Слід також звернути увагу на те, що продовжуваний злочин характеризується невеликим розривом у часі між усіма вчиненими діяннями. Якщо встановлюється тривалий проміжок у часі між декількома епізодами, то вести розмову про продовжуваний злочин не доводиться^ тому що прі^даявності значного розриву у часі вчинене не мржео\ти визнано єдиним діянням.

Триваючий злочин - це суспільно небезпечне діяння, пов'язане з тривадимневиконанням покдаденого на винного обов'язку (ухилення від сгшати~аліменіів на утримання дітей - ст. 164 КК) чи порушенням установленої заборони (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами - ст. 263 КК). Такий вид складного одиничного злочину характеризується, як правило, тривалим періодом вчинення злочинного діяння. Цри цьому винний постійно порушує охоронювані законом суспільні відносини. Однак учинене не утворює множини злочинів, тому що відбувається одне діяння, що посягає на один об'єкт. На відміну від продовжуваних, триваючі злочини не пов'язані зі вчиненням кількох аналогічних злочинних

¹ Сучасний тлумачний словник української мови / за заг. ред. проф. В. В. Дубічинського. - X.: Вид-во «Школа», 2006. - С. 861.

посягань. Тут здійснюється одне протиправне діяння, що триває у часі. Триваючий відрізняється тим, що існує перманентно, тоді як продовжуваний утворюється мозаїкою злочинних діянь; він визначає постійне перебування винного, так би мовити, у «злочинному стані», тоді як закінчення виконання чергового тотожного злочинного діяння припиняє вчинення злочину, яке розпочинається знову з початком виконання чергового тотожного діяння; триваючий злочин виконується одним діянням тоді як продовжений є низкою діянь.

Складений злочин - це злочинне діяння, що поєднує два чи більше самостійних посягання. Складений злочин містить у собі кілька кримінально-правових деліктів, кожний з який передбачається окремою нормою Особливої частини. Однак тому, що усі вони охоплюються диспозицією однієї статті, вчинене не вимагає додаткової кваліфікації, і визнається складним одиничним злочином. Так, ч. 4 ст. 187 КК передбачає як особливо кваліфікуючу ознаку розбою вчинення цього злочину поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потертлому. Тут склад розбою охоплює самостійний злочин, передбачений ст. 121 КК - умисне тяжке тілесне ушкодження. Тобто, в наведеному прикладі має місце одиничний складений злочин.

Альтернативний злочин - особливий різновид складного одиничного злочину, що може бути виражений в одній з кількох передбачених законом форм. Особливість цього виду злочину визначається тим, що диспозиція статті 04 КК передбачає два або більше альтернативних способи його вчинення. При цьому вчинення будь-якої із вказаних у статті дії утворює склад закінченого злочину. Наприклад, ст. 262 КК передбачає покарання за викрадення, привлас­нення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мислив­ської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства. Цей злочин може бути вчинено у будь-якій із вказаних форм.

Злочин із двома формами вини характеризуються складною структурою ознак об'єктивної сторони - настанням додаткових тяжких наслідків і наявністю двох форм вини - умислу і необережності. При вчиненні зазначених кримінальних деліктів винний має намір на заподіяння певного суспільно небезпечного наслідку, однак у результаті, поряд з основною, завдається додаткова шкода, відносно якої має місце необережність. У цьому випадку, незважаючи на наявність двох суспільно небезпечних наслідків, вчинене кваліфікується як один злочин із двома формами вини. Наприклад, при незаконному проведенні аборту заподіюється побічний наслідок у

¹ Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] /
П. Л. Фріс. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С 209.

² У теорії кримінального права цей вид також носить назву «злочини, що
кваліфікуються за наслідками», «злочини, що кваліфікується наявністю додаткових
тяжких наслідків» і «злочини, що характеризуються наявністю додаткових тяжких
наслідків».

вигляді смерті потерпілої. Зазначене діяння визнається складним одиничним злочином і кваліфікується за ч. 2 ст. 134 КК.

Злочини, що характеризуються повторними діями, складаються з кількох епізодів, кожний з яких окремо не є кримінальним деліктом, однак у своїй сукупності вони утворюють складний одиничний злочин. Так, один зі способів доведення до самогубства (ст. 120 КК) характеризується систематичним приниженням людської гідності потерпілого. Саме по собі приниження гідності, якщо воно не виражено в непристойній формі, кваліфікуватися як злочин не може. Однак у своїй сукупності зазначені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 120 КК України, якщо в їх результаті потерпілий вчиняє самогубство.

Повторність злочинів

Повторність злочинів означає вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених однією або різними статтями (частинами статей) Особливої частини КК, за жоден з яких вона не була засуджена. У кримінально-правовій науці та у судовій практиці справедливо виокремлюється: 1) загальна повторність (повторність у широкому значенні), що охоплює всі різновиди повторення злочинів тією самою особою незалежно від характеру, ступеня суспільної небезпеки злочинів і наявності судимості за ці діяння, і 2) спеціальна повторність (повторність у вузькому розумінні), тобто більш обмежене коло неодноразово вчинених злочинів - тотожних, а у випадках, прямо передбачених законом, - і однорідних злочинів, вчинених тієї самою особою, незалежно від факту засудження за ці злочини (наприклад, втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства повторно - ч. 2 ст. 258 КК).

Об'єднуючою ознакою загальної і спеціальної повторності є послідовне вчинення двох і більше суспільно небезпечних діянь, передбачених кримінально-правовими нормами, і відсутність юридичних фактів, з настанням яких закон пов'язує погашення правових наслідків вчинених злочинів. Так, не утворює повторності раніше вчинений злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, засуджено без призначення покарання або зі звільненням від покарання, а також злочин, судимість за який було погашено чи знято (ч. 4 ст. 32 КК), - не збережені правові наслідки, пов'язані із вчиненням попередніх злочинів. Стадії вчинених злочинів, а також

¹ Див.: Караев Т. Э. Повторность преступлений І Т. Э. Караев/ - М.: Юрид.
лит., 1983.-104 с.

² Докладніше про звільнення особи від кримінальної відповідальності див.:
Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: [монографія] /
Ю. В. Баулін. - К.: Атіка, 2004. - 296 с

вчинення злочинів одноособово чи у співучасті на визнання їх вчиненими повторно не впливають. За наявності зазначених умов, а також з урахуванням п. 17 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК повторність можуть утворювати і злочини, які каліфі-куються за відповідними статтями (частинами статей) КК 1960 року.

Отже, повторність наявна тоді, коли вчинено кілька самостійних злочинів. Вони повинні відбуватися у різний час, тобто між кожним епізодом антигромадської діяльності винного повинний бути хоча б несуттєвий розрив у часі. Однак у тому випадку, якщо є наявним продовжуване злочинне посягання, що складається з кількох тотожних діянь, об'єднаних єдиним умислом, повторність злочинів відсутня (ч. 2 ст. 32 КК). Так, Пленум Верховного Суду України у абз. 4 п. 20 Постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 зазначив, що неодноразове незаконне викрадення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин.

На підставі ст. 32 КК України, злочини, що утворять повторність, повинні бути передбачені однією статтею чи частиною статті Особливої частини КК. Вказівка законодавця на кваліфікацію тотожних злочинів не тільки за однією статтею, але й частиною статті обумовлена тим, що в деяких випадках одна стаття Особливої частини Кримінального кодексу передбачає кілька різнорідних злочинів. Наприклад, ст. 358 КК регламентує ознаки двох самостійних складів -підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-тдприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут (ч. 1 ст. 358 КК) і використання завідомо підробленого документа (ч. 4. ст. 358 КК). Отже, вчинення особою спочатку злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а згодом делікту, зазначеного в ч. 4 ст. 358 КК, не утворить повторності, не дивлячись на те, що вони передбачені однією статтею. Це пояснюється тим, що названі суспільно небезпечні діяння є за своєю суттю різнорідними, завдяки чому їх вчинення не може кваліфікуватися як повторність і утворить сукупність злочинів.

¹ Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки: Постанова Верховного суду України від 04.06.2010 № 7 // Вісник Верховного суду України. -2010.-№7. -С. 6.

Відсутня повторність злочинів і в тому разі, якщо винний вчиняє кілька альтернативних дій, передбачених однією нормою Особливої частини (наприклад, незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, передбачене ст. 263 КК, коли суб'єкт спочатку купує, а згодом зберігає пістолет).

Однорідна повторність на відміну від повторності тотожних злочинів має місце у разі вчинення кількох суспільно небезпечних діянь, передбачених різними нормами Особливої частини КК при прямій вказівці на це в статті Особливої частини КК. Тобто, якщо в статтях Особливої частини КК спеціально обумовлюються випадки повторності злочинів, що не збігаються за своїми юридично значущими ознаками, то вчинення їх у різний час розглядається як однорідна повторність. Наприклад, відповідно до примітки до ст. 185 КК у статтях 185, 186 та 189-І91 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу. Звідси випливає, що хоча крадіжка (ст. 185 КК) і, наприклад, шахрайство, (ст. 190 КК) передбачені різними статтями КК, їх послідовне вчинення, завдяки спеціальній вказівці у законі, утворить повторність злочинів. Проте за змістом ч. 2 ст. 187 КК розбій вважається повторним, якщо його вчинено особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм. Відповідно до ч. 2 ст. 188 КК викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання слід кваліфікувати за ознакою повторного вчинення лише тоді, коли воно було вчинене після такого самого злочину.

Так, П. С Матишевський зазначає, що для кваліфікації вчинення особою двох або більше злочинів за ознакою спеціальної повторності має значення якою була повторність злочинів. Якщо вчинено два або більше тотожних злочинів, передбачених однією й тією ж статтею КК з кваліфікуючою ознакою «повторно», то кваліфікація вчиненого має бути лише за цією статтею без застосування правил про сукупність злочинів. Наприклад, була вчинена крадіжка чужого майна особою, яка раніше теж вчинила крадіжку чужого майна. У цьому разі вчинене має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою «повторно». Тут має місце повторність у вузькому її розумінні. Така повторність охоплює вчинення кількох злочинів, які не відрізняються своїми юридичними ознаками. Іншими словами, якщо у статті передбачено кілька складів злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, то за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому прикладі двох крадіжок) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання).

У разі вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями (частинами статей) КК, кожний окремий такий злочин має

¹ Див.: Абз. 1 п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову
практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10.

² Матишевський П. С Указ, праця. - С. 188.

кваліфікуватися за відповідною йому статтею. При цьому повторність застосовується до того злочину, який було вчинено пізніше. Наприклад, якщо особа перший раз вчинила крадіжку, а другий раз -грабіж, то вона має відповідати за перший злочин - крадіжку - за ч. 1 ст. 185, а за другий - грабіж - за ч. 2 ст. 186 КК за ознакою «повторно». Аналогічну позицію займає й судова практика. Так, Пленум Верховного Суду України у абз. З п. 20 Постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 зазначив, що при вчиненні декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені повторно - за іншими частинами відповідних статей КК.

Сукупність злочинів

Одним із проявів множинності злочинів є вчинення суб'єктом декількох різнорідних злочинів, кожен з яких є самостійним і передбачений окремою статтею чи частиною статті Кримінального кодексу. Вчинення двох або більше таких діянь утворює сукупність злочинів і спричиняє суттєві правові наслідки. Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 КК сукупність злочинів - це вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

У разі сукупності злочинів винний несе відповідальність за кожне з вчинених діянь окремо. Залежно від тяжкості злочинів, що утворюють сукупність, остаточне покарання згідно зі ст. 70 КК визначається за правилами поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Головною конструктивною ознакою сукупності є вчинення декількох юридично різнорідних злочинних посягань, передбачених у різних нормах Особливої частини КК. Вчинення тотожних злочинів, регламентованих однією статтею чи частиною статті ЗУпКВ, слід розглядати за правилами повторності, за винятком випадків, коли одна стаття Особливої частини передбачає кілька різних злочинів.

Обов'язковою ознакою сукупності злочинів є збереження за кожним із суспільно небезпечних діянь кримінально-правових наслідків, пов'язаних з їх вчиненням. В іншому разі, якщо до моменту початку нового посягання особа була звільнена від кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин, сукупність злочинів відсутня. За змістом ч. 1 ст. 33 КК сукупність злочинів виключається у разі, якщо за раніше вчинений злочин винний був у встановленому порядку засуджений. Якщо особа вчиняє злочин, засуджується, і після набрання обвинувальним вироком суду законної сили знову вчинює кримінальний делікт вчинене, за наявності зазначених у ст. 34 КК ознак, кваліфікується як рецидив злочинів.

Теорія кримінального права виділяє два види сукупності злочинів: реальну та ідеальну. А. А. Стрижевська виділяє ще й реально-ідеальну сукупність, яку, на її думку, утворюють два або більше діяння, що у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, водночас, принаймні одне з цих діянь є «спільним» для цих складів.

Реальна сукупність має місце у разі, якщо винний у різний час вчиняє два або більше діяння, кожне з яких передбачається окремою статтею чи частиною статті Кримінального кодексу, якщо за жодне з них він не був засуджений. Наприклад, особа вчиняє шахрайство (ст. 190 КК), а згодом підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368 КК). Названі злочини розділені у часі, завдяки чому має місце реальна сукупність злочинів. Повторність злочинної діяльності, як правило, свідчить про підвищену небезпеку винного, що є передумовою для призначення більш суворого покарання.

Сукупність злочинів слід відрізняти від конкуренції норм, коли один злочин одночасно охоплюється кількома статтями Особливої частини КК. При конкуренції норм на відміну від сукупності вчиняється один злочин і суду необхідно з кількох статей КК обрати одну, за якою необхідно кваліфікувати вчинене. При цьому відповідальність настає лише за спеціальною нормою. При встановленні конкуренції правових норм, вчинене кваліфікується лише за однією статтею (частиною статті), що є спеціальною, тобто найбільш повно і послідовно описує ознаки вчиненого діяння. Так, ст. 348 КК встановлює покарання за посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) працівника правоохоронного органу в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, в якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків. Наприклад, вчинено вбивство співробітника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю слід застосувати за таких умов -п. 8 ч. 2 ст. 115 чи ст. 348 КК, адже очевидно, що це вбивство підпадає під ознаки як однієї, так і другої статті КК. Але через те, що норма ст. 348 КК є спеціальною стосовно загальної норми (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК), то застосуванню підлягає саме норма спеціальна (ст. 348 КК). Вона повно і послідовно, ніж п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, визначає конкретні особливості вчиненого.

Якщо конкурують між собою спеціальні норми, то пріоритет надається найбільш спеціальній незалежно від того, яке в ній передбачено покарання. При конкуренції норм, що містять кваліфікований і особливо кваліфікований склади, застосовуватися має норма, що містить особливо кваліфікований склад злочину. Наприклад,

¹ Стрижевська А. А. Сукупність злочинів за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. А. Стрижевська. - К., 2007. - 20 с

особа, яка засуджена за вчинення хуліганства, знову вчиняє зазначений злочин з використанням зброї. У цьому випадку вчинене одночасно охоплюється ч. З ст. 296 КК і ч. 4 ст. 296 КК. З урахуванням вищевказаних правил, дії винного будуть кваліфіковані лише за ч. 4 ст. 296 КК, тому що цей склад злочину є більш кваліфікованим щодо злочину, передбаченого ч. З ст. 296 КК.

У разі конкуренції двох привілейованих складів (з пом'якшуючими обставинами), перевага віддається найбільш привілейованому. Наприклад, дії особи у стані сильного душевного хвилювання, яка перевищує межі необхідної оборони і вчиняє у цьому зв'язку вбивство особи, яка нападає, підпадають під дію відразу двох статей КК України: 116 і 118. Застосуванню підлягає стаття 118 КК, що передбачає більш м'яке покарання. Конкуренція норм, що містять кваліфікований і привілейований склади, вирішується на користь норми, що містить привілейований склад. Так, якщо в стані раптово виниклого сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілих, особа вчиняє вбивство двох осіб, її дії слід кваліфікувати не за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, а за ст. 116 КК України.

Відсутня сукупність злочинів й у разі конкуренції частини і цілого (коли одне злочинне діяння виступає як обов'язкова ознака іншого злочину). Так, розбій (ст. 187 КК), однією з обов'язкових ознак якого є застосування при нападі насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу. Якщо при розбійному нападі винний заподіює потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122 КК), то його дій кваліфікувати за сукупністю статей КК, що передбачають покарання за заподіяння такої шкоди здоров'ю особи, не потрібно. У такому разі застосовується норма, що найбільш повно і точно описує вчинене, тобто стаття 187 КК.

Сукупності злочинів немає і у разі, якщо неодноразові дії були спрямовані на один і той самий об'єкт (предмет). Наприклад, А. вранці вчинив зґвалтування К, а ввечері того ж дня вдруге зґвалтував К. У цьому випадку вчинено два тотожні злочини, пов'язані з посяганням на один і той самий об'єкт - статеву свободу К, що має кваліфікуватися не за сукупністю злочинів, а за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою зґвалтування, вчинене повторно. Дещо змінимо умови цього випадку. А. вранці вчинив зґвалтування К, а ввечері зґвалтував Д. У цьому випадку має місце посягання на два різні об'єкти - на статеву свободу К. і на статеву свободу Д., точніше моральна психологічна шкода була заподіяна двом об'єктам. Це два різні злочини, і вони мають кваліфікуватися за правилами про сукупність злочинів, а останній - і за ознакою повторності; перший злочин - за ч. 1 ст. 152 КК, другий - за ч. 2 ст. 152 КК.

Відсутня сукупність злочинів і тоді, коли в законі виписано кілька дій, що спрямовані на різні об'єкти, але охоплюються єдиним умислом. Наприклад, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб як за один (одиничний) склад злочину. Ця норма встановлює покарання не за два або більше умисних

вбивства (коли має місце множинність злочинів), а за один злочин,
якщо по^блвде*щя__життя кількох осіб охоплюється єдиним умислом
винної особи. "^\

^Ідеальна сукупнірь - це вчинення одного злочинного діяння (дії чи бездіяльності);—що передбачене декількома різними статтями Особливої частини КК. Виходячи з цього, ознаками такої сукупності злочинів є: 1) вчинення одним діянням декількох злочинів, передбачених різними статтями КК; 2) наявність щодо матеріальних складів злочину двох різних наслідків, пов'язаних з таким діянням; 3) такі наслідки були спричинені одному й тому самому об'єкту або різним об'єктам.

Найчастіше ідеальна сукупність злочинів виявляється у двох різновидах: а) при посяганні на один (кілька, пов'язаних між собою) об'єкт однією дією, при одній формі вини, але за наявності кількох різних шкідливих наслідків. Наприклад, зловмисник підпалює будинок з метою убивства людини, яка перебуває в ньому. Тут однією дією вчиняється відразу два злочини: умисне знищення або пошкодження майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК) і убивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК). Визначальним є наявність чи відсутність у винного умислу на заподіяння смерті іншій особі, яка знаходиться в будинку. Якщо намір на убивство був відсутній, то вчинене заа наявності відповідних обставин кваліфікується як один злочин: умисне знищення або пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, що спричинило загибель людей (ч. 2 ст. 194 КК); б) у разі посягання однією дією на два об'єкти з наявністю кількох різних наслідків і двох форм вини. Наприклад, злочинець одним спрямованим пострілом вбиває людину, при цьому куля пройшла тіло потерпілого і спричинила тяжке тілесне ушкодження іншій людині, яка перебувала поблизу. Тут має місце одна злочинна дія, два об'єкти посягання, два різні наслідки, дві форми вини (умисне вбивство і необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження), тобто ідеальна сукупність злочинів, відповідальність за вчинення яких - передбачена статтями 115 і 121 КК.

Виділення ідеальної і реальної сукупності злочинів необхідне для практики застосування норм кримінального права. По-перше, наявність реальної сукупності, як правило, свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи, яка вчинила злочини, а це є юридичним фактом для призначення більш суворого виду покарання, тому що при реальній сукупності вчинення першого злочину може бути визнано обтяжуючою покарання за другий злочин (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). По-друге, по-різному обчислюються строки давності притягнення до кримінальної відповідальності при ідеальній і реальній сукупності. По-третє, реальна сукупність може утворювати кваліфікуючу ознаку повторності у випадках, прямо передбачених законом (див. примітку 1 до статті 185 КК). При ідеальній сукупності таке просто неможливо.

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 192.

Поняття рецидиву злочинів

Найнебезпечнішою формою множинності злочинів є рецидив (від латинського слова recidivus - той, що відновлюється) - це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК України). Вчинення особою нового злочинного посягання під час чи після відбування покарання свідчить про її підвищену суспільну небезпеку і стійкі антисоціальні погляди, що не викорінюються навіть у разі застосування примусових заходів.

Обов'язковою ознакою рецидиву є вчинення винним двох або більше умисних злочинів. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Вчинення злочину через необережність рецидиву злочинів не утворює. Такий підхід з боку законодавця пояснюється тим, що необережні злочини є відображенням недостатньо дбайливого, несумлінного відношення винного до інтересів окремої особи, суспільства чи держави і не свідчать про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів. На відміну від цього, умисна форма вини говорить про негативну установку винного до суспільних відносин, охоронюваних ЗУпКВ. Враховуючи сказане, повторне вчинення умисного злочину дає можливість констатувати його невипадковии характер, глибоку ступінь моральної деградації винного, наявність укорінених антигромадських переконань, що є характерною ознакою рецидиву.