Обставини, що пом'якшують покарання

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання: чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують показання обвинуваченого, і які саме.

Обставини, що пом'якшують покарання, передбачені законом фактичні умови, що характеризують злочинне діяння або особу винного, наявність яких значно знижує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. Наявність цих обставин відчутно впливає на ступінь небезпеки вчиненого кримінального делікту і, як наслідок, на вид і розмір (строк) призначуваного покарання. За своїм змістом вони можуть характеризувати об'єктивну і суб'єктивну сторону злочину, особу винного, а також його поведінку після завершення посягання.

Згідно з ч. 1 ст. 66 КК України на ступінь небезпеки злочину та особи, яка його вчинила, впливають такі обставини, що пом'якшують покарання: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з учиненням злочину у випадках, передбачених КК України.

Розглянемо иі обставини більш летально.

1. З'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину. У цьому випадку аналізується постзлочинна поведінка особи. Вчиняючи зазначені дії, винний істотно сприяє

Матишевський П. С Указ, праця. - С. 266.

розкриттю вчиненого злочину, а також його розслідуванню. Тим самим він надає допомогу у здійсненні правосуддя, а також у встановленні інших співучасників і, як наслідок, у припиненні їхньої подальшої злочинної діяльності. Ця обставина свідчить про істотне зниження суспільної небезпеки винного, що з'явилося причиною віднесення їх до такої, що пом'якшує покарання.

У п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України фактично передбачено три обставини, що пом'якшують покарання: а) з'явлення із зізнанням; б) щипе каяття: в) активне сприяння розкриттю злочину.

З 'явлення із зізнанням - це добровільне повідомлення особою про факт вчинення нею злочину. Адресатом, якому робиться таке повідомлення, можуть бути правоохоронні органи, повноважні на внесення відомостей до ЄРДР і проведення досудового розслідування кримінального провадження (прокуратура, органи внутрішніх справ тощо), або інші державні органи, зобов'язані передати відомості, що стали їм відомі, у відповідні інстанції для ухвалення необхідного рішення. Обов'язковою ознакою з'явлення із зізнанням є добровільність. Це означає, що винний робить таке повідомлення внаслідок самостійно прийнятого рішення і, при цьому, правоохоронні органи не мають відомостей про підозрюваного. ПВСУ у п. 5 Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначив, що, вирішуючи питання про наявність такої пом'якшуючої обставини, як з'явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи були подані до органів досудового розслідування, інших державних органів заява або зроблене посадовій особі повідомлення про злочин (у будь-якій формі) добровільними і чи не пов'язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину. Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, не встановлено, хто його вчинив, добровільні заява або повідомлення особи про вчинене нею мають розглядатись як з'явлення із зізнанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам розслідування. За сукупності вчинених злочинів з'явлення із зізнанням має враховуватись як обставина, що пом'якшує покарання при призначенні останнього за злочин, у зв'язку з яким зроблено пе зізнання.

Щире каяття винного після вчинення злочину - це діяння особи, що вчинила злочин, які виражають критичну оцінку особою вчиненого злочину і можуть проявитися в таких формах: 1) визнання своєї вини у вчиненні злочину; 2) добросовісне, а не удаване висловлення жалю з

¹ Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова ПВСУ від 24 жовтня 2003 року № 7 (із змінами, внесеними згідно з Постановами ПВСУ № 18 від 10.12.2004 року, № 8 від 12.06.2009 року) // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суду України; за заг. ред. В. Т. Малярєнка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С 256-271.

приводу вчинення злочину перед органами дізнання, слідства, судом, потерпілим, іншими особами; 3) засудження вчиненого і вираження готовності підлягати кримінальній відповідальності; 4) неперешкод-жання розкриттю злочину тощо. Активне сприяння розкриттю злочи­ну може виражатися в найрізноманітніших діях: давання правдивих свідчень, участь у слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, указівка місцезнаходження знарядь і засобів вчинення злочину, предметів, одержаних злочинним шляхом, сприяння у виявленні доказів у кримінальному провадженні тощо.

2. Добповільне відшкодування завданого збитку або усунення
заподіяної шкоди — позитивні з власної ініціативи дії винного після
вчинення ним злочину. Добровільне відшкодування завданого збитку -
це здійснюване особисто або за дорученням чи на прохання винного
іншою особою до винесення обвинувального вироку повне
відшкодування школи майнового характеру в грошовій формі
потерпілому. Усунення шкоди - це компенсація будь-яких моральних
чи фізичних втрат, яких зазнала потерпіла особа в результаті вчинення
злочину. Відшкодування збитків або усунення шкоди може бути
здійснено не тільки винним, а й іншими особами (наприклад, батьками
неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Але важливо, щоб
ініціатива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи,
яка вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це
особисто (наприклад, внаслідок відсутності власних коштів,
перебування піл аоештом тошоУ

2 На/тання ме/тичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину. У цьому разі з огляду на факт запобігання шкідливих наслідків, суд бере до уваги власні зусилля винного, а також використання ним діяльності інших осіб і установ для припинення подальшого розвитку злочину. Надання медичної чи іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину виражається, наприклад, у доставлянні його до медичної установи, у виклику лікаря, самостійному накладенні пов'язки, введенні потерпілому яких-небудь лікарських препаратів тощо. Мотивація подібної поведінки винного може бути різною: каяття, остпах відповідальності, жалість до жертви та ін.

3. Вчинення злочину неповнолітнім. Відповідно до ч. 2 ст. 6 СК
України неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до
вісімнадцяти років. Особи у неповнолітньому віці мають менший
ступінь соціальної зрілості і не здатні повною мірою усвідомлювати
весь ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння. Неповнолітні

¹ Науково-ирактшший коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К., 2002. - С 162-163.

² Матишевсъкш П. С Указ, праця. - С. 267.

³ Курс уголовного права. Общая часть: [учебник] I под ред. Н. Ф. Кузнецовой,
И. М. Тяжловой. - М., 1999. - Том 1: Учение о преступлении. - С. 378.

схильні піддаватися впливу дорослих осіб, завдяки чому їх легше підбурити до участі в кримінальному делікті. У неповнолітніх злочинців, як правило, відсутні стійкі антисоціальні установки, що свідчить про менший ступінь їхньої суспільної небезпеки. Крім того, для підлітків є характерним вчинення ситуативних злочинів. Ця обставина не виключається й у тому разі, якщо, вчинивши злочин у неповнолітньому віці, на момент винесення вироку винний досяг вісімнадцятиліття. При цьому суд має керуватися положеннями, передбаченими нопмами позділу XV Загальної частини КК.

4. Вчинення злочину жінкою у стані вагітності. Стан вагітності
супроводжується серйозними фізіологічними процесами в організмі
жінки, що впливають на емоційний стан, обумовлюючи підвищену
стомлюваність, дратівливість, імпульсивність, неадекватність реакцій
на зовнішні подразники. Це суттєво впливає на поведінку жінки в
процесі вагітності, що може призвести до необдуманих дій. Ці
обставини обумовлюють менший ступінь небезпеки особи винної, що
знаходиться в розглядуваному стані. Крім того, народження здорової
дитини потребує створення максимально сприятливих умов у процесі її
виношування, завдяки чому призначене покарання має бути
максимально «м'яким».

Для визнання наявності розглядуваної пом'якшуючої обставини не мають значення строки вагітності, а також момент зачаття як до початку вчинення злочинного посягання, так і після його завершення, Однак навряд чи можна визнавати пом'якшуючою обставиною вагітність жінки, яка постійно пиячить, веде аморальний спосіб життя, не турбується про збереження дитини і вчиняє розбійний напад на потерпілого і його умисне вбивство з метою приховати розбій. До цього слід додати, що не лише внаслідок подібних діянь, вчинених вагітною жінкою, але й інших, які є результатом такої поведінки, визнання судом зазначеної обставини як такої, що пом'якшує покарання, не зовсім може відповідати принципу соціальної справедливості. Це пов'язано з тим, що законодавець, передбачаючи дану обставину в системі обставин, пом'якшуючих покарання, переслідував мету охооони материнства і дитинства.

5. Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих,
сімейних чи інших обставин. Під тяжкими особистими, сімейними чи
іншими обставинами слід розуміти будь-які умови, безпосередньо
пов'язані з учиненням злочину, коли винний знаходиться в скрутній
ситуації і з метою виходу з неї вчиняє злочин. Як зазначені обставини
необхідно розглядати фінансові труднощі, звільнення з роботи, важку
хворобу як самого винного, так і близької людини, коли лікування
вимагає дорогих ліків тощо. При цьому слід враховувати, що саме
важке становище не може обумовлювати визнання розглядуваної

¹ Загальні засади призначення кримінальних покарань в Україні: [навч. посіб.] / Л. С. Горбач, О. Г. Колб, В. С. Наливайко [та ін.]; за заг. ред. О. Г. Колба. - Луцьк: РВВ «Вежа», 2006. - С 106.

обставини як такої, що пом'якшує покарання, - необхідно встановити об'єктивний взаємозв'язок між скрутною ситуацією і вчиненим злочином.

Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин слід відрізняти від випадків крайньої необхідності, коли винний діє в умовах реальної небезпеки і попереджає настання суспільно небезпечних наслідків за допомогою заподіяння шкоди, не маючи при цьому інших шляхів випішення конфліктної ситуації.

6. Вчинення злочину піл впливом погпози чи примусу або
через матеріальну чи іншу залежність. Злочинне діяння є
результатом осмисленої вольової поведінки особи, коли вона розуміє
характер вчинюваних нею дій чи бездіяльності і здатна керувати ними.
На цій підставі застосування відносно винного будь-якого виду
примусу, під впливом якого він вчиняє посягання, істотно знижує
ступінь його суспільної небезпеки, тому що в такому разі частково
обмежується здатність самостійно керувати своєю поведінкою. Це
пов'язано з тим, що при вчиненні злочину під впливом погрози,
примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність
факторами, які впливають на психіку особи, виступає воля третіх осіб.
Злочин у такому разі вчиняється за ініціативою та для задоволення
інтересів цих осіб з метою недопущення настання для винного
можливих негативних наслідків. Під фізичним примусом розуміється
будь-який вид агресивного впливу на людину: нанесення ударів,
поштовхи, заподіяння шкоди здоров'ю тощо. Такий вплив має бути
протиправним, інтенсивним і безпосереднім. Психічним примусом
визнаються погрози заподіяння шкоди законним правам і інтересам
особи, яка піддається примусу: насильством, незаконним звільненням з
роботи, знищенням або пошкодженням майна, поширенням
відомостей, шо ганьблять честь і гідність тощо.

Матеріальна залежність - перебування однієї особи на утриманні іншої, надання Фінансової допомоги, а також залежність боржника від кредитора. Службова залежність припускає наявність відносин підпорядкованості у зв'язку з обійманою посадою чи виконуваною на підставі трудового договору (контракту) роботою. Інша залежність охоплює собою будь-які інші види нерівного становища однієї людини щодо іншої: дитини щодо батьків, засудженого щодо співробітника адміністрації УВП, підозрюваного щодо слідчого, студента щодо викладача, учня щодо вчителя, вихованця дитячого будинку щодо директора тощо.

Для визнання розглядуваної ознаки необхідно не просто встановити факт стану залежності, а й його реальне використання для впливу на особу з метою ппимушування її по вчинення злочину.

7. Вчинення злочину піл впливом сильного душевного
хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними
діями потерпілого. Провокуюча поведінка потерпілого не дає права на
вчинення відносно нього злочину. Однак факти протиправної, у тому
числі злочинної чи явно аморальної поведінки, з його боку нерідко
здатні спровокувати винного. З урахуванням того, що в цій ситуації

«ініціатива» виходить від потерпілого, який своєю антисуспільною поведінкою (нанесення побоїв, образа, поширення помилкових відомостей, що ганьблять винного чи його близьких тощо) провокує особу на вчинення злочину, така обставина суттєво знижує ступінь небезпеки вчиненого. Отже, пом'якшуюче значення цієї обставини пов'язано з двома ознаками: 1) наявністю стану душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок 2) протизаконних або аморальних дій з боку потерпілого.

Для визнання розглядуваної обставини як такої, що пом'якшує покарання, необхідно встановити такі ознаки: 1) стан сильного душевного хвилювання у винного мав місце під час вчинення ним злочину; 2) такий стан був викликаний неправомірними, тобто такими, що порушують норми права, діями або аморальними, тобто такими, що порушують норми загальнолюдської моралі, діями; 3) злочин вчинено відносно саме тієї особи, неправомірні або аморальні дії якої викликали у винного стан сильного душевного хвилювання.

8 Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності. Згідно з ч. 1 ст. 39 КК України не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Перевищенням меж крайньої необхідності, відповідно до ч. 2 ст. 39 КК України, є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Особа, яка вчинила злочин із перевищенням меж крайньої необхідності, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Однак при призначенні особі покарання за вчинення злочину за таких обставин, суд обов'язково повинен враховувати їх як обставину, що пом'якшує покарання. Це пояснюється тим, що в такому випадку особа діє з метою усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також інтересам суспільства чи держави, однак заподіює більшу шкоду, ніж було необхідно та виправдано у цій обстановці.

¹ Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова ПВСУ від
26 квітня 2002 року № 1 // Практика розгляду судами кримінальних справ: збірник
постанов Пленуму Верховного Суду України. - К., 2004. - С. 254-255.

² Загальні засади призначення кримінальних покарань в Україні: [навч. посіб.] /
Л. С. Горбач, О. Г. Колб, В. С. Наливайко [та ін.]; за заг. ред. О. Г. Колба. - Луцьк:
РВВ «Вежа», 2006. - С 109.

³ Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи:
Постанова ПВСУ від 7 лютого 2003 року № 2 // Практика розгляду судами
кримінальних справ: збірник постанов ПВСУ. - К., 2004. - С. 388.

Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності за своєю суттю значно відрізняється від вчинення умисного злочину, вчиненого з інших мотивів. В цьому випадку мотивом вчинення злочину є захист правоохоронюваних інтересів. Це свідчить про меншу суспільну небезпечність, а отже, і ступінь тяжкості злочину, а також про невеликий ступінь суспільної небезпечності особи винного. Вирішення питання про порівняльну ціннісну характеристику правоохоронюваних інтересів в кожному випадку залежить від конкретних обставин сппави.

9. Виконання спеціального завдання з попередження чи позкпиття злочинної ліяльності опганізованої гпупи чи злочинної опганізанії. поєднане з учиненням злочину v випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може бути поєднане з вимушеною участю особи, яка виконує таке завдання, у вчинюваних стійкими злочинними об'єднаннями суспільно небезпечних діянь, тобто злочинів. З урахуванням положень ст. 43 КК така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з насильством над потерпілим, або злочину, вчиненого умисно і пов'язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Виконання такого спеціального завдання, поєднаного з учиненням будь-якого з цих двох видів злочинів, може вважатися обставиною, що пом'якшує покарання.