Поняття та ознаки системи покарань

Досягнення зазначеної у ч. 2 ст. 50 КК мети безпосередньо пов'язано з ефективністю та всебічністю впливу на засудженого у процесі виконання призначеного за вироком суду покарання. Тому, ЗУпКВ передбачає певний перелік покарань, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин, з урахуванням її особи, характеру і ступеня небезпеки кримінально караного діяння, інших обставин справи. При цьому передбачені ЗУпКВ покарання є не хаотичним набором примусових заходів, а утворюють у своїй сукупності єдину систему, до складу якої входять найбільш ефективні й доцільні кримінально-правові засоби впливу на особу, яка вчинила злочин.

Під системою в загальному значенні цього слова слід розуміти сукупність взаємозалежних і взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле. Кожен елемент, що належить до системи, є для неї обов'язковим, його відсутність виключає можливість її ефективного функціонування.

Система покарань соціально зумовлена і залежить від конкретних історичних умов, рівня розвитку суспільних відносин, тих головних завдань, які розв'язує держава на тому чи іншому етапі свого розвитку. О. І. Фролова вважає, що підкреслювати цю ознаку як

¹ Дополнительные наказания: функции, система, виды / А. Л. Цветинович; науч. ред. Л. Л. Крутикова. - Куйбышев: Изд-во Сарат. ун-та Куйбышев, фил., 1989. - С. 49; Дуюнов В. К. Проблемы уголовного наказания в теории,

основну у визначенні системи покарань недоречно, оскільки вона тією чи іншою мірою притаманна всім галузям та інститутам права. Крім того, ця ознака також поглинається більшою за обсягом ознакою «вичерпності», що, відповідно до закону, означає: система покарань на сьогодні є цілком завершеною, і це підкреслює її соціальну обумовленість.

Таким чином, система покарань - встановлений законом обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку з урахуванням їхньої порівняльної тяжкості, що утворюють у сукупності єдине ціле. Таке розуміння системи покарань із деякими уточненнями термінології у різних авторів є визнаним у теорії сучасного кримінального права.

Ознаками системи покарань є: розмаїтість її складових (видів покарань), їх вичерпна визначеність, обов'язковість для судових органів та упорядкованість у ЗУпКВ.

До системи покарань входять дванадцять видів покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в

законодательстве и судебной практике / В. К. Дуюнов. - Курск: РОСИ, 2000. -С. 90.

¹ Фролова О. І. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні,
правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-
математичних методів): [навч. посіб.] / О. І. Фролова. - К., 1997. - С. 67.

² Кримінальний кодекс України [науково-практичний коментар] /
Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш [та ін.]; за заг. ред. В. В. Сташиса,
В. Я. Талія. -К.,2003. -С. 192.

³ Курс советского уголовного права: в 5 т. / Н. А. Беляев, М. Д. Шаргородский,
В. С. Прохоров, И. И. Солодкий [и др.]; под ред. Н. А. Беляева, М. Д.
Шаргородекого. - Л., 1970. - Т. 2. - С. 242; Курс советского уголовного права: в 6
т. / А.А. Пионтковский, Н.А. Стручков, П.С. Ромашкин [и др.]; под ред.
А. А. Пионтковского, П. С. Ромашкина, В. М. Чхиквадзе. - М., 1970. - Т. 3: Часть
Общая: Наказание. - С. 56; Галиакбаров Р. Р. Система и виды наказаний:
[лекция] / Р. Р. Галиакбаров. - Горький: Изд-во ГВШ МВД СССР, 1986. - С. 4;
Наумов А. В. Уголовное право. Общ. часть: [курс лекций] / А. В. Наумов. - М.:
БЕК, 1996. - С. 369; Уголовное право. Общая часть: [учеб.] / отв. ред.
И. Я. Козаченко, 3. А. Незнамова. - М., 1999. - С. 321; Кримінальне право України.
Загальна частина: [підруч.] І за ред. В. А. Клименка, М. І. Мельника. - К.:
Юридична думка, 2004. - С. 255; Кримінальне право України. Загальна частина:
Схеми. Таблиці. Визначення: [навч. посіб.] / за ред. Є. В. Фесенка. - К.: Юрінком
Інтер, 2007. - С. 130; Матишевський П. С Кримшальне право України. Загальна
частина: [підруч.] / П. С Матишевський. - К.: A.C.K., 2001. - С 238; Фріс П. Л.
Кримшальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] / П. Л. Фріс. - К.:
«Центр навчальної літератури», 2004. - С. 279.

дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі (ст. 5 І КК України).

На сьогодні зазначений у ст. 51 КК перелік видів покарань є вичерпним і обов'язковим для судів. Це означає, що суд не вправі призначити засудженому покарання, які не належать до системи, а також вийти за межі, встановлені в Загальній частині ЗУпКВ для певного виду покарання. Вийти за межі, передбачені для будь-якого виду покарання, суд вправі тільки у випадках, спеціально зазначених у ст. 69 КК.

Покарання у ст. 51 КК розміщені у певній послідовності - від менш суворого до більш суворого. Такий порядок розташування покарань обумовлений необхідністю чіткого закріплення їхньої порівняльної тяжкості відносно одне одного, що відіграє велику роль під час призначення покарання. Проте цілісність системи покарань передбачає можливість існування у ній певних підсистем. Так, Н. Ф. Кузнецова визначає поняття «система покарань» як цілісної множинності видів покарань (елементів системи) і підсистем, що включають згруповані за різними підставами види покарань, які перебувають у певній ієрархії. Система покарань включає дванадцять підсистем: покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства; не пов'язані із ізоляцією від суспільства; основні покарання; додаткові покарання тощо.

О. Л. Цвєтинович виокремлює в системі покарань дві підсистеми: підсистему основних і підсистему додаткових видів покарань О. Г. Фролова розробила умовний зріз системи покарань вглиб по вертикалі за допомогою логіко-математичних методів та виокремила за різними критеріями певні підсистеми покарань різного рівня складності. Висновок про існування таких підсистем ґрунтується на законі про кримінальну відповідальність. Це можна зрозуміти, проаналізувавши можливості застосування покарань щодо певних категорій осіб, передбачених у КК України. Так, разом із системою покарань, закріпленою у ст. 51 КК, у розділі XV Загальної частини КК встановлена система покарань для неповнолітніх (ст. 98 КК), яка, на відміну від осіб, які вчинили злочини у віці понад 18 років, складається лише із шести видів покарань: 1) штраф; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 3) громадські роботи; 4) виправні роботи; 5) арешт; 6) позбавлення волі на певний

¹ Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / за ред.
Я. Ю. Кандратьєва. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 286; Матишевський П. С
Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / П. С Матишевський. -
К.: A.C.K., 2001.-C. 238.

² Курс уголовного права. Общая часть: [учеб. для вузов] I под ред.
Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. - Том 2: Учение о наказании. - М., 2002. -
С. 27-31.

³ Цвєтинович А. Л. Вказ. пращ. - С. 53.

⁴ Фролова О. І. Вказ. праця. - С. 92-98.

строк. Крім того, всі шість зазначених покарань мають суттєві відмінності віл тих показань, що можуть бути призначені повнолітнім злочинцям: зменшені строки, розміри та відсоток відрахувань відповідних видів покарань, обов'язкова наявність додаткових умов для призначення окремих видів покарань (штрафу, громадських та виправних робіт, арешту).

Крім того, система покарань включає підсистему основних покарань і підсистему додаткових видів покарання. Так, відповідно ло ст. 52 КК усі покарання поділяються на основні та додаткові. Основні покарання несуть у собі головний зміст примусового впливу на засудженого і призначаються лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання. До основних покарань КК України відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний стпок. довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Тобто, додаткові покарання не можуть самостійно фігурувати у вироку суду. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові -це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф. До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом. Наприклад, суд, засуджуючи винного за ч. 1 ст. 110 КК (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України), може призначити основне покарання у виді позбавлення волі і приєднати до нього такі додаткові покарання, як позбавлення права обіймати певні посади і конфіскація майна.

х47ГЗГОсновні покапання~"\

М^ммадські роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 56 КК України покарання^ виді іримадСБкихробіт полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. При цьому вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в нічний час (з 22-ї до 6-ї години) щодо

¹ Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: [монографія] / В. М. Бурдін. - К., 2004. - С 136-174.

працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

При застосуванні громадських робіт засуджений не ізолюється від суспільства, а навпаки - відбуває покарання в колективі законослухняних громадян і знаходиться під його впливом. Мета покарання досягається під час трудової діяльності засуджених -виконання суспільно корисних робіт. Включення до системи покарань громадських робіт на сучасному етапі розвитку України викликало низку питань, пов'язаних з його ефективністю у стадіях їх призначення і виконання щодо будь-якого складу злочину. Можливості застосування судом зазначеного покарання досить обмежені. Це пов'язано з тим, що законодавець передбачив громадські роботи у санкціях лише 9% статей Особливої частини КК. Однак судова практика свідчить про збільшення випадків призначення громадських робіт до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів.

КК визначає тривалість громадських робіт: установлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як чотири години на день. Види безоплатних суспільно корисних робіт визначаються органами місцевого самоврядування. Ними можуть бути: прибирання (санітарне прибирання) територій парків, скверів, майданів, вулиць, мостів, шляхопроводів, транспортних розв'язок, магістралей, доріг, тротуарів, об'єктів торгівлі та обслуговування населення, місць проведення святкових заходів, прилеглих територій тощо, а також збирання та вивезення промислових чи побутових відходів, вмісту контейнерів та урн для сміття, прибирання та вивезення снігу (наприклад, під час снігопадів), обробка присадибних чи прибудинкових ділянок, роботи з ремонту приміщень, догляд за хворими у стаціонарних медичних закладах, за бездомними громадянами в будинку соціального піклування чи за особами у притулках для неповнолітніх (приготування їжі, прибирання приміщень, прання білизни та ін.) тощо.

Тому, що обов'язковим елементом цього виду покарання є праця засудженого, ч. З ст. 56 КК України передбачає положення, згідно з яким громадські роботи не застосовуються до осіб, які є непрацездатними - інвалідів І та II груп (згідно зі ст. 2 Закону «Про

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. МІ. Мельника, М. І. Хавронюка. - [4-те вид., перероб. та доповн.]. - К., 2007. -С 146.

²Див.: Павленко В. Г. Кримінально-правова та кримінологічна характеристика громадських робіт як виду покарання: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. Г. Павленко. - К, 2006. - 20 с

³ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - [2-ге вид., перероб. та доп.] / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - К.: Дакор, 2008. - С. 146.

основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інвалідом визнається особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводять до обмеження їх життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті), вагітних жінок, осіб, які досягли пенсійного віку (відповідно до ст. 12 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років), а також військовослужбовців строкової служби (особи, які проходять військову службу в межах строків, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу»).

ЗУпКВ передбачає певні особливості застосування цього покарання до неповнолітніх, які полягають у тому, що громадські роботи можуть бути призначені неповнолітнім у віці від 16 до 18 років на строк від ЗО до 120 годин, а їхня тривалість не може перевищувати двох годин на день (ч. 1 ст. 100 КК України).

Порядок виконання та умови відбування покарання у виді громадських робіт регламентуються главою 8 КВК України «Виконання покарання у виді громадських робіт» (статті 36-40) та нормами Розділу II Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Якщо покарання у виді громадських робіт було призначено засудженому судом у порядку, передбаченому ст. 82 КК України - при заміні невідбутого строку покарання у виді обмеження або позбавлення волі, адміністрація кримінально-виконавчої установи направляє до підрозділу КВІ за обраним місцем проживання засудженого дві копії вироку та постанови суду, підписку засудженого про явку до інспекції у триденний термін після прибуття, а також довідку, в якій вказані дані на засудженого, дата звільнення та відомості про рідних.

¹ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21
березня 1991 року № 875-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -
№21.-Ст.252.

² Про пенсійне забезпечення: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-
XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 3. -Ст. 10.

³ Див.: Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25
березня 1992 року № 2232-ХП (в редакції Закону від 04.04.2006 № 3597-IV) //
Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 385; ВВР. - 2006. - № 38.

⁴ Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням
волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань:
затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання
покарань, МВС України від 19 грудня 2003 р. №270/1560// Офіційний вісник
України. - 2004. - № 2 (30.01.2004) (Частина 2). - Ст. 90.

⁵ Більш детально див.: Кримінально-шшояавче право України: [навч. посіб.] /
за ред. проф. А. X. Степанюка. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 254-265.

ЗУпКВ не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 81 КК), а також заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82 КК)¹.

У разі, якщо засуджений порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від його відбування, для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України КВІ направляє прокуророві такі матеріали: 1) подання; 2) копію вироку суду; 3) копію облікової картки; 4) довідку про відбутий засудженим час покарання (у годинах); 5) довідку про вчинені ним порушення та вжиті КВІ заходи впливу; 6) пояснення засудженого, а також інші документи, які свідчать про факт ухилення.

Виправні роботи - це кримінально-правовий засіб впливу примусового характеру, який установлюється судом на певний строк і виражається в процентному грошовому відрахуванні із заробітної плати засудженого. Так, відповідно до ст. 57 КК покарання у виді виправних робіт установлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10% до 20%. Виправні роботи, як один із видів основних покарань, можуть бути призначені, як правило, особам, які вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. При цьому місцем роботи є підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, виконує покладені у зв'язку з цим на неї трудові (службові) обов'язки й одержує заробітну плату. Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.
М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 4-те вид., перероб. та доповн. - К., 2007. -
С 146.

² Див.: Козырева В. П. Кримінальні покарання майнового характеру за
законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид.
наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче
право» / В. П. Козирева. - К., 2007. - 20 с

³ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.
М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [4-те вид., перероб. та доповн.]. - К., 2007. -
С 146.

⁴ Див.: Абз. 1, 2 п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24
жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального

Крім того, виправні роботи не можуть бути призначені безробітним, оскільки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не передбачена можливість відбування цього покарання в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно передбачає відрахування із суми заробітку засудженого в дохід держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 КК виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Виправні роботи мають строковий характер, оскільки їх тривалість - від шести місяців до двох років. Порядок обчислення строку виправних робіт визначений ст. 43 КВК України. Цей строк обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженою особою, має бути не меншим за кількість робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Відбування покарання у виді виправних робіт продовжується до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів або зарахування у встановлених ст. 43 КВК України випадках часу, коли засуджений не працював. Кількість робочих днів за графіком установлюється адміністрацією підприємства, установи та організації відповідно до положень Глави IV КЗпП України.

Із заробітку засудженого до виправних робіт здійснюються відрахування в розмірі не більше 20%. Порядок здійснення відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт регулюється ст. 45 КВК. Відрахування відповідно до вироку суду із заробітної плати засудженої особи починаються з наступного дня після надходження копії вироку та повідомлення на підприємство, але не раніше, ніж вирок набрав законної сили (ч. 2 ст. 45 КВК України). Відрахування провадяться з усієї суми заробітку засудженої особи, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженої особи за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. Якщо засуджена

покарання» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005.-С. 262-263.

¹ Більш докладно див.: Кримінально-шкояавче право України: [навч. посіб.] / А. П. Гель, Г. С. Семаков, І. С. Яковець; за ред. проф. А. X. Степанюка. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С 284-290.

особа працює на роботах з періодичним нарахуванням заробітної плати (сезонні роботи у сільському господарстві, на риболовецьких та рибопереробних підприємствах тощо), то відрахування провадяться у міру її нарахування. При проведенні відрахувань із заробітку засуджених осіб у цей заробіток включається як грошова, так і натуральна частина їх прибутків. Відрахування не провадяться з грошових виплат, що одержуються у порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та з інших компенсаційних виплат.

Виправні роботи можуть бути призначені й на підставі ст. 82 КК України при заміні невідбутої частини покарання у виді позбавлення чи обмеження волі більш м'яким покаранням, а також у зв'язку із заміною виправними роботами штрафу в разі злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України). Застосування покарання у виді виправних робіт також може мати місце при винесенні акта помилування у разі заміни покарання або його невідбутої частини виправними роботами на підставі ст. 85 КК України чи при заміні покарання або його невідбутої частини виправними роботами у зв'язку із законом України про амністію на підставі ч. З ст. 86 КК України.

Виконання покарання у виді виправних робіт регламентується главою 9 КВК України «Виконання покарання у виді виправних робіт» (статті 41-46) та нормами Розділу III Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Особи, засуджені до виправних робіт, не тільки залишаються працювати на тому підприємстві, на якому вони працювали до засудження, а й на тій же самій посаді чи роботі. Переведення вказаних осіб на іншу посаду чи роботу здійснюється на підставах, передбачених законодавством про працю, за винятком обмежень, установлених вироком суду та кримінально-виконавчим законодавством. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на ОВС (ч. З ст. 41 КВК України).

Якщо з'ясується, що на час звернення вироку до виконання засуджений не працює, він надає працівникам кримінально-виконавчої інспекції письмове пояснення, в якому вказує причину звільнення з роботи. Після цього йому видається направлення до відповідного центру зайнятості населення і встановлюється строк для працевлаштування - 15 днів, та роз'яснюється, що він не має права відмовитися від запропонованої роботи чи перекваліфікації.

У тому разі, якщо засуджений без поважної причини не працевлаштувався в установлений термін і не став на облік у центрі зайнятості населення, він викликається до інспекції і надає письмове пояснення про причини ухилення від відбування покарання. Офіційно йому виноситься застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності, а у разі подальшого

ухилення від відбування покарання від засудженого береться письмове пояснення, виноситься письмове застереження у виді попередження та надається ще 10 днів для працевлаштування. Якщо ж засуджений знову без поважної причини не працевлаштувався у встановлений термін і не став на облік у центрі зайнятості населення, працівник інспекції надсилає подання, копію вироку та матеріали, які свідчать про ухилення від відбування покарання, прокуророві для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відпові дальності зач. 2 ст. 389 КК Укпаїни.

Службові обмеження для військовослужбовців. За своєю сутністю службові обмеження для військовослужбовців і виправні роботи подібні. Відмінність полягає лише в тому, що службові обмеження для військовослужбовців можуть бути призначені спеціальному суб'єкту злочину, тобто військовослужбовцю, крім військовослужбовця строкової служби. Відповідно до ст. 401 КК військовослужбовці - це особи, які проходять службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній служби України, Національній гвардії України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.

На строковій військовій службі перебувають громадяни, призвані на військову службу на встановлені строки. Строкову військову службу проходять також військовослужбовці чоловічої статі, відраховані з вищих військових навчальних закладів та вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу (за винятком відрахування за станом здоров'я), якщо вони не вислужили встановленого строку строкової військової служби, а також військовослужбовці строкової служби, прийняті на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу, які в разі розірвання контракту переведені на становище військовослужбовців строкової військової служби, якщо вони не вислужили встановленого строку строкової військової служби, за винятком випадків, передбачених підпунктом «з» пункту 85 Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України.

Головною сутністю призначення службових обмежень для військовослужбовців є те, що засуджений протягом встановленого вироком строку не може бузи підвищений в посаді, військовому званні, а строк відбуття покарання не зараховується до вислуги років на

¹ Див.: Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України: Наказ Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 // Офіційний вісник України. - 2009. - № 38. - Ст. 1284.

присвоєння чергового спеціального звання. Крім того, із грошового утримання військовослужбовця проводяться утримання в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20%. Призначаючи покарання у виді службового обмеження, суд зобов'язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку.

Розглядуваний вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК, так і у разі, якщо суд, враховуючи обставини кримінального провадження та особу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58 КК). Строк службового обмеження для військово-службовців - від шести місяців до двох років. Службове обмеження для військовослужбовців застосовується лише як основна міра покарання у разі, якщо: а) цей кримінально-правовий засіб передбачений санкцією статті КК; б) суд, з огляду на обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження або позбавлення волі на строк не більше двох років призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк (ч. 1 ст. 58 КК України); в) суд дійде висновку про призначення покарання у виді службових обмежень для військово­службовців як основного покарання, не передбаченого санкцією статті 04 КК, на підставі ч. 1 ст. 69 КК України в порядку пом'якшення виду основного покарання. Також допускається замі-на невідбутої частини покарання у виді обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням на підставі ст. 82 КК України.

Відповідно до ст. 47 КВК суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець. Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.

¹ Див.: Абз. 1 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтая 2003 року № 7 // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 6. - С 14-20.

Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.

Арешт. Відповідно до ст. 60 КК покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. У широкому значенні арешт характеризується ознаками, що властиві усім видам покарань, тобто: є кримінально-правовим засобом примусового характеру; призначається: від імені держави і виключно вироком суду тій особі, яка визнана винною у вчиненні злочину; за вчинення саме злочину; полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засудженого; тягне за собою судимість. Арешт у вузькому значенні характеризується за такими специфічними ознаками, як: особливості змісту (лімітація волі, що здійснюється шляхом пригнічення рефлексу особистої свободи у засудженого за допомогою його фізичної ізоляції); спеціально встановлене місце відбування; режим підвищеної суворості (який проявляється у значній кількості правообмежень, навіть порівняно з найсуворішим видом покарання - позбавленням волі на певний строк); короткочасний строк покарання.

Засуджений до арешту тримається в спеціальній установі виконання покарань ДПтС - арештному домі, де передбачаються умови досить суворих правообмежень. Це дало можливість багатьом дослідникам говорити про арешт як про вид покарання, що справляє шоковий вплив на засудженого. На думку законодавця, внаслідок короткочасного інтенсивного карального впливу засуджений має відмовитись від учинення злочинів надалі. Короткочасність ізоляції від суспільства особи, засудженої до арешту, полягає у тому, що цей вид покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Судячи з Особливої частини КК України, арешт має застосовуватися за вчинення злочинів невеликої чи середньої тяжкості. Однак ті каральні елементи, про які говорилося вище, входять у суперечність з цією обставиною. Це пов'язано з тим, що законодавець для арешту, як зазначалося вище, передбачає умови суворої ізоляції. Так, засудженим до арешту забороняється побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги

¹ Див.: Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в
Збройних Силах України: Наказ Міністра оборони України від 14.08.2008 року
№ 402 // Офіційний Вісник України. - 2008. - № 89. - Ст. 2996.

² Шинкарьов Ю. В. Арешт як вид кримінального покарання та особливості
правового регулювання його виконання та відбування: автореф. дис. на здобуття
наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та
кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю. В. Шинкарьов. - Л, 2007. - С 5.

особисто чи за дорученням юридичної особи, а також одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном (ч. З ст. 51 КВК). Крім того, до осіб, які відбувають арешт, не може застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), амністія, а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років. Особливості застосування арешту щодо неповнолітніх визначено уст. 101 КК.

Порядок виконання та умови відбування покарання у виді арешту регламентуються главою 12 КВК України «Виконання покарання у виді арешту» (статті 50-55) та нормами Розділу III Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. За встановленим порядком, засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі. Уведення подібних жорстких правил про місце відбування арешту пояснюється, головним чином, необхідністю не допускати економічно невиправдане переміщення засуджених; має значення і досить короткий строк покарання. Але ч. З ст. 50 КВК України встановлює винятки з цього загального правила. Згідно з указаною нормою переведення засудженого з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його особистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.