Тема 17 покарання та його види 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 17 покарання та його види



17.1. Поняття і мета покарання.

17.2. Поняття та ознаки системи покарань.

17.3. Основні покарання.

17.4. Додаткові покарання.

17.5. Основні та додаткові покарання.

17.1. Поняття і мета покарання

Одним з найважливіших завдань, що виконує сьогодні держава, є реалізація заходів, спрямованих на розв'язання проблем протидії кримінальній активності. Для вирішення цього завдання держава використовує різні економічні, соціально-політичні, організаційно-управлінські та культурно-виховні заходи. Водночас немаловажне значення мають важелі правового примусу щодо осіб з девіантною поведінкою. Особливе місце серед них посідають засоби кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які мають стійкі антисуспільні погляди та установки.

Кримінальне право, основною метою якого є захист найзначущих суспільних відносин, використовує для виконання завдань КК низку взаємозалежних між собою методів. їхня основна особливість полягає в тому, що вони пов'язані з можливістю застосування покарання щодо особи, яка вчинила злочинне діяння. За своєю суттю покарання є реакцією з боку держави у відповідь на вчинене особою кримінально каране діяння, коли винний примушується зазнати певні обмеження. Застосування покарання є одним з найефективніших засобів протидії кримінальній активності, тому що в його зміст закладені найсуворіші елементи державного примусу.

У кримінально-правовій науці проблеми покарання знайшли своє віддзеркалення у дослідженнях П. П. Андрушка, Л. В. Багрій-Шахматова, М. І. Бажанова, І. Г.Богатирьова, В. І. Борисова, І. М. Гальпєріна, О. І. Зубкова, О. Г. Колба, О. М. Костенка,

0. С Міхліна, В. Т. Маляренка, В. О. Меркулової, С. Ф. Мілюкова,
В. О. Навроцького, О. О. Наташева, В. В. Сташиса, А. X. Степанюка,
Є. Л. Стрельцова, М. О. Стручкова, Ю. М. Ткачевського,
В. М. Трубникова, О. Л. Цвєтіновича, М. Д. Шаргородского,

1. В. Шмарова та інших вчених.

Значення покарання визначається його місцем у кримінально-правовій політиці нашої держави, в якій воно відіграє помітну роль. Заходи, спрямовані на запобігання кримінальній активності, повинні утворювати взаємозалежну і взаємодоповнюючу систему. При цьому їхня ефективність прямо залежить від рівня розвитку і морального здоров'я суспільства, стану економіки і правової культури населення.

1 Див., наприклад, Шинальський О. І. Покарання в системі засобів протидії злочинності: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. І. Шинальський. - К., 2003. - 20 с


Усі ці параметри нашого суспільства далеко відстають від бажаного рівня. У таких умовах роль покарання в системі засобів, спрямованих на запобігання вчиненню злочинів не тільки не знижується, а й навпаки, зростає, залишаючись, у деяких випадках, єдино реальним важелем впливу на осіб, які мають антисуспільні погляди та установки.

Покарання є основною формою реалізації кримінальної відповідальності. У ньому закладені найбільш дійові способи впливу на винного, завдяки чому слід визнати, що воно є одним з найважливіших і найефективніших засобів запобігання злочинам. Слід також враховувати, що хоча покарання є природною і передбаченою законом реакцією з боку держави на вчинений злочин - це, однак, останній, крайній засіб, що може бути застосований до винного. Покарання реалізується в тому разі, якщо іншими способами досягти мету запобігання злочинам, а також здійснити на винного ефективний виправний вплив не уявляється можливим.

Покарання є одним із численних видів державного примусу, застосовуваних щодо осіб з асоціальною поведінкою. Тому воно має всі ознаки, властиві заходам примусового впливу. Це, зокрема, виражається в тому, що в особи, якій призначене певне покарання, виникає обов'язок його відбути. У тому разі, якщо винний не бажає відбувати покарання та ухиляється від його виконання, законом передбачена можливість його примусової реалізації, а також передбачені засоби відповідальності, що можуть бути застосовані відносно такої особи. Виконання покарання забезпечується державою, у зв'язку з чим створена система державних органів, основним завданням діяльності яких є реалізація призначеного судом покарання. Його виконання, як правило, є безкоштовним для засудженого, який у більшості випадків не оплачує витрати, пов'язані з відбуванням певного виду покарання.

За своєю суттю покарання є найсуворішою формою державного примусу, його зміст виражається в передбачених законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Зазначені заходи торкаються найзначущіших для нього інтересів, обмежень, які здатні заподіяти самі несприятливі наслідки. Залежно від змісту закладених у них заходів примусового впливу покарання поділяються на різні категорії:

1) покарання, пов'язані з позбавленням або обмеженням волі
засудженого: обмеження волі, арешт, тримання у дисциплінарному
батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк;

2) покарання, поєднані з обмеженням майнових прав засудженого:
штраф, виправні роботи, конфіскація майна; 3) покарання, пов'язані з
обмеженням загальногромадянських прав засудженого: позбавлення
права займатися певною діяльністю, громадськими роботами;
4) покарання, спрямовані на обмеження спеціального статусу
засудженого: позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення
військового, спеціального, рангу, чину або кваліфікаційного класу,
службові обмеження для військовослужбовців; 5) покарання, пов'язане
з позбавленням засудженого волі на все життя - довічне позбавлення
волі.


Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. У зміст будь-якого покарання входять два обов'язкових елементи - кара і виховний вплив. Кара передбачає зазнавання особою певних позбавлень і обмежень, що застосовуються до неї в передбачених законом межах. Ця ознака є невід'ємною складовою будь-якого покарання.

Роль кари як елемента покарання, безумовно, значуща. Це визначається тим, що покаранню піддаються особи, які представляють підвищену небезпеку для суспільства і мають стійкі антисоціальні погляди та установки. Інші примусові заходи відносно такої особи застосовувати було б неефективно або просто безглуздо (наприклад, було би смішно говорити про ефективність адміністративного стягнення у виді штрафу щодо особи, яка вчинила умисне вбивство чи розбійний напад). У такому випадку на перше місце виходять більш істотні і, відповідно, більш дійові заходи примусу, закладені у зміст покарання, реалізація яких дає змогу досягти поставлену перед ним мету. Підвищена небезпека особи, яка вчинила злочинне діяння, обумовлює собою застосування найсильніших заходів впливу, що містять істотні обмеження, оскільки позбавлення чи обмеження прав і свобод, закладені у зміст покарання, стосуються особистої волі засудженого, його майнових і загальногромадянських прав, а також волі на все життя людини.

Покарання за своїм змістом завжди включає в себе позбавлення злочинця якого-небудь блага (особистих прав, майна, волі тощо) і, таким чином, покарання, як усяке позбавлення, пов'язано зі стражданням злочинця. Саме в цьому сенсі покарання є карою.

Слід також враховувати, що кару, як елемент покарання, не можна змішувати з відплатою за вчинений злочин. Поза сумнівом, будь-яке призначене покарання за своєю суворістю має максимально відповідати тяжкості вчиненого злочинного діяння. Однак не слід робити висновок про те, що примусовий вплив, покладений на кару, повинний бути прямо пропорційним вчиненому злочину. Подібний підхід перетворив би покарання з урегульованого законом примусового заходу в засіб розправи із засудженим, що суперечить основам правової держави, до яких відносить себе Україна. Тому винному заподіюються сггіврозмірні тяжкості злочину обмеження і позбавлення, що, однак, не повторюють зміст наслідків, що наступили. Так, наприклад, при вчиненні умисного вбивства суворість покарання буде, при всіх інших рівних умовах, більшою, ніж у разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження здоров'ю. Утім звідси аж ніяк не випливає, що в першому випадку засудженому буде заподіяна смерть, а в іншому відсічена рука.

1 Шаргородский М. Д. Наказание по советскому уголовному праву / М. Д. Шаргородский. - М.: Госюриздат, 1958. - Часть вторая - С. 18.


Другий обов'язковий елемент будь-якого покарання - здійснення на засудженого виховного впливу. У ст. 22 КК УРСР 1960 р. підкреслювалося, що покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених. У КК України поряд з такою метою покарання як запобігання вчиненню нових злочинів, передбачається мета виправлення засудженого. Вона досягається переважно шляхом застосування до нього соціально-виховних заходів. Відповідно до ст. 123 КВК соціально-виховна робота- цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізацїї засуджених.

Як відомо, покарання є однією з форм державного примусу, завдяки чому йому притаманні всі ознаки, характерні для інших заходів примусового впливу передбачених законом для осіб з асоціальною поведінкою. Проте покарання має низку специфічних ознак, що дають змогу точно визначити його зміст і відрізнити від інших видів державного примусу:

- усі види покарань передбачені в одному нормативному акті -
ЗУпКВ. Ніякі інші законодавчі акти не можуть передбачати
кримінальні покарання чи регулювати їхню змістовну сторону;

- єдиною підставою для застосування покарання є вчинення особою злочинного діяння, передбаченого КК України. Будь-які інші правопорушення чи форми антисоціальної поведінки не можуть бути підставою для застосування покарання. Також не може бути передумовою його реалізації небезпечний стан особи або намір вчинити злочин, якщо вони не виразилися в конкретних суспільно небезпечних діяннях чи бездіяльності, заборонених ЗУпКВ;

- покарання має публічний характер, тобто застосовується від імені держави, у покаранні знаходить вираження негативна оцінка протиправної та антигромадської поведінки особи, яка вчинила злочин, з боку держави і всього суспільства;

- специфічний зміст - лише покарання може бути пов'язане з тривалим позбавленням чи обмеженням волі, повною конфіскацією майна, обмеженням інших найбільш значущих прав і свобод особи. У деяких випадках назви покарання та інших примусових заходів можуть збігатися. Так арешт може бути покаранням ы мірою адміністративного стягнення. Попри те, що назва зазначених примусових заходів збігається, їхній зміст істотно відрізняється один від одного порядком та умовами відбування, так і правовими наслідками;

- за характером покарання має суто особистий характер, тобто застосовується безпосередньо до особи, яка вчинила злочин. Ніхто інший, крім засудженого, не може зазнавати позбавлення і обмеження, що становлять зміст покарання. Близькі засудженого, так само як і всі інші особи, не можуть піддаватися покаранню, що призначено йому за вчинений злочин;

- для покарання передбачена спеціальна процедура його
призначення та реалізації. Так, покарання призначається після


судового розгляду кримінального провадження, у ході якого аналізуються різні докази, отримані під час досудового розслідування. Процедура отримання доказів і призначення покарання урегульована КПК України. Процес реалізації призначеного покарання залежить від його виду. При цьому всі стадії виконання покарання чітко врегульовані КВК України, а також відомчими нормативними актами ДПтС, що створює додаткові гарантії дотримання прав засудженого;

- юридичним наслідком застосування покарання є судимість. Після закінчення зазначених у законі строків судимість автоматично погашається. У разі позитивної поведінки особи судимість може бути достроково знята.

Застосування до особи, яка вчинила злочин, покарання є не самоціллю кримінального провадження, а засобом досягнення певного результату, що в теорії кримінального права отримало назву - мети покарання. Однак слід зауважити, що проблема визначення мети покарання завжди була і залишається дотепер однією з найскладніших. Пов'язано це з тим, що покарання слід завжди розглядати лише як засіб досягнення певної мети, оскільки покарання без мети позбавлено правового і соціального сенсу. Утім, це питання й сьогодні залишається до кінця невирішеним.

Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його до особи, яка вчинила злочин. Правильне розуміння змісту мети покарання має істотне значення для інших кримінально-правових інститутів. Так, признаючи покарання, суд має виходити з його максимальної доцільності для досягнення передбаченої ЗУпКВ мети. Звільнення від покарання можливе лише тоді, коли в суду є підстави вважати, що мета покарання вже досягнута чи може бути реалізована без повного його відбування.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК застосування покарання переслідує три самостійних мети: кара, виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових злочинів. Зазначені складові мети покарання значною мірою є взаємопов'язаними і взаємообумовленими. Так, засудження особи, яка вчинила розбій, до позбавлення волі на тривалий строк певним чином сприяє одночасному досягненню таких цілей, як кара, виправлення засудженого, спеціальна, а можливо, і загальна превенція.

Найбільш дискусійним у теорії кримінального права є питання про співвідношення кари та покарання. Більшість науковців розглядає кару як основну властивість, необхідну ознаку покарання. Деякі ж учені вважають кару однією з цілей покарання.

1 Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / за ред.
В. А. Клименка, М. І. Мельника. - К.: Юридична думка, 2004. - С. 233.

2 Кримінальний кодекс України: [науково-практичний коментар] / за заг. ред.
В. Т. Маляренка, В. В.Сташиса, В. Я. Талія. - X.: Тов. «Одісей», 2004. - С 184.

3 Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] /
П. Л. Фріс. - К.: «Центр навчальної літератури», 2004. - С 278; Кримінальне право
України: [навч. посіб.] / за ред. О. М. Омельчука. - К.: Наукова думка;


Кара — це визначена законодавством міра відповідальності правопорушника за скоєні ним дії. Як реакція суспільства на дії правопорушника, кара полягає в застосуванні щодо нього певних правових обмежень, зміни його статусу (морального - позбавлення чи призупинення деяких прав; матеріального - здійснення штрафних санкцій; фізичного - обмеження особистої свободи). За сучасним тлумачним словником української мови, кара означає суворе покарання, відплату за щось; катування; страту.

Однак таке розуміння кари взагалі нічого не має спільного з розглядуваним аспектом мети. Так, якщо розуміти кару як будь-яке позбавлення чи обмеження прав і свобод злочинця, абстрагуючись від можливих відмінностей за характером, змістом або обсягом такого позбавлення чи обмеження, то, очевидно, кара є властивістю будь-якого покарання. З цієї точки зору кара як така притаманна і штрафу, і виправним роботам, і довічному позбавленню волі, а відтак - окремою метою покарання вона бути не може. Так, В. П. Козирєва зазначає, що основним за значенням каральним елементом у змісті покарань майнового характеру є майнове стягнення - чим вищий розмір штрафу чи відсоткових відрахувань, частка конфіскованого майна, тим більший буде каральний вплив. Від того, яка сума грошей стягується, яке майно конфіскується, яка його вартість, залежить і репресивна сила покарань майнового характеру.

Якщо ж розуміти кару як таке позбавлення чи обмеження прав і свобод злочинця, яке за своїм характером, змістом або обсягом має відповідати, перш за все, тяжкості вчиненого ним злочину, то тоді кара - це не властивість, а одна з цілей покарання. Враховуючи основні принципи кримінального права, вихідні положення побудови санкцій за вчинення суспільно небезпечних діянь, зазначених у КК як злочини, та загальні засади призначення покарань, більш прийнятною видається точка зору, що визнає кару як одну з цілей покарання.

Прецендент, 2004. - С. 62; Яауюзво-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 3-тє вид., перероб. та доповн. - К.: Атіка, 2004. - С 129.

1 Яауюзво-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред.
С. С. Яценко. - К.: А.С.К., 2005. - С. 107; Матишевський П. С. Кримінальне право
України. Загальна частина: [підруч.] І П. С. Матишевський. - К., 2001. - С. 236.

2 Юридична енциклопедія: в 6 т. /редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.)
[таін.]. -К.: Укр. енникл., 2001. -Т. 3: К-М. -С. 42.

3 Сучасний тлумачний словник української мови / за заг. ред. д-ра філол. наук,
проф. В. В. Дубічинського. -X.: Вид-во «Школа», 2006. - С. 384.

Більш детально див.: Козирєва В.П. Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. П. Козирєва. - К., 2007. - 20 с

5 Кримінальний кодекс РФ (ч. 2 ст. 43) не відносить кару до мети покарання, а називає (поряд з метою виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових


У російському законодавстві термін «кара» замінений на словосполучення «відновлення соціальної справедливості», яке має оціночний характер, а його зміст виявляється опосередковано через інші поняття (відшкодування завданої злочином шкоди, сггіврозмірність вчиненого винною особою злочину та покарання від імені держави тощо). На сучасному етапі розвитку України мова йде про пропорційність покарання злочину, що обґрунтовується принципом справедливості. Висловлюються думки про неспроможність поглядів на справедливість покарання. Така думка може бути обумовлена реалізацією при призначенні покарання мети відновлення соціальної справедливості, однак законодавець у ч. 2 ст. 65 КК України закріпив положення, відповідно до якого особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. В умовах становлення правової держави і гуманізації політики у сфері протидії кримінальній активності відмова від принципу справедливості уявляється помилковою.

У теорії кримінального права принцип справедливості (індивідуалізації) покарання вимагає, щоб призначення покарання було максимально конкретизовано, індивідуалізовано, виходячи із конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим тяжкіший злочин вчинено, тим більш суспільно небезпечним є винний, тим суворіша настає кримінальна відповідальність, наслідком якої є суворіше покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом'якшується, призначається менш суворе покарання, а іноді особа звільнюється від кримінальної відповідальності або від покарання.

У юридичній енциклопедії вказується, що чинне українське законодавство не дає визначення поняття «покарання», вказуючи, що воно має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК). Це поняття пройшло тривалий і складний шлях від примітивної помсти («око за око», «зуб за зуб») до

злочинів) мету - відновлення соціальної справедливості (Див.: Уголовное право России. Общая часть: [учеб. для вузов] / отв. ред. д.ю.н. Б. В. Здравомыслов. - М.: Юристь, 1996. -С. 344-353).

1 Уголовно-исполнительное право России: теория, законодательство,
международные стандарты, отечественная практика конца XIX - начала XXI века:
[учеб. для вузов] / под ред. А. И. Зубова. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.: НОРМА,
2002.-699 с.

2 Никонов В. А. Эффективность общепредупредительного воздействия
уголовного наказания. Теоретико-методологическое исследование: автореф. дис.
на соискание уч. степ. докт. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Уголовное право и
криминология; уголовно-исполнительное право» / В. А. Никонов. - М., 1994. -
35 с.


Суспільного розуміння його завдань як засобу виправлення, запобігання новим злочинам, але кара залишилася його суттю, якісною властивістю. За формулюванням указаної енциклопедії карою є визначена законодавством міра відповідальності правопорушника за скоєні ним дії. В. О. Ніконов зазначає, що всім ознакам покарання притаманний державний характер, тому покарання виступає карою державною, для позначення якої в російській мові існує слово «репресія», тобто покарання, каральна міра, що застосовується державними органами.

Міркуючи про покарання, як про примус чи кару, В. К. Дую нов указує, що неправильно думати, що найістотнішою ознакою покарання є примус. Сутність покарання не може бути зведена до примуса. Розділяючи більш устояну позицію на сутність покарання, він говорить про те, що покарання є за своєю суттю не примусом, а карою, воно виступає однією з форм реалізації кари - засудження особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і вчиненого нею злочину. В. О. Ніконов визначає кару сутністю покарання першого порядку (сутність покарання взагалі), а репресію - сутністю другого порядку, що визначає саме покарання.

Дослідження співвідношення понять кримінального та кримінально-виконавчого права дає підстави вважати про виникнення певного юридичного парадоксу. Так, на думку О. Г. Колба, якщо норми КК визнати загальними поняттями, то норми КВК слід вважати одиничними, які за законами формальної логіки не повинні суперечити першим. Проте на практиці вийшло по-іншому: кримінально-виконавче законодавство ніби «поглинуло» кримінальне, розширивши термін «кара» такими поняттями, як «виконання-відбування покарання», «захист інтересів особи, суспільства і держави»,

1 Юридична енциклопедія: в 6 т. /редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.)
[та ін.]. - К.: Укр. енцикл., 2002. - Т. 4: Н-П. - С 622.

2 Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.)
[таін.]. -К.: Укр. енцикл., 2001. -Т. 3: К-М. -С. 42.

3 Никонов В. А. Вказ. праця. - С. 13.

4 Дуюнов В. К. Наказание в уголовном праве России - принуждение или кара? /
В. К. Дуюнов // Государство и право. - 1997. - № 11. - С. 62.

Там само. - С. 63.

6 Никонов В. А. Вказ. пращ. - С. 14

7 Цей термін, на думку А. X. Степанюка, означає встановлений у нормативно-
правових актах порядок реалізації персоналом УВП мети і завдань покарання, а
також комплекс правообмежень для засуджених та встановлений порядок
реалізації ними своїх прав і обов'язків, встановлених законом та вироком суду
(Степанюк А. X. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність та принципи
кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження): дис. на здоб,
наук. ступ. д-ра. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право» / А. X. Степанюк. - X., 2002. - 393 с).


«ресоціалізація» «запобігання тортурам та нелюдському поводженню із засудженими».

Отже, аналіз статей 50 та 65 КК і ст. 1 КВК України свідчить, що законодавець використав усі гуманістичні ідеї, які людство напрацювало на цей час. Проте розглядаючи кару як мету покарання та реакцію держави на злочин, законодавець не повинен забувати й про відновлення таким чином соціальної справедливості в суспільстві. Тому очевидним є сьогодні питання про доповнення ст. 50 КК України частиною четвертою такого змісту: «Покарання застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, що була порушена суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю) винної особи».

Наступна мета - виправлення засудженого - припускає здійснення виховного впливу на особу, внаслідок якого вона змінює свої антигромадські установки на соціально нейтральні або соціально позитивні і відмовляється від продовження подальшої злочинної діяльності. Той факт, що особа вчинює суспільно небезпечне діяння, порушуючи при цьому норми КК України і заподіюючи шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам, свідчить про її глибоку моральну деформацію, зневагу інтересами суспільства заради задоволення власних потреб, а також про наявність стійких антисоціальних установок. У цьому зв'язку, у процесі відбування призначеного вироком суду покарання, до засудженого застосовується комплекс заходів соціально-виховного впливу, що дає можливість йому усвідомити всю аморальність і протиправність своєї попередньої поведінки, усунути недоліки в його вихованні, розвинути в нього почуття поваги до закону, норм моралі, суспільства.

Під час здійснення виховного впливу мають змінюватися антигромадські погляди і звички в особи, яка відбула покарання, що знаходить своє відображення в прагненні активно брати участь у суспільно корисній діяльності та відмові від вчинення нових злочинів. Зміна антигромадських поглядів і звичок у засудженої особи на соціально корисні означає, що така особа не просто відмовляється від продовження злочинного способу життя, але обирає соціально схвалювані варіанти поведінки (надає допомогу в протидії кримінальній активності, допомагає в охороні громадського порядку, відмовляється від вживання наркотичних засобів тощо). Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі є важливим результатом застосування покарання, суттєвим показником його ефективності.

При цьому, вихідним є твердження про те, що, спираючись лише на страх перед покаранням, неможливо сформувати систему моральних

1 Колб О. Г. Запобігання злочинності в місцях позбавлення волі: [навч. посіб.] /
О. Г. Колб. - Луцьк: РВВ «Вежа», 2005. - С 12.

2 Колб О. Г. Указ, праця. - С. 25.

3 Кримінально-шкопавчий кодекс України: [науково-практичний коментар] /
за заг. ред. А. X. Степанюка. - X.: ТОВ «Одіссей», 2005. - С. 28.


ціннісних орієнтацій особи, без чого поведінка та її вчинки є ситуаційними, непередбаченими, а часом аморальними і протиправними. Кримінальні психологи відносять таку систему цінностей до ггідструктури спрямованості особистості, указуючи на те, що вони формують мотив і мотивацію злочинів. Утім виконання покарання не повинно переслідувати нереальну мету перетворення злочинця в гармонійно розвинену особистість: необхідно обмежитися виробленням установки на виправлення вад, оволодіння нормами і навичками людського гуртожитку, основними людськими цінностями.

Тому слід звернути увагу на те, що у ст. 6 КВК України виправлення засудженого визначається як процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості, та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Поряд з цим терміном у КВК використовується таке поняття, як «ресоціалізація засудженого». Ресоціалізація засуджених - це діяльність, спрямована на поступове повернення в суспільство духовно і морально відродженої людини, яка не становить загрози для інших; процес відновлення втрачених (згаслих), а іноді й зовсім не прищеплених, соціально значущих позитивних зв'язків індивіда (засудженого) із суспільством.

Зазначимо, що в ст. 50 КК України така мета покарання не закріплена. З цього випливає, що похідне від кримінального кримінально-виконавче право всупереч установленій логіці речей розширило завдання останнього. Така непослідовність законодавця не лише порушує принцип системного підходу до правового врегулювання кримінально-правових явищ, але й ставить перед органами та установами виконання покарань завдання, які виходять за межі їх реальних можливостей, оскільки відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства є неможливим без участі в цьому процесі всіх заінтересованих державних, насамперед, правоохоронних органів і суспільних інститутів (громадських організацій, релігійних конфесій, партій тощо) Заслуговує на увагу те, що мета-завдання кримінально-виконавчого права здобувають значення лише за наявності їхньої відповідності цілям показання, закріпленим в КК.

Мета покарання - запобігання вчиненню нових злочинів - має два самостійних аспекти: загальне і спеціальне попередження злочинів. Загальний аспект досліджуваної мети виражається в попереджувальному впливі покарання на всіх членів нашого суспільства. Поза всяким сумнівом, більшість громадян не вчиняє

1 Медведев В. С Кримінальна психологія: [підруч.] / В. С. Медведев. - К.:
Атіка, 2004. - С. 60.

2 Колб О. Г. Указ, праця. - С 30.

3 Ткачевский Ю. М. Новое в уголовно-исполнительном праве (Закон «Об
учреждениях и органах, исполняющих уголовное наказание в виде лишения
свободы» от 21 июля 1993 г.) / Ю. М. Ткачевский // Вестник Московского
университета. - М., 1995. - № 1. - С. 19-27.


кримінально протиправних посягань завдяки своїм внутрішнім переконанням, повазі до закону та інтересів інших осіб, суспільства і держави. Однак певна, і досить велика, категорія громадян утримується від вчинення кримінально караних деліктів саме завдяки страху бути викритими і піддатися згодом покаранню. У зв'язку з цим, можливість застосування покарання дієво впливає на всіх хитливих громадян, утримуючи їх від вчинення злочину. Якщо особа замишляє вчинити злочин, саме страх покарання може в багатьох випадках утримати її від реалізації злочинного наміру. Спеціальний аспект досліджуваної мети спрямований безпосередньо на запобігання злочинам з боку особи, яка відбуває покарання. Досягнення цього результату тісно пов'язано з раніше розглянутою метою виправлення винного. У тому разі, якщо засуджений виправився, змінюється його антисоціальна установка, внаслідок чого він розуміє безперспек­тивність і недоцільність злочинної діяльності. Це є основою для відмови особи від учинення злочинів і продовження антисоціального способу життя.

Слід також враховувати, що відповідно до принципу гуманізму покарання, яке застосовується до особи, яка вчинила злочин, не може мати своєю метою заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-22; просмотров: 317; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.223.40.255 (0.047 с.)