Особливості покарання неповнолітніх

Найдієвішим кримінально-правовим засобом впливу на осіб, які вчинили злочини, є покарання. Його застосування ефективно впливає на засудженого, дає змогу не лише виправити його, а й також запобігти вчиненню ним нових злочинів. Однак реалізація будь-якого покарання пов'язана зі значним примусом засудженого, позбавленням чи обмеженням його найістотніших прав і свобод. На цій підставі призначення покарання відносно неповнолітніх є крайнім, змушеним заходом, коли іншими кримінально-правовими засобами досягти мети, зазначеної у ч. 2 ст. 50 КК України неможливо. Ця обставина обумовлюється турботою держави про інтереси неповнолітнього, про його нормальне моральне і фізичне виховання. Тому ПВСУ у Постанові «Про практику застосування судами законодавства України у справах про злочини неповнолітніх» зазначив, що позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може застосовуватися до осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років, тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого.

Особливості покарання неповнолітніх осіб, які вчинили злочини, зумовлені не лише законодавчим зменшенням кількості видів і скороченням строків і розмірів покарання, що входять в їх загальну систему (ст. 51), а й тим, що: 1) позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який учинив вперше злочин невеликої тяжкості; 2) покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначено строком більше десяти років. Лише за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини та при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків, воно може бути призначене більше, ніж на десять років, але не може перевищувати п'ятнадцяти років; 3) покарання у виді довічного

¹ Див.: Про практику застосування судами законодавства України у справах про злочини неповнолітніх: Постанова ПВСУ від 16 квітня 2004 р. № 5 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С 300-310.

позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років; 4) неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Отже, законом установлюються істотні обмеження за колом покарань, що можуть бути призначені неповнолітнім, а також передбачені особливості їх змісту. Це пояснюється низкою причин. Насамперед, це обумовлено гуманізмом держави стосовно неповнолітніх винних, через що до них не можуть застосовуватися найсуворіший вид покарання - довічне позбавлення волі. Зазначене покарання є винятковим, і призначається в особливих випадках, коли особа винного і тяжкість учинених ним злочинів свідчать про неможливість досягнення мети покарання іншими способами. При цьому засуджений практично не має можливості повернутися в суспільство, тому його застосування до неповнолітніх осіб було б негуманним.

Слід також враховувати, що реалізація окремих видів покарань відносно неповнолітніх практично неможлива. Наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу припускає їх наявність, що не є характерним для неповнолітніх осіб. Можливості щодо реалізації неповнолітніми окремих видів покарань можуть бути істотно обмеженими. Це, зокрема, стосується таких видів покарань, як штраф і виправні роботи.

Тому, відповідно до ст. 98 КК Укоаїни. ло неповнолітнього можуть застосовуватися такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні ооботи: 4) аоешт; 5) позбавлення волі на певний строк, а також додаткові покарання у виді: а) штрафу; б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Зазначений перелік є вичерпним, інші покарання, не зазначені у ст. 98 КК України, до неповнолітнього застосовані бути не можуть. Слід зазначити, що ЗУпКВ не передбачає яких-небудь спеціальних видів покарань, що можуть призначатися тільки неповнолітнім. Водночас зміст покарань, що можуть бути застосовані до осіб, які вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, має певні відмінності, що впахов\тоть їхні психофізіологічні особливості.

Штраф може застосовуватися лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Це пов'язано з тим, що призначаючи неповнолітньому покарання у виді штрафу, суд має виходити з його реальних можливостей. В іншому випадку неповнолітній просто буде не в змозі сумлінно виконати цей вид покарання, або його реалізація може заподіяти шкоду інтересам засудженого. Штраф може застосовуватися не лише як основне, але й як додаткове покарання. При призначенні цього покарання слід враховувати розмір доходів неповнолітнього у разі, якщо він здійснює трудову діяльність або у

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 331-332.

нього є певне майно (подарунки, спадщина тощо). Саме тому, у ст. 99 КК зазначено, що розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством НМДГ. Відповідно до ч. З ст. 98 КК до неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями ст.ст. 100 і 103 КК Укоаїни.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосоване до неповнолітнього, який вчинив злочин, лише як додаткове покарання. Це покарання призначається неповнолітнім на загальних підставах у разі, якщо якась посада або певна діяльність сприяли вчиненню кримінально караного посягання. Не зовсім зрозуміла законодавча вимога про можливість заборони обіймати неповнолітнім певні посади. Оскільки вони, як правило, не можуть обіймати посади у державних органах і органах місцевого самоуправління. На думку П. С. Матишевського, реально цей вид покарання може бути застосований щодо неповнолітніх у віці 16-17 років, оскільки саме в цьому віці вони фактично набувають юридичних прав займатися кустарним промислом або торговельною діяльністю, мати постійну роботу або обіймати посади в шкільних або громадських організаціях. Однак як свідчить судова практика, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю практично не застосовується судами України щодо непо.

Оскільки у нормах розділу XV Загальної частини КК немає вказівки про строк застосування позбавлення неповнолітнього права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, слід звернутися до положень ст. 55 КК. Відповідно до частин 1 і 3 цієї статті при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю неповнолітньому, який учинив злочин, як додаткового покарання до арешту або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк (від одного до трьох років), установлений вироком суду, що набрав законної сили. Фактично це суперечить змісту ст. 98 КК, відповідно до якої, з огляду на неповноліття винного, його особливості, обставини, пом'якшують покарання, розміри і строки видів покарань для неповнолітніх знижені майже наполовину. Не свого роду необачність законодавця.

Громадські роботи, що відповідно до статей 98, 100 КК можуть бути призначені неповнолітньому, який учинив злочин, є новелою КК

¹ Матишевський П. С Указ, праця. - С. 334.

України. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Загальний розмір громадських робіт скорочений для неповнолітніх порівняно з дорослими (ч. 1 ст. 100 КК України). Так, громадські роботи можуть бути ппизначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин (не більше ніж дві години на день) і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. При призначенні громадських робіт неповнолітнім необхідно з'ясувати його фізичний стан, можливості, навички та вміння, а потім відповідно до цього диференціювати вид робіт (наприклад, визначити роботу з благоустрою населеного пункту, в якому проживає засуджений (посадка пепев. ппибипання території тощо).

Виправні роботи відповідно до ч. 2 ст. 100 КК може бути призначений лише неповнолітньому, якому на момент учинення злочину виповнилося 16 років. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із суми заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків. За загальним правилом покарання у виді виправних робіт установлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків (ч. 1 ст. 57 КК). Відповідно до ч. З ст. 57 КК неповнолітнім особам, які стали непрацездатними після постановления вироку сулу, виггоавні ооботи сул може замінити штоаЛом із розрахунку трьох установлених законодавством НМДГ за один місяць виправних робіт.

Арешт, відповідно до ст. 101 КК, полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановления вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції у спеціально пристосованих установах - арештних домах. Строк, на який може застосовуватися арешт щодо неповнолітніх, знижений потвняно зі ст. 60 КК України до меж від п 'ятнадияти по сопока п 'яти діб.

Позбавлення волі на певний строк є останнім і найсуворішим видом покарання, що становлять систему покарань для неповнолітніх. Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі до особи, яка вчинила злочин у віці до 18 років, не застосовується.

Стаття 102 КК встановлює особливості призначення неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі порівняно з дорослими особами, які вчинили злочини. За вчинення вперше злочину невеликої тяжкості позбавлення волі ло неповнолітнього не застосовується; за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості таке показання не може перевищувати двох поків: за злочин сепедньої тяжкості - чотирьох поків: за тяжкий злочин - семи поків: за особливо тяжкий - десять років; за особливо тяжкий злочин,

поєднаний з умисним позбавленням людини життя, - п 'ятнадцять років. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років (ч. 2 ст. 103 КК України).

Покарання у виді позбавлення волі є крайнім засобом кримінально-правового впливу на неповнолітніх, які вчинили злочини. Тому рішення про призначення неповнолітньому цього виду покарання приймається тільки тоді, коли його виправлення неможливе без ізоляції від суспільства. Обставинами, що можуть вплинути на таке рішення, можуть бути: випадки множинності злочинів; вчинення тяжких і особливо тяжких посягань, особливо проти життя та здоров'я особи; наявність у неповнолітнього усталених антигромадських поглядів і установок тощо.

Главою 21 КВК України встановлюються особливості відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк засудженими неповнолітніми. Неповнолітні відбувають покарання у спеціальних виховних установах. Відповідно до ч. 1 ст. 147 КВК України засудженх, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального півня безпеки із загальними умовами тримання.

Призначення покарання неповнолітнім. Керуючись загальними засадами призначення покарання, суд, призначаючи покарання неповнолітньому, відповідно до ч. 1 ст. 103 КК має також враховувати: 1) умови його життя та виховання; 2) рівень розвитку; 3) вплив на нього дорослих та 4) інші особливості його особи. При цьому суди мають виходити з того, що неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин, згідно з п. З ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом'якшує покарання, незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду справи повноліття. Залежно від конкретних обставин справи суди повинні враховувати як такі, що пом'якшують покарання, й інші обставини, перелічені в ч. 1 ст. 66 КК, а також обставини, хоча й не зазначені у законі, але які знижують ступінь суспільної небезпечності злочину чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо).

Поняттям «умови життя та виховання неповнолітнього» охоплюється взаємовідносини в сім'ї, з якою проживає неповнолітній, його матеріальне та виховне забезпечення, в тому числі рівень сімейного виховання та виховання у навчальних закладах, його ставлення до навчання і праці, до свого найближчого оточення, проведення дозвілля, відпустки (канікул). У разі, якщо вчинення злочину обумовлено збігом тяжких особистих, сімейних чи інших

¹ Див.: Про практику застосування судами законодавства України у справах про злочини неповнолітніх: Постанова ПВСУ від 16 квітня 2004 р. № 5 // Постанови ПВСУ в кримінальних справах / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005.-С 300-310.

²Матишевський П. С Указ, праця. - С. 335.

обставин чи негативним впливом з боку дорослих (характер фізичного або психічного примусу, зловживання службовою, матеріальною або іншою залежністю), ця обставина повинна враховуватися судом як пом'якшуюча покарання неповнолітнього. Слід брати до уваги рівень розвитку неповнолітнього, в тому числі й психічного, його здатність повністю або частково усвідомлювати суспільне значення і небезпеку вчиненого діяння, а також інші особливості його особи (стать, вік, освіта, риси характеру, поведінку до і після вчинення злочину, професія, місце роботи до вчинення злочину, поведінка у школі, на роботі, громадських місцях тощо).

Істотного значення набуває така обставина, як вплив на неповнолітнього дорослих, чи не призвело це до вчинення неповнолітнім конкретного злочину. Відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304 КК України, а й іншими статтями цього Кодексу (ч. З ст. 300, ч. З ст. 301, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303, ч. З ст. 307, ч. З ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), які є щодо неї спеціальними нормами.