Поняття та ознаки суб'єктивної сторони злочину

Злочинне діяння має не лише зовнішнє, а й внутрішнє вираження, що характеризується властивостями суб'єктивної сторони злочину. Поведінка індивіда є проявом психічних процесів, що відбуваються в його свідомості. Найважливішою ознакою людини є її соціальні якості, за допомогою яких вона сприймає загальноприйняті правила поведінки і норми соціального гуртожитку. Зазначені положення знаходять відображення в її свідомості, завдяки чому вони осмислюються і перетворюються в життя. При цьому будь-який індивід співвідносить свою поведінку з інтересами інших людей, суспільства і держави, що, у свою чергу, створює найсприятливішу систему соціальних відносин, що дає можливість повною мірою співвідносити права і свободи окремої особи і суспільства в цілому.

У тому разі, якщо суб'єкт свідомо порушує загальновизнані інтереси, охоронювані ЗУпКВ, він тим самим виражає своє негативне ставлення до суспільства, що свідчить про його підвищену небезпеку. Однак якщо особа не усвідомлює фактичного характеру своєї поведінки і не здатна нею керувати, то заподіяння шкоди не свідчить про її антисоціальні погляди і не може вважатися кримінально караним. З цієї причини тільки осмислене і вольове діяння визнається злочином, тому що саме воно відображає антигромадські установки суб'єкта. Це дає змогу виключити випадки притягнення до відповідальності за невинне заподіяння шкоди осіб, які не є небезпечними для суспільства.

З урахуванням сказаного, слід зазначити, що обов'язковою рисою будь-якого злочину є не лише вчинення суспільно небезпечного діяння у формі дії чи бездіяльності, але й наявність внутрішньої психічної діяльності, що обумовлює зовні виражену поведінку суб'єкта. У цьому зв'язку, обов'язковим елементом складу визнається суб'єктивна сторона злочину.

В юридичній літературі питанням суб'єктивної сторони складу злочину приділялась увага в працях таких українських вчених, як М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін, Ф. Г. Бурчак, Ю. А. Валова, Р. В. Вереша, П. А. Воробей, С. В. Гончаренко, В. П. Ємельянов, М. И. Коржанський, О. М. Костенко, І. П. Лановенко, П. С. Матишевський, С. І. Нежурбіда, А. О. Пінаєв, О. Я. Светлов,

B. В. Сташис, С. А. Тарарухін, В. Я. Тапій, М. I. Хавронюк,

C. С. Яценко та інші.

Суб'єктивна сторона злочину - обов'язковий елемент складу злочину, під яким слід розуміти сукупність передбачених законом ознак, що характеризують внутрішню сторону кримінально караного діяння, «тобто психічну діяльність особи, безпосередньо пов'язану з вчиненням злочину».

Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується комплексом ознак, що утворюють психологічний, тобто внутрішній зміст кримінально протиправного посягання. До складу суб'єктивної сторони злочину входить одна обов'язкова ознака - вина у формі умислу або необережності, а також три додаткові (факультативні): мотив, мета та емоційний стан винного в момент вчинення злочину.

Однак гама психічної діяльності ширша за обсягом і не обмежується вказаними ознаками, але суб'єктивна сторона вміщує лише елементи, що мають юридичне значення, наявність яких необхідна для правильної правової оцінки і, відповідно, кваліфікації вчиненого.

Втім, урахування інших проявів психічної діяльності, а саме: переживань винного, почуттів, настрою до початку посягання та у момент його вчинення, дає можливість ширше освітити внутрішню психологічну картину злочину, осмислити його причини, зрозуміти спонукання, якими кепувався суб'єкт, вчиняючи злочинне діяння.

Головною (основною) ознакою суб'єктивної сторони є вина, що розкриває психічне ставлення винного до вчинюваного ним злочину, а також до суспільних відносин, яким унаслідок вчинення злочину заподіюється шкода або створюється реальна загроза її заподіяння. Вина є обов'язковою ознакою будь-якого злочинного діяння. У законі поняття та ознаки різних форм і видів вини розкриваються у статтях 23,24і25ККУкоаїни.

Податковими Сйакультативними) ознаками суб'єктивної сторони є мотив, мета та емоційний стан. Вони конструктивно передбачаються не в усіх складах злочинів, але разом із тим впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого, а в окремих випадках і його кваліфікацію. Так, терористичний акт (ст. 258 КК) вчиняється з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних (ст. 299 КК), може вчинятися з хуліганських мотивів. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), пов'язане з емоційним станом. У цих випадках додаткові ознаки суб'єктивної сторони набувають обов'язкового значення і впливають на кваліфікацію вчиненого.

¹ Грищук В. К Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] / В. К. Грищук. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - С. 273.

Суб'єктивна сторона перебуває в тісному зв'язку з іншими елементами складу злочину. Так, об'єкт злочину в багатьох випадках залежить від спрямованості умислу винного. Наприклад, об'єктом розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Ті ж дії, вчинені громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України кваліфікуються як державна зрада за ст. 111 КК України, об'єктом якої є національна безпека. У наведеному прикладі різна суб'єктивна спрямованість дій, переслідуваних винним, обумовлює різну кваліфікацію вчиненого.

Безпосереднім чином суб'єктивна сторона злочину взаємодіє з його об'єктивними ознаками. Так, злочин з формальним складом може вчинятися тільки з прямим умислом, тому що суспільну небезпеку представляє тут саме діяння, що завжди є усвідомленим і вольовим. У свою чергу, необережні злочини є лише матеріальними, тому що суспільну небезпеку таких деліктів представляє не діяння, а наслідок, що настав. Крім того, суб'єктивна сторона злочину завжди знаходить свій вияв в його об'єктивних ознаках.

Значення суб'єктивної сторони злочину полягає в тому, що вона:

- є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, його
відсутність виключає кримінальну протиправшсть вчиненого і, як
наслідок, можливість настання відповідальності;

- у деяких випадках дозволяє відмежувати одне злочинне діяння від іншого. Наприклад, диверсія (ст. 113 КК) відрізняється від умисного знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194 КК) за такою ознакою суб'єктивної сторони як мета. У першому випадку винний прагне ослаблення держави, в іншому - у суб'єкта повинна бути відсутня така мета;

- істотно впливає на ступінь суспільної небезпеки вчиненого і, як наслідок, на вид і розмір (строк) остаточного покарання. Наприклад, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, у той час як вбивство через необережність (ст. 119 КК), що відрізняється від умисного вбивства в основному за формою вини, карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

- дає можливість у деяких випадках визначити причини, що
спонукали винного до вчинення злочину. Аналіз психологічних
факторів, які лежать в основі злочину, мети, якої прагне досягти
винний, сприяє розумінню природи виникнення і становлення
антисуспільних установок особи, що є причиною вчинення нею
суспільно небезпечного діяння.

Названі обставини обумовлюють важливе значення суб'єктивної сторони для обґрунтування кримінальної відповідальності, кваліфікації злочину і призначення покарання.

Поняття і форми вини

Однією з обов'язкових передумов реалізації кримінальної відповідальності є вчинення суспільно небезпечного діяння за наявності вини особи і заподіяння внаслідок його вчинення злочинного наслідку. Кримінально-правові засоби впливу примусового характеру застосовуються до особи, яка представляє підвищений ступінь суспільної небезпеки, що визначається наявністю в її свідомості укорінених антигромадських поглядів або несумлінного ставлення до суспільних відносин, які мають підвищену значущість. Названі установки знаходять своє безпосереднє вираження в учиненні винним кримінально караного діяння, що заподіює шкоду інтересам особи, суспільства і держави.

Сказане означає, що обов'язковою умовою злочинності діяння є вина, яка виражає негативне чи легковажне психічне ставлення суб'єкта до охоронюваних законом суспільних відносин. Вина є внутрішнім (психічним) ставленням особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння, і суспільних відносин, яким внаслідок його вчинення заподіюється реальна шкода чи створюється загроза її заподіяння.

ЗУпКВ виходить з того, що людина підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо вона вчинила суспільно небезпечне діяння, розуміючи фактичний зміст своєї поведінки і маючи здатність керувати нею. В іншому випадку заподіяння шкоди визнається невинним, що виключає ознаки складу злочину і, отже, можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності. Наприклад, А. обвинувачувався в незаконному обігу сильнодіючих речовин. З метою збуту на ринку він придбав дев'ять пляшок тетраетилсвинцю, що, згідно з висновком експертизи, належить до сильнодіючих отруйних речовин. Вироком суду А. був виправданий, оскільки тетраетилсвинець використовується в технічних цілях як антидетонатор при додаванні до бензину. Було встановлено, що раніше А. купував зазначену речовину в магазинах звичайним чином. За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що обвинувачений не мав уяви про тетраетилсвинець як про сильнодіючу речовину, завдяки чому в його діях відсутній склад злочину.

Зміст вини утворюють два обов'язкові елементи, що у своїй сукупності є вираженням психічної діяльності людини -інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний елемент означає здатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку вчинюваного діяння, а також передбачати можливість чи неминучість настання суспільно небезпечного наслідку. Вольовий елемент - психічне ставлення винного до вчинюваного ним діяння, що характеризується прагненням настання певного наслідку, чи навпаки, небажанням його заподіяння, а також здатність керувати своєю поведінкою.

Різні зміст і взаємне поєднання інтелектуального і вольового елементів утворюють дві форми вини: умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст. 25 КК). У свою чергу, умисел поділяється на

прямий і непрямий, а необережність на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Судова практика виділяє особливий різновид умисного посягання - злочин, учинений з двома формами вини.

Форма вини - це встановлене ЗУпКВ певне взаємопоєднання елементів свідомості і волі особи, яка вчиняє злочин, що характеризує її ставлення до діяння і його наслідків.

Поділ вини на форми має велике практичне значення, дозволяючи, по-перше, правильно оцінювати юридичний зміст вчиненого діяння. Багато злочинів за змістом суб'єктивної сторони можуть бути лише умисними або лише необережними. Завдяки цьому їхня правильна кваліфікація безпосередньо залежить від правильного з'ясування форми і виду вини. Крім того, форми вини мають різний ступінь суспільної небезпеки. За загальним правилом умисне заподіяння шкоди становить більшу небезпеку, ніж необережне. Встановлення тієї чи іншої форми вини має також інші правові наслідки. Так, злочини, що відносяться до категорії особливо тяжких, можуть бути лише умисними, рецидив має місце тільки при вчиненні умисних злочинів, форма вини враховується при визначенні виду УВП у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк тощо.

Вина є не тільки правовою, але й також соціальною категорією, тому що в ній відображається ставлення винного до найважливіших суспільних благ та інтересів, що мають особливе значення. Соціальну сутність вини утворює антисуспільна установка, що виразилася у злочині, щодо основних суспільних цінностей (життя, здоров'я особи, відносин власності, громадської безпеки тощо).

В умисних злочинах таке ставлення є негативним. Наприклад, винний умисно знищує чуже майно. Тут його ставлення до такого суспільного блага як власність має явно негативний характер. Він усвідомлює значущість цього інтересу, шкідливість можливих наслідків і, не дивлячись на це, здійснює злочинне посягання.

При необережній формі вини ставлення є зневажливим або недостатньо дбайливим. Наприклад, під час проведення робіт С. залишив трактор із включеним двигуном. У цей час трактор почав рух, внаслідок чого наїхав на А. і В., заподіявши шкоду їхньому здоров'ю. У цьому випадку суб'єкт не передбачав можливості настання вказаного наслідку, хоча в такій ситуації міг і повинний був його передбачити. На цій підставі у наведеному прикладі винний виразив недбале ставлення до такого суспільного інтересу, яким є здоров'я особи.

Умисел і його види

Найнебезпечнішою формою вини є умисел, що характеризується свідомим учиненням суб'єктом суспільно небезпечного діяння і передбаченням можливості чи неминучості настання злочинного наслідку. Підвищена небезпека цієї форми вини диктується тим, що, вчиняючи умисний злочин, винний усвідомлено йде на заподіяння шкоди суспільним інтересам, бажаючи при цьому настання зазначеного у законі наслідку або відносячись до нього байдуже, що свідчить про глибину і стійкість антисуспільних установок такої особи.

В умисних злочинах знаходять відображення негативне ставлення з боку винного до суспільних відносин, що представляють особливу значущість для особи, суспільства і держави, його готовність «потоптати» чужі права і свободи на користь власних інтересів. Також варто враховувати, що умисні злочини займають у загальній структурі злочинності найбільшу питому вагу порівняно з діяннями, що вчиняються через необережність.

Відповідно до ч. І ст. 24 КК умисел поділяється на прямий і неппямий. Пепшим і найнебезпечнішим видом цієї форми вини є прямий умисел, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Розглянемо зміст інтелектуального і вольового елементів цього виду умислу. Інтелектуальний елемент прямого умислу вміщує дві ознаки: усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого діяння і передбачення можливості чи неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Усвідомлення суспільної небезпеки означає, що винний розуміє як фактичну сторону вчинюваного діяння, так і його соціальне значення. Це свідчить про те, що в процесі злочинного посягання свідомістю винного охоплюються всі значущі обставини (обстановка, місце, час, особа потерпілого, знаряддя і засоби злочину тощо). Наприклад, позбавляючи життя іншу людину, винний розуміє, що в його руці знаходиться ніж, яким він завдає поранення живій особі, а також, що внаслідок його дій потерпілий може загинути. Крім того, винний усвідомлює, що протиправне заподіяння смерті людині є суспільно небезпечним, тобто заподіює шкоду охоронюваним законом відносинам.

Це не означає, що суб'єкт має усвідомлювати всі фактичні обставини справи. Так, він може не знати ім'я потерпілого, точної вартості майна, що викрадається, марки автомобіля, яким незаконно заволодіває тощо. Проте його свідомістю мають охоплюватися основні, юридично значущі обставини. Наприклад, гр. Ф. продав своєму знайомому К. шкіряну куртку, стверджуючи, що вона належить йому. Згодом з'ясувалося, що куртка була викрадена. У цьому випадку дії К. за об'єктивними ознаками утворюють склад злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Однак незнання К. тієї обставини, що придбана куртка була викрадена гр. Ф., виключає обов'язкову ознаку прямого умислу - усвідомлення суспільної небезпеки діяння (він вважав, що діє правомірно). У цьому випадку відсутня суб'єктивна сторона.

Усвідомлення суспільної небезпеки діяння, як правило, не припускає як обов'язкову ознаку - необхідність розуміння його протиправності. Наприклад, жорстоко поводжуючись із тваринами (ст. 299 КК України), винний може не усвідомлювати, що це діяння заборонене ЗУпКВ. Зазначена обставина за наявності інших ознак складу злочину не звільняє його від кримінальної відповідальності. У цьому разі діє загальновідоме правило: «незнання закону не звільняє від відповідальності», тому що особа розуміє, що жорстоке поводження з тваринами заподіює шкоду суспільним відносинам.

Слід також враховувати, що у складі злочинів, пов'язаних з порушенням спеціальних правил, усвідомлення протиправності вчинюваного діяння повинно обов'язково входити до змісту умислу винного. Наприклад, порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272 КК України) припускає свідоме недотримання особою зазначених правил, оскільки нею охоплюється знання цих правил. Про такі знання може свідчити факт проведення інструктажу перед роботою, складання іспитів чи заліків на знання відповідних правил.

Передбачення - це здатність особи припускати подальший розвиток подій і настання внаслідок суспільно небезпечного діяння передбачених законом наслідків. У разі вчинення злочину з прямим умислом винний може передбачати як можливість, так і неминучість заподіяння шкоди. Можливість як ознака інтелектуального елемента прямого умислу означає, що в цій ситуації вчинення діяння з високою ймовірністю є причиною настання суспільно небезпечного наслідку. Завдання шкоди тут визнається закономірним, але не єдино можливим результатом злочину. Наприклад, бажаючи вчинити вбивство, винний сильно б'є потерпілого по голові держаком від лопати. У цьому випадку заподіяння смерті є дуже ймовірним, але не єдиним наслідком (потерпілий може залишитися живим), завдяки чому можна говорити про можливість її настання. Неминучість заподіяння суспільно небезпечного наслідку припускає, що в цій ситуації його настання є не тільки закономірним, але й також єдино можливим результатом учинення суспільно небезпечного діяння. Так, незаконна порубка дерев з неминучістю завдає шкоду лісовому фонду. Необхідно зазначити, що, якщо винний передбачає неминучість настання наслідків, можна говорити тільки про прямий умисел. Непрямий умисел, так само як і необережність, у цьому випадку виключені, тому що усвідомлення суб'єктом неминучості заподіяння шкоди свідчить про бажання настання суспільно небезпечного наслідку.

Вольовий елемент прямого умислу утворюють сукупність двох взаємозалежних ознак: бажання і прагнення до настання суспільно небезпечного наслідку. Бажання - прагнення винного до конкретного злочинного результату вчинюваного злочину. При цьому він прагне заподіяти саме ті наслідки, що передбачені нормою 04 КК. Наприклад, установлюючи капкан при вчиненні незаконного полювання Гст. 248 КК) суб'єкт бажає, щоб у нього потрапила дика тварина. Прагнення як ознака вольового елемента прямого умислу характеризується тим, що винний не тільки вітає настання злочинного результату, але й докладає певних зусиль для його досягнення. Так, гр. X. був засуджений за викрадення чужого майна. В кінці листопада 2013 року, приблизно в 23 год. 00 хв. він, з метою таємного викрадення чужого майна з

¹ Науково-иряктичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [4-те вид., перероб. та доповн.]. - К. Юридична думка, 2007. - С. 763.

корисливих мотивів, шляхом пошкодження замку на вхідних дверях, проник до приміщення сараю, розташованого у дворі багатоповерхового будинку, звідки таємно викрав газовий балон вартістю 170 грн., тим самим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на зазначену суму. Своїми умисними діями гр. X. вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в приміщення, тобто злочин, передбачений ч. З ст. 185 КК України. У цьому випадку очевидно, що винний не просто схвалював настання наслідку у вигляді майнової шкоди і бажав власного збагачення за рахунок викраденого майна, але й також приклав певні зусилля для досягнення бажаного результату.

Необхідно враховувати, що злочини з формальною конструкцією об'єктивної сторони не припускають заподіяння наслідку. У цьому зв'язку злочинним у них є саме діяння, а шкода об'єкта настає автоматично з моменту його вчинення. На цій підставі у формальних злочинах вольова сторона прямого наміру характеризується лише бажанням учинення суспільно небезпечної дії (бездіяльності). Так, вчиняючи погрозу вбивством (ст. 129 КК) суб'єкт усвідомлює, що, виражаючи в словесній чи письмовій формі реальний намір убити потерпілого, він тим самим посягає на психічну недоторканність особи, і, не дивлячись на це, бажає вчинити зазначені дії.

Кваліфікація дій (бездіяльності) винного при вчиненні злочинів з прямим умислом залежить від спрямованості його наміру. У тому разі, якщо суб'єкт прагне до заподіяння певного суспільно небезпечного наслідку і, насамкінець, він настає, має місце закінчений злочин. Якщо ж із незалежних від винного обставин бажаний результат не настає, вчинене кваліфікується як замах.

Іншим видом розглядуваної форми вини є непрямий умисел. Відповідно до ч. З ст. 24 КК непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Такий умисел за загальним правилом менш небезпечний і розповсюджений, ніж прямий. Це обумовлено тим, що винний не бажає настання суспільно небезпечних наслідків, що свідчить про його меншу антигромадську спрямованість. Проте зазначений вид умислу має досить високий ступінь суспільної небезпеки, що свідчить про наявність у винного негативного ставлення до охоронюваних законом інтересів особи, суспільства і пепжави.

Інтелектуальний елемент неггоямого умислу утворюють усвідомлення і передбачення. Усвідомлення при непрямому умислі, як і при прямому, характеризується здатністю особи розуміти фактичний характер і суспільну небезпеку вчинюваного нею злочинного діяння.

¹ Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 09.10.2014 по справі
№ 502/2203/14-к (електронний ресурс). - Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40813860.

Однак непрямий умисел, на відміну від прямого, характеризується передбаченням лише можливості настання суспільно небезпечного наслідку. Передбачення неминучості заподіяння шкоди, як зазначалося вище, виключає непрямий умисел, виступаючи характерною ознакою прямого vMHcnv.

Вольовий елемент непрямого умислу характеризується двома ознаками: небажанням настання суспільно небезпечних наслідків і їхнім свідомим допущенням або байдужим до них відношенням. Небажання настання суспільно небезпечних наслідків означає, що винний не прагне заподіяти шкоду і не докладає спеціальних зусиль, спрямованих на їх досягнення. В окремих випадках свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків може виявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи ніби спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте розрахунок і надії її абстрактні, невиразні, ні на чому конкретному не ґрунтуються. Тут має місце так званий розрахунок на «навмання».

Наступною ознакою вольового елемента розглядуваного виду умислу є свідоме допущення або байдуже ставлення винного по настання суспільно небезпечного наслідку. Свідоме допущення характеризується тим, що винний прагне досягнення певної мети, реалізація якої може спричинити настання додаткового суспільно небезпечного наслідку, можливість якого він свідомо приймає, бажаючи досягти певного результату. Наприклад, на ґрунті помсти вночі винний умисно підпалює будинок, у якому перебувають сторонні люди. У цьому разі досягнення бажаної мети (знищення будинку) пов'язано з можливістю заподіяння суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті людей. Отже, у разі їх загибелі вчинене буде кваліфіковано як убивство з непрямим умислом. Так, А. І. Рарог вважає, що свідоме допущення охоплює випадки, коли винний одночасно викликає своїми діями низку подій і свідомо, тобто, осмислено допускає об'єктивний розвиток викликаних ним подій і настання суспільно небезпечних наслідків. При такому ставленні виявляється зміст волі, досить близький за своєю психологічною сутністю до бажання.

Байдуже ставлення до настання наслідку припускає, що воля винного займає стосовно можливості заподіяння шкоди нейтральну позицію, йому «все рівно» настануть вона чи ні. Наприклад, особа з хуліганських мотивів сильно б'є потерпілого сокирою по голові. У цьому випадку вона усвідомлює, що внаслідок зазначених дій може настати смерть. Однак її воля щодо цього наслідку має пасивний характер, оскільки йому байдуже до того, що трапиться з потерпілим після вчинення суспільно небезпечного діяння.

¹ Кримінальний кодекс України: [науково-практичний коментар] / за заг. ред.
В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -X.: Тов. «Одісей», 2004. - С. 71.

² Рарог А. И. Общая теория вины в уголовном праве: [учебное пособие] I
А. И. Рарог. - М.: MB ССО СССР; Всес.юрид. заоч. ин-т, 1980. - С. 41.

Непрямий умисел не може мати місце при вчиненні злочинів з формальною конструкцією об'єктивної сторони, а також на стадії незїрсінченого злочину (як готування, так і замаху). Однак, М. И. Коржанський не виключає можливості вчинення деяких злочинів з так званим формальним складом з непрямим умислом. Так, він зазначає, що не можна виключити побічного умислу при вчиненні злочинів, передбачених статтями 201 КК (контрабанда), 186 КК (приховування злочину) та деяких інших, що мають «формальний» склад злочину. Непрямий умисел також не може мати місце на стадії незакінченого злочину (готування до злочину та замаху на злочин). Так, ПВСУ в абз. 2 п. 4 Постанови «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» зазначив, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом.

Співвідношення прямого і непрямого умислу. Розглянуті види умислу є різновидами однієї форми вини, завдяки чому між ними існує багато спільного. Водночас вони мають істотні розходження, що дають змогу чітко їх розмежувати. По-перше, слід взяти до уваги інтелектуальний елемент. При вчиненні злочину з прямим умислом винний передбачає як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечного наслідку, у той час як непрямий умисел характеризується передбаченням лише можливості заподіяння шкоди. Однак основна відмінність зазначених видів умислу полягає у вольовому елементі. Прямий умисел припускає бажання настання суспільно небезпечного наслідку. На відміну від цього, при непрямому умислі винний не бажає і свідомо допускає його заподіяння або байдуже до нього ставиться. Крім того, при прямому умислі кваліфікація здійснюється залежно від спрямованості наміру винного. У разі вчинення злочину з непрямим умислом, вчинене кваліфікується залежно від наслідків, що фактично настали.

Таблиця 5 Відмінність прямого умислу від непрямого

Підстави	Прямийумисел	Непрямийумисел
За інтелектуа льним елементом	1. Винний передбачає як можливість, так і неминучість заподіяння шкоди, внаслідок вчинен-ня злочину.	1. Винний передбачає лише можливість заподіяння шкоди.
За вольовим елементом	2. Винний бажає настання суспільно небезпечних наслідків.	2. Винний не бажає настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо допускає їх настання або ставиться до них байдуже.

¹ Коржанський М. Й. Нариси уголовного права / М. Й. Коржанський. -
ТОВ «Генеза», 1999. - С 97.

² Постанови ПВСУ в кримінальних справах / за заг. ред. В. Т. Маляренка.
2005.-С 222-235.

К.

■К..

У ЗУпКВ міститься визначення поняття лише двох видів умислу. Однак у теорії кримінального права виділяються й інші види (підвиди) умислу, з якими зіштовхуються правозастосовчі органи при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних проваджень. Підвиди умислу, що виокремлюються в теорії, не утворюють самостійну форми вини, не заміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їх межах. Поділ умислу на підвиди, заснований на вченні про особливості психічного ставлення винного при вчиненні умисних злочинів, дає можливість точніше індивідуалізувати психічне ставлення суб'єкта, визначити ступінь його вини, індивідуалізувати покарання. Так, до різновидів умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений та альтернативний умисли.

Визначений умисел (dolus determinantus) характеризується наявністю у винного бажання досягти конкретного злочинного наслідку, наприклад, заподіяти тяжке тілесне ушкодження, одержати неправомірну вигоду, викрасти чуже майно. Невизначеним (dolus indeterminantus) є умисел, що характеризується відсутністю індивідуально визначеного уявлення про фактичні властивості діяння та їх наслідки. Так, при нанесенні сильного удару особа усвідомлює, що завдає потерпілому тілесне ушкодження, не усвідомлюючи, яким воно буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому випадку така особа відповідає за те тілесне ушкодження, яке фактично нею було заподіяне. Альтернативний умисел (dolus alternativus) наявний тоді, коли особа передбачає і бажає настання одного з кількох можливих, але індивідуально визначених злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження). У такому разі винна особа буде відповідати за той наслідок, який фактично настав.

З урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і моменту формування злочинного наміру в теорії кримінального права розрізняють умисли: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, та афектований як різновид останнього.

Заздалегідь обдуманий умисел (dolus praemeditatus) формується задовго до вчинення злочину. Для нього характерним є те, що намір учинити злочин здійснюється через якийсь проміжок часу. До моменту вчинення злочину особа обмірковує його деталі, підшукує співучасників, складає план, намічає спосіб вчинення злочину тощо. Наявність заздалегідь обдуманого умислу на кваліфікацію, як правило, не впливає. Найчастіше він виступає як атрибут інститутів готування й організованої групи. Втім, заздалегідь обдуманий умисел може свідчити про вищий ступінь вини, а також суспільної небезпеки особи,

¹ Матишевсъкий П. С Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] /П. С Матишевський. -К.: A.C.K., 2001. - С 140.

Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] / П. Л. Фріс. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - С 125.

³ Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / П. С. Матишевський. - К.: A.C.K., 2001. - С 140.

що намагається вчинити злочин, оскільки свідчить про стійкість його антигромадської установки. При заздалегідь обдуманому умислі винний ретельніше готується до вчинення злочину, обмірковує способи і шляхи приховування злочину, вдаючись до витончених, потребуючих ретельної підготовки дій. Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину, тобто, він реалізується практично одразу після виникнення. Як свідчить практика, більшість умисних злочинів належать саме до цієї групи. Особливість афектованого умислу полягає в тому, що стан сильного душевного хвилювання, характерний для такого умислу, послаблює, а в деяких випадках навіть цілком паралізує гальмуючі процеси, ускладнює усвідомлення суб'єктом характеру вчиненого діяння, виключає обдуманість дій. Кримінально-правове значення афектований умисел має лише в тому разі, якщо його виникнення обумовлено неправомірними діями інших осіб, найчастіше потерпілих. Такі дії чи тривала психотравмуюча ситуація викликають у суб'єкта емоційне хвилювання, що ускладнює свідомий контроль за вольовими процесами. Вплив у таких випадках ситуації як зовнішнього чинника вчинення злочину враховується законодавцем при конструюванні деяких складів злочину (ст. 116 КК України). Крім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, що пом'якшує покарання.

Необережність та її види

Необережна форма вини менш поширена, ніж умисна. Крім того, за інших рівних умов необережні злочини набагато менш небезпечні порівняно з посяганнями, вчинюваними умисно. Це пояснюється тим, що вчинення необережних злочинів обумовлено в основному недостатньо дбайливим, несумлінним ставленням винного до найзначущих суспільних відносин, недисциплінованим, безтурботним виконанням службових повноважень, а також інших соціальних обов'язків. Водночас, незважаючи на менший ступінь небезпеки порівняно з умисними деліктами, необережні злочини в деяких випадках здатні заподіяти істотнішу шкоду охоронюваним законом суспільним інтересам. Досить згадати такі наслідки, як катастрофа на Чорнобильській АЕС, загибель теплохода «Адмірал Нахімов», що були заподіяні через необережність.

Основою необережних злочинів, переважно, є недбале, халатне ставлення особи до своїх обов'язків, а також охоронюваних законом суспільних відносин, що обумовлює досить високий ступінь небезпеки винного.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Першим видом

¹ Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб.] / П. Л. Фріс. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - С 125.

необережності є самовпевненість. Відповідно до ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), бо легковажно оозоаховувала на їх відвернення.

Інтелектуальний елемент самовпевненості утворює передбачення винним можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Можливість настання суспільно небезпечного наслідку при самовпевненості - винний припускає, що в аналогічній ситуації може бути заподіяна певна шкода, однак на свій випадок таку можливість не поширює. Можливість заподіяння шкоди при самовпевненості на відміну від непрямого умислу, де вона реальна, є абстрактною, неконкретизованою. При вчиненні необережних злочинів суб'єкт завжди усвідомлює фактичний зміст вчинюваного діяння. Проте в необережних злочинах суспільну небезпеку представляє не саме діяння, а ті наслідки, що воно спричиняє. Завдяки цьому винний не може усвідомлювати суспільної небезпеки вчинюваного діяння, тому що воно саме по собі, у відриві від наслідку, не є злочинним. Так, коли водій перевищує встановлену швидкість, внаслідок чого відбувається дорожньо-транспортна пригода, що спричинила загибель людей, безумовно, він розуміє фактичний зміст того, що відбувається. Однак власне перевищення швидкості є не злочином, а адміністративним проступком, завдяки чому водій може не усвідомлювати його суспільної небезпеки.

Вольовий елемент злочинної самовпевненості утворюють дві ознаки: небажання настання суспільно небезпечного наслідку і необгрунтований розрахунок його запобігти. Небажання (як ознака вольового моменту самовпевненості) - негативне ставлення винного до можливості настання суспільно небезпечного наслідку. У такому разі воля винного займає активну позицію, з