ТЕМА 1 Загальні положення кримінального права

1.1. Поняття кримінального права, його предмет і метод.

1.2. Норми та інститути кримінального права.

1.3. Завдання кримінального права.

1.4. Принципи кримінального права.

1.5. Зв'язок кримінального права з іншими галузями права.

1.6. Наука кримінального права.

1.1. Поняття кримінального права, його предмет і метод.

Кримінальне право є однією з провідних та самостійних галузей національного права. Воно значно відокремлюється від інших галузей права, маючи при цьому власний предмет правового регулювання і метод правового регулювання, а також свою систему нормативних приписів. Утім, кримінальне право є складовою частиною системи національного права, тому йому притаманні основні принципи та риси, що характеризують сучасне національне право України.

Загальні положення теорії кримінального права досліджувалися в наукових працях таких учених, як П. П. Андрушко, Л. В. Багрій-Шахматов, Ю. В. Баулін, М. О. Беляева, В. І. Борисов, Ф. Г. Бурчак, Я. М. Брайнін, О. В. Волох, С Б. Гавриш, В. О. Глушкрв, В. В. Голіна, В. К. Гришук, Н. О. Гутурова, В. П. Ємельянов, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцев, Ю. І. Ляпунов, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, П. П. Михайленко, А. А. Музика, В. О. Навроцький, П. І. Орлов, М. І. Панов, О. А. Піняєв, О. Я. Светлов, В. В. Сташис, Є. Л. Стрельцов, В. Я. Тацій, В. П. Тихий, П. Л. Фріс та інші.

У доктрині кримінального права дорадянського часу кримінальне право трактувалося як «сукупність законів, звичаїв і положень супової ггоактики». М. С. Таганпев оозглялав кримінальне ггоаво як «cvkv-ність кгоиличних ггоавил. шо визначають відносини, виникаючі між депжавною владою і тими попущеннями ппавового попядку. які ми називаємо злочинами». І в зарубіжних коаїнах одні автоои кримінальне ггоаво оозглялали і оозглялають лише як писані, встановлені законом нопми ггоава: інші — як сукупність нопм. шо не лише встановлені законом, а й містяться v звичаях і вигюблені ггоактикою (наггоиклал. стосовно Англії. США і деяких інших коаїн плавильним буде тпактування кпимінального ггоава як сукупності законів, звичаїв і положень судової ггоактики! Шоло континентальної системи ггоава ГФоанпія. Німеччина. Італія тошо) найггоавильнішою є пепша точка зопу. Так. Ф. Ліст вважав, шо кпимінальне ггоаво — ие сукупність ноом. за допомогою яких леожава з відомими тактичними відносинами (злочинними діяннями) пов'язує юридичні наслідки -покарання.

¹ Кистякоеский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с
подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть
Общая /А. Ф. Кистяковский. - [3-е изд.]. - К.: Ф. А. Иогансон, 1891. - С. 1.

² Лист Ф. Учебник уголовного права. Общая часть / Фон-Лист Ф.; пер.:

Кримінально-правові норми у дорадянські часи формулювалися і містилися в судебниках, судних грамотах, статутах, уложеннях, положеннях, видавалися за найвищим наказом чи вказівкою самодержця, а в роки радянської влади - містилися в різних актах органів державної влади й управління спочатку УСРР, а потім -органів державної влади СРСР і УРСР. У ці роки в нашій країні цілком заперечувалося значення звичаїв і судового прецеденту як формальних джерел кримінального права. Проте, кримінальне право як України, так і інших країн, починається у звичаєвому, неписаному, праві. Звичаї і положення судової практики довгі роки слугують основою писаного кримінального права. І в наш час роз'яснення ПВСУ та рішення у кримінальних справах Верховного Суду України, а тепер і Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) мають важливе значення для подолання протиріч, наявних у кримінальному праві України.

Норми кримінального права не лише встановлюють нормативні положення, що регламентують питання про те, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами і які види покарань чи інші засоби кримінально-правового впливу можуть застосовуватися до осіб, які їх учинили, але й також визначають завдання і структуру законодавства України про кримінальну відповідальність, підставу і принципи кримінальної відповідальності, межі і принципи чинності ЗУпКВ у часі та просторі, відповідальність за співучасть у злочині, поняття «множина злочинів» та відповідальність за наявності у діянні ознак повторності, сукупності та рецидиву злочинів, особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх тощо.

У суспільній думці кримінальне право зазвичай розуміється як сукупність заборон, що визначають: які діяння є злочинами і які покарання може понести винний за їх вчинення. У правників поняття «кримінальне право» використовується у чотирьох значеннях, як: галузь національного права, галузь законодавства, галузь науки і як навчальна дисципліна v системі підготовки юоистів.

Кримінальне право як галузь національного права є сукупністю юридичних інститутів і норм, що визначають злочинність і караність діянь, предмет і методи кримінально-правового регулювання суспільних відносин з метою правового забезпечення їх охорони, кримінально-ггоавові відносини.

Кримінальне право як галузь законодавства - це система правових норм, установлених вищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України), що визначають злочинність та караність діяння, а також інші коимінально-правові наслідки його вчинення.

Кримінальне право як наука - це система (сукупність) пануючих у суспільстві на сучасному етапі його розвитку поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального права, шляхів і засобів протидії злочинності, тобто практики його застосування, перспектив

Ф. Ельяшевич. -М.: Т-во Тип. А. И. Мамонтова, 1903.-С. 1.

розвитку, історії національного кримінального права та кримінального права зарубіжних коаїн.

Кримінальне право як навчальна дисципліна - це сукупність знань, що викладаються за певною програмою у навчальних закладах юридичного профілю, розташованих у формально-логічній і юридично обґрунтованій послідовності у вигляді відносно самостійних тем, питань і практичних завдань, що охоплюють теоретико-понятійний і нормативний зміст кримінального права, мету, підстави й умови застосування його норм, існуючу практику застосування кримінально-правових норм судами України.

Єдиною нормативно-правовою базою кримінального права є Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і ноомах міжнародного права.

Кримінальне право України як галузь законодавства поділяється на дві частини: Загальну та Особливу.

Загальна частина КК України зосереджує визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини кримінального права. Ці норми передбачають: завдання ЗУпКВ, підставу кримінальної відповідальності, чинність ЗУпКВ у часі та просторі, поняття злочину, його видів та стадій, форми вини, поняття суб'єкта злочину, співучасть у злочині, множину злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його види, призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування, судимість, інші кримінально-правові засоби впливу, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Сутність і призначення норм Загальної частини ЗУпКВ виявляються лише в її органічній єдності з положеннями Особливої частини ЗУпКВ.

Особлива частина ЗУпКВ містить конкретні суспільно небезпечні діяння, які Кримінальним кодексом визнаються злочинами. Вчинення такого діяння тягне можливість призначення винній особі певного виду кримінально-правових засобів впливу. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи - виконавця суспільно небезпечного діяння. Умови кримінальної відповідальності за умисне вчинення злочину діями кількох осіб містяться в Загальній частині ЗУпКВ - у статтях про співучасть, тобто у статтях 26, 27, 28 КК України.

Загальна та Особлива частини КК України становлять єдину галузь українського законодавства - законодавства України про кримінальну відповідальність. Застосування норм Особливої частини можливе лише з урахуванням положень, що містяться у нормах

¹ Тут і далі посилання на Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. зі
змінами та доповненнями станом на 01 грудня 2014 р.

² Див.: Митрофанов 1.1. Кримінально-правові засоби впливу на осіб, які
вчинили злочини: [монографія] / 1.1. Митрофанов. - Кременчук: Вид. 1111
Щербатих О. В., 2009. - 488 с.

Загальної частини КК. Наприклад, якщо особа вчинила декілька злочинів і їй необхідно призначити покарання за сукупністю злочинів, нам слід звернутися, насамперед, до норм розділу VII Загальної частини КК, що містять визначення сукупності злочинів, потім до статей Особливої частини, які порушила особа, і в порядку, передбаченому ст. 70 Загальної частини КК, призначити покарання.

Отже, кримінальне право - це сукупність юридичних інститутів і норм, що визначають злочинність і караність діянь, предмет і методи кримінально-правового регулювання суспільних відносин з метою правового забезпечення їх охорони, та сприяють виникненню і регулюванню кримінально-правових відносин.

Самостійність кпимінального права як галузі права обумовлена його специфічними ознаками.

- лише кримінальне право є законодавчою базою для визначення злочинності діяння, його караності та інших кримінально-правових наслідків вчинення злочину;

- кримінальне право має власний предмет правового регулювання, яким є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з учиненням злочину або можливістю його учинення. Крім того, що стосується суб'єктів кримінально-правових відносин, з однієї сторони виступають особи, які вчинили злочини, а з іншої - держава в особі органів правосуддя та потерпілі від злочину особи;

- кримінальному праву притаманна особливість методу правового регулювання вищезазначених суспільних відносин, суть якого полягає у визначенні злочинності та караності діяння;

- якщо норма права - це обов'язкове правило необхідної
(правомірної) поведінки, то диспозиція статті Особливої частини КК
фіксує соціальну аномалію, передбачає недозволений вид людської
поведінки, визначає ознаки вкрай небажаних для держави та
суспільства діянь;

- згідно з ч. 4 ст. З КК застосування закону про кримінальну
відповідальність за аналогією заборонено.

Кримінальне право України вивчає не лише норми ЗУпКВ, а й практику застосування цих норм судами, тобто їхню дію. Вище при розгляді особливостей кримінального права як галузі права ми звернули увагу на те, що кримінально-правові відносини виникають при вчиненні особою суспільно небезпечного діяння між цією

¹ Нами не розглядаються проблеми розуміння поняття «кримінально-правова норма». В межах лекційного курсу зміст правової норми (її диспозиції) тлумачиться, як правило, лише у специфічному аспекті - здебільшого неможливої (недозволеної) поведінки. На думку М. І. Мельника, «саме розуміння правила поведінки в аспекті неприпустимої поведінки дозволяє говорити про положення Особливої частини КК як про норми права, тобто норми недозволеної, неприпустимої поведінки суб'єкта» (Див.: Мельник М.І. Кримінально-правова норма чи соціальна аномалія? / М. І. Мельник // Право України. - 2004. - № 9. - С. 115-119.).

особою, - з одного боку, потерпілим та державою - з іншого. Це означає, по-перше, що до особи, яка вчинила злочин, можуть бути вжиті заходи державного впливу і на неї може бути покладена кримінальна відповідальність, а по-друге, держава наділяється правом переслідувати злочинця у кримінально-процесуальному порядку, доводити його вину у вчиненні злочину і застосовувати до нього кримінально-правову санкцію. Ці права та обов'язки суб'єктів становлять матеріальний зміст кримінально-правових відносин. Кримінально-правові відносини існують незалежно від того, чи відома органам державної влади особа, яка вчинила злочин, чи виявити її не вдалося. Такі відносини будуть існувати доти, доки вони не будуть припинені або доки не відпадуть підстави, що сприяли їх виникненню. Від моменту вчинення злочину (початок кримінально-правових відносин) виникає у держави право притягнути винну у його вчиненні особу до кримінальної відповідальності.

Однак такий підхід до кримінально-правових відносин визнається однобічним, оскільки серед завдань кримінального права законодавець виділяє запобігання злочинам. Це завдання виконується у правовому полі. Забезпечення поведінки особи, здатної вчинити злочин, здійснюється у межах запобіжних кримінально-правових відносин шляхом загрози застосування покарання, що передбачається санкціями кримінально-правових норм, до тих, хто вчинить злочин. Загроза покаранням виступає в такому разі як засіб забезпечення належної поведінки суб'єкта запобіжних відносин, яким є особа, здатна вчинити злочин. Іншим суб'єктом кримінально-правових відносин є держава. Саме вона за допомогою видання кримінально-правових норм визначає бажаний варіант поведінки іншого суб'єкта - громадянина, покладаючи на нього обов'язок вчиняти активні дії, забороняючи суспільно небезпечну і дозволяючи суспільно корисну поведінку. Утім, будучи суб'єктом запобіжних кримінально-правових відносин, держава сама виступає як носій відповідних прав і обов'язків, що кореспондуються правам і обов'язкам іншого суб'єкта правовідносин. Так, обов'язку громадянина не порушувати вимоги кримінально-правових норм кореспондується право держави вимагати від суб'єкта належної поведінки та у разі порушення таких норм застосувати примусові засоби впливу на винну особу. Праву фізичної особи поводитися так, як їй буде завгодно, не порушуючи кримінально-правових заборон і розпоряджень, кореспондується обов'язок держави не застосовувати примусові засоби впливу на таких осіб. Зв'язок зазначених прав та обов'язків і є юридичним змістом запобіжних кримінальних правовідносин.

Третя група суспільних відносин, що регулюються нормами кримінального права, складається з відносин, які виникають у зв'язку із наданням права на заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам особи, суспільства і держави за наявності певних юридичних фактів - обставин, що виключають злочинність діяння.

Таким чином, предметом кримінального права є лише ті суспільні відносини, що підлягають регулюванню кримінально-

правовими засобами з метою виконання завдань кримінального права. Як такі виступають певні види людської поведінки (тобто такі, що володіють значним ступенем суспільної небезпечності або спрямовані на припинення суспільно небезпечних діянь), а також відносини, що виникають у разі вчинення людиною цих учинків.

Поряд із предметом правового регулювання виділяється також предмет охорони кримінального права, що охоплює собою найзначущі для суспільства і держави інтереси. Слід враховувати, що предмет кримінально-правової охорони вміщує не будь-які соціальні відносини, а тільки ті з них, що, по-перше, представляють для особи, суспільства і держави підвищену цінність, а по-друге, взяті під охорону ЗУпКВ.

Як зазначалося вище, самостійність українського кримінального права як галузі права обумовлена його специфічними ознаками і, насамперед, специфічністю відновлювальних кримінально-правових відносин, що виникають між особою, яка вчинила злочин, і потерпілим та органами правосуддя. Охорона державою прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства здійснюється також специфічним, притаманним лише КПР методом -визначенням злочинності і караності діяння, тобто застосуванням до винної у вчиненні злочину особи певного виду покарання. Крім того, запобігання злочинам вимагає застосування й методу, що дозволяє у певних випадках заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам.

У теорії права метод правового регулювання визначається як сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між суб'єктами правовідносин. Метод кримінального права - це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється захист суспільних відносин, шо становлять ппедмет досліджуваної галузі ппава. Пля впегулювання суспільних відносин v кримінальному ггоаві використовуються пізні метоли, шо уможливлюють ефективно упорядкувати поведінку суб'єктів правовідносин: встановлення законодавчої заборони на вчинення певного суспільно небезпечного діяння; встановлення покарання за порушення зазначеної заборони; наділення суб'єктів кримінальних правовідносин правом на заподіяння шкоди для захисту суспільних інтересів, а також; заохочення до суспільно корисної, правомірної поведінки.

Встановлення заборони на вчинення злочинного посягання є визначальним для сфери дії норм кримінального права. Заборона якого-небудь варіанта антигромадського діяння, що представляє підвищену небезпеку, дає можливість попередити його вчинення і, тим самим, перешкоджає заподіянню шкоди суспільним відносинам. Діючи в межах правових розпоряджень, суб'єкт поводиться правомірно, що є суспільно корисним варіантом поведінки і дає змогу раціональніше побудувати всю систему соціальних відносин.

Другим методом кримінального права є законодавче встановлення відповідальності за порушення вищевказаної заборони. Цей метод

наповнює засіб кримінально-правового впливу на суспільні відносини реальним змістом. Він застосовується в тому випадку, якщо суб'єкт переступає правове обмеження і посягає на охоронювані законом соціальні зв'язки. Реалізація кримінальної відповідальності є відповідною реакцією з боку держави на вчинення злочину. Застосуванням цього методу можна припинити подальше вчинення кримінально-правового делікту, що вже почався, відновити порушені суспільні відносини, а також здійснити на винного виховний вплив. Крім того, наявність у законі дуже серйозних примусових заходів сприяє попередженню кримінально-правових деліктів, утримуючи несвідомих громадян від їх учинення шляхом загрози можливості застосування покарання.

Третій метод нормативного регулювання суспільних відносин, що становлять предмет кримінального права, пов'язаний з наділенням громадян правом на вчинення певних дій. У деяких випадках виникають ситуації, при яких відбувається зіткнення кількох охоронюваних законом суспільних відносин. При цьому збереження одного з них стає можливим лише через нанесення шкоди іншому. Тому, за наявності відповідних умов закон про кримінальну відповідальність наділяє особу правом на заподіяння певної шкоди з метою захисту охоронюваних суспільних відносин. Так, наприклад, при необхідній обороні (ст. 36 КК Украйни) особа, яка захищається, заподіюючи шкоду тому, хто посягає, тим самим захищає інтереси особи, суспільства і держави. Враховуючи це, таке діяння не може бути визнане злочинним, і особа, яка його вчинила, не підлягає кримінальній відповідальності. Надання у такій ситуації права на змушене заподіяння шкоди дає можливість припинити злочин і, тим самим, вирішити завдання закону про кримінальну відповідальність.

Останнім методом кримінального права є заохочення до суспільно кописної. правомірної поведінки. За сучасним тлумачним словником заохочення - це дія зі значенням заохотити або те, що заохочує кого-небудь до чогось; заохотити - значить спонукати кого-небудь різними способами до певних дій. Заохочувальні властивості мають кримінально-правові приписи, закріплені в нормах КК України про: загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45); звільнення від покарання (статті 75-79 КК); спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності після вчинення нею злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111 «Державна зрада», ч. 2 ст. 114 «Шпигунство» тощо.