Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

Наприкінці 80-х років ХХ ст. почалося ринкове реформування еко-номічних систем країн Центральної та Східної Європи. В усіх держа-вах ці перебудови потребували значних довгострокових вкладень кош-тів. В економічну літературу та практичне життя міцно увійшло поняття «інвестиції».

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати». У ширшому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою наступного його збільшення.

За фінансовим визначенням, інвестиції — це всі види активів (ко-штів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання до-ходу.

Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконст-рукцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-

матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на осно-вний капітал.

Визначення інвестицій дається в Законі України «Про оподатку-вання прибутку підприємств». Інвестиція — це господарська опера-ція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних акти-вів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної дія-льності на території України визначає Закон України «Про інвестицій-ну діяльність».

У цьому законі інвестиції визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виро-бничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виро-бництва, але не запатентованих («know-how»);

— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спо-рудами, обладнанням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій інвесто-рів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання доходу чи прибутку.

Основною метою здійснення інвестиційної діяльності є забезпе-чення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

— досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

— максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

— мінімізація інвестиційних ризиків;

— забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності під-приємства.

До об’єктів інвестиційної діяльності можна віднести:

— будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства;

— цінні папери;

— цільові грошові вклади;

— науково-технічна продукція;

— інтелектуальні цінності;

— інші об’єкти власності та майнові права.

Забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави.

Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рі-шення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та ін-телектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Тривалий час в умовах централізованого директивного планування в нашій країні поняття «інвестиції» не використовувалося, а застосовувався термін «капітальні вкладення». Зараз поняття «капітальні вкладення» трак-тується більш вузько, ніж «інвестиції». Відповідно до своєї назви капіталь-ні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення в інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси, іменувати капіталь-ними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями.

Капітальні вкладення — це періодично здійснюванні довгостроко-ві витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. В той же час капітальні вкладення явля-ють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворен-ня основних і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконс-трукцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули, новими.

Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підприємства. Валові капітальні вкладення — це загальна сума витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об’єктів соціаль-ної інфраструктури підприємства.

Чисті капітальні вкладення — це витрати капіталу лише на розши-рене відтворення основних фондів; вони визначаються як різниця між ва-ловими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань.

Класифікація інвестицій

Розглянемо класифікацію згідно з наступним загальноприйнятим набором класифікаційних ознак (рис. 15.1):

— об’єкт інвестування;

— характер участі в інвестуванні;

— період інвестування;

— форма власності інвестора;

— регіональний характер інвестицій;

— ступень ризику.

За об’єктом інвестування розрізняють реальні інвестиції, фінансові інвестиції, інтелектуальні інвестиції, інвестиії в людський капітал.

Реальні інвестиції — вкладення у виробничі фонди (основні та обо-ротні). В основному, це вкладення в матеріальні активи — будинки, спо-руди, обладнання та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематері-альні активи (патенти, ліцензії, «know-how», технічна, науково-технічна, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Всередині цієї групи, як правило, виділяють наступні види інвес-тицій: інвестиції, які направляють на розширення виробничих потуж-ностей, на реконструкцію та розширення діючого виробництва, від-творення основних фондів, які вибули.

Фінансові інвестиції — характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти (в основному в цінні папери) з метою отриман-ня прибутку в майбутньому. Фінансові інвестиції, у свою чергу, під-розділяються на прямі (внесення засобів у статутний фонд юридичної особи в обмін на його корпоративні права) і портфельні (придбання цінних паперів та інших фінансових активів на фондовому ринку).

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об’єкти інтелектуа-льної власності, які виходять з авторського права, винахідницького та патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі.

Інвестиції в людський капітал — це вкладення в освіту, підви-щення кваліфікації, соціальну сферу. Ці інвестиції довгострокові та окуповуються в майбутньому.

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі ін-вестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладення капіталу. Вони здійснюються шля-хом безпосереднього вкладення капіталу до статутних капіталів інших підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному досвідчені інвестори, які достатньо поінформовані про об’єкти інвестування і до-бре ознайомленні з його механізмом.

Непрямі інвестиції передбачають вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і наступного керування ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними й інши-ми фінансовими посередниками, що зібрані в такий спосіб інвестицій-ні засоби розміщають за своїм розсудом, вибираючи найбільш ефекти-вні об’єкти інвестування, беручи участь у керуванні ними, розподі-ляючи отримані доходи серед своїх клієнтів.

 

 

г
	г г

 

 

Наступною класифікаційною ознакою є період інвестування. За ці-єю ознакою виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкла-дення капіталу на період, не більше одного року, а під довгостроко-вими інвестиціями — вкладення капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються в такий спосіб: до 2-х років; на 2—3 років; на 3—5 ро-ків; понад 5 років.

За формами власності інвесторів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних і юридичних (недержавних форм власності) осіб.

Державні інвестиції — вкладення капіталу державних підпри-ємств, а також коштів державного бюджету різних рівнів і державних позабюджетних фондів.

Іноземні інвестиції — вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Спільні інвестиції — це вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни й іноземних держав.

За регіональною ознакою можна виділити інвестиції усередині країни і за кордоном.

Інвестиції усередині країни (внутрішніми інвестиціями) — це вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних кордонах даної країни.

Інвестиції за кордон — це вкладення коштів в об’єкти інвестуван-ня, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни (до цих інвестицій відносяться також придбання різних фінансових інструмен-тів інших країн).

За рівнем інвестиційного ризику інвестиції поділяють на безри-зикові, низькоризикові, середньоризикові, високоризикові, спекуля-тивні.

Безризикові інвестиції — це вкладення коштів у такі об’єкти інве-стування, за якими відсутній реальний ризик втрати капіталу (очікува-ного доходу) і практично гарантовано отримання розрахункової суми інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції — це вкладення капіталу в об’єкти ін-вестування, ризик за якими значно нижчий від середньо ринкового.

Середньоризикові інвестиції — рівень ризику за об’єктами інвес-тування приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції — рівень ризику перевищує середньо ринковий.

Спекулятивні — вкладення капіталу в найризикованіші інвести-ційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується най-вищий рівень інвестиційного доходу.

Розглянута класифікація дозволяє виділити основні напрями інвес-тиційної діяльності, але вона не враховує ряду специфічних рис інвес-тиційного процесу, які здійснюють суттєвий вплив на процес оціню-вання. Інвестиції можуть бути також класифіковані за рядом дода-ткових ознак:

— за використанням в інвестиційному процесі обмежених ресур-сів — землі, капітальних ресурсів та персоналу;

— за потрібною сумою первинних капіталовкладень — інвестиції в малі, середні та великі проекти;

— за степенем підвладності впливу інших інвестицій — незалежні інвестиції; інвестиції, що потребують супутніх інвестицій; інвестиції, чутливі до прийняття конкуруючих інвестиційних рішень;

— за формою отриманого ефекту (залежать від цілей інвестуван-ня): економічні, соціальні, технічні, екологічні;

— за функціональною діяльність, з якою найбільш тісно пов’язані інвестиції;

— за галузевою класифікацією;

— за ступенем обов’язковості здійснення — обов’язкові, не абсо-лютно обов’язкові, необов’язкові.

З точки зору моменту вкладення інвестицій та використання ре-зультатів розрізняють: одноразові інвестиції — одноразовий випуск продукції (до цієї групи належать інвестиції, витрати яких здійсню-ються в один момент часу, і, відповідно, випуск продукції є однора-зовим актом, через деякий час після завершення процесу інвестуван-ня); багаторазові інвестиції — одноразовий випуск продукції (в цьому випадку витрати капіталу здійснюються в часі, а випуск про-дукції — одномоментно), одноразові інвестиції — багаторазовий ви-пуск продукції.

15.3. Структура і планування капітальних вкладень

Капітальні вкладення — це кошти, що направляються на розши-рене відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструк-тури підприємства. В той же час, капітальні вкладення являють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворення основ-них і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

Поняття «капітальні вкладення» трактується вужче, ніж «інвести-ції». Відповідно до зі своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення в інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, ду-ховний потенціал, матеріальні запаси, іменувати капітальними вкла-деннями не прийнято або це робиться із застереженнями.

Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:

— обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на роз-рахунковий період.

— визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

1. Ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю і це не потребує нарощування обсягів виробництва на да-ному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватися лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних від-рахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, ціни на нього з урахуванням вар-тості його монтажу.

2. Попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення при-росту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення вироб-ництва за попередньо розробленим проектом.

Такий проект складається за розділами:

— зведені техніко-економічні показники;

— заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та організаційного розвитку;

— потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій си-туації користуються методом прямих розрахунків за даними кошто-рису технічного переозброєння, реконструкції або розширення ви-робництва.

3. Попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменши-
вся, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно
модернізувати виробництво або організувати виробництво нової про-
дукції. В цій ситуації слід здійснювати докорінну перебудову техніко-
технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капі-
таловкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але вра-
ховують значні розміри капітальних витрат на маркетингові дослі-
дження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшко-дування капітальних витрат, можуть бути:

— власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нероз-поділеного прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

— довгострокові кредити банків;

— залучення закордонних інвестицій та створення спільних під-приємств;

— засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Рівень продуктивних сил визначається масштабами капітальних вкладень у їх розвиток. Капітальні вкладення в розширеному відтво-ренні циркулюють по трьох-контурної схемі: експорт-імпорт; галузі народного господарства; галузь капітального будівництва і його мате-ріально-технічної бази. Насамперед капітальні вкладення направля-ються на розвиток галузей народного господарства, зокрема промис-ловості, що дає найбільший відсоток накопичень.

Розрізняють економічну, технологічну, відтворювальну, галузеву, видову, територіальну структуру капітальних вкладень, а також струк-туру за формами власності.

Економічна структура капітальних вкладень характеризує їхнє цільове призначення: вкладення безпосередньо в галузі виробничої і невиробничої сфери. Відношення капітальних вкладень у галузях на-родного господарства між об’єктами виробничого і невиробничого призначення становить приблизно 3:1. Значне перевищення капіталь-них вкладень, що спрямовуються у виробничу сферу, спричинене тим, що в ній створюється основна маса накопичень. Економічна структура капітальних вкладень тісно пов’язана із структурами інших видів і ви-значає їхній стан і динаміку.

Технологічна структура — це співвідношення між витратами на устаткування, на будівельно-монтажні роботи та іншими витратами. Така структура характеризується співвідношенням капітальних вкла-день по видах витрат, тобто розподіляє їх на активну і пасивну части-ни. Чим вища частка витрат на устаткування, інструмент і інвентар, тим більша частка активної частини капітальних вкладень у їх загаль-ній масі. Витрати на будівельно-монтажні та інші роботи відносяться до пасивної частини капітальних вкладень. Розподіл загального обсягу капітальних вкладень між їх активною і пасивною частинами відбиває ефективність використання капітальних вкладень, технічний рівень будівництва. Зміна технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення частки витрат на активну частину основних виро-бничих фондів призводить до зниження частки будівельно-монтажних робіт у структурі капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень у різних галузях на-родного господарства і промисловості неоднакова. За об’єктами виро-бничого призначення витрати на устаткування становлять 46—48 %, житлового будівництва — 2—3 %. Зростання витрат на устаткуван-ня — прогресивна тенденція. Підвищується озброєність праці, приско-рюється обіг капітальних вкладень, знижується капіталомісткість про-дукції, досягається підвищення віддачі продукції з 1 грн капітальних вкладень. Витрати на пошукові і проектні роботи до результату капі-тальних вкладень становлять до 2—4 %, на утримання дирекції під-

приємства, що будується і технічного нагляду — до 1,5 % і приблизно стільки ж на підготовку кадрів для потреб експлуатації підприємства.

Відтворювальна структура капітальних вкладень визначає спів-відношення витрат на реконструкцію, технічне переозброєння і роз-ширення діючих підприємств та на будівництво нових підприємств. Вона характеризує співвідношення між витратами на відшкодування вибуття основних фондів і витратами на їх накопичення. У зв’язку з тим, що на сучасному етапі важливе значення отримують реконструк-ція і технічне переозброєння діючих підприємств, у народногосподар-ському плані в складі державних капітальних вкладень витрати на ці цілі виділяються окремим рядком. Для виконання цих робіт створю-ються спеціалізовані будівельні організації. Відтворювальна структура капітальних вкладень поряд із нарощуванням основних фондів відби-ває їх вибуття у зв’язку з фізичним і моральним зносом. Фактичне ви-буття фондів у середньому в 2 рази менше, ніж нарахована сума амор-тизаційних відрахувань, призначених для відшкодування основних виробничих фондів, що вибувають. У зв’язку з цим коефіцієнт вибуття в 2 рази менший, ніж коефіцієнт зносу. У результаті це призводить до зниження питомої ваги активної частини основних фондів у загально-му їх обсязі. Зміна співвідношення витрат між інтенсивними та екстен-сивними напрямками капітальних вкладень — найважливіший шлях удосконалення їхньої структури. Прискорення темпів відновлення техніки і заміни основних фондів є одним із першочергових вимог ін-вестиційної політики.

Галузева структура капітальних вкладень характеризує відсот-кове відношення їхнього розподілу між галузями народного господар-ства. Цей вид структури залежить від темпів обороту капітальних вкладень. Прискорення їхнього обороту дозволяє змінити співвідно-шення фондів споживання і накопичення, виробництва засобів вироб-ництва і предметів споживання, регулювати співвідношення темпів розвитку галузей народного господарства з метою досягнення визна-чених соціально-економічних завдань і економічних пропорцій. Вдос-коналення галузевої структури забезпечує переоснащення галузей на-родного господарства відповідно до вимог науково-технічного про-гресу.

Видова структура капітальних вкладень зумовлює розходження в часі обороту капітальних вкладень у різних галузях. Короткі терміни оборотності капітальних вкладень забезпечують прискорення пере-озброєння виробництва. Скорочення термінів впровадження об’єктів в експлуатацію означає можливість збільшення виробництва продукції за інших рівних умов.

Територіальна структура капітальних вкладень характеризує процентний їх розподіл у територіальному розтині, що припускає забезпечення максимальної віддачі шляхом удосконалення розмі-

щення продуктивних сил, комплексного розвитку господарства в окремих галузях, раціонального сполучення загальнодержавних і галузевих інтересів. Знання цього виду структури капітальних вкладень дозволяє більше мірі реалізувати ефект територіального розподілу праці. Характерною рисою територіальної структури ка-пітальних вкладень на сучасному етапі є направлення капітальних вкладень на освоєння природних ресурсів і розвиток паливно-енергетичних і сировинних баз з одночасним будівництвом енерго-ємних виробництв, розвитком будівельної бази, житлово-кому-нального і культурно-побутового будівництва, сільського господар-ства.

Для розподілу капітальних вкладень за галузями народного гос-подарства застосовується балансовий метод. Його сутність полягає у виявленні і обґрунтуванні потреби народного господарства в їх продукції. Зважуються наявні потужності (виробництво) і потреба в даному виді продукції. На покриття дефіциту направляють держав-ні капітальні вкладення. Як джерела фінансування використовують насамперед власні засоби, а якщо їх немає — довгостроковий кре-дит. Власні засоби залежно від засобу акумуляції на рахунках буді-вництва поділяються на централізовані і нецентралізовані, внесені на місці. До централізованих відносяться засоби, що мобілізуються вищестоящими організаціями на підвідомчих підприємствах для використання їх на фінансування будівництв своєї системи. Нецен-тралізовані джерела використовуються для фінансування реконст-рукції і технічного переозброєння в межах ліміту державних капі-тальних вкладень.

Капітальні вкладення позділяються на вкладення, що безпосере-дньо спрямовані на розвиток галузі, і поєднані вкладення, які спря-мовуються в суміжні галузі, що сприяють забезпеченню нормально-го функціонування даної галузі. Кожна із зазначених груп капітальних вкладень поділяється на відповідні елементи витрат. Основні елементи першої групи включають прямі капітальні вкла-дення, що супроводжують капітальні вкладення за межами будіве-льного майданчика, витрати на поповнення обігових коштів, витра-ти, пов’язані з пуском, наладкою та освоєнням виробництва. Другу групу становлять елементи, що включають поєднані капітальні вкладення в галузі, що поставляють основні фонди і відповідні компоненти оборотних фондів (сталеві конструкції, вироби з плас-тмас, арматуру для будинків і споруд).

Прямі капітальні вкладення складаються з елементів витрат: на створення основних фондів; проектно-пошукові і підготовчі роботи; відшкодування збитку, викликаного ліквідацією основних фондів; гео-лого-пошукові і розвідницькі роботи, пов’язані із зміною геологічних умов.

Питомі капітальні вкладення — це вит р а ти, що припадають на одиницю виробничої потужності, площі або обсягу будинків, протяж-ності споруд. Показник питомих капітальних вкладень К _у визначається за формулою

К_у = К_В/М,

де К_в — капітальні вкладення в грошовому виразі;

ВП — виробнича потужність підприємства, споруди в натуральних вимірах.

Питомі капітальні вкладення затверджуються у вигляді нормативів у галузевому розтині. Затверджені нормативи є базою для попередньо-го визначення економічної ефективності будівництва об’єктів, його вартості. Це — укрупнений показник, що широко застосовується на передплановій і передпроектній стадіях розподілу капітальних вкла-день. По економічному утриманню нормативи питомих капітальних вкладень — це один із найважливіших показників ефективності капі-тальних вкладень. Питомі капітальні вкладення охоплюють витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєн-ня діючих промислових, сільсько-господарських, транспортних, торго-вих і інших підприємств, а також житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво. У їх склад також включаються витрати на буді-вельні роботи, монтаж конструкцій, устаткування; бурові роботи з експлуатаційного і розвідницького буріння нафтових і газових сверд-ловин; на устаткування, що потребує і не потребує монтажу, придбан-ня виробничого інструменту і господарського інвентарю, що зарахо-вуються в основні фонди; проектно-пошукові та інші капітальні роботи.

За розмірами потреби в питомих капітальних вкладеннях досить просто визначають розміри капітальних вкладень. Уточнені питомі ка-пітальні вкладення множать на типову потужність відповідного проек-тованого підприємства, отриманий результат складе потрібну індиві-дуальну суму. Проте розрахунки потреб у матеріальних ресурсах різнопланові і специфічні у кожному окремому випадку, що потребує конкретних пооб’єктних розрахунків.

Капітальні вкладення на будівництво окремих об’єктів поділяються на два види: попередньо визначені за питомими капітальними вкла-деннями і остаточно визначені за кошторисною документацією. По-об’єктні капітальні вкладення повинні відповідати або бути нижче розрахункової вартості, передбаченої в затверджених переліках знову розпочатих будівництв та переліках діючих підприємств, що заплано-вані до реконструкції.