Правовий захист та ефективність використання нематеріальних активів підприємства

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості право-вого захисту.

Патентом називається виданий патентним відомством документ, що надає особі або організації виключне право на використання зазна-ченого в патенті технічного вирішення.

Патент видається строком на п’ятнадцять років, рахуючи з дня по-дачі заявки. З того ж дня охороняються права заявника. Ніхто не може без згоди особи, якій належить патент (патентовласника), використати винахід. Патентовласник може видати дозвіл (ліцензію) на викорис-тання його винаходу або повністю переуступити патент.

Законодавством України охороняються особисті (немайнові) і май-нові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (су-міжні права). Відносини, що складаються у зв’язку із створенням і ви-користанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими за-конодавчими актами України.

Роялті — платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також ін-ших аналогічних майнових прав, що визнаються об’єктом права влас-ності суб’єкта господарської діяльності, включаючи використання ав-торських прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва, записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права на вина-ходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового до-свіду (ноу-хау).

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємс-твом. Водночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов’язаними з їхньою природою і спосо-бами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом, і ними може користуватися не лише якийсь один суб’єкт господарювання, а й реш-та. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захис-тити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, які самі по собі і є нематеріальними активами.

Якщо йдеться про нематеріальні активи, рідкісні за своєю приро-дою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на користування природ-ними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.

Принцип юридичного захисту об’єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їхня підробка. Проте форми правово-го захисту дуже відрізняються між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтвер-джує право його власника на відповідний об’єкт промислової власнос-ті. Патент забезпечує його власникові: виключне право використову-вати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд; право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника; можливість пере-давати на підставі договору право власності на винахід (корисну мо-дель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею

власника патенту; право надати будь-якій особі дозвіл (видати ліцен-зію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору; право подати до патентного відом-ства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозво-лу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, про-мислового зразка).

У разі порушення прав патентовласника він може через суд приму-сово стягти компенсацію збитків. Порушенням виключного права вва-жається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширю-ється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів. Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на під-ставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) вида-ється свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власникові: виключне право користуватися і розпоря-джатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам вико-ристовувати знак без дозволу власника; право давати будь-якій особі дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензій-ного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні. Правова охорона зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному харак-тері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження то-вару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання. Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій тери-торії і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне ві-домство.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право:

— для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літерату-ри, мистецтва, на комп’ютерні програми та бази даних може викорис-товувати знак охорони авторського права, який проставляється на ко-жному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мі-кросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії ви-ключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;

— для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюдне-ний твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які то-ркаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охо-рони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. Автору належать як особисті (немай-нові) права, так і виключні майнові права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право дозво-ляти (на підставі авторського договору) або забороняти використову-вати свій твір іншим особам.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і органі-зацій мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ни-ми прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм повинні до-тримуватися прав авторів і виконавців, а організації мовлення — прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують ви-конання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери К у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.

Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення про їхнє виконання, фіксацію виконання на ма-теріальному носії, відтворювання, розповсюджування фонограм, на яких зафіксовано їхнє виконання, тощо.

Виробники фонограм мають виключне право дозволяти або забо-роняти відтворення, розповсюдження різними способами, переробку, імпорт фонограм.

Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи заборо-няти публічне оприлюднення своїх програм у місцях з платним входом за допомогою їхньої ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, від-творення в ефірі і по дротах.

Виключні права виконавців та виробників фонограм можуть пере-даватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань та фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю під-приємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення ін-формації про ноу-хау та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозво-

лу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензією нази-вається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нема-теріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, про-мислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій сто-роні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо.

Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра пе-редається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій.

Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне до-сягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За доброві-льною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права лі-цензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компе-тентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання, розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові пра-во особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об’єктом ліцен-зії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішен-ням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які ви-пливають з патенту.

Внаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користу-вання об’єктом ліцензії протягом періоду, зазначеного в договорі.

Залежно від характеру об’єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об’єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцен-зійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визна-чаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об’єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, ноу-хау, виробничий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов’язаних з ними ноу-хау. Така угода включає, як прави-ло, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо ор-ганізації ліцензійного виробництва, а також супровідні поставки сиро-вини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов’язання ліцензіара надавати ліцензіату інфо-

рмацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцен-зіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів роз-рахунків за ліцензії. Найбільш поширені періодичні відрахування про-тягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відраху-вання (роялті) встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право кори-стування об’єктом ліцензійної угоди називається пашуальною випла-тою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів вироб-ництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліце-нзіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні комбінації названих форм винагороди.

Останнім часом у складі активів багатьох суб’єктів господарюван-ня з’являються нематеріальні активи, володіння якими надає право здійснювати в межах правового поля той чи інший напрям статутної діяльності, отримувати за рахунок цього додаткові доходи.

Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи

1. Поняття, види та значення нематеріальних ресурсів.

2. Характеристика об’єктів промислової власності.

3. Особливості об’єктів, що охороняються авторським правом і суміж-ними правами.

4. Специфіка нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності та їхнє значення для сучасної системи господарювання.

5. Сутність і класифікації нематеріальних активів підприємства.

6. Визнання та оцінювання нематеріальних активів підприємства.

7. Поняття про комерційну таємницю.

8. Механізм нарахування амортизації нематеріальних активів.

ТЕМА

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

Питання для теоретичної підготовки

14.1. Формування фінансових ресурсів підприємства.

14.2. Фінансовий ринок та його структура.

14.3. Постачальники та споживачі інвестиційного капіталу в ринковій економіці.

14.4. Фінансово-кредитний механізм інвестиційної сфери в умовах ринко-вої економіки.

14.5. Відносини підприємства із комерційними банками.

14.6. Терміни кредитування.

14.7. Визначення фінансового стану підприємства.

14.8. Платоспроможність і ліквідність.

14.9. Прогнозування фінансового стану підприємства.

Ключові терміни і поняття

• Фінансові ресурси підприємства • Фінансово-кредитний механізм

• Джерела фінансових ресурсів • Фінансовий стан підприємства

• Фінансовий ринок • Фінансова стійкість підпри-ємства

• Капітал • Прибутковість

• Інвестор • Платоспроможність

• Кредитор • Ліквідність

• Комерційний банк • Ліквідні кошти

• Кредит • Прогнозування фінансового стану

• Грошово-кредитна політика підприємства

• Кредитний договір

• Термін кредитування