Організаційні структури управління підприємством

Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту, структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у від-повідних змінах організаційних структур.

Категорія «структура» відображає будову та внутрішню форму си-стеми. Зв’язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взає-мовідношення частини і цілого. Наявність структури — невід’ємний атрибут усіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм ці-лісності. Категорія «структура» означає відносно стійкі зв’язки, які іс-нують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Існує велика кількість визначень організаційної структури управ-ління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації дослі-джуваного предмета. Наведемо кілька з них.

Структура, яка відображає синтез взаємозв’язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається ор-ганізаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов’я-зана з досягненням її глобальної мети.

Згідно з іншим визначенням, організаційна структура — це конс-трукція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоп-лює два аспекти:

— вона охоплює канали влади та комунікації між різними адмініс-тративними службами та працівниками;

— інформацію, яка передається цими каналами.

Організаційну структуру управління визначають також як катего-рію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управ-ління і становить єдність рівнів і ланок управління у їхньому взаємо-зв’язку.

Ланка управління — відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їхньої реалізації, визначеною від-повідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління — сукупність ланок управління на певному ща-блі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, хара-ктеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.

Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв’язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організа-цією (підприємством).

Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:

а) склад і структура функцій управління;

б) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

в) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управ-
ління;

г) склад самостійних структурних підрозділів;

ґ) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

д) інформаційні зв’язки.

Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий вклад у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організаці-єю). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управ-ління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відпові-дати певним вимогам:

— адаптивність (здатність організаційної структури пристосовува-тися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);

— гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);

— адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);

— спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозді-лів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

— оптимальність (налагодження раціональних зв’язків між рівнями та ланками управління);

— оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);

— надійність (гарантованість достовірності передачі інформації;

— економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації;

— простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об’єкта, і суб’єкта управління. Серед факто-рів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявля-ють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать: розміри виробничої діяльності фірми (середня, ма-ла, велика); виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галу-зей); характер продукції, що виробляється, та технологія її виробницт-ва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне ви-робництво); сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, націо-нальний чи зовнішній ринок); масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т. ч. ви-робничих, збутових тощо); характер об’єднання (концерн, фінансова група тощо).

Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом:

1) бюрократичні структури;

2) адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характе-ризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.

Концепція бюрократії (від французького «бюро», «канцелярія» або грецького «влада», «панування», букв. — панування канцелярії) була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства (табл. 8.1). Теорія М. Вебера не охоплювала опису конкретних органі-зацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштаб-ного використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх ха-рактеристики ще досить добре підходять для більшості промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ (об’єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на змі-ни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку тех-нологію.

Таблиця 8.1