Соціально-економічна природа бізнесу

x будь яком Ss і процеси і сфери & ті взаєм:

в західних країнах. Саме бізнес, який ефективно організував працю людей, вправно і ощадно використовуючи ресурси, забезпечує тепері­шній рівень життя в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Термін «бізнес» має англійське походження і мовою оригіналу си­мволізує діло, діяльність, зайняття.

Але ж бізнес - це не тільки діло, це ділові відношення між людь­ми, це відношення між учасниками діла. Беручи участь у ділі, люди

В економіці всі «діла» так чи інакше пов ’ ністю різ т

ділові відношення - це вираження того суспільного явища, яке в кла-сичній політекономії прийнято називати виробничими відношеннями.

Кожна діяльність кожного із суб’єктів виробничих відношень є його особиста справа, а обмін діяльністю і результати діяльності, який має місце в усякій формі суспільного виробництва, є обмін ділами, діловий контакт, інакше кажучи — угода.

Бізнес часто визначають як діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

Як тлумачення терміну наведемо таке визначення: бізнес — це са-мостійна, здійснювана на свій страх і ризик і під особисту майнову відповідальність діяльність окремих громадян та об’єднань громадян, яка спрямована на одержання прибутку або економічної вигоди в ін-шій формі.

В одному з англійських підручників з бізнесу є таке визначення: «Бізнес — це діяльність, яку здійснюють приватні особи або організа-ції для здобутку природних благ, виробництва або надання послуг в обмін на інші товари, послуги, гроші, яка веде до взаємної вигоди заін-тересованих осіб, організацій».

В умовах ринкової економіки родові риси бізнесу лише набувають видових ознак, відображаючи особливості господарювання на ринко-вій основі. Однак родові риси бізнесу, які проявляються в ринковій економіці, мали місце й раніше.

До родових ознак бізнесу належать:

— обмін діяльністю між суб’єктами економіки;

— прагнення кожного учасника обміну діяльністю реалізувати свої інтереси незалежно від того, реалізуються при цьому інтереси контра-гентів чи ні;

— прагнення нав’язати свої інтереси в тому випадку, коли контра-генти відмовляють приймати не влаштовуючи їх умови ділового спіл-кування (угоди);

— виявлення особистої чи колективної ініціативи в процесі підго-товки та проведення угоди;

— здатність і готовність іти на особистий (чи колективний) ризик заради проведення угоди на вигідних умовах;

— здатність, готовність та вміння проводити різні прийоми ділово-го спілкування, які переслідують ціль найбільшої вигоди;

— здатність приймати різні кроки в різних напрямах, щоб забезпе-чити вигідну позицію для наступного проведення обраних прийомів ділового спілкування;

— здатність диференціювати ймовірні та дійсні результати угод, визначати пріоритети діяльності та підкоряти їм логіку ділового спіл-кування.

Бізнес має свою стратегію й тактику. Стратегічна мета бізнесу — мак-симізація вигоди (наживи, прибутку) в процесі здійснення різних угод.

Тактична мета — реалізація цієї стратегічної установки у відно-шеннях з кожним конкретним контрагентом по кожному конкретному

випадку з використанням конкретних умов здійснення, строків та предметів угоди.

Усі названі родові ознаки бізнесу, його стратегія й тактика повною мірою проявляються в сучасній ринковій економіці.

Але ж не слід думати, ніби вони можуть проявлятися тільки в умо-вах ринкової економіки. В умовах ринкової економіки вони мають ви-значенні видові особливості, зумовлені товарно-грошовими відноси-нами. Інші особливості належні бізнесу в тих формах економіки, де такі відносини відсутні через історичні обставини або поширення їх обмежене, чи існує в спотвореному вигляді, що не відповідає їхній внутрішній природі.

Проте бізнес був поширеним явищем і в планово-розподільній еко-номіці. Бізнесом займалися споживачі, які здійснювали пошук дефіци-тних товарів. Їхній дії, включаючи диференціацію ринків за регіональ-ними, ціновими, фірмовими, товарними та іншими ознаками для наступного залучення до дефіциту, ймовірно, могли б збагатити при-мітними прикладами будь-якого спеціаліста з теорії бізнесу, якби б він вирішив звернутися в пошуках відповідних прикладів до радянського досвіду.

Бізнесом займалися також керівники підприємств і їхні економічні служби. Для них бізнес вдавався до листування з контрагентами і «верхами», ведення відомостей, складання довідок для начальників, «торгівлі» з начальством з питань коригування планів, «отоварюван-ня» фондів, добування транспортних засобів.

Так було, адже замість повноцінних товарно-грошових відносин у радянській економіці мали місце так звані планомірні товарні ведення, за яких ділові контакти між суб’єктами економіки установлювалися не за особистою ініціативою цих суб’єктів, а з волі плануючого та розпо-діляючого об’єктів — угоди начальства. Однак родові ознаки бізнесу збереглися і в таких умовах. Правда, вигода бізнесменів мала скоро-минучий та централізовано-регулювальний характер. Так, підприємст-ва не заробляли прибутку, не одержували його і після вдало здійсненої угоди — вони одержували його за рознарядкою зверху, коли викону-вали планові завдання.

Суть угоди полягала в одержанні такого завдання «по створенню прибутків», які легко можна було виконати. Виробничий прибуток був одним із найважливіших оцінювальних показників роботи підпри-ємств. У повсякденній свідомості людей переважають, як правило, не-системні уявлення про бізнес.

Під бізнесом, звичайно розуміється лише ініціативна діяльність підприємців, спрямована на одержання прибутків. Таке поняття бізне-су не тільки спрощує економічні відношення (а ми вище визначили бі-знес як сукупність ділових відношень в суспільстві), а й тягне за собою небезпечні протиставлення верств підприємців іншим соціальним гру-

пам. Виходить, що бізнес — це, по суті, дії підприємців, направленні на збагачення за рахунок інших верств суспільства. Але в умовах су-часної ринкової економіки ділові люди здійснюють підприємницькі ініціативи, вступаючи у відносини не з потенційними і дійсними жерт-вами особистої експансії, а з іншими діловими людьми. Кожна угода так чи інакше відображає зацікавленість в успішному його виконанні всіх учасників сторін. Якщо така угода, її предмет заборонені законом (наприклад, збут наркотиків та торгівля зброєю заборонені в багатьох країнах; забороняється і праця рабів), то, крім безпосередніх учасників угоди, зацікавленість в її успішному виконанні проявляє й держава, яка виражає загальну вигоду суспільства в ефективному розвитку еко-номіки. Звичайно, фактична міра реалізації учасниками угоди своїх ін-тересів різна. Тому вираз «взаємовигідна угода» не дає уявлення про ступінь його вигідності для кожного з учасників ділових відносин і може діяти тільки в тому випадку, коли сторони визначили для себе користь від її реалізації.

Зважаючи на те, що в умовах сучасної ринкової економіки основу відносин між її суб’єктами становить пошук кожному із суб’єктів реа-лізації свого діла, можна стверджувати, що бізнес являє собою систе-му, яка охоплює всіх бізнесменів та їхню діяльність в ціле.

Система бізнесу — плід довгої еволюції економіки. В минулому, в епоху так званої вільної конкуренції, нерозлучними супутниками біз-несу були кризи, класові конфлікти, соціально-політичні заворушення, війни. Ситуація кардинально змінилася в середині ХХ ст, коли бізнес набув системного характеру. Кожний займався своїм ділом (робив свій бізнес), але в суспільстві з’явилися такі соціальні механізми, завдяки яким цей бізнес може не наносити ущербу іншим людям, також зайня-тим своєю справою.

Суверенітет суб’єктів ділових відношень та консенсусу інтересів цих суб’єктів зубумовлюють один одного. Протиріччя між «діловими людьми» не повинні виводити їх за рамки існуючого суспільного кон-сенсусу інтересів, стає загальнодержавною проблемою і набуває без-вихідного характеру.

Бізнес як системне явище володіє особистими внутрішніми імпуль-сами розвитку (конкуренція), системою забезпечення та відтворення (прямі зв`язки суб’єктів ділових відношень), інфраструктурою (біржі, банки, інформаційні системи, консалтингові та удиторські компанії, навчальні заклади та ін.), системою управління (менеджмент), систе-мою оцінювання діяльності (гроші).

Бізнес — це саморегулювальна система. Існують законодавчі та нормативні орієнтувальні регулятори ділових відношень. Законодавст-во розмежовує законний та незаконний (тіньовий) бізнес. Воно також визначає правові норми взаємовідносин учасників бізнесу, міру відпо-відальності один перед одним. Нормативні орієнтувальні регулятори

бізнесу утримують прийняті в країні економічні важелі: стимулюван-ня, гарантування, підтримки та захисту законодавчого бізнесу.

Офіційне визначення бізнесу в радянський період призвело лише до того, що він почав проявлятися незаконно. Сформувалися «чорний ринок», на якому товар продавався з «чорного ходу»; «сірий ринок», який здійснював комплексне обслуговування громадян та організацій за принципом «ти — мені, я — тобі»; «рожевий ринок», який охоплює канали спецпостачання окремих категорій громадян за рахунок остан-ніх. Мали місце й інші форми тіньового бізнесу: приписки, завищення цін, маніпуляції з плановими та звітними показниками, одержання не-заробленої заробітної плати тощо.

Підприємництво як економічний феномен є категорією бізнесу. У господарській практиці категорії «підприємництво» і «бізнес» часто ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за зна-ченням поняття.

Бізнес — поняття ширше, ніж підприємництво, і охоплює всі від-носини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури.

Підприємництво — динамічний, активний елемент бізнесу, що яв-ляє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами, об’єднаннями громадян. Підприємництво включає в оборот свого суб’єкта-підприємця, а не всіх учасників ринку. Тому можемо вести мову про підприємницький бізнес поряд зі споживчим і трудовим.

В основному є дві моделі підприємницького бізнесу:

— класична — орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство (фірма, організація);

— інноваційна — передбачає використання будь-яких можливос-тей (у межах закону) для підприємництва, навіть якщо власних ресур-сів для цього недостатньо.

Найчастіше ці моделі застосовують у поєднанні (рис. 2.1).

Філософією підприємництва є вільний індивідуалізм, основною ри-сою якого є забезпечення розквіту за рахунок власних зусиль, але це не суперечить інтересам суспільства. Можливості збагачення одних не повинні стримуватися слабкістю, нездатністю інших. Тільки багатий може бути меценатом, спонсором. Убогий не може допомогти іншим. Багаті люди — багате суспільство. Підприємництво формує навколо себе певне середовище, в якому стверджується повага до особистості як такої; повною мірою реалізується природне честолюбство людини, її прагнення до самореалізації та самоствердження, що дає змогу виві-льнити творчий потенціал, надає сферу діяльності, сферу прикладання своїх сил і виступає як тип господарювання. Як наслідок демократиза-ції суспільства, підприємництво в міру проникнення в економічні

структури і в психологію людини розвиває і підтримує процес вивіль-нення суспільства й особистості від рутини стагнації виробництва, фо-рмує тип мислення, спосіб життя.

МОДЕЛІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО БІЗНЕСУ

 

КЛАСИЧНА	ІННОВАЦІЙНА
Орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство (фірма)	Передбачає використання будь-яких можливостей (у межах закону) для підприємництва
СХЕМА ДІЇ
Оцінювання наявних ресурсів. Вивчення можливостей досягнення мети. Використання можливостей, які забезпечують максимальну віддачу від наявних ресурсів	Формулювання мети. Вивчення зовнішнього середовища в пошуках альтернативних можливостей. Оцінювання власних ресурсів. Пошук у зовнішньому середовищі додаткових джерел ресурсів. Діяльність для реалізації мети

Рис. 2.1. Моделі підприємницького бізнесу

Розвиток підприємництва означає раціоналізацію економіки, під-вищення конкурентоспроможності, позбавлення від баласту ресурсів, які не використовуються або погано експлуатуються, більш повну реа-лізацію основного потенціалу суспільства — людини. З цієї причини підприємництво не може бути соціалістичним або капіталістичним. Воно — невід’ємний елемент бізнесу і розвивається тільки там, де в суспільстві стверджуються вільна ринкова економіка і демократизація. Будь-яке пригнічення підприємництва є основою для поневолення лю-дини. Не можна бути вільним громадянином, не маючи свого доходу, своєї справи. Суспільство, в якому всі люди — наймані працівники щодо держави, не може бути гуманним. Економіка, перетворена на єдину фабрику, де всі працюють за єдиним господарським планом, відкинула підприємництво за своєю суттю. Так звана соціалістична держава, що виникла та демагогічно проповідувала нібито свій розквіт при убогому рівні народу та розореній, дефіцитній економіці, була приречена. Практика показала, що сучасні соціалістичні тенденції зна-менують різкий розрив з усім розвитком західної цивілізації, яку су-часна людина створювала, починаючи з епохи Відродження, і яка була

цивілізацією, заснованою на принципах підприємництва. Тому повер-нення до підприємництва — це повернення до цивілізації, шлях вихо-ду із глухого кута, в який нас завели провісники «будівництва кому-нізму».

Підприємництво як елемент бізнесу не може бути відокремлене від праці, від ведення господарства, від привласнення. Без праці бізнесу не буває. Праця і підприємництво — процеси цілеспрямованої діяльності на виробництво матеріальних і духовних благ. Але якщо для підпри-ємництва праця — основна умова його розвитку і джерело створення життєвих благ, то підприємництво — це засіб, що надає праці творчос-ті, це змістовна, якісна сторона діяльності, яка характеризується само-примусом суб’єктів, що обрали цю діяльність.

Підприємництво — якісно новий ефективний тип ведення господар-ства. Воно потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення та конкретного власника, господаря виробництва, бо тільки господар прагне до примноження своєї власності і заради цього займається й сам підприємницькою діяльністю або наймає працівників.