Проблеми малого бізнесу в Україні та шляхи їх подолання

Малі підприємства в Україні у своїй діяльності стикаються з вели-кими труднощами.

Головна проблема малих підприємств — недостатня ресурсна ба-за як матеріально-технічна, так і фінансова. Практично йдеться про створення широкого нового сектора народного господарства майже на порожньому місці. Протягом десятиліть такого сектора у нас у скіль-ки-небудь істотному ступені не було. Це, зокрема, означало і відсут-ність підготовлених підприємців. У основної маси населення, що жила «від получки до получки», не могло утворитися резерву засобів, потрі-бних для започаткування власної справи.

Ці засоби слід зараз відшукати. Ясно, що гранично напружений державний бюджет їхнім джерелом стати не може. Залишається споді-ватися на кредитні ресурси. Але й вони незначні і до того ж украй важко реалізовані при постійній інфляції, що посилюється.

Положення навряд чи може серйозно змінитися в позитивний бік, якщо не перейти, нарешті, від слів до справи в суспільній підтримці конструктивного малого бізнесу. На істотне зростання наявних для цього матеріально-технічних і фінансових ресурсів, принаймні най-ближчим часом, немає підстав розраховувати. Але набагато краще за-стосувати ці ресурси можна. Для цього потрібно ретельно вивірена, послідовно проведена в життя система селекції, що дозволяє давати

відчутні пріоритети тим, хто більш корисний суспільству. У цілому на сьогодні це означає перевагу сфери виробництва над сферою обертан-ня при детальній диференціації самого виробництва, при чому не за-стиглої разом і назавжди, а дуже динамічної на основі грамотного ви-вчення суспільного попиту, зрушень, що відбуваються в ньому, і тенденцій, що намічаються.

Відповідно до такої вихідної настанови слід конструювати механі-зми пільгового кредитування, оподатковування, різного роду префере-нцій, включаючи і пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Справа в тому, щоб забезпечити краще задоволення потреб народу при створенні умов для послідовного розгортання підприємництва.

Наступна проблема — це та законодавча база, на яку зараз може спиратися мале підприємництво. Поки вона, ще недосконала, а в бага-тьох дуже істотних випадках взагалі відсутня. Можна назвати чимало правових документів, які так чи інакше регулюють мале підприємниц-тво, але трудність у тому, що, по-перше, немає зведеної єдиної законо-давчої основи сьогоднішньої діяльності українських малих підпри-ємств; по-друге, наявні розрізнені документи, постанови перетворю-ються в життя далеко не цілком. Проблема правової основи малого підприємництва в остаточному підсумку буде переконливо вирішена тоді, коли вдасться позбутися правового нігілізму. Це, звичайно, ніяк не виключає необхідності спеціальних законодавчих заходів регулю-вання малого бізнесу.

Зараз мале підприємництво знаходиться в умовах, дуже віддалених від тих, що повинні бути властиві ринковим відносинам. Навпаки, від-чувається тенденція до того, щоб усе більше «засовувати» його в старі рамки планово-адміністративної системи з її навряд чи не всебічним плануванням і жорсткою регламентацією за допомогою лімітів, фондів і т. п.

Немає системи проведення глибокого аналізу діяльності малих підприємств. Немає належного обліку результатів їхньої роботи, прак-тично відсутня звітність за тими показниками, що надають право ма-лим підприємствам скористатися пільгами щодо оподатковування.

Матеріально-технічне забезпечення малих підприємств здійсню-ється в недостатньому обсязі і несвоєчасно. Машин, устаткування, приладів, призначених для малих підприємств і враховуючої їх специ-фіки, не має. Обмежено доступ малих підприємств до високих техно-логій, тому що їхня купівля потребує значних одноразових фінансових витрат.

Ще одна важлива проблема — кадри. Часто говорять, що підпри-ємцем треба народитися. Проти цього важко заперечити, але не можна не рахуватися з тим, що і їм потрібно набути значного обсягу знань: адже навчають же, скажемо, «уроджених» музикантів, учених, спорт-сменів. Немає підстави вважати, що до підприємців потрібно підходи-

ти з іншою міркою. Тим часом із навчанням кадрів для бізнесу справа складається далеко не кращим чином.

Коло непростих проблем пов’язано із соціальним захистом підпри-ємницької діяльності. Відомо, що на основі розподілу суспільних фон-дів система соціальних гарантій і соціального забезпечення, що раніше діяла, в умовах нинішнього перехідного періоду виявилася практично підірваною. Потрібно будувати цю систему заново по відношенню до всього суспільства, а стосовно підприємців — новому соціальному прошарку — тим більше.

Зниження прибутків населення привело до значного погіршення структури споживання. Прибутки спрямовуються в основному на при-дбання товарів першої необхідності, насамперед продуктів харчування й оплату комунальних послуг. Те саме стосується і малого підприєм-ництва. Якщо раніше воно мало певне накопичення, то після першого етапу реформи було змушене працювати в основному на споживання. Виробляти продукцію з тривалим виробничим циклом, включаючи і наукомістку, стало навіть не те що неефективно, а просто руйнівно. Почалися серйозні негативні структурні зміни в малому бізнесі. Якщо процеси, що нині відбуваються, продовжуватимуться і не натраплять на протидії у вигляді соціальних гарантій малому підприємництву, са-ме його існування під сумнівом.

З метою розвитку малого бізнесу і забезпечення державної підтри-мки малого підприємництва Радf Міністрів — Уряд України прийняли спеціальні постанови.

Передбачаються доручення ряду міністерств і відомств щодо вне-сення змін і розробки відповідних положень у сфері фінансування і кредитування, науково-технічного розвитку, матеріально-технічного забезпечення і збуту продукції, підготовки кадрів, зовнішньоекономіч-ної діяльності, а також установлення додаткових податкових пільг для суб’єктів малого підприємництва. Відповідно до постанов затверджено комплекс першочергових заходів для розвитку малого підприємництва в Україні: нормативно-правове забезпечення, фінансово-кредитне за-безпечення, інформаційно-технічне забезпечення, зовнішньоекономіч-на діяльність, організаційна, кадрова, консультаційне забезпечення.

На Міністерство економіки України покладено розробку основ по-літики державної підтримки малого підприємництва, а також коорди-нації центральних органів виконавчої влади і формування інфраструк-тури малого підприємництва.

Як показує досвід, малий бізнес створює умови для підвищення за-цікавленості кожного робітника в кінцевих результатах праці.

Основні причини гальмування розвитку малого підприємництва в Україні:

— неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому;

— високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого та серед-нього підприємництва йти в тіньову економіку;

— недостатня державна фінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;

— відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;

— недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;

— обмеженість інформаційного та консультативного забезпе-чення;

— недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підви-щення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;

— відсутність стимулів для інвестицій;

— психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців у рин-кових перетвореннях серед окремих верств населення.

Основними напрямами дальшого розвитку малого підприємниц-тва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної за-конодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдоско-налення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інфо-рмаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовніш-ньоекономічної діяльності суб’єктів малого та середнього підпри-ємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціа-тиви.

Зараз найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдоско-налення діючих підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та ціново-го режимів для суб’єктів малого підприємництва; упорядкування ме-ханізму державного регулювання та контролю підприємницької діяль-ності.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємниці в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору еконо-міки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази розви-тку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультивне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи

1. Малий бізнес: переваги і недоліки.

2. Види малого підприємництва.

3. Значення малого бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою.

4. Розвиток малого бізнесу в сучасних умовах.

5. Сфера діяльності малих підприємств.

6. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства.

7. Кредитування малого бізнесу в Україні.

8. Фінансово-кредитна підтримка малого бізнесу.

9. Планування діяльності та визначення перспективи розвитку малих під-приємств.

 

ТЕМА

ЕТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА

Питання для теоретичної підготовки

5.1. Культура підприємництва.

5.2. Ділова і фахова етика.

5.3. Організаційно-правові основи підприємництва.

5.4. Правове регулювання підприємництва.

Ключові терміни і поняття

• Культура • Фахова етика

• Етикет • Підприємництво

• Взаємодія • Менеджер-підприємець

• Самоподача • Припис

• Спілкування • Ділова етика

• Мораль • Правопорушення

Культура підприємництва

Важливу роль у функціонуванні підприємства, фірми відіграє куль-тура підприємництва. Вона не тільки забезпечує високий престиж під-приємству, й сприяє підвищенню ефективності виробництва, поліп-шенню якості продукції і послуг, а отже, й збільшенню прибутків.

У загальному розумінні поняття «культура» означає певну сукуп-ність матеріальних і духовних цінностей, які виробляє людство в істо-ричному процесі свого розвитку. Водночас культура продукує способи створення цих цінностей, засоби їх застосування і передачі. Тим самим вона виступає найважливішим критерієм оцінювання окремої особис-тості. Саме культура визначає спрямованість суспільної, в тому числі економічної, поведінки підприємця, змушує його дотримуватися ети-кету ділової людини.

По суті, культура підприємництва визначає спосіб спілкування біз-несмена зі своїми клієнтами, партнерами, підлеглими та іншими осо-бами в процесі здійснення власної справи. Культура підприємця відо-бражає відповідну сукупність правил, вимог, знань та вміння поводи-тися у світі бізнесу.

Таким чином, культура організації підприємницької діяльності ви-значає клімат, стиль взаємовідносин, цінності підприємства. Будь-яка, нова організаційна структура виробляє свою культуру, що визначає мі-сце цієї структури, її внутрішні і зовнішні відношення і є ніби зразком,

стереотипом при формуванні стратегії, розподілі влади, прийнятті рі-шень, при поводженні персоналу. Сутність культури даної організації виражається в розпорядженнях, прийнятих ритуалах і церемоніях, а також, у зразках неформального поводження.

Призначення культури підприємництва пов’язано із вирішенням двох основних проблем: виживанням у певному соціально-еконо-мічному середовищі і забезпеченням внутрішньої інтеграції для досяг-нення поставлених цілей. Проте варто мати на увазі, що культура кож-ного підприємства не є монолітним блоком. На кожному великому підприємстві є відділи, управління, адміністрація, що мають різні суб-культури та повторюють структуру самого підприємства. Розходження зумовлюється різноманіттям галузей виробництва і сфер людської дія-льності. Це може бути культура вигідних угод, інноваційна, адмініст-ративна та ін. Наявність різноманітних культур, субкультур може при-звести до напруженості, сутичок. Тому важливим завданням для будь-якого підприємства є зближення й інтеграція різних організаційних ча-стин підприємства, що мають свої субкультури.

Необхідна також інтеграція культури підприємства і культури всіх його працівників. Культура підприємництва потребує уміння так орга-нізувати його виробничу і комерційну діяльність, щоб успіхи в бізнесі поєднувалися зі створенням таких умов, за яких робітники були мак-симально задоволені працею.

Отже залежно від галузі, регіону, історії підприємства, людей кож-не підприємство має свою культуру.

Основні чинники, що впливають на культуру підприємства: цілі підприємства; основні його цінності й ідеї; прийняті на підприємстві стандарти і правила; діючі і неформальні канали комунікацій та ін. Елементи підприємницької культури формуються як під впливом до-свіду діяльності підприємства, так і в результаті установок його лі-дерів.

Вона соціальна, тому що:

— на її формування впливають усі або більшість працівників фірми;

— регулює поводження членів колективу;

— створюється людьми;

— усвідомлено або неусвідомлено приймається всіма робітниками;

— грунтується на дотриманні традицій;

— пізнавана; спроможна змінюватися;

— багатогранна, тобто її не можна осягнути за допомогою одного якогось підходу;

— усвідомлювана і неусвідомлювана;

— перебуває в постійному розвитку.

Слід мати на увазі, що перед тим як приступити до формування культури того або іншого підприємства, варто твердо усвідомити його основні цінності і переконання.

Так, у компанії «Форд Мотор» цінності полягають у трьох понят-тях: народ, товари, прибуток. Переконання, що дозволяють зробити висновок, як повинне функціонувати підприємство, як досягається ус-піх, такі:

— на першому місці стоїть якість;

— постійне удосконалення, яке значною мірою впливає на успіх;

— посередники і постачальники — наші партнери;

— участь співробітників у справі й прибутку — наш стиль ро-боти.

Водночас не варто думати, що культура підприємництва піддається простому маніпулюванню. Вона укладається роками, є динамічною і постійно удосконалюється.

Формування і розвиток культури підприємницької діяльності:

— по-перше, здійснюється природним шляхом, коли підприємства на підставі вивчення найкращого минулого і дійсного досвіду підтри-мують ті культурні традиції, що є найбільш результативними в забез-печенні поставлених цілей;

— по-друге, може цілеспрямовано формуватися шляхом силового впровадження визначених комплексів поводження. Для удосконалю-вання культури потрібно вивчити, як взаємодіють окремі її елементи, який між ними взаємозв’язок, як вони впливають один на одного. При цьому необхідно аналізувати, чи є уявлення про цінності, що принесли успіх підприємству, що застаріли, чи варто їх обновити. Зміна культу-ри підприємництва відбувається відповідно до нових уявлень про цін-ності.

Дослідження показують, що такі раніше загальновизнані цінності, як слухняність, дисципліна, централізація, ієрархія, кар’єризм, влада, достаток втрачають своє значення. Одночасно зростає значення таких цінностей, як колектив, орієнтація на споживання, самовизначення, участь, творчість, розкриття особистості, спроможність йти на поступ-ки, децентралізація, передбачуваність поводження, надійність, стабі-льність, фахові спроможності.

За дослідженнями, проведеними в США, дійшли висновку, що роз-квітаючі і швидко зростаючі фірми, мають високу культуру й особли-вий стиль, які сприяють досягненню і зберіганню провідних позицій на світовому ринку. Основою успіху таких підприємств є:

— чіткі уявлення про цінності і тверді переконання про те, як, якими засобами досягти цілей підприємства;

— партнерські відношення на всіх рівнях;

— висока цінність фахової компетентності і вірність справі, праг-нення до високої якості праці;

— просування по службі, що залежить від результатів праці та уміння брати на себе відповідальність;

— гордість за власні досягнення й успіхи підприємства, бажан-
ня розширити і зміцнити власні позиції, бути першими, панувати на
ринку.

Для таких підприємств характерна система цінностей, прийнятих і схвалених усіма співробітниками.

Під впливом ряду чинників змінюються уявлення про цінності; на процвітаючих підприємствах вони не вичерпуються лише досягненням визначених виробничо-економічних цілей.

Варто врахувати також, що для культури підприємництва головним є те, що відбувається на рівні поводження. Якщо рівні цінностей і по-водження не збігаються, то це негативний результат. Для підприємств нашої країни поширена ситуація, коли в документах, на папері написа-не одне, а на практиці — інше. Система цінностей, правила і конкретне поводження повинні бути узгоджені. З цією метою, наприклад, у США розроблені програми, що дозволяють гармонізувати уявлення про цін-ності та поводження.

Назвати культуру підприємства слабкою можна в таких випадках, якщо:

— немає ясних уявлень про цінності, загальні переконання про те, яким чином досягти успіху та цілей;

— цілі ставляться в основному короткострокові;

— вцілому є уявлення про цілі і переконання, але немає згоди з питань, що в даний момент є правильними і важливими, в результаті чого виникають протиріччя;

— окремі частини організації не можуть дійти згоди, існують різні точки зору;

— керівники нічого не роблять для розвитку загального розуміння цінностей, загальних переконань.

У процесі підприємницької діяльності окремій людині або групі лю-дей доводиться приймати рішення з певних питань. При цьому на прийня-те рішення людини впливає характер завдань, що вирішуються, і культура ділового спілкування, що відповідає загальній культурі підприємницької діяльності. Ділове спілкування ведеться за визначеними правилами, які є важливим засобом підвищення його ефективності, а саме:

— перше правило коректної поведінки ділової людини — це до-тримання норм звертання, привітання та знайомства. Зокрема, при ді-ловій зустрічі з незнайомими людьми треба представитися самому або через особу, яка влаштувала зустріч. Якщо ви гість, то варто предста-витися першому. І звичайно, перед тим як познайомити будь-кого, слід впевнитися, що обидві сторони бажають знайомства.

— друге — субординація в ділових стосунках. Як відомо, управ-лінські відносини мають ієрархічний характер. Це означає, що некоре-ктно віддавати будь-які службові розпорядження виконавцю, якщо йо-го роботу повинен координувати ваш підлеглий управлінець.

— третє — організація ділових контактів. Наприклад, запрошуючи
співробітника на бесіду, попередьте його про це заздалегідь через
офіс-менеджера або секретаря-референта. Це дасть йому змогу підго-
тувати необхідні матеріали, розрахунки, сформулювати власні пропо-
зиції.

Існують і загальні правила: етикету, узгодження, взаємодії і само-подачі.

Правила етикету визначають порядок, засоби до яких звертають-ся при спілкуванні, вибір спілкування і т. д. Кожна деталь цих правил, а їх існує багато, залежить від уміння триматися за столом і вдягатися до етикету, вітання і прощання, яке відпрацьовано і вивірене роками. Виконання правил етикету є обов’язковим, оскільки особа, що пору-шила їх, втрачає статус повноправного учасника спілкування. Напри-клад, один із значних вітчизняних підприємців з’явився на переговори з представниками італійської фірми в білих черевиках, чим дуже шо-кував їх, оскільки, в Італії це є поганим тоном. Такий вчинок може скласти хибне уявлення про те, що підприємець — один із нуворишів, і, можливо, це його перші серйозні ділові переговори. Отже, як швидко він розбагатів, так само швидко може розоритися і мати справу з ним небезпечно.

Особливе місце в діловому етикеті посідає вміння проводити ділові бесіди, дотримуватися ділового протоколу. Так, підприємець, котрий веде бесіду, виглядає значно привабливіше, якщо дотримується в своїй поведінці таких правил:

— висловлюється стисло і по суті, чітко викладаючи свої думки;

— спирається на факти, обґрунтовуючи власну позицію;

— не захоплюється деталями, але пам’ятає, що своєчасно і доречно наведена деталь може зміцнити достовірність вашої позиції;

— уникає конфронтації, шукає шляхи вирішення складної проблеми.
Не менш важливо дотримуватися ділового протоколу, тобто порядку

проведення ділових зустрічей, які мають бути ретельно підготовлені.

Правила узгодження взаємодії припускають, наприклад, що всту-паючи в ділову розмову, необхідно дотримуватися таких вимог:

— висловлюватися не більше і не менше, ніж потрібно в даний мо-мент;

— не відхилятися від теми;

— виражатися чітко.

Правила самоподачі пов’язані з індивідуальним успіхом учас-ників.

Техніка спілкування — сукупність засобів (прийомів), що викори-стовуються людьми для досягнення бажаного ефекту в спілкуванні. Ці засоби бувають словесні (вербальні) і несловесні (невербальні), в тому числі: міміка, пози, жести, тон, контакт очей, інтонація промови, а та-кож просторово-часова організація.

Ряд спеціалістів у сфері комунікації відзначають, що володіння не-вербальними прийомами більш бажане і ефективніше. Дослідження показують, що невербальні реакції менше контролюються свідомістю, ніж словесні висловлення.

Техніку спілкування прийнято розподіляти на техніку поводження і техніку слухання.

Критерієм комунікабельності є вміння слухати і ставити запитання, оскільки в процесі слухання вирішуються дві найважливіші функції: сприйняття інформації і здійснення зворотнього зв’язку, тобто переда-ча доповідачеві інформації про те, як сприймається його промова і по-водження. Дослідження показали, що вміють вислухати співрозмовни-ка спокійно і цілеспрямовано не більше ніж 10 % людей.

Уміння ставити запитання — це мистецтво. Множина конфліктів і непорозумінь може виникнути в результаті не заданих своєчасно пи-тань. Відмовитися шляхом запитань з’ясувати наміри співрозмовника означає відчинити шлях догадками умоглядним побудовам, далеко не завжди достовірним.

У процесі контакту важливу роль відіграють прояв емоцій, манери і жести партнерів. Розуміння жестів дозволяє точніше визначити пози-цію співрозмовника, може попередити про те, як змінити свою поведі-нку, щоб досягти потрібної мети. Для підвищення компетенції необ-хідно освоювати мову жестів, оскільки поводження, міміка, жести не однакові в різних етнічних груп, народів. Так, «нуль», утворений вели-ким і вказівним пальцем, американець сприймає як «усе нормально», у Японії він означає «гроші», а в Португалії вважається непристойним. На Близькому Сході не прийнято подавати гроші, подарунки, їжу лі-вою рукою, тому що в ісламі вона вважається нечистою.

Ефективність спілкування залежить від його просторово-часової організації. Так, варто рахуватися з місцем (службове помешкання, суспільне, особисте) та часом (робочий, вільний), де відбувається бесіда. Важливим елементом установлення контакту є також ураху-вання відстані між співрозмовниками. Так, установлено, що жителі США зазвичай розмовляють стоячи на відстані не ближче ніж 60 см один від одного, а латиноамериканці — майже впритул. Жителі США зазвичай працюють у великих приміщеннях, при відчинених дверях. Так, хмарочос фонду Форда побудований зі скла і прогляда-ється наскрізь. Німці ж вважають відчинені двері вищим ступенем безладдя.

Ділова і фахова етика

Результати опитувань свідчать, що в усьому світі все більше зрос-тає інтерес до етичних проблем. У країнах із розвинутими ринковими відносинами є звичайним, що питання ділової етики, соціальної відпо-

відальності турбують підприємця так само, як і ефективність виробни-цтва.

В усьому світі завдяки економічним і соціальним змінам більше значення отримують моральні і етичні норми життя суспільства, право на людську гідність, умови праці, стан навколишнього середовища, достаток духовних благ, свобода особи, соціальний зв’язок між людь-ми, справедливість, зведення до мінімуму конфліктів усередині това-риства, активна участь усіх громадян у громадському житті, право ко-жного громадянина брати участь у прийнятті рішень та ін.

Для реалізації цих цінностей необхідний високий рівень розвитку продуктивних сил, культури. Водночас без відновлення моральних ос-нов суспільства неможливо створити платформу для перебудови еко-номіки.

У період, коли здійснюється перехід від тоталітарної системи до формування демократичних інститутів і ринкової економіки, все біль-шого значення набуває питання про співвідношення економіки й ети-ки, моральних і економічних цінностей.

Етика — система норм морального поводження людей, їхніх обов’язків у відношенні один до одного і суспільства в цілому.

Мораль — форма суспільної свідомості, суспільний інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людини.

Розрізняють корпоративну, підприємницьку й інші види етики.

Етичні норми поводження фірми у взаємовідносинах з державою, покупцями, постачальниками, робітниками вивчає корпоративна етика. Багато західних фірм мають власні етичні кодекси. При цьому вони виходять із того, що високі етичні стандарти забезпечують стабі-льний прибуток.

Важливу роль у формуванні ділової етики, а також у виявленні й усуненні неетичних методів бізнесу відіграє громадськість. Питання етики обговорюються в пресі, на телебаченні, в товариствах спожива-чів, різних асоціаціях і т. п.

Етика підприємництва розробляє кодекс поведінки, показує гід-ність намірів підприємця, визначає притаманні йому риси.

Провідне місце серед них займають ті, що зумовлюють природу підприємця і підприємництва. Перша риса — це заповзятливість, яка розуміється як здатність досягати поставленої мети за рахунок власної ініціативи, винахідливості, практичної кмітливості, готовності йти на певний ризик, приймати і реалізовувати оригінальні ідеї. Друга — це соціально-новаторський характер діяльності підприємця, його особли-ва роль у ринковій трансформації економіки. Остання риса, що визна-чає природу підприємця, — це людський фактор, людина, зусилля якої в умовах ринкової економіки спрямовані на одержання прибутку, по-єднуються з етичною та психологічною готовністю до відповідально-го, чесного цивілізованого підприємництва. Це означає, що в будь-якій

підприємницькій діяльності слід враховувати інтереси і потреби дер-жави та всього суспільства.

Наведені риси формують етику підприємця і перебувають у тісній взаємодії.

Саме поєднання чітко усвідомленої природи підприємництва, ви-значення її корисності для економічного розвитку і соціального про-гресу з дотриманням певних норм поведінки підприємцем дає підстави виділити складові підприємницької діяльності (рис. 5.1).

 

Переконання в корисності своєї справи для суспільства		Здатність створювати команду однодумців і працювати з нею		Оцінювання бізнесу як справи свого життя, захоплюючої творчості, форми самовираження
	X		t		/
	Складові підприємницької етики
	s		і		^
Визнання необхідності конкуренції, здатність до плідного співробітницва		Повага до законів, соціального порядку, державної влади		Уміння оцінювати новаторські дії інших, їхній підприємницький потенціал

Рис. 5.1. Складові підприємницької етики

Фахова етика відбиває особливості моральної свідомості, пово-дження і взаємовідносин людей, що зумовлені специфікою фахової ді-яльності.

Фахова етика визначає етичні принципи і норми поводження лю-дей у рамках певного виду трудової діяльності. Тому виділяють педа-гогічну, медичну, військову, управлінську та іншу етику.

Вирішальними умовами успіху є працьовитість, фахова майстер-ність, талант. У активізації перерахованих якостей усе більше значення має моральний підхід і рівень моральної свідомості. Важливим у про-фесіональній етиці є об’єктивне і доброзичливе ставлення до людей, їх фахової думки, службових прагнень. Реальним проявом фахової поря-дності є єдність слова і діла.

Найпоширенішими шляхами формування етичної поведінки в під-приємницьких структурах можуть бути такі:

— розробка етичних нормативів;

— створення груп або комітетів з етики;

— роведення соціальних обстежень і ревізій;

— навчання етичній поведінці.

Отже, основа етичного кодексу фірми — додержуватися правил поведінки, що прийняті в цілому для суспільства.