Значення і види малого підприємництва

Підприємницька діяльність може здійснюватися в різних масшта-бах, а тому підприємництво можна розподілити на мале, середнє та ве-лике. Світовий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне од-ного. Останнє пояснюється тим, що, з одного боку, ключовим елемен-том зовнішнього середовища малого і середнього підприємництва є великий бізнес. А з другого боку, місце великого підприємництва ви-значається двома чинниками:

— його провідною роллю в ринковій системі;

— його величезним потенціалом підтримки з боку малих та серед-ніх фірм через широкий спектр форм господарської інтеграції. Тісний взаємозв’язок між великим і малим бізнесом, сприятливі умови для розвитку як одного, так і другого дають плідні результати на рівні на-ціональної економіки. Тому не дивно, що економіка західних країн вже давно ґрунтується на двох засадах — на великих організаційно-господарських структурах та малому бізнесі. Перша надає їй стабіль-ності й керованості, відкриває шлях до великомасштабної реалізації науково-технічних іновацій; друга створює конкурентне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуалізацію.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державну підтримку малого під-приємництва» від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ під малими підприємствами розуміються юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми господарювання та форм вла-сності, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного доходу не пе-ревищує 500 000 євро.

Природа малого підприємництва у ХХІ столітті може бути визна-чена двома чинниками: а) воно об’єктивно існує і розвивається як пев-на цілісність, сектор економіки; б) воно є особливим типом підприєм-ницької діяльності.

Мале підприємництво є найбільш динамічним елементом структу-ри національного господарства. Його роль у житті суспільства при ри-нковій системі господарювання полягає в тому, що воно: а) є одним із провідних секторів економіки; б) формується на засадах дрібнотовар-ного виробництва; в) визначає темпи економічного розвитку, структу-ру і якісну характеристику ВВП; г) здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; ґ) забезпечує насичення ринку споживчими товара-ми і послугами повсякденного користування, а, отже, і попиту, реалі-зацію інновацій, додаткові робочі місця; д) має високу мобільність, ра-ціональні форми управління; е) формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; є) сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Місце малого підприємництва в національній економіці найкраще проявляється через його функції. У стабільній ринковій економіці це функції: формування конкурентного середовища; надання гнучкості ринковій економіці; сприяння швидкому розвитку НТП; поглинання надлишкової робочої сили під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки, створення нових робочих місць; пом’якшення со-ціальної напруги і демократизації ринкових відносин шляхом форму-вання середнього класу в суспільстві. Разом з тим під час реформуван-ня соціально-економічної системи мале підприємництво виконує й інші специфічні функції: а) сприяє формуванню численних суб’єктів ринкового господарства, насамперед недержавного сектора економіки, шляхом стимулювання ділової активності населення і народження но-вої соціальної верстви підприємців-власників, які становлять соціальну базу економічних реформ; б) сприяє процесам первісної демонополі-зації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розви-тку економічної конкуренції; в) вивільнює державний сектор від виро-бництва нерентабельної для нього дрібносерійної та штучної продукції і тим самим підвищує ефективність діяльності великих підприємств, великого підприємництва; г) надає робочі місця вивільненим з держа-вного сектора верствам населення, сприяючи подоланню прихованого

безробіття; ґ) долає властиві економікам постсоціалістичних країн, у тому числі й України, консерватизм, інертність та слабку сприйнятли-вість до технічних досягнень, стимулює впровадження інновацій; д) насичує національний ринок та активізує споживчий попит.

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової еко-номіки. Цей сектор історично і логічно відігравав роль необхідної пе-редумови створення ринкового середовища. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого зна-чення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи гос-подарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує до першочергових заходів реформування економіки України на перехідному етапі.

Малий бізнес є вихідним, найчисленнішим, а тому й найбільш по-ширеним сектором економіки. На сьогодні малі підприємства мають дуже розгалужену систему класифікації, варіант якої показано на рис. 4.1.

Малий бізнес — це самостійна, систематична господарська діяль-ність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з ме-тою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (вироб-нича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів гос-подарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Суть та значення малого бізнесу полягає в тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; основою дрібнотоварного виробництва; ви-значає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність ви-трат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживаць-кими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця, має високу мобільність, раціональні форми управ-ління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Внесок малих підприємств у ВВП різних країн на початок третього тисячоліття був такий (%):

— Японія — 70 %;

— США — 50 %;

— Німеччина — 48 %;

— Україна — 9—10 %.

Зайнятість працюючого населення різних країн у малому бізнесі склала:

— Японія — 78 %;

— Європейський союз — 70 %;

— США — 60 %;

— Україна — менше ніж 11 %.

 

 

 

 

 

 

 

 

Можливість ефективного функціонування малих форм виробницт-ва визначається поряд з їхніми перевагами порівняно з великим вироб-ництвом: близькість до місцевих ринків і пристосування до запитів клієнтури; виробництво малими партіями, що невигідно великим фір-мам; виключення зайвих ланок керування і т. д. Малому виробництву сприяє диференціація й індивідуалізація попиту в сфері виробничого й особистого споживання.

У свою чергу, розвиток середнього і дрібного виробництва створює сприятливі умови для оздоровлення економіки: розвивається конкуре-нтне середовище; створюються додаткові робочі місця; активніше від-бувається структурна перебудова; розширюється споживчий сектор. Розвиток малих підприємств веде до насичення ринку товарами і по-слугами, підвищення експортного потенціалу, кращому використанню місцевих сировинних ресурсів.

Велике значення має здатність малих підприємств розширювати сферу застосування праці, створювати нові можливості не тільки для працевлаштування, але насамперед для підприємницької діяльності населення, розгортання його творчих сил і використання вільних ви-робничих потужностей.

Малий бізнес включає в себе індивідуальну трудову діяльність громадян, що мають статус юридичної особи, або не мають його.

Отже, малим підприємством може бути кооператив і товариство з обмеженою відповідальністю, перукарня і магазин та будь-які інші утворення, якщо вони за своїми параметрами вписуються в задані за розмірами обмеження. Більшість підприємств малого бізнесу — це ма-лі фірми, в яких працюють від трьох до десяти осіб.

Малий бізнес у країнах з розвинутою ринковою економікою є най-масовіший, провідний сектор, який визначає темпи економічного роз-витку, структуру та якісну характеристику валового національного продукту, є основою сучасної ринкової інфраструктури. В наших умо-вах розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний як для створення в економіці нормальних конкурентно-ринкових відносин, так і з метою активізації структурної перебудови, насамперед на ко-ристь розвитку виробництва товарів народного споживання, торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги малих підпри-ємств виявляються особливо рельєфно. Не менш важлива роль підпри-ємств такого типу і при безробітті для створення нових робочих місць, а також з погляду можливостей насичення споживчого ринку. Це най-дешевший шлях переходу до ринку. Перспективність підприємств ма-лого бізнесу залежить від:

— формування цілісного дрібнотоварного укладу, що поєднує різ-ні форми власності;

— використання в більшості випадків суто ринкових методів від-творення, незалежність і свобода дій;

— характеру технології, форми знарядь праці, їх спеціалізації, ада-птації до особливостей місцевих умов та характеристики місцевого ринку;

— різкого підвищення ефективності наукового-технічного прогре-су (ресурсозберігаючий тип НТП);

— соціальної результативності економіки;

— високої швидкості обігу авансового капіталу;

— низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управлінські ви-датки;

— повнішого завантаження і високої продуктивності «живої» пра-ці та обладнання, невеликих інвестицій в обладнання;

— низьких питомих витрат на транспорт і управління;

— мобільності у прийнятті виробничих рішень під впливом змін кон’юнктури ринку, можливості прийняття гнучких та оперативних рішень.

Використання переваг підприємств малого бізнесу може дати до-сить позитивний ефект безпосередньо вже в умовах нинішнього етапу економічної реформи. Ці підприємства рухливіші, гнучкіші, вони швидко реагують на зміни, що відбуваються на ринку. Саме невеликі підприємства виявляються найбільш мобільними до впровадження прогресивних методів господарювання. Вони можуть швидко і без не-гативних наслідків змінити свої виробничі програми, освоїти виробни-цтво високорентабельних товарів, що користуються попитом, відмови-тись від випуску нерентабельної продукції.

Суб’єктами дрібного бізнесу виступають як окремі громадяни, так і малі підприємства. Виходячи з цих особливостей, можна виділити два шляхи утворення малих підприємств. Перший — створення на новому місці, другий — виділення підрозділу з вже діючого підприємства.

Життєвий цикл підприємств малого бізнесу становить 3—5 років. Після закінчення цього строку невелика частина підприємств, накопи-чивши початковий капітал, продовжує функціонувати або набуває ін-шого статуту і змінює форму підприємництва. Друга, більша части-на — припиняє своє існування. Проте кількість підприємств, що народжуються, постійно перевищує кількість тих, що припинили свою діяльність.

Отже, підприємствам малого бізнесу притаманне індивідуальне підприємництво. Тут, особливо в наших умовах, характерною може бути приватна власність як власність однієї особи. У країнах з розви-нутою ринковою економікою класична приватна власність як власність однієї особи має обмежені можливості та поширення, а в середньому та великому бізнесі — це явище надто рідкісне.

Малі підприємства в усьому світі відіграють важливу роль. В останні декілька років у Західній Європі, США і Японії велике зна-чення набув дрібний бізнес, де він поданий сукупністю малих і серед-

ніх підприємств. Основна їхня маса — це дрібні підприємства, у яких працюють не більше ніж 20 чоловік. Малі підприємства забезпечують 2/3 приросту нових робочих місць, що дозволило значно скоротити безробіття в цих країнах.

Малі підприємства ефективні не тільки в споживчій сфері, але і як виробники окремих вузлів і малих механізмів, напівфабрикатів і інших елементів, необхідних для виробництва кінцевої продукції, випуск яких невигідний великим підприємствам. Все це обґрунтовує необхід-ність комплексного підходу до визначення місця і ролі малих підпри-ємств в економіці товариства. У малому підприємництві криються ве-ликі резерви, що можна поставити і на службу України.

Наприклад, малі і середні фірми США виробляють 50 % валового національного продукту і половину валового продукту приватного се-ктора, у тому числі: в оброблюваній промисловості — 21 %, будівниц-тві — 80, оптовій торгівлі — 86, сфері обслуговування — 81 %. На цих підприємствах зосереджена половина всіх зайнятих у приватному сек-торі працівників. Вони забезпечують створення й освоєння біля поло-вини всіх нововведень в економіці США, що відносяться до сфери на-уково-технічного прогресу. При цьому в середньому на один долар витрат вони впроваджують нововведень у 17 разів більше, ніж великі.

Останніми роками прискорилися концентрація і централізація капі-талу в країнах Європи, наприклад, у сталевій промисловості в Бельгії, нафтових концернах Іспанії, в АПК Данії і Голландії, а також концер-нах сталі, фармацевтики, деревообробки Швеції й у годинниковій промисловості Швейцарії. Найважливіша риса концентрації і централі-зації капіталу та, що руйнування багатьох дрібних і середніх фірм не призвело до зникнення дрібного бізнесу. Він проявив живучість, спро-можність до відтворення й одночасно викликав інтерес до себе з боку великих концернів. Дрібні і середні фірми відшукують «спеціалізовані ніші», де виступають субпідрядниками концернів у великосерійному виробництві. У Західній Європі близько половини продукції обробної промисловості виготовляється на дрібних і середніх підприємствах. Не будучи монопольними, вони всі свої зусилля спрямовують на присто-сування до внутрішніх умов виробництва і збуту. Транснаціональні корпорації надають їм можливість першими апробувати нову продук-цію, щоб самим перейти до масового виробництва. Місце дрібних фірм, що розоряються, займають нові, так що відбувається їхнє відтво-рення. У кризові роки зайнятість у дрібному бізнесі не скорочувалася.

Малі підприємства користуються підтримкою в усіх країнах. Цей факт підтверджує, що мале підприємництво як нова форма суспільно необхідної праці відповідає соціально-економічним інтересам України. Ця діяльність однаковою мірою корисна як для економіки країни в ці-лому, так і для кожного громадянина окремо, і тому заслужено одер-жала державне визнання і підтримку. Малі підприємства в процес сус-

пільного виробництва включають додаткову працю, що створює нові цінності, збільшує національний доход і національне багатство. Мале підприємництво є таким джерелом розвитку, від якого Україна не мо-же відмовитися ні зараз, ні в майбутньому.

Залежно від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки ви-бирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють та-кі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

Комунанти. Малі підприємства цієї групи, як правило, спеціалізу-ються на виготовленні окремих вузлів і деталей, іноді здійснюють проміжне складання. Ці підприємства дуже тісно взаємодіють із вели-кими підприємствами через систему коопераційних зв’язків, систему субпідряду. За допомогою цих підприємств велике виробництво звіль-няється від невигідного йому допоміжного неефективного виробницт-ва. Малі підприємства цієї групи знаходяться в значній залежності від великих і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

Патієнти. Підприємства цієї групи спеціалізуються на випуску кі-нцевої (готової) продукції, орієнтованої в основному на локальні рин-ки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матері-алів. Це виробництво продуктів, одягу, взуття, дрібні будівельні роботи. Вони досить незалежні від великих, іноді можуть створити конкуренцію і великому підприємству завдяки високій якості виробле-ного продукту.

Експлеренти. Підприємства цієї групи — так звані ризикові фірми або інноваційні підприємства. Займаються в основному науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних партій товарів.