Нормування витрат матеріальних ресурсів

Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання ма-теріальних ресурсів, є їх нормування.

Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання пе-вної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Таким чином, норми витрат матеріальних ресурсів регламенту-

ють величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрика-тів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали норму-ються на одиницю продукції, а деякі з них –на одиницю часу роботи устаткування.

Норми витрат матеріальних ресурсів класифікують за такими озна-ками: періодом дії, масштабами застосування, ступенем деталізації об’єкта нормування, ступенем деталізації номенклатури матеріалів, призначенням.

За періодом дії розрізняють норми:

— перспективні, що враховують прогресивні напрями у викорис-танні сировини, матеріалів протягом кількох років;

— річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ре-сурсів;

— поточні, які пов’язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.

За масштабом застосування розрізнюють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовленні окремого виду продукції, і групові — для окремих видів продукції:

— за ступенем деталізації об’єкта нормування розрізняють такі но-рми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь;

— за ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою);

— за призначенням застосовують норми витрат окремих видів ма-теріальних ресурсів — сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами. У деяких випадках на замовлення підпри-ємств ці норми можуть розроблятись галузевими науково-дослідними організаціями. Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути про-гресивними, технічно та економічно обґрунтованими (з урахуванням досягнень науки і техніки, передового досвіду, перспектив на майбутнє).

Техніко-економічне обґрунтування норм витрат матеріальних ре-сурсів пов’язане з аналізом їхньої структури. Структура норми витрат матеріальних ресурсів являє собою склад і співвідношення окремих її елементів. Для більшості матеріалів структура норми витрат має такий вигляд:

Нв = Вк +Втех +Вінш,

де Н_в — норма витрат;

В_к — чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробни-чої роботи (корисні витрати);

В_тех — неминучі технологічні відходи та втрати;

В_інш — інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розра-ховують з урахуванням її матеріаломісткості.

До основних методів нормуванні матеріальних ресурсів відносять:
аналітично-розрахунковий; дослідно-виробничий; звітно-

статистичний.

Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і ґрунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та тех-нологічної документації, результатах науково-дослідницьких робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливо-стей впровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обґрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.

Дослідно-виробничий метод ґрунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.

Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини в звіт-ному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.

Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрі-шніх резервів, тому застосування їх допустиме, як виняток, для при-близних розрахунків та для нормування малоцінних матеріалів, які рі-дко використовуються.

Нормовані кошти — це ті, зростання яких необхідно обмежити (всі три групи оборотних фондів і перша група у фонді обігу. Норму-вання — це процес встановлення економічно обґрунтованих, мініма-льно необхідних для нормального функціонування виробництва зна-чень оборотних засобів. Розрізняють поняття «норма» і «норматив». Норма оборотних коштів характеризує мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується найчастіше в днях запасу. Норматив є поняттям, похідним від норми, і являє собою добуток нор-ми на той показник, відносно якого визначається норма. Наприклад, норматив оборотних коштів, вкладених у сировину, основні матеріали, куповані комплектуючі, визначаються добутком норми запасу в днях на середньоденну витрату відповідних ресурсів.

Нормативи оборотних коштів розраховують методом прямого роз-рахунку і методом укрупненого аналітичного розрахунку.

Нормування оборотних коштів полягає в розробці й установленні:

— норм запасу всіх оборотних засобів за окремими видами товар-но-матеріальних цінностей, виражених у днях;

— нормативів оборотних коштів — у грошовому обчисленні для кожного елемента оборотних засобів і в цілому.

Норми оборотних коштів визначаються:

— тривалістю виробничого циклу;

— періодичністю запуску матеріалів у виробництво;

— часом підготовки матеріалів для виробничого застосування;

— віддаленістю постачальників від споживача;

— частотою і комплектністю постачань, розміром постачань, якіс-тю матеріалу та ін.;

— швидкістю перевезень і особливостями роботи транспорту;

— формами розрахунків, а також швидкістю документообігу.
Найважливішим елементом нормування є нормування виробничих

запасів.

Першим етапом при цьому є класифікація всіх споживаних ма-теріалів відповідно до класифікації, прийнятої в матеріально-технічному забезпеченні: за групами, видами, типами і типорозмі-рами матеріалів. На другому етапі визначається потреба в кожному матеріалі відповідно до виробничої програми і кошторису витрат на виробництво продукції. Потім знаходиять середньорічну витрату за кожним елементом.

Процес визначення економічно обґрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, назива-ється нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування обо-ротних коштів полягає в розробленні або оновленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативами.

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу

Норматив оборотних коштів — це грошовий вираз вартості мініма-льних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а норма-тиви — щорічно (за певних умов — щоквартально).

Норматив оборотних коштів залежить від обсягу виробництва та реалізації продукції, витрат на виробництво та реалізацію продук-ції, вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебу-вання їх у сфері виробництва та в сфері обігу, умов матеріально-технічного забезпечення (віддаленість від постачальників, спожи-вачів, рівномірність поставок матеріальних ресурсів та збуту гото-вої продукції).

Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах під-приємства визначається множенням середньодобового (середньо-

денного) споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх за-пасу в днях:

НР= М_д ×З_дн,

де НРв — норматив власних виробничих запасів, грн; Мд — середньодобове споживання матеріалів, грн; Здн — норматив запасу в днях. Середньодобове споживання матеріалів визначається формулою

Мд = Мзаг/Крд,

де М_заг — загальна річна потреба в даному виді натуральних одиницях виміру;

К_рд — кількість робочих днів.

Точність розрахунку нормативу залежить від правильного визна-чення запасів матеріальних ресурсів.

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяють на поточ-ні, підготовчі (технологічні), резервні (страхові), транспортні.

Транспортний запас створюється на період з моменту оплати ви-ставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. На практиці його величина визначається на основі фак-тичних даних за попередній рік:

З_тр = М_д ×Т_тр,

де З_тр — транспортний запас, грн;

Т_тр — термін транспортування (не більше двох днів).

Поточний запас є найбільшим за розміром, він створюється для за-безпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ре-сурсами в період між двома черговими поставками:

Зпот = Мд ×Тпот,

де З_пот — поточний запас;

Т_пот — інтервал поставки в днях.

Підготовчий (технологічний) запас створюється на період необ-хідний для приймання, складування та підготовки та виробничого використання (надання сировині якостей, за якими можливе її вико-ристання):

Зпід =Мд×Тпід,

де З_під — підготовчий запас; Т_під — термін підготовки.

Резервний (страховий запас) формується на випадок можливих пе­ребоїв у постачанні (інших непередбачених обставин). Величина резе­рвного запасу визначається:

а) на основі середнього відхилення фактичного інтервалу ставки
від планового (передбаченого договором);

б) на основі підрахунку днів, необхідних для оформлення замов­
лення та доставку матеріалів від постачальника до споживача:

Зстр=Мд×Трез,

де З_стр - страховий (резервний) запас;

Т рез - дні резервного запасу (період зриву поставок).

Сукупний виробничий запас дорівнює сумі всіх видів запасів. Роз-

Змах=Мд×(Ттр+Тпот+Тпід+Трез). Середній запас обчислюється за формулою

З_ср = М_д×(Т_тр + Т_пот + Т_під). Мінімальний запас розраховується за формулою

З_мін = М_д×(Т_тр + Т_пот).

ється від викладеної методики нормування оборотних коштів у вироб­ничих запасах. Зокрема, норматив запасних частин та інструменту для ремонту може бути зазначений множенням фактичних витрат певного виду запасних частин або інструменту в базовому році на обсяг вироб­ничої програми і проектований індекс зниження витрат ресурсів:

Н_зч=М_ф×І_вп×І_в,

де Н_зч - норматив запасних частин інструменту, грн;

М_ф - фактичні витрати певного виду запасних части (інструмен­ту), І_вп — індекс виробничої програми у розрахунковому (плановому) році; - індекс зниження частки витрат певного ресурсу.

Загальні принципи нормування оборотних коштів у швидкозношу-ваних та малоцінних предметах:

а) окреме визначення норм для матеріальних цінностей, що збері-
гаються на складі підприємства і використовуються (експлуатуються)
у виробництві;

б) грошове оцінювання складських запасів за повною їхньою варті-
стю (собівартістю), а використовуваних предметів у виробництві — в
розмірі 50 % первісної їх вартості;

в) відмова від нормування у днях споживання предметів, які вико-
ристовуються (експлуатуються), і розрахунок норм для окремих їх
груп на основі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру
запасу від чисельності працівників, кількості робочих місць, вартості
окремих видів устаткування тощо.

Нормування незавершеного виробництва здійснюють у тих галузях і виробництвах, де тривалість виробничого циклу перевищує два місяці.

Обсяг незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску продукції, обчисленого за фактичною виробничою собівартіс-тю, тривалості технологічного циклу та коефіцієнта наростання ви-трат. Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробни-цтві розраховують за формулою

Н_нв = (С_п/Т_вц) × Т,

де Н_нв — норматив незавершеного виробництва, грн; С_п — собівартість продукції, випущеної за період; Т_вц — тривалість виробничого циклу, днів; Т — кількість днів відповідного періоду. Коефіцієнт наростання витрат (К_н) дорівнює:

К_н = В_п +В_ін,

де В_п — первісні витрати (одноразово зроблені на початку виробництва);

В_ін — решта витрат, що були здійснені до закінчення виробництва продукції.

Первісні витрати та решта витрат, що були здійснені при виготов-ленні продукції, становлять виробничу собівартість (С_в).

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розра-ховується виходячи із залишків коштів на початок періоду і суми ви-трат, які слід буде зробити в плановому році, за вирахуванням суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розрахо-вують за формулою

Нвмп = Зп + Впл –Впгш,

де Н_вмп — норматив витрат майбутніх періодів, грн;

З_п — залишок витрат на початок планового періоду, грн;

В_пл — витрати, які будуть здійснені у плановому періоді, грн;

В_пгш — витрати, які будуть погашені за рахунок собівартості у пла-новому періоді.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визнача-ється добутком середньоденного випуску продукції (за виробничою собівартістю) на норму запасу готової продукції на складі, в днях:

Н_гп = П_р^сд × Н_гп^с,

Де Н_гп — норматив залишків готової продукції, грн;

П_р^сд — середньоденний випуск продукції, грн;

Н_гп^с — норма запасу готової продукції на складі, днів.

Сукупний норматив власних оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період дорівнює сумі нормативів, розрахо-ваних для окремих їхніх елементів:

Нск = Нзч + Нгп + Нвмп + Ннв,

Де Н_ск — сукупний норматив власних оборотних коштів, грн.

Визначається також і загальний норматив оборотних засобів по підприємству, як сума розглянутих нормативів. Правильне встанов-лення нормативів має суттєве економічне значення для підприємства. Завищення нормативу означає перевитрати оборотних засобів, їхнє ча-сткове омертвіння. Розрахунки нормативів оборотних засобів звичайно виконуються на квартал або рік.

Нормальне співвідношення оборотних засобів і обсягу випуску продукції — 0,65—0,7.

У період високої інфляції воно складало всього — 0,45—0,4.