Характеристика інновацій та інноваційної діяльності

Правові, економічні і організаційні засади державного регулю-вання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України «Про інноваційну діяльність», згідно з яким інновації — це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспрможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення ви-робничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соці-альної сфери.

Інноваціями прийнято вважати вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, що призводять до кількісних або якісних поліпшень підприємницької діяльності.

Звичайно інноваціям передує науково-виробнича діяльність, що пов’язана з появою нововведення.

Ідеєю нововведення може бути народжена як інвенція, ініціація або дифузія інновації.

Інвенція — ідея, пропозиція або проект, що після пророблення виллються в інновацію.

Ініціація — це рекомендації щодо удосконаленню науково-технічної, організаційної, продуктивної або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

Дифузія — пропозиція по використанню вже одного разу обґрун-тованої і впровадженої ідеї інновації.

Інноваційний процес у різноманітних сферах діяльності, у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу, може проходити різні за три-валістю і витратами фази (стадії).

Наприклад, у виробничому середовищі цей процес звичайно про-ходить такі стадії:

— сертифікація (патентування) ідеї;

— наукове і техніко-економічне обґрунтування нового продукту (технології);

— експериментальне освоєння зразків;

— доведення до промислового виробництва;

— одержання нового продукту в необхідному обсязі для його ко-мерціалізації.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяль-ність визначена як форма інвестицій і здійснюється з метою впрова-дження НТП у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність включає:

— випуск і поширення принципово нових видів техніки і техно-логій;

— прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

— реалізацію довгострокових науково-технічних програм із трива-лими термінами окупності витрат;

— фінансування функціональних досліджень для здійснення якіс-них змін у стані продуктивних сил;

— розроблення і впровадження нової технології, що зберігає ре-сурси, призначеної для поліпшення соціального та екологічного стану.

Досвід свідчить, що не всі інновації втілюються в практику, а тим більше далеко не всі досягають завершення інвестиційним процесом.

Причини: помилки в обґрунтуванні, недостатньо «чисті» результа-ти експерименту, недостача коштів для розвитку, а також тривалі тер-міни інноваційного процесу, що призводять до старіння нововведення.

Інновації переслідують одну або декілька з головних суспільних цілей. Вкладення в нововведення можуть здійснюватися з метою або одержання прибутку, або зниження затрат на виробництво, або досяг-нення соціального ефекту.

Інновації в удосконалюванні технології можуть не приводити до створення нового продукту, проте впливають на поліпшення його то-варних якостей, сприяють підвищенню технічного рівня виробництва, створенню нової техніки, що згодом може бути реалізований як товар.

Виробниче підприємство повинно безупинно удосконалювати всі сфери своєї діяльності, вводити різноманітні нововведення у зв’язку з наявністю об’єктивних зовнішніх глобальних процесів, до яких відно-сять:

— збільшення народонаселення та його зростаючі потреби;

— розвиток науки і техніки;

— загальне розширене відтворення;

— конкуренція.

Зростання масштабів світового виробництва неминуче призводить до збільшення питомих витрат на виготовлення продукції; при цьому:

— підвищуються ціни на сировину і паливо за рахунок збільшення витрат на їхній видобуток у важкодоступних районах залягання;

— збільшуються витрати на охорону навколишнього середовища;

— підвищуються вимоги до якості продукції, що випускається;

— посилюється конкуренція між товаровиробниками;

— зростає заробітна плата працівників у міру зростання їхніх по-треб.

У таких умовах жодне підприємство не зможе скільки-небудь дов-го існувати, не вносячи помітних удосконалень у свою роботу.

Насамперед удосконалюються засоби, методи та організація виро-бництва, тобто здійснюються:

— освоєння нової і модернізація продукції, що випускається;

— впровадження у виробництво нових машин, устаткування, ін-струментів, нових матеріалів;

— використання нових технологій і засобів виробництва продукції;

— удосконалення і застосування нових прогресивних методів, за-собів і правил організації і керування виробництвом.

Завдання удосконалення техніки й організації виробництва безпо-середньо пов’язують з потребами ринку, тобто визначають продукцію, яку варто проектувати, споживачів, конкурентів та ін.

Ці питання вирішують інженери, маркетологи та економісти, що розробляють технічну політику. На основі цієї політики визначають напрям технічного розвитку виробництва і сектор ринку, на якому збирається закріпитися підприємство.

Досвід показує, що впровадження досягнень НТП на конкретному виробництві реалізується тільки на одну третину результативного ефекту нововведення, 60—70 % використовується іншими підприєм-ствами.

Крім того, є інноваційні ідеї, що були відкинуті у нас як безперспе-ктивні, а потім з успіхом використовувалися в інших країнах.

Значення терміну «інновація» залежить від конкретної мети дослі-дження, вимірювання або аналізу об’єкта. У зв’язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій.

— товарна інновація — введення нового продукту;

— технологічна інновація — введення нового методу виробництва;

— ринкова інновація — створення нового ринку товарів або послуг;

— маркетингова інновація — освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

— управлінська інновація — реорганізація структури управління;

— соціальна інновація — впровадження заходів для поліпшення життя населення;

— екологічна інновація — впровадження заходів для охорони на-вколишнього середовища.

Інновації підлягають класифікації за певними ознаками (рис. 17.1).

Їх можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, що приводять до кількісних або якісних змін у під-приємницькій діяльності. Підготовка, обґрунтування, освоєння та кон-троль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Згідно із законодавством України, інноваційна діяльність — це дія-льність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг.

Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути:

— фізичні та юридичні особи України;

— фізичні та юридичні особи іноземних держав;

— особи без громадянства;

— об’єднання юридичних та фізичних осіб, які проводять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об’єднання підприємств) будь-якої форми власнос-ті, на якому понад 70 % обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звіт-ний період є інноваційні продукти або інноваційна продукція, визна-ється інноваційним підприємством.

Інноваційний продукт — є результатом виконання iнновацiйного проекту i науково-дослiдною i (або) дослiдно-конструкторською роз-робкою нової технології (в тому числi iнформацiйно) чи продукцiї: з виготовленням експериментального зразка чи дослiдної партiї i вiдповiдає таким вимогам:

— він є реалiзацiєю (впровадженням) об’єктiв iнтелектуальної вла-
сностi (винаходу, корисної моделi, промислового зразка, топографiї ін-
тегральної мiкросхеми, селекцiйного досягнення тощо), на якi вироб-
ник продукту має державнi охоронні документи (патенти, свiдоцтва)
чи одержанi вiд власникiв цих об’єктiв інтелектуальної власностi

лiцензiї, або він є реалiзацiєю (впровадженням) вiдкриттiв. При цьому використаний об’єкт iнтелектуальної власностi має бути визначальним для даного продукту;

— розробка продукту пiдвищує вiтчизняний науково-технiчний i технологiчний рiвень;

— в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порiвняно з iншим аналогiчним продуктом, пред-ставленим на ринку, він є конкурентоспроможним i має суттєво вищi технiко-економiчнi показники.

КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ

 

За результатами	Наукові, технічні, конструкторські, виробничі, інформаційні
За темпами впровадження ^^	Стрибкоподібні, швидкі, зростаючі, уповільнені, затухаючі

За масштабами

Глобальні, транснаціональні, регіональні, місцеві

 

За результативністю

Зростаючі, високі, низькі, стабільні

 

За характером ефективності

Фінансові, бюджетні, економічні, соціальні

 

За поширенням

Одиничні, дифузійні

 

За охопленням очікуваної частини ринку

Локальні, системні, стратегічні

 

За глибиною внесених змін

Радикальні (базові), поліпшувальні, модифікаційні

За місцем у виробничому процесі

Сировинні, технологічні, продуктові

Рис. 17.1. Класифікація інновацій

Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво i реалiзацiя iнновацiйного продукту i (або) iнновацiйної продукцiї, тобто інноваційний проект — комплект документiв, що ви-значає процедуру i комплекс усіх необхiдних заходiв (у тому числi ін-вестиційних) щодо створення i реалiзацiї iнновацiйного продукту й (або) інноваційної продукцiї.

Інноваційною визнається продукцiя, яка вiдповiдає таким вимогам:

— вона є результатом виконання iнновацiйного проекту;

— така продукцiя (товари чи послуги) є конкурентоспроможною.

Iнновацiйне пiдприємство може функцiонувати у виглядi iнно-вацiйного центру, бiзнес-iнкубатора, технополiсу, технопарку тощо.

Технологічний парк — юридична особа або об’єднання на пiдставi договору про спiльну дiяльнiсть юридичних осiб (учасникiв), голо-вною метою яких є дiяльнiсть щодо виконання iнвестицiйних та iнновацiйних проектiв, виробничого впровадження наукомiстких роз-робок, високих технологiй та конкурентоспроможної на свiтових рин-ках продукцiї.

Технопарк (науково-технологічний парк) можна розглядати як комплекс дослiдних iнститутiв, лабораторiй та пiдприємств, що ство-рюються на заздалегiдь пiдготовлених територiях з метою координацiї дiяльностi та спiвробiтництва таких головних ланок, як наука, вища школа, державний сектор виробництва, приватні пiдприємства, мiсцевi та peгioнальнi органи управлiння. Технополiс — це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресив-ної продукції або розроблення нових наукомiстких технологiй на базi тiсних взаємовiдносин виробничих пiдприємств і вищих навчальних закладів та науково-технiчних центрів. У ньому поєднуються наука, техніка i пiдприємництво, здiйснюється тісне спiвробiтництво мiж академiчною наукою, пiдприємцями, мiсцевими i центральними орга-нами влади.

Функцiєю технополiсу є максимальне використання унiкального науково-виробничого та трудового потенцiалу великого міста, його зручного економiко-географiчного положення через формування жит-тєво важливої для iнновацiйної дiяльностi iнфраструктури. Отже, су-купність технопарків, інкубаторів, комплекс рiзноманiтних структур, якi забезпечують життя міста, утворюють технополiс.

Бiзнес-iнкубатор — це комплекс, який займається наданням інно-ваційних послуг щодо реалiзацiї iнновацiйних проектiв. Iнкубацiйний перiод для фipми триває вiд 2—3 до 5 років, пiсля чого iнноватор може вести дiяльнiсть самостiйно.

Головне призначення бiзнес-iнкубатора — першочергова пiд-тримка малого iнновацiйного підприємства.

Активними учасниками iнновацiйної дiяльностi є венчурні (ризи-кові) компанії. Це підприємства, дiяльнiсть яких спрямована на науко-

ві дослiдження, впровадження нововведень та фiнансування iнновацiй-них проектiв. Дiяльнiсть венчурних компанiй пов’язана з досить висо-ким ступенем ризику.

Перевагою таких підприємств є, з одного боку, вузька спецiалi-зацiя, концентрацiя матерiально-технiчних та фiнансових pecypciв на обраному напрямi дослідження, а з другого — можливiсть швидкої пе-реорiєнтацiї на iншi напрями дiяльностi.

Об’єкти інновацій:

— iнновацiйнi програми i проекти;

— нові знання та iнтелектуальнi продукти;

— виробниче обладнання та процеси;

— iнфраструктура виробництва i пiдприємництва;

— органiзацiйно-технiчнi рiшення виробничого, ад-мінiстративного, комерцiйного або iншого характеру, що істотно полiпшують структуру i якiсть виробництва i (або) соцiальної сфери;

— сировинні ресурси, засоби їх видобування i переробки;

— товарна продукцiя;

— механiзми формування споживчого ринку i збуту товарної про-дукції.

Інноваційні процеси

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємст-вах різних галузей народного господарства, умовно поділяють на дві групи — традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) харак-теризують звичайне функціонування народного господарства, його га-лузей і підприємств, а інноваційний — розвиток останніх на якісно но-вому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функціону-вала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (за-стосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — пер-соналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифі-кація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні про-цеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у

сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Пер-вісними імпульсами запровадження новин (нововведень) на підприєм-ствах служать не тільки суспільні потреби й результати фундамента-льних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогре-сивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучас-них форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємопов’язані види:

— технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів вироб-ництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів);

— організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспіль-ного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колек-тивної праці тощо);

— економічні — методи господарського управління наукою та ви-робництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фі-нансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінювання ре-зультатів діяльності;

— соціальні — різні форми активізації людського чинника (профе-сійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім ке-рівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліп-шення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров’я людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо);

— юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення можна об’єднати в дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (ве-ликомасштабні). Якщо локальні новини (нововведення) ведуть пере-важно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність фун-кціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшо-го є революційними (принципово новими), кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, а завдяки цьому забезпе-чують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних проце-сах. Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововве-день) існує відносно тісний взаємозв’язок. Технічні новини зумовлю-ють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні по-требують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльнос-ті підприємств. Зокрема, створення й розвиток гнучких автоматизова-них виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють

докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, мето-дах його поточного планування та оперативного регулювання, а також забезпечують перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами.

Широкомасштабна комп’ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу й відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.