Поняття і сутність системи управління підприємством

Згідно з основними положеннями теорії систем, будь-який об’єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як сис-тему. Під системою розуміють сукупність взаємозв’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи — це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, для будь-якої системи характер-но, що:

1) вона складається з двох або більшої кількості елементів;

2) кожний її елемент має властиві лише йому якості;

3) між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких во-ни впливають один на одного;

4) система не може існувати поза часом і простором. Вона має ча-сову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість підприємства як системи полягає в тому, що підприємство — це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає з проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги, ін-

формацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною систе-мою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спі-льної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємс-тва є поділ праці. Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша — це поділ праці через поділ трудових опера-цій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини за-гального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємст-ві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має ко-ординувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому об’єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління пов’язана з про-цесами поділу праці на підприємстві.

Управління в широкому розумінні — це діяльність, спрямована на координацію роботи інших людей (трудових колективів), яка є склад-ною системою. Диференціація та координація управлінської праці, фо-рмування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикально-го поділу праці.

Загальні принципи управління підприємством, що закріплені в Господарському кодексі:

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника відносно господарського викорис-тання свого майна та принципів самоуправління трудового колективу.

2. Наймання (призначення, обрання) керівника підприємства є пра-вом власника (власників) майна підприємства та реалізується безпосе-редньо або через уповноважені ним органи.

3. Рішення щодо соціально-економічних питань, які стосуються дія-льності підприємства, виробляються та приймаються органами управ-ління за участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

4. Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції щодо управ-ління підприємством здійснює правління.

Крім внутрішніх органів управління підприємствами та організаці-ями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування і функціонування таких ор-ганів управління є об’єктивно необхідним й доцільним, оскільки зумо-влюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та ком-петенцією самих підприємств і організацій.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визна-чених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспіль-

ства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими осо-бами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента. Верховна Рада (парла-мент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сфе-рами і галузями опосередковано, через формування необхідної законо-давчої бази. Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну по-літику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб’єктами господарювання (діяльнос-ті), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства. Ос-новними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки є галузеві та функціональні міністерства.

Міністерство очолює міністр, який має кількох заступників (здебі-льшого один з них є першим). До складу органів управління міністерс-тва входять департаменти (управління) та відділи, які керують підпри-ємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних депар-таментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, марке-тингу, зі зв’язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробі-тної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.