Документальне оформлення підприємницької діяльності

До установчих документів, що підтверджують статус юридичних осіб і без яких неможливо заснувати фірму, відносять статут та засно-вницький договір. Для створення малих приватних підприємств, які використовують індивідуальну форму організації бізнесу (тобто інди-відуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та його власній праці, наприклад, праця у сфері мистецтва), не-обхідним є лише статут підприємства. Для відкритого, командитного та розширеного командитного товариств необхідний лише засновни-цький договір. Для всіх інших видів підприємств, особливо якщо за-сновниками виступають державні, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації та союзи, необхідні обидва документи.

Статут підприємства — це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємст-ва й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб’єкта підприємниць-кої діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпоря-дження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявля-ється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей):

— найменування та місцезнаходження підприємства (фірми);

— загальні положення;

— мета, предмет, цілі та напрями діяльності підприємства (фірми);

— юридичний статус підприємства (фірми);

— зовнішньоекономічна діяльність;

— майно підприємства (фірми);

— фонди фірми підприємства (фірми);

— виробничо-господарська діяльність;

— прибуток фірми та його розподіл;

— відшкодування збитків;

— органи управління та контролю фірми підприємства (фірми);

— організація й оплата праці;

— компетенція і повноваження органів трудового колективу;

— облік та звітність;

— припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Усі ці розділи повинні міститися в статутах усіх видів підприємств, не-залежно від їхніх організаційних форм власності. Водночас вони можуть об’єднуватися, а «наповнення» цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають його заснувати, двоє або більше, починається з розробки та прийняття уста-новчого договору.

Засновницький договір — це договір, який укладається між двома або декількома засновниками, та визначає порядок спільної діяльності щодо утворення підприємства, умови передачі йому свого майна, по-рядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господа-рювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Суть засновницького договору полягає а тому, що він є одним із рі-зновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням са-мостійної юридичної особи.

Зміст засновницького договору — об’єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для засновницького договору є окреслення всіх параметрів взаємовід-носин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру засновницького дого-вору, яка має такі розділи:

— преамбулу;

— предмет договору;

— назву та місцезнаходження підприємства;

— загальні положення договору;

— юридичний статус підприємства;

— статутний фонд і вклади учасників (засновників);

— права та обов’язки учасників, відповідальність (засновників);

— майно фірми; розподіл прибутку;

— порядок виходу зі складу учасників;

— форс-мажор;

— розв’язання суперечок;

— умови припинення (розірвання) договору;

— умови та строки набуття договором чинності;

— інші умови.

Засновницький договір набирає чинності з моменту його підписан-ня всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи — важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користую-чись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомив-шись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприєм-ницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

— підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, мето-ди організації підприємства;

— попередні переговори з потенційними засновниками (учасника-ми) для підприємств з колективною формою власності;

— збирання й узагальнення необхідних матеріалів;

— створення робочої групи для розробки статуту та установчого договору;

— юридичні та економічні консультації щодо змісту засновниць-ких документів;

— підготовку і проведення установчих зборів.
На установчих зборах розглядають:

— питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;

— проекти найменування підприємства (фірми) та юридичну адресу;

— склад засновників;

— строки розробки засновницьких документів;

— питання щодо вибору керівних органів фірми та інші організа-ційні питання.

Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі за-сновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені заснов-ницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та засновницький договір підписують усі засновники (учасники), тира-жують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним но-таріусом і подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємст-во (фірма) дістає право на функціонування.

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) потрі-бен стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд.

Статутний фонд — це сукупність грошових коштів та майна, необ-хідних для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від госпо-дарської діяльності підприємства, а в разі потреби й за рахунок додат-кових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду

можуть бути усі види майна — будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав — на користу-вання землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об’єктами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об’єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засно-вника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновниць-ких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на час створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку України.

До моменту реєстрації підприємства, яке функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний із його учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30 % коштів, як за-значено в засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників у банку відкривається тимчасовий раху-нок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий.

Протягом року всі учасники підприємства (фірми) повинні повніс-тю внести свій вклад до статутного фонду. У разі невиконання учасни-ками цих зобов’язань за час прострочення, вони сплачують 10 % річ-них з недовнесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами.

Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонер-ного товариства — суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробіт-ним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповіда-льністю, повних та командитних товариств) — 100 мінімальним за-робітним платам.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстру-вав статут підприємства (фірми).

Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва.

Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, за-охочення та інші потреби — забороняється. Статутний фонд є власніс-тю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів.

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товарис-тва з обмеженою відповідальністю) або в разі ліквідації підприємства, засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційно до його частки у статутному фонді. Майно, передане в користування, поверта-ється в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки

підставою для державної реєстрації, а й стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).

Обсяг статутного фонду закріплюється в установчому договорі та статуті підприємства (фірми). Підтримка певного співвідношення між обсягом статутного фонду та загальним обсягом виробничо-господарської діяльності є ознакою фінансової стійкості підприємства (фірми).

Крім статутного фонду підприємства, можуть бути утворені інші фонди, наприклад, резервний фонд, страховий фонд, фонд споживан-ня, фонд соціально-економічного розвитку та інші фонди, що передба-чені чинним законодавством України або відповідним рішенням Збо-рів учасників підприємства (фірми).

Процес створення фірми (підприємства) завершує державна реєст-рація.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності прово-диться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в ра-йонній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це засвідчення факту створення або ліквідації юридич-ної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підпри-ємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це автоматизована система збирання, накопичення, за-хисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

До порядку проведення державної реєстрації юридичних осіб та фі-зичних осіб-підприємців входять:

а) перевірка комплектності документів, які подаються державному
реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

б) перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на
відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

в) внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу-
підприємця до Єдиного державного реєстру;

г) оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та ви-
писки з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи -підприємця.

Державний реєстратор — посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також змі-на прізвища, імені, по батькові або місця проживання фізичної особи-підприємця підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на її території.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, певним чином організована як єдине ціле, має організаційну структуру і органи, які здійснюють її правоздатність.

Юридична особа має певні традиційні ознаки. До них нале-жать:

— наявність відокремленого майна;

— самостійна відповідальність за зобов’язаннями;

— придбання і реалізація цивільних прав від свого імені;

— можливість бути позивачем і відповідачем у суді. Місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постій-

но діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсут-ності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої ді-яти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок із юридичною особою.

Місце проживання фізичної особи — житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, го-тель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за пев-ною адресою, за якою здійснюється зв’язок із фізичною особою-підприємцем.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

а) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєст-
рації юридичної особи

б) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу
про створення юридичної особи у випадках, передбачених законодав-
ством;

в) два примірники установчих документів;

г) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на ство-
рення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у
випадках, передбачених законодавством;

д) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засно-вниками) вкладу до статутного фонду суб’єкта господарювання в роз-мірі, встановленому законодавством;

є) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за прове-дення державної реєстрації юридичної особи.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку дія-льність без створення юридичної особи, подають реєстраційну ка-ртку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного но-мера громадянина — платника податків та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну ре-єстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відпові-дальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Згідно з Господарським кодексом державна реєстрація суб’єктів господарювання здійснюється у строк не більшим як десять днів із дня подання документів, а Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», що набрав чинності з 1 липня 2004 року, передбачено, що строк державної реєстрації юри-дичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів, а фізичної особи-підприємця — двох робочих днів із дати надходження докумен-тів для проведення державної реєстрації.

Орган, що реєструє, зобов’язаний протягом цього строку вида-ти суб’єкту господарювання свідоцтво про його державну реє-страцію.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи за-значаються:

а) найменування юридичної особи;

б) ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств
і організацій України;

в) місцезнаходження юридичної особи;

г) місце проведення державної реєстрації;

д) дата проведення державної реєстрації;

є) прізвище та ініціали державного реєстратора. У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця зазначаються:

а) ім’я фізичної особи-підприємця;

б) ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та
інших обов’язкових платежів;

в) місце проживання фізичної особи-підприємця;

г) дата проведення державної реєстрації;

д) місце проведення державної реєстрації;

є) прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним ре-єстратором та засвідчується його печаткою.

Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», за проведення державної реєстра-ції справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

— десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за проведення державної реєстрації юридичної особи;

— два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян — за прове-дення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця прожи-вання фізичної особи-підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору.

За поновлення свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На печатках і штампах суб’єкта господарювання повинен зазнача-тись ідентифікаційний код, за яким цього суб’єкта внесено до держав-ного реєстру суб’єктів господарювання, або ідентифікаційний номер громадянина — підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної по-даткової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості про державну реєстрацію суб’єкта господарювання вносяться до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення суб’єкта го-сподарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законо-давства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб’єкта господарювання. Відмова в реєстрації суб’єкта господарювання з інших мотивів не допускається і може бути оскаржена в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який під-лягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету України.

Перереєстрація суб’єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб’єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб’єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб’єкта господа-рювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що супере-чать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випад-ках, передбачених законом.