Початковий етап створення власного підприємства

Створення власної справи — це завжди величезний ризик і подо-лання опору, що неминуче виникає при народженні нового. Створюю-чи власну справу, потрібно знати, що це не тільки можливість (за сприятливих умов) користуватися благами, які забезпечують це почи-нання, а й відповідальність за її функціонування, розвиток і виживан-ня. Бізнесменом практично може бути будь-яка людина: інженер, еко-номіст, технік, медпрацівник, продавець, винахідник, службовець, робітник, викладач, студент, домогосподарка, пенсіонер, школяр. Тре-ба тільки визначити власні підприємницькі здібності та ймовірні мож-ливості стати бізнесменом. Але залишитися бізнесменом зуміють лише ті, хто нестандартно мислить, має силу волі, цілеспрямованість, велику працездатність, націленість на пошук нового, тобто ті, які в підприєм-ницький діяльності вбачають зміст усього свого життя.

Відкрити власну справу, організувати своє підприємство дуже складно. Кожне таке рішення приймається, виходячи з конкретної си-туації і тому воно унікальне, але все ж в усіх подібних рішеннях є де-

що спільне — вони передбачають відмову від способу життя, що скла-вся, на користь створення власної справи.

Приймаючи рішення зайнятися бізнесом, тобто відчувши бажання створити власну справу, треба усвідомити такі моменти:

— небажання працювати на когось;

— повну відмову від попередньої кар’єри і готовність змінити свій спосіб життя;

— переконаність у тому, що власна справа — це заняття престиж-не і гідне;

— можливість створити власну справу (наявність коштів, умов);

— упевненість у реальності створення такої справи за умов існу-вання необхідних зовнішніх і внутрішніх передумов.

Відправною точкою власної справи є ідея, яка закладена в її осно-ву. Це може бути ідея нового продукту, який вироблятиме підприємст-во, що створюється; послуги, які воно надаватиме населенню; меха-нізм організації та управління виробництвом тощо. Така ідея може бути як власною (оригінальною, народженою) і в цьому випадку під-приємство створюється для її реалізації, так і запозиченою. В практиці бізнесу ідея виступає початковою точкою підприємницької діяльності.

Джерел нових ідей безліч: публікації офіційних органів влади, вче-них, думка бізнесменів, відгуки споживачів, продукція, що випуска-ється конкурентами, науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські розробки тощо. Носієм нових ідей та механізмів їх реалізації виступає людина. Якщо вона хоче відкрити свою справу, дуже важливо, щоб ідея відповідала її здібностям, особистим ціннісним установкам.

Перед початком власної справи варто виконати «маркетингову розвід-ку», тобто знайти свою «ринкову нішу», звернувши увагу на ряд умов:

— політичні — стабільність політичної системи, захист власності, інвестицій;

— соціально-економічні — стан купівельної спроможності окре-мих прошарків суспільства, на задоволення потреб яких працюватиме створюване підприємство;

— оточення — конкуренція, спрямування інфляційних процесів; стан фінансово-кредитної системи;

— правові — наявність і стан законодавчої бази підприємництва.
Якщо ідею знайдено, починається процес вибору виду діяльності та

проектування підприємства, причому види діяльності мають відпові-дати здібностям і можливостям підприємця і бути прийнятними для нього.

При виборі виду діяльності слід звернути увагу на те, що не всі її види відповідають таким вимогам:

— високому рівню рентабельності;

— швидкої окупності проекту (не кожна продукція має можливості продажу в максимальному обсязі);

— відносно прийнятним умовам матеріально-технічного забезпе-чення;

— невисокому рівню капіталомісткості;

— найменшому ризику;

— мобільності (здатності до швидких змін);

— підтримці авторитетними органами (податковими, фінансовими та ін.).

Важливим моментом є законодавчі обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності. Згідно з чинним законодавством, обме-ження в здійсненні підприємницької діяльності стосуються її видів, пов’язаних з такими діями:

— виготовлення і розповсюдження наркотичних засобів, психо-тропних речовин (крім спеціально обумовлених);

— виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин;

— видобування бурштину;

— охорона окремих особливо важливих об’єктів державної влас-ності (перелік їх дається Кабінетом Міністрів);

— розробка, випробування, виробництво та експлуатація ракет-носіїв.

Ці види діяльності можуть здійснюватися лише державними під-приємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також за участю певних товариств.

Водночас уряд встановлює перелік видів діяльності, якими можна займатися лише за ліцензіями. Згідно з чинним законодавством, ліцен-зуванню підлягають ті види підприємницької діяльності, які безпосе-редньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середовище і без-пеку держави. Так, без ліцензії, яка видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами, не можна здійснювати таких видів діяльності: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ ко-рисних копалин; виробництво, ремонт і реалізація мисливської, спор-тивної зброї та боєприпасів до них, а також холодної та пневматичної зброї; виготовлення і реалізація лікарських засобів та особливо шкід-ливих хімічних речовин; виготовлення пива, алкогольних напоїв, а та-кож вироблення і реалізація етилового, коньячного і плодового спирту; виготовлення тютюнових виробів; медична, ветеринарна та юридична практика; створення та утримання гральних закладів, організація азар-тних ігор; міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом; виготовлення та ввезення бланків цінних паперів, доку-ментів строгої звітності та знаків поштової оплати, а також матеріалів і напівфабрикатів для їхнього виробництва; діяльність, пов’язана з ви-користанням радіоактивних відходів, джерел йонізуючого випроміню-вання, перевезення ядерних матеріалів та радіоактивних речовин; про-

ектування, будівництво та експлуатація об’єктів атомної енергетики, а також надання послуг з їх обслуговування; видобування коштовних металів і каменів, виготовлення та реалізація виробів з їх використан-ням; застосування авіаційно-хімічних робіт і аерофотозйомок; ауди-торська та страхова діяльність; виготовлення ветеринарних медикаме-нтів і препаратів; пересилання грошових переказів, листів масою до 20 грамів і поштових карток; використання радіочастот; виконання топо-графо-геодезичних, картографічних робіт і кадастрових зйомок; виго-товлення та реалізація спеціальних засобів із використання речовин сльозоточивої та подразнюючої дії, індивідуального захисту, активної оборони, а також засобів для виконання спеціальних операцій опера-тивно-пошукових заходів; надання послуг для отримання освіти з оде-ржанням спеціального документа державного зразка; діяльність, пов’язана з організацією іноземного і зарубіжного туризму; судово-експертна діяльність; надання послуг і виконання робіт протипожеж-ного призначення; виробництво, передача і постачання електроенергії, здійснення операцій з металобрухтом та багато інших.

Держава з часом вносить зміни щодо видів діяльності, які здійсню-ється за ліцензіями, та заборонених видів господарської діяльності.

Ліцензію на здійснення підприємницької діяльності видає Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган у термін, не більше як за 30 днів з дня одержання заяви.

Для отримання ліцензії необхідно подати заяву, в якій зазначають:

а) відомості про заявника (для фізичної особи — прізвище, ім’я, по
батькові та паспортні дані — серія, номер паспорта, ким і коли вида-
ний, а також місце проживання; для юридичної особи — назву місце-
знаходження, банківські реквізити, організаційно-правову форму, іде-
нтифікаційний код);

б) вид діяльності, на який заявник хоче отримати ліцензію;

в) термін дії ліцензії.

Окрім заборонених та ліцензованих видів діяльності, усі інші є ві-льними до вибору підприємців займатися ними. Перелік видів діяльно-сті, в яких є можливість зайнятися бізнесом, дуже різноманітний. Не спиняючись на кожному з них, зазначимо деякі види діяльності зі сфе-ри виробництва, надання послуг, ідей (інтелектуального бізнесу), ко-мерційної і зовнішньоекономічної діяльності. При цьому слід пам’я-тати, що вибір діяльності — складний і важкий процес. З усього кон-гломерату видів діяльності виділяють у сфері:

— виробництва — виробництво продукції виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання, продуктів харчування, будівельних матеріалів, різноманітного обладнання, електроприладів, вимірювальної техніки, вторинної переробки сировини, упаковки тощо;

— надання послуг — громадське харчування, побутове обслугову-вання, транспортні, навчальні та лікувальні послуги, видовищно-

розважальні заходи, комерційна демонстрація відео- і кінопрограм, комерційні змагання, організація та проведення виставок, ярмарків, конкурсів, аукціонів, туристичні, довідково-консультативні послуги, послуги з приватизації, при переході на нові форми власності, ство-ренні підприємств, фірм, агентські й аудиторські послуги, патентно-ліцензійні, технічні, складські та ін.;

— ідей (інтелектуального виробництва) — науково-дослідницькі розробки, винаходи, відкриття, ноу-хау, технології, рецептури, ком-п’ютерні програми, матеріали, методичні, літературні, художні твори, комерційні таємниці, інноваційна діяльність, продаж авторського пра-ва та ін.;

— комерційної діяльності — роздрібна та оптова торгівля; ство-рення профільних, універсальних, спеціалізованих магазинів, салонів, торгівля за зразками, купівля та продаж нерухомості; торгово-посередницька, торгово-закупівельна, біржова діяльність, аукціонний продаж, організація торгових домів, торгівля на дому, створення коме-рційних банків, фінансових груп та ін.;

— зовнішньоекономічної діяльності — науково-технічна та вироб-нича кооперація, створення представництв, філій, спільних підпри-ємств, консалтингових, маркетингових, туристських служб, організа-ція навчання, стажування фахівців, редакційно-видавнича, комерційна, експортно-імпортні, валютно-кредитні, посередницькі, лізингові опе-рації, виставки, огляди, конференції, тендери, промислові, науково-технічні, технологічні, економічні послуги та ін.

При створенні підприємства, пов’язаного з виробничою діяльністю, доцільно розробляти техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) підпри-ємства. До складу ТЕО рекомендується включити таке:

1. Аналіз попиту на продукцію, товари або послуги, які запланова-но до виробництва.

2. Виробничі показники:

 

2.1. Наявність конструкторської, технологічної й іншої необхідної документації;

2.2. Виробничу програму;

2.3. Перелік необхідних для виконання програми машин, устатку-вання, інструментів, інших елементів основних виробничих фондів, а також сировини і матеріалів;

2.4. Наявність виробничих потужностей або проект їх створення;

2.5. Наявне устаткування й інші елементи основних виробничих фондів;

2.6. Рентабельність окремих видів продукції або послуг;

2.7. Розмір амортизаційних відрахувань.

3. Фінансові показники:

3.1. Виторг, який намічається від реалізації продукції або надання послуг;

3.2. Розмір матеріальних і інших прирівняних до них витрат;

3.3. Заплановані відрахування в бюджет;

3.4. Чистий прибуток;

3.5. Фонд оплати праці;

3.6. Розмір інших створюваних фондів.

Міжнародна практика обґрунтування проектів використовує декі-лька показників, що застосовуються для підготування рішення про до-цільність вкладення засобів. У їхньому числі:

— чиста поточна вартість;

— рентабельність;

— внутрішній коефіцієнт ефективності;

— період повернення капітальних вкладень;

— максимальний грошовий відтік;

— норма беззбитковості.

Показник чистої поточної вартості (що нерідко у вітчизняних джерелах називають «інтегральним економічним ефектом») являє со-бою різницю сукупного прибутку від реалізації продукції, розрахова-ного за період реалізації проекту, і усіх видів витрат, підсумованих за той самий період з урахуванням чинника часу (тобто з дисконтуванням різночасних прибутків і витрат).

Рентабельність обчислюється як відношення прибутку до капіта-льних вкладень або як відношення прибутку до акціонерного капіталу; розраховується для кожного року реалізації підприємницького проек-ту, а також середньорічний розмір. При цьому враховується й оподат-ковування.

Внутрішній коефіцієнт ефективності визначається як таке грани-чне значення рентабельності, що забезпечує рівність нулю інтеграль-ного ефекту, розрахованого за економічний термін життя інвестицій. Проект вважається рентабельним, якщо внутрішній коефіцієнт ефек-тивності не нижчий від вихідного граничного значення.

Період повернення капітальних вкладень — цей показник ши-роко застосовується у вітчизняній практиці як термін окупності капі-тальних вкладень. Він являє собою кількість років, протягом яких при-буток від продаж за відрахуванням функціонально-адміністративних витрат відшкодовує основні капітальні вкладення. Залишається диску-сійним питання про те, період повернення повинен розраховуватися з дисконтуванням чи без нього.

Максимальний грошовий відтік — це найбільш негативне зна-чення чистої поточної вартості, що розраховується наростаючим під-сумком. Цей показник відображає необхідні розміри фінансування проекту і повинен бути узгодженим із джерелами покриття усіх ви-трат.

Норма беззбитковості — мінімальний розмір партії продукції, що випускається, при якому забезпечується «нульовий прибуток», тобто

коли прибуток від продаж дорівнює витратам виробництва. Визнача-ється за формулою

Постійні витрати
Норма беззбитковості =.

Продажна ціна - змінні витрати

Становлять інтерес шість можливостей початку власної справи, які рекомендує відомий іноземний економіст Г. Берл: інкубатори; надом-ний бізнес; «блошині» ринки; підприємства, що виконують замовлення поштою; пересувні підприємства, або підприємства тимчасового хара-ктеру; продаж товарів на вечірках і під час демонстрацій товару.

Всі ці типи бізнесу мають ряд загальних рис:

а) індивідуальність характеру діяльності;

б) дуже низькі або дуже гнучкі вимоги до початкового капіталу;

в) ці підприємства замислюються як дуже рухливі, мінливі.

г) не потребують реєстрації юридичної особи, досить зареєструва-
тися як приватний підприємець.

Різняться вони рядом особливостей.

Інкубатор, як відомо, — апарат для висиджування яєць за допомо-гою штучного тепла. Стосовно бізнесу мається на увазі, що одне під-приємство (організація) слугує ніби парасолькою, що забезпечує ін-шим, як правило, малим підприємствам необхідний стан ділового клімату: помешкання, устаткування, консультативну раду спеціалістів і експертів, можливість одержання необхідного капіталу й ін.

Надомний бізнес повинен бути «тихим» бізнесом, що не порушує правил гуртожитку в даному районі. Ця діяльність не обов’язково об-межена будинком.

Багато видів послуг надомного бізнесу можуть надаватися поза межами дому, наприклад, настроювання піаніно, тренерська робота, робота екскурсовода, послуги по консультуванню і т. д.

При надомному бізнесі може знадобитися домашній телефон (свій або додатковий), бажано з автовідповідачем, копіювальна техніка, комп’ютер, друкарська машинка.

Високих спеціальних знань, великої зосередженості, зусиль, часу, капітальних вкладень потребує бізнес «послуги — поштою». Для оде-ржання достатньої кількості замовлення, що забезпечують гарантова-ний прибуток, необхідно охопити значну кількість людей. В умовах цього виду бізнесу відсоток реальних замовлень дуже малий і для того, щоб вижити і одержати прибуток, необхідно робити значну націнку на товар.

Нарешті, такий вид бізнесу, як торгівля на вечірках і за зразками. Порівняно з іншими видами підприємницької діяльності вона потребує відносно менше турбот і витрат. Проте треба мати можливість потрап-ляти на різноманітні прийоми і домашні вечірки.

Усі ці типи бізнесу на перший погляд здаються дуже простими. Проте тільки глибоке вивчення кожного з них, окремі дослідження, спостереження дають змогу зробити правильний вибір для організації нової власної справи.

Ідея і вид діяльності взаємопов’язані між собою. Не можна вибрати вид діяльності без ідей, не знаючи, яким бізнесом займатися. Разом з тим вдало вибраний вид діяльності дає можливість реалізувати повною мірою ідею. У конкретній практиці чітко сформульована ідея виступає видом діяльності, тобто набуває власної форми реалізації. Проте знай-ти ідею і визначити вид діяльності — це ще не все; необхідно підібра-ти форму організації та стадії функціонування підприємства, а для цього треба вирішити такі завдання:

— знайти свою «господарську нішу», тобто місце на ринку;

— визначити час і регіон, де буде створене підприємство;

— встановити спрямованість або спеціалізацію підприємства;

— зафіксувати форму підприємства (індивідуальну чи коле-ктивну);

— поставити мету своєї діяльності та визначити способи її досяг-нення, тобто відпрацювати стратегію і тактику бізнесу;

— продіагностувати ресурсну, сировинну базу, дати їй експертну оцінку;

— вибрати технологію виробництва;

— провести аналіз і дати оцінку споживачам і конкурентам;

— простежити можливості вкладення грошей і одержання кре-дитів;

— вивчити пільги, привілеї, обмеження, перешкоди;

— розробити цінову політику на свій продукт або послугу;

— сформулювати тип збутової поведінки;

— налагодити рекламу.

Неабияке значення має вибір форми підприємництва, насамперед вибір між підприємництвом індивідуальним і колективним. Обравши індивідуальну форму, підприємець діє на свій страх і ризик. У випадку невдачі власник несе повну відповідальність за зобов’язаннями під-приємства і розплачується своїми засобами, своїм майном.

Зробивши вибір на користь колективної форми, підприємець поді-ляє відповідальність із партнерами по підприємству. Така форма дає змогу зменшити ризик, залучити додаткові ресурси.

Налагодити власну справу можна кількома шляхами:

— організувати індивідуальне підприємство з правом юридичної особи або без такого права, зареєструвавшись як суб’єкт індивідуаль-ної трудової діяльності;

— створити приватне або сімейне підприємство;

— стати засновником (учасником) повного, змішаного, з обмеже-ною відповідальністю акціонерного товариства;

— купити існуюче підприємство (цей процес не набув у нашій
країні ще значного поширення, проте з розвитком приватизації купівля
підприємств стане реальністю).

Проте які б підприємства (фірми) не створювалися, процедура їх утворення в основному однакова для всіх.

Отже, проектуючи власне підприємство, вибравши вид діяльності, визначивши форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зважи-вши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного етапу — документального оформлення діяльності та самої діяльності.