Правове регулювання підприємництва

В умовах становлення ринкової економіки та певної нестабільності й недосконалості правової бази економічних, у тому числі фінансових, відносин в Україні спостерігається високий рівень правопорушень в усіх ланках фінансово-кредитного механізму держави, що призводить до дестабілізації його роботи, спричинює матеріальні збитки суб’єктам фінансових правовідносин. Боротьба з цими правопорушеннями ускладнюється труднощами розмежування правопорушень між злочи-нами, адміністративними проступками і цивільно-правовими нормами в сфері економічних відносин, особливо у сфері фінансових відносин суб’єктів підприємницької діяльності між собою і з державою.

Ефективність фінансової діяльності підприємства, як і всієї систе-ми фінансово-кредитного механізму, залежить від ступеня її правової урегульованості. При цьому соціальна роль правового регулювання полягає в збереженні й забезпеченні нормального функціонування фі-нансово-кредитної системи. Регулювання фінансових відносин здійс-нюється юридичними нормами, які являють собою загально-обов’язкові правила поведінки, що визначають права й обов’язки осіб у цих відносинах і забезпечуються примусовою силою державної вла-ди. Міра обмеження свободи задана передусім тим, що однаково вільні всі інші суб’єкти. Необхідність зважати на взаємну поведінку стає за-гальною справою, тому до контролю за дотриманням відповідних пра-вил закликає держава.

Кожний керівник будь-якого рівня повинен знати закони і норми, згідно з якими він може бути притягнутий до будь-якого виду юриди-чної відповідальності. Юридична відповідальність є одним із видів со-ціальної відповідальності.

За характером своєї дії функціонуючі в суспільстві юридичні нор-ми поділяють на регулятивні, охоронні і дефінітивні.

Регулятивні норми безпосередньо нормують поведінку суб’єктів суспільних відносин, опосередковуючи належні їм суб’єктивні права та обов’язки. Регулятивні норми поділяються на заборонні (їх диспо-зиція містить заборону, що зобов’язує утримуватися від певного роду дій), правомірні (їх диспозиція містить дозвіл, тобто право на вчинен-ня тих чи інших дій) і зобов’язальні (їх диспозиція містить приписи, що є своєрідним поєднанням заборони й дозволу: суб’єкт не тільки має право здійснювати рекомендоване, а й зобов’язаний робити це; йому заборонено утримуватися від того, на що він уповноважений).

Охоронні норми регулюють відносини юридичної відповідальнос-ті, які виникають внаслідок порушення регулятивних норм.

Дефінітивні норми правил поведінки не встановлюють, а дають визначення понять, категорій, явищ, що мають юридичне значення.

Наведена класифікація є відносно умовною, однак вона відображує особливості структури норм правового регулювання, дозволяє краще зрозуміти цей соціальний інститут як складне суспільне явище і допо-може надалі всім, хто його вивчатиме, трактувати і бачити його як сис-тему.

На поведінку людей юридична норма впливає або забороняючи, або дозволяючи, або одночасно, і дозволяючи і забороняючи, тобто ре-комендуючи.

У більшості випадків норма права, що містить заборону, обмежу-ється вказівкою в диспозиції на те, чого не можна або що можна роби-ти. Але іноді заборона стає лише зворотним боком позитивного прави-ла поведінки. Забороняючи один шлях задоволення потреби, право саме цим спонукає суб’єкта шукати інші шляхи й активно діяти в до-зволених напрямах.

Дозволом є вміщені в диспозиції юридичної норми вказівки на правову можливість, використання якої повністю залежить від власно-го розсуду суб’єктів. Практично це призводить до того, що далеко не всі ті можливості, що дозволені правом, використовуються насправді.

Припис — це заборона, оскільки забороняє утриманим від рекоме-ндова-ної поведінки. Однак якщо така поведінка передбачена, то вже через це вона дозволена. Припис стосується тільки активних дій і зав-жди має не загальний, а спеціальний характер, реалізується при регу-люванні виконавчо-розпорядчої діяльності державного апарату, а в умовах планової економіки — під час розроблення планів-завдань під-приємств т. п.

Дія юридичної норми як засобу, за допомогою якого суспільство отримує той чи інший корисний ефект, проявляється в тому, що норма, по-перше, визначає суб’єктів, які повинні брати участь у діяльності щодо досягнення мети; по-друге, встановлює, після яких фактів ці суб’єкти зобов’язані почати діяти; по-третє, вказує їм певні зразки по-ведінки; по-четверте, встановлює засоби, що забезпечують дотримання

цих зразків поведінки, аж до можливого застосування санкцій. Вирі-шальною умовою чинності юридичної норми є реальне забезпечення можливості дотримуватися вміщених у ній приписів.

Якщо юридична норма не реалізується сама собою, а потребує втручання органів державної влади, то відбувається застосування пра-ва, настає юридична відповідальність. Вона являє собою обов’язок правопорушника понести вимушене позбавлення певних належних йому благ.

Підставою юридичної відповідальності є склад правопорушення, тобто сукупність ознак дії, що характеризують його як правопорушення.

Існують такі види юридичної відповідальності: дисциплінарна, ци-вільно-правова, матеріальна, адміністративна, кримінальна, конститу-ційна.

Щоб правильно вирішувати питання, чи є та або інша протиправна дія злочином чи адміністративним проступком, потрібно знати і вміти зіставляти відповідні норми кримінального та адміністративного зако-нодавства. При цьому слід, насамперед, мати на увазі, що Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП України) закрі-пив принцип: «Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачена цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм харак-тером не тягнуть за собою відповідної до чинного законодавства кри-мінальної відповідальності». Крім цієї загальної норми, треба врахову-вати також зафіксовані в законодавстві та в підзаконних нормативних актах конкретні критерії, за допомогою яких можна відрізнити суміжні проступки та злочини. Для численних протиправних дій у сфері фінан-сових відносин найзначнішими з таких критеріїв є наявність або відсу-тність тяжких наслідків, намір або необережність, адміністративна преюдиція (повторне скоєння правопорушення після застосування до даної посадової особи заходів адміністративного впливу), мотивація, мета протиправної дії. При цьому слід пам’ятати, що об’єктом просту-пку або злочину можуть бути далеко не всі суспільні відносини, а ли-ше ті з них, які охороняються відповідними нормами права. У сфері фінансової діяльності, якщо є посягання на відносини, які нормами права не врегульовані, може йтися лише про непрофесіоналізм посадо-вих осіб, навіть про їхню аморальну поведінку, але аж ніяк не про про-типравні дії. Наприклад, якщо посадова особа приймає рішення про невигідне підприємству з точки зору рентабельності інвестування фі-нансових ресурсів, або підписує обтяжливу для підприємства угоду з партнером, то за цими діями можуть стояти як адміністративні право-порушення, так і тяжкі злочини, але самі по собі такі факти не можуть кваліфікуватися як протиправні дії.

Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповіда-льності застосовується до осіб, які скоїли адміністративні правопору-шення. Адміністративні стягнення накладаються уповноваженими на

це органами або посадовими особами на підставах і в порядку встано-вленими нормами адміністративного права.

Основним нормативним актом, що регулює адміністративну відпо-відальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Він закріплює поняття адміністративного правопорушення, види адмі-ністративних стягнень, правила та порядок їх застосування, систему складових адміністративного правопорушення тощо, а також створює нормативну основу адміністративної відповідальності. Паралельно з цим Кодексом діють норми, що встановлюють адміністративну відпо-відальність, але містяться в законодавчих міжгалузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Господарський кодекс та ін.), які з різних причин не внесено до зазначеного Кодексу. Адміністративна відпові-дальність настає за наявності фактичної підстави її застосування до правопорушника, якою є адміністративний проступок. Крім того, до адміністративної відповідальності може бути притягнута особа, яка скоїла діяння, що містить ознаки злочину, але не становить великої су-спільної небезпеки, і на підставі цього звільнена від кримінальної від-повідальності.

Шкідливість адміністративного правопорушення означає, що воно завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом. Ця шкода може бути як матеріальною, так і іншою (моральною, організа-ційною і т. п.).

Протиправність проступку — це порушення загальнообов’язкових правил, установлених державою.

Під винуватістю адміністративного проступку розуміють психічне ставлення особи до скоєної дії (бездії). Вона може бути умисною або необережною.

Адміністративна караність проступку полягає в тому, що за його скоєння Законом передбачена адміністративна відповідальність. Адмі-ністративна караність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення, хоча реально його можна і не накладати (наприклад, у випадку звільнення від адміністративної відповідальнос-ті). У відповідності до Кодексу України про адміністративні правопо-рушення адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповід-но до чинного законодавства кримінальної відповідальності.

Адміністративне стягнення є мірою адміністративної відповідаль-ності, покаранням і тягне за собою певні несприятливі для порушника наслідки, які застосовуються з метою його виховання та запобігання скоєнню нових правопорушень.

Відповідно до чинного законодавства, існує сім видів адміністра-тивних стягнень: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, виправні роботи й адмі-ністративний арешт.

Чинний КпАП України передбачає ряд адміністративних проступ-ків, які вчиняються в сфері фінансів і підприємницької діяльності. До них належать такі правопорушення:

— порушення правил про валютні операції;

— ухилення від надання декларації про доходи;

— порушення законодавства з фінансових питань;

— ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов’язкових стра-хових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування;

— порушення порядку формування та застосування цін і тарифів;

— зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірні угоди між підприємцями; порушення порядку надання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його тери-торіальних відділень.

Найбільша частка всіх правопорушень у галузі фінансів і підпри-ємницької діяльності — це правопорушення, які стосуються недотри-мання податкового законодавства та законодавства про порядок обчи-слення і сплати внесків підприємств на загальнообов’язкове соціальне та пенсійне страхування в Пенсійний фонд України і в Фонд соціаль-ного страхування, а також порушення законодавства про бюджетну систему України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також За-кон України «Про Державну податкову службу в Україні» передбача-ють притягнення посадових осіб підприємств та організацій до адміні-стративної відповідальності за такі конкретні протиправні дії (якщо, звичайно, вони не тягнуть за собою кримінальної відповідальності):

а) заниження суми податку або іншого платежу чи внеску;

б) приховування (заниження) в обліку доходів та інших об’єктів
оподаткування;

в) відсутність бухгалтерського та податкового обліку або ведення
їх з порушенням установленого порядку;

г) ненадання, несвоєчасне надання або надання за невстановленою
формою податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків,
платіжних доручень або інших документів, пов’язаних з обчисленням
та сплатою податків чи інших платежів у бюджети або внесків у дер-
жавні цільові фонди;

д) невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної
податкової адміністрації.

Податкова система (насамперед маються на увазі Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про податок на додану вартість») передбачає такі типові правопорушення:

1. Об’єктом оподаткування виступає різниця між сумою скориго-ваного валового доходу, з одного боку, і валовими витратами та сумою

амортизаційних відрахувань — з іншого; правопорушення, як показує практика, в основному зводяться до незаконного збільшення валових витрат включенням до них:

— видатків, не пов’язаних з власною господарською діяльністю підприємств;

— видатків на реконструкцію, модернізацію, ремонти основних фондів понад законодавчо встановлені ліміти;

— сум сплачених фінансових санкцій за порушення умов госпо-дарських договорів (або не сплачених, але визнаних підприємством) або щодо яких одержані рішення судів (арбітражних судів), штрафів за порушення податкового законодавства, законодавства про охорону на-вколишнього середовища, штрафи за порушення санітарних норм тощо;

— інших видатків, що не передбачені законом.

2. Об’єкт оподаткування також зменшується через:

— надання недостовірної інформації в деклараціях про валові до-ходи, пов’язані з відвантаженням продукції і її оплатою покупцями;

— спотворення податкового обліку в частині приросту (зменшен-ня) вартості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів у залишках на складах, в незавершеному виробництві і в готовій продукції;

— неправильне визначення дат виникнення (збільшення) валових доходів і валових витрат, особливо при проведенні бартерних операцій.

Чимало адміністративних правопорушень у сфері фінансової дія-льності підприємств скоюється і у випадках, безпосередньо не пов’язаних із системою оподаткування. У КпАП України встановлена адміністративна відповідальність посадових осіб за обман покупця чи замовника під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг; за відмову у наданні достовірної інформації про товари (роботи, по-слуги), їх кількість, асортимент; за надання довільному органу або ад-міністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріаль-но-технічної бази вимогам законодавства та ін.

Згідно чинного законодавства України посадові особи притягають-ся до відповідальності у випадках порушення порядку формування та застосування цін і тарифів на товари (роботи, послуги). Це і пряме пе-ревищення цін і тарифів, які підлягають державному регулюванню, і встановлення договірних цін з порушенням обмежень щодо питомої ваги прибутку в ціні, і перевищення рівнів націнок і знижок при посе-редництві в торгівлі товарами та ін. КпАП передбачена адміністратив-на відповідальність за дії, які можна кваліфікувати як недобросовісну конкуренцію, зловживання монопольним становищем на ринку і неви-конання інших положень антимонопольного законодавства.

Фінансова діяльність підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках тісно пов’язана з валютними операціями, правила здійснення яких установлює держава і захищає їх в законодавчому порядку. Суб’єкти підприємницької діяльності мають право бути власниками

валютних цінностей (валюта України, в готівці і на банківських рахун-ках, платіжні документи — акції, векселі, чеки, іноземна валюта в го-тівці і на банківських рахунках у межах і за межами України, а також платіжні документи, виражені в іноземній валюті, і монетарні метали) і здійснювати операції з ними з урахуванням обмежень, встановлених декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регу-лювання і валютного контролю», що має силу закону. Декретом регу-люються, головним чином, операції з валютними цінностями в інозем-ній валюті, в тому числі порядок купівлі-продажу валюти, викори-стання в розрахунках з резидентами і нерезидентами та інші операції. Чинне законодавство передбачає відповідальність за незаконне скупо-вування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного до-зволу (ліцензії).

Відповідно до законів України, що регулюють податкову систему, фінансові санкції в адміністративному порядку застосовуються також до юридичних осіб — платників податків — за неправильність обчис-лення, несвоєчасність сплати податку й недодержання законодавства про оподаткування прибутку.

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відпові-дальності, яка встановлюється державою в кримінальному праві і на-стає за протиправні діяння людини, які були нею вчинені умисно або з необережності.

Характерними ознаками кримінальної відповідальності є її зв’язок лише зі спеціальним видом правопорушення — злочином — та обов’язок особи відповідати перед державою за скоєння цього злочину лише у відповідності з законом і лише за вироком суду.

Підставою до кримінальної відповідальності є наявність передба-чених кримінальним правом об’єктивних (об’єкт, предмет, діяння, на-слідки та причинний зв’язок) і суб’єктивних (суб’єкт, вина, мотив та мета) ознак, які характеризують певне суспільне небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву «склад злочину», який ви-значається диспозицією певної статті Особливої частини та положен-нями Загальної частини Кримінального кодексу України.

Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповіда-льність за вчинення злочину у сфері господарської діяльності.

Об’єктом такого злочину, як ухилення від сплати податків, є відно-сини, що забезпечують належне функціонування податкової системи в Україні. Це один з найбільш поширених кримінальних злочинів у сфе-рі фінансової діяльності. Об’єктивний бік ухилення від сплати подат-ків характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак: а) діяння у вигляді ухилення від сплати податків; б) наслідки у вигляді заподіяння шкоди державі у великих розмірах; в) причинний зв’язок між діянням і наслідками. Ухилення від сплати податків виражається в діях особи,

спрямованих на повну або часткову несплату податків одним з указа-них в Законі способів:

а) ненадання податкових декларацій і розрахунків;

б) приховування об’єктів оподаткування;

в) заниження об’єктів оподаткування.

Ненадання податкової декларації і розрахунків виражається в нена-данні в податкову інспекцію у встановлений строк декларації про при-буток суб’єкта підприємницької діяльності, а також декларацій, звітів та розрахунків по податкам з метою ухилення від сплати податків.

Приховування об’єктів оподаткування — це не відображення у від-повідних звітних документах, що подаються в податковий орган, яки-хось об’єктів оподаткування, зменшення оподатковуваної бази, непра-вильне її вирахування, заниження податкової ставки та ін.

Заниження об’єктів оподаткування — це часткова несплата подат-ків і обов’язкових платежів, які повинен сплачувати суб’єкт підприєм-ницької діяльності (заниження валового доходу, завищення сум вало-вих витрат при оподаткуванні прибутку підприємств, при оподатку-ванні податком на додану вартість — заниження податкового зо-бов’язання, завищення податкового кредиту; при внесенні коштів до Пенсійного фонду України — заниження фонду оплати праці та ін.).

Для наявності даного складу злочину необхідне настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди державі у значних розмірах. Із суб’єктивного боку злочин характеризується прямим уми-слом і корисливим мотивом.

Суб’єктами ухилення від сплати податків можуть бути посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності (незалежно від форми вла-сності), на яких накладено обов’язок щодо ведення бухгалтерського і податкового обліку, надання податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів у бюджет. Цими особами можуть бути керівники підприємств, їх заступники, головні бухгалтери і посадові особи бухгалтерій. Кваліфікуючі ознаки відповідно до чинного зако-нодавства є:

а) вчинення злочину особою, раніше судимою за ухилення від
сплати податків (раніше засуджуваного за аналогічний злочин і суди-
мість з якого не знято і не погашено у встановленому законом порядку);

б) вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб;

в) вчинення злочину, що завдав шкоди державі у великих розмірах
(коли прихована сума податку в 250 і більше разів перевищує неопода-
тковуваний мінімум доходів громадян за місяць);

г) вчинення злочину, що завдав шкоди державі в особливо великих
розмірах (у 1000 і більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів).

В арсеналі злочинних дій, які застосовуються для досягнення об-ману держави у сфері оподаткування, нерідко мають місце:

— пряме приховування обсягів реалізації продукції та інших дохо-дів в системі бухгалтерського та податкового обліку, або груба фаль-сифікація даних обліку при складанні декларацій;

— реалізація на території України псевдотранзитних товарів (з урахуванням того, що законодавство України звільняє від податку на додану вартість і акцизного збору з товарів, які провозяться через Україну транзитом);

— застосування сплати «дутих» послуг партнеру, що прикриває не-законні операції підприємства, будучи з ним у зговорі, зі складанням фіктивних актів про виконані роботи, що списуються на валові витра-ти і зменшують прибуток для оподаткування;

— позасистемний (прихований) облік грошових надходжень (власних і позичених), боргових зобов’язань, товарів, валютних коштів тощо;

— цілий набір методів відмивання «брудних» грошей, тобто здійс-нення низки дій, спрямованих на придання «брудним» грошам «закон-ного» статусу.

Усі ці дії, які спрямовані на ухилення від сплати податків, пов’язані з порушенням техніки обліку та звітності або з прямою грубою фаль-сифікацією комерційних, в тому числі грошових, документів.

Якщо ж мають місце порушення правил податкового і бухгалтер-ського обліку та звітності, то у провадженні кримінальних справ з’являються свої труднощі, пов’язані з розпізнанням елементів умислу, доведенням навмисності протиправних дій, їх розмежуванням з адмі-ністративними правопорушеннями або можливістю кваліфікації по статті «халатність».

Безпосереднім об’єктом злочину «Шахрайство з фінансовими ре-сурсами» є відношення, що встановлюють порядок надання державної допомоги суб’єктам підприємницької діяльності. З об’єктивного боку, злочин, який розглядається, характеризується наданням підприємцем, засновником, власником або посадовою особою суб’єкта підприємни-цької діяльності свідомо неправдивої інформації для отримання дота-цій, субсидій, субвенцій, кредитів або пільг в оподаткуванні.

Такий злочин належить до злочинів із формальним складом і вва-жається завершеним з моменту надання винуватцем свідомо неправди-вої інформації державним органам, банкам або іншим кредиторам.

Суб’єктивний бік злочину характеризується виною у формі прямо-го наміру. Винний усвідомлює, що інформація, яку від надає для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг в оподат-куванні, є явно неправдивою, та все ж подає цю інформацію держав-ним органам, банкам або іншим кредиторам.

Дещо специфічною є мета вчинення цього злочину. З одного боку, спеціальною метою тут виступає отримання дотацій, субсидій, субвен-цій, кредитів або пільг в оподаткуванні. Однак, з іншого боку, у вину-

ватця немає наміру заволодіти цим майном, тому дії винного слід ква-ліфікувати як замах на крадіжку або закінчену крадіжку.

Мотиви вчинення такого злочину можуть бути різні і не впливають на кваліфікацію діяння, але враховуються під час визначення покаран-ня. Суб’єктом такого злочину можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку:

— громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

— громадяни — засновники або власники суб’єктів підприємниць-кої діяльності — юридичних осіб;

— посадові особи юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності.

Кваліфікуючі ознаки:

а) надання свідомо неправдивої інформації з метою отримання суб-
сидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг в оподаткуванні, вчинене
повторно (тобто особою, яка раніше вчинила аналогічний злочин, або
раніше була засуджена за вчинення такого злочину);

б) заподіяння такими діями великої матеріальної шкоди державі
або кредитору.

Внаслідок цих протиправних дій досить часто в Україні створюєть-ся така криміногенна ситуація, як незаконне одержання дозволу на по-даткові пільги шляхом фальсифікації в офіційних документах даних про характер продукції, що її випускає підприємство, про склад конти-нгенту працюючих і т. ін. (як правило, подібні дії мають також ознаки службового підлогу). Дуже поширені злочинні дії суб’єктів підприєм-ницької діяльності у взаємовідносинах з комерційними банками, яким з метою одержання кредитів надаються сфальсифіковані дані про ак-тиви, що передаються в заставу, фіктивні баланси (в тому числі неіс-нуючих комерційних дочірніх підприємств), фіктивні угоди на вико-нання різних проектів. Ці дії унеможливлюють повернення кредитів і відсотків за їх користування, що часто призводить до банкрутства банків.

Безпосереднім об’єктом такого злочину як «Порушення порядку випуску (емісії) цінних паперів», є суспільні відносини, що склалися відповідно до встановленого порядку випуску та впровадження суб’єктами підприємницької діяльності акцій, облігацій, ощадних сер-тифікатів і векселів у разі їх реєстрації як юридичних осіб.

З об’єктивного боку, цей злочин проявляється в емісії (випуску) цінних паперів без реєстрації, інформації про емісію у фінансовому органі. Злочин вважається закінченим з моменту розповсюдження ін-формації про емісію.

Об’єктивний бік цього злочину характеризується вчиненням однієї з альтернативних дій:

— внесення в документи, які подаються на реєстрацію емісії, за-
здалегідь недостовірної інформації;

— затвердження документів, які подаються для реєстрації емісії, в яких міститься заздалегідь недостовірна інформація.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною виною у формі прямого умислу. Мотив і мета незаконної емісії цінних паперів можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єктом такого злочину можуть бути як громадяни, так і служ-бові особи суб’єктів підприємницької діяльності, а за другою части-ною цієї статті Кримінального кодексу України, крім того, — громадя-нин, який є засновником акціонерного товариства.

З об’єктивного боку цей злочин характеризується попередньою уго-дою (домовленістю) суб’єктів підприємницької діяльності про встанов-лення або підтримку монопольних цін, тарифів, скидок, надбавок і наці-нок. Монопольні ціни, тарифи, скидки, надбавки і націнки, як правило, фіксуються на рівні, що перевищує реальну ціну товарів і послуг. Проте склад злочину має місце і в тому випадку, коли ціни встановлюються і на рівні, нижчому від собівартості товарів і послуг, щоб усунити конкурен-тів з ринку, досягти їх банкрутства і т. п. Цей злочин, відповідно до чин-ного законодавства, вважається закінченим з моменту досягнення домов-леності (змови) суб’єктами підприємницької діяльності про встановлення (підтримку) монопольних цін, тарифів, скидок, надбавок і націнок.

Об’єктивний бік злочину передбачає: а) застосування насилля; б) заподіяння шкоди; в) загрозу застосування насилля або заподіяння шкоди. Із суб’єктивного боку, злочин характеризується прямим умис-лом з метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності. При вчиненні цього злочину має місце спеціальна мета: примусити суб’єкта підприємницької діяльності проти його волі штуч-но змінити або зафіксувати на певному рівні ціни на товари і послуги. Суб’єктами злочину можуть бути громадяни — підприємці, які здійс-нюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а також посадові особи суб’єктів підприємницької діяльності — юриди-чних осіб, і приватні особи, які досягли 16-річного віку.

Чинне законодавство України передбачає відповідальність за при-ховування банкрутства та фіктивне банкрутство.

Приховування факту банкрутства юридичною особою (суб’єкта підприємницької діяльності), якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, шляхом надання недостовірних відомостей про фінансовий стан, вказує на наявність об’єктивної сторони злочинного приховування банкрутства.

Із суб’єктивного боку, цей злочин характеризується виною у формі прямого умислу.

Суб’єктами злочину можуть бути:

а) засновник суб’єкта підприємницької діяльності;

б) власник суб’єкта підприємницької діяльності;

в) службова особа суб’єкта підприємницької діяльності.

З об’єктивного боку, фіктивне банкрутство характеризується зазда-легідь неправдивим повідомленням (заявою) кредиторам про фінансо-ву неспроможність виконати суб’єктом підприємницької діяльності зобов’язання перед кредиторами і бюджетом. Заява може бути зробле-на будь-яким способом: усно, письмово, по телеграфу, через засоби масової інформації тощо, з обов’язковим доведенням цих відомостей до відома саме кредиторів.

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення кредиторам про фінансову неспроможність виконати їх вимоги.

Суб’єктивний бік злочину характеризується виною у формі прямо-го умислу. Тобто винна особа усвідомлює, що зроблена нею заява про фінансову неспроможність виконати вимоги кредиторів і зобов’язання перед бюджетом є неправдивою, у той час як суб’єкт підприємницької діяльності спроможний виконати зазначені вимоги і зобов’язання.

Суб’єктом цього злочину можуть бути громадяни — засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності, а також службові особи цього суб’єкта.

Кваліфікуючим видом зазначеного злочину є заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторові або державі. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок неповернення кредиту і несплати відсотків за кредит, несплати податків тощо.

Держава створює для розвитку підприємництва необхідну правову базу, певним чином регулюючи цей вид діяльності. Дотримання існу-ючих законів породжує юридичну відповідальність. Водночас держава є певною мірою залежною від підприємництва, розвиток якого сприяє вирішенню низки загальнодержавних завдань: надходжень до бюдже-ту, працевлаштування населення, розвитку ринків товарів та послуг. Це означає, що між державою і бізнесом постійно підтримуються спі-льні економічні і соціальні інтереси. Вони виступають провідною лан-кою механізму соціального партнерства підприємницьких структур та державних інститутів. Саме тому в більшості країн підприємці об’єднують свої зусилля для забезпечення соціального захисту насе-лення, розв’язання економічних проблем, що стоять перед суспільст-вом і не можуть бути вирішені лише зусиллями держави.

В сучасних умовах соціальна відповідальність має різні форми прояву:

1. Ефективне ведення бізнесу — виробництво кращих товарів і по-слуг, гарантування їхньої якості, повноти задоволення попиту.

2. Дотримання зобов’язань перед зацікавленими особами (акціоне-рами, клієнтами, партнерами у справі бізнесу, співробітниками) за їх-ній матеріальний добробут.

3. Сприяння розвитку підприємницького сектора в цілому — роз-виток ринкової інфраструктури, безперервний рух інвестиційних ре-сурсів, конкурентний стан функціональних ресурсів, конкурентний стан функціональних ринків.

4. Участь у здійсненні загальнодержавних економічних програм, політичному та громадському житті — формування і відстоювання економічних та інших інтересів, що сприяють підвищенню ефективно-сті економіки як єдиної системи.

Таким чином, простежується залежність між юридичною та соціа-льною відповідальністю в бізнесі.

Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи

1. Роль культури підприємництва у функціонуванні підприємства.

2. Елементи підприємницької культури.

3. Формування і розвиток культури підприємницької діяльності.

4. Правила ділового спілкування.

5. Фінансова діяльність підприємств на внутрішньому і зовнішньому рин-ках в Україні.

6. Ділова етика в країнах із розвинутими ринковими відносинами.

7. Законодавча база підприємницької діяльності в Україні.

8. Класифікація юридичних норм.

 

ТЕМА

ПЛАНУВАННЯ БІЗНЕСУ.

ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ

Питання для теоретичної підготовки

6.1. Призначення, цілі й завдання бізнес-плану.

6.2. Зміст і структура бізнес-плану.

Ключові терміни і поняття

• Бізнес-план • Анкета

• Планування • Сегменти ринку

• Зміст бізнес-плану • Конкурентоспроможність

• Резюме • Комплекс маркетингу

• Пропозиція • Цінова політика

• Попит • Стратегія

• Прибуток • Виробничий план

• Ризик • Витрати

• Фінансовий план • Проект

• Життєвий цикл товару • Інвестиції

• Місткість ринку • Інвестори

6.1. Призначення, цілі й завдання бізнес-плану

У ринковій економіці бізнес-план є робочим документом, який ви-користовується в усіх сферах підприємництва.

Бізнес-план — це письмовий документ, у якому викладено сут-ність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактери-зовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбут-нього бізнесу,

а також особливості управління ним.

Бізнес-план призначений заздалегідь позначати бажану і практично здійснювану систему, схему підприємницьких дій, які забезпечують досягнення цілі у вигляді одержання прибутку в даній і наступних угодах.

Бізнес-план — це обґрунтування програми проведення бізнес-операції, угоди; система раціонально, планомірно організованих захо-дів, дій, розрахованих на одержання позитивного результату.

Виробнича діяльність будь-якої підприємницької структури почи-нається з планування. Якщо раніше плани часом були формальними, бо працівники не були зацікавлені в них та й не завжди знали, що там і як планується, то бізнесмен, власник, організатор справи не може бути

байдужим до свого підприємства. Він повинен чітко знати сильні і слабкі сторони підприємства (фірми) та вміти спланувати його роботу. У разі нехтування, ігнорування планування його очікує повільна, діло-ва смерть. Тому кожний бізнесмен повинен складати бізнес-план, який:

— дає можливість визначити життєздатність підприємства (фірми) за умов конкуренції;

— містить орієнтири, відповідно до яких бізнесмен буде діяти на етапі становлення та розвитку підприємства (фірми);

— прогнозує процеси розвитку виробництва;

— конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод;

— є важливим інструментом виробничої діяльності підприємства (фірми);

— є фактором, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їх пошуках вкладення коштів на розвиток виробництва.

Планування може бути довгостроковим (на 5 і більше років), сере-дньостроковим (на 2—3 роки), поточним (на 1 рік, півроку, квартал).

Бізнес-план (рис. 6.1) повинен бути детальним. Він не обмежується обсягами, хоча лаконічність його викладання необхідна.