Відносини підприємства з комерційними банками

Доступ до позичкового фонду, що формується в господарстві через ви-щезазначені причини, підприємство має через систему комерційних банків.

В Україні останніми роками сформувалася дворівнева кредитно-грошова система. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», банківська система складається з Національного банку України та мережі комерційних банків, в тому числі колишніх держав-них спеціалізованих (Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Ощадний банк). До банківської системи належить також Експортно-імпортний банк (Ексімбанк), хоч валютними операціями і всім, що пов’язане з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підпри-ємств, мають право займати (поряд з Ексімбанком) та інші банки, якщо вони мають на це дозвіл (ліцензію) Національного банку.

Національний банк України — це її емісійний центр. Саме він про-водить державну політику в сфері грошового обігу та кредиту, коор-динує роботу комерційних банків, здійснює контроль за їх діяльністю. Безпосередньо підприємства він не обслуговує, виступаючи в ролі «банку банків». Всі підприємства мають рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з комерційними банками. Створюються вони за участю або без участі державної власності як акціонерні товариства, або на пайових засадах у формі товариств з обмеженою відповідальні-стю і діють, подібно до інших комерційних підприємств, з метою оде-ржання прибутку. Тобто головним принципом діяльності комерційних банків є реалізація економічних інтересів їх власників. Специфіка реа-лізації цього принципу в банківському бізнесі полягає в тому, що еко-номічні інтереси банку можуть задовольнятися у максимальній мірі лише тоді, коли його діяльність відповідає економічним інтересам йо-го клієнтури, тобто суб’єктів підприємництва та фізичних осіб.

Одним із найважливіших принципів банківської комерції є прин-цип «все для клієнта». Помилкова думка про те, ніби банк має змогу постійно збільшувати свою прибутковість за рахунок, наприклад, різ-кого підвищення процентів за кредит, а також інших методів «обби-рання» клієнтів. Подібна тактика банку погіршує економічний стан останніх, відштовхує їх від банку, а це призводить то того, що успіхи банку будуть нестійкими, короткотерміновими, такий банк неминуче почне втрачати клієнтуру і, отже, програвати в конкурентній боротьбі між банками за клієнтуру. Цю обставину фінансова служба підприємс-тва повинна враховувати при побудові своїх відносин банками, як, до речі, і те, що банк — підприємство суто партнерське. Всі взаємовідно-сини між ним і підприємством добровільні, починаючи із закріпленого в законі права підприємства обирати собі обслуговуючий комерційний банк, а банку — приймати чи не приймати на обслуговування те чи інше підприємство.

Основна функція комерційних банків — здійснення на договірних засадах кредитного, розрахункового та касового обслуговування під-приємств, організацій та фізичних осіб. Всі напрями партнерських від-носин між підприємством і комерційним банком, в тому числі в галузі кредитування, регулюються двосторонніми договорами. В них фіксу-ються умови, за яких банк здійснює ведення рахунків клієнтів, креди-тування, безготівкові розрахунки за їхніми дорученнями, касове обслу-говування, в тому числі проведення інкасації та перевезення грошових знаків, довірчі операції, консультативні послуги, які пов’язані з бан-ківською діяльністю, тощо.

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати розрахунковий рахунок в одному або кількох комер-ційних банках, за своїм вибором. Розрахунковий рахунок використо-вується для проведення всіх розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм постачальникам, до державного бюджету, зараху-вання коштів, які надходять підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати робітникам і службовцям підприємства, тощо). Що ж до інших банківських операцій, в тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання і погашення кредитів, то підприємст-во має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, в яких відкриті його розрахункові рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою для «боротьби за клієнтуру», що сприяє впровадженню ринкових відносин і поліп-шенню банківської справи в країні.

Кредитні ресурси комерційних банків, за рахунок яких вони мають змогу надавати позички підприємствам, формуються за рахунок їх ста-тутних фондів і залучених коштів — залишків грошових коштів на розрахункових і поточних рахунках своїх клієнтів, депозитів, а також кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комер-ційних банків.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між під-приємством і банком, є кредитний договір. Підприємство і банк само-стійно виробляють форми своїх договірних відносин, тому кредитні договори можуть складатися або один раз на рік або на кожний випа-док одержання кредиту підприємством, а кредити можуть надаватися одноразово або відповідно до відкритої кредитної лінії.

Форма кредитного договору довільна. Будь-яких спеціальних ін-струкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним бан-ком і підприємством Національний банк України не видає.

Кредитний договір визначає права і зобов’язання позичальника і банку, за допомогою яких реалізуються основні принципи банківсько-го кредитування: строковість, поворотність, платність, забезпеченість кредитів товарно-матеріальними цінностями або відповідними витра-тами виробництва, цільовий характер позичок. Зокрема, банк зо-

бов’язується в певні строки надати кредит підприємству на умовах і на цілі, визначені договором. Фіксується домовленість щодо суми креди-ту, строку його погашення, процентної ставки за кредитом, обсягу прав банку, пов’язаних з використанням наданого кредиту та забезпе-ченням його поворотності, інші домовленості (наприклад, спрямуван-ня валюти позички: або на оплату товарно-матеріальних цінностей, або на розрахунковий рахунок, або для використання в іншій спосіб).

Зі свого боку, підприємство зобов’язується використати кредит за призначенням, здійснити заходи для своєчасного повернення боргу, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у встанов-леному розмірі. Договорами, зазвичай, передбачається збільшення процентної ставки за затримку повернення позички понад обумовле-ний строк, при чому кошти, сплачені банками за прострочені кредити, підприємство, згідно з діючими правилами організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні, не може відносити на собівартість продук-ції, а покриває лише за рахунок прибутку, що залишається у підприєм-ства після сплати всіх податків і обов’язкових неподаткових відраху-вань. Не включаються вони і до складу валових витрат (тобто не зменшують оподатковуваний прибуток).

Щоб гарантувати повернення виданих позичок, комерційні банки в процесі кредитування підприємств постійно дбають про матеріальну забезпеченість кредитів. Для цього діючим законодавством передбаче-ні певні положення, які банки використовують у взаємовідносинах зі своїми позичальниками.

По-перше, при складанні кредитних угод банк має право обумови-ти видачу кредиту укладанням договору застави. Предметом такого договору є майно (або майнові права), яке може бути відчужене під-приємством-позичальником та на яке може бути накладене стягнення в разі невиконання зобов’язань із погашення позички. Об’єктами застави можуть бути основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, то-вари, цінні папери. Їхня вартість, повинна бути достатньою для пога-шення кредиту, процентів за користування ним, а також для сплати штрафних санкцій за затримку повернення позички.

По-друге, банк має право вимагати до видачі кредиту подання під-приємством гарантії третьої юридичної особи; така гарантія — це зо-бов’язання гаранта погасити борг за позичкою в разі її несплати під-приємством-позичальником. Кредитування під гарантію банки застосовують щодо підприємств, фінансовий стан яких, за їх оцінкою, визначається нестійким (наприклад, якщо підприємство функціонує збитково, або якщо воно має низькі показники ліквідності).

Щодо таких підприємств банки мають право запроваджувати, та-кож, кредитування на умовах страхування кредитного ризику. В цьому випадку підприємство для одержання банківського кредиту спочатку звертається до страхової компанії і укладає з нею договір на страху-

вання кредитного ризику. Банк має право вимагати від підприємства переуступити йому право вимоги від страхової організації сплати страхового відшкодування в разі несплати боргу у встановлений строк. В такому випадку між підприємством, страховою організацією та бан-ком укладається відповідний договір. В будь-якому випадку одержан-ня кредитів на умовах страхування кредитних ризиків пов’язане зі зна-чними додатковими витратами для позичальників.

По-третє, банки в процесі кредитування мають право вимагати від підприємств подання всієї необхідної інформації і звітності для ко-нтролю за використанням кредиту, фінансовим станом і станом обліку та збереження заставленого майна (бухгалтерські баланси, дані про за-лишки товарно-матеріальних цінностей тощо), здійснювати перевірки стану забезпеченості кредитів як за даними бухгалтерського обліку, так і в натурі.

У кредитних договорах в обов’язковому порядку передбачається відповідальність підприємства-позичальника за використання не за ці-льовим призначенням одержаного кредиту у вигляді штрафу в розмірі не менше ніж 25 % від розміру використаного не за призначенням кре-диту. Причому за порушення цієї норми діючого банківського законо-давства комерційний банк несе матеріальну відповідальність перед Національним банком України (у разі, якщо кредит виданий за раху-нок кредитних ресурсів НБУ).

Найважливішим зобов’язанням підприємства при його вступі у кредитні відносини з комерційним банком є своєчасне повернення бо-ргу і процентів за користування кредитом. Кошти для погашення забо-ргованості направляються насамперед для сплати процентів, потім — простроченої заборгованості; сума, що залишається спрямовується на погашення основної суми кредиту.

Як і будь-який інший кредитор, банк має право порушити справу про банкрутство свого боржника, подавши відповідну заявку до арбіт-ражного суду.

Терміни кредитування

Кредити, які надаються комерційними банками підприємствам, за-лежно від термінів кредитування поділяються на короткотермінові, се-редньотермінові й довготермінові.

Короткотермінові кредити видаються банками терміном на 12 місяців в основному на збільшення фонду оборотних коштів. В окремих випадках короткотермінові кредити можуть спрямовуватися в основні засоби.

Середньотермінові кредити видаються банками терміном на 1— 3 роки, довготермінові кредити — від 3-х років і більше. Середньотер-мінові і довготермінові кредити видаються виключно на збільшення

фонду основних засобів підприємства, тобто в основні кошти на капі-тальні вкладення.

Цільовий характер кредитування знаходить відображення в об’єктах кредитування. Під об’єктом кредитування треба розуміти конкретні елементи оборотних засобів обігу, основних засобів, частина вартості яких формується за рахунок банківського кредиту. При ви-значенні об’єктів кредитування підприємство має враховувати, що ді-ючі правила кредитування містять пряму заборону банкам покривати кредитом збитки від господарської діяльності, не можуть бути об’єктами кредитування також формування і збільшення статутного фонду, придбання цінних паперів інших юридичних осіб.

Основні об’єкти короткотермінового кредитування в оборотні кошти:

— виробничі запаси (промислова сировина, основні і допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент, пристосування та ін.);

— сільськогосподарська сировина;

— незавершене виробництво та напівфабрикати власного вироб-ництва;

— витрати майбутніх періодів (сезонні витрати на освоєння випу-
ску основних виробів тощо);

— готова продукція;

— товари невласного виробництва для реалізації;

— потреба підприємств у коштах для розрахунків з робітниками і службовцями по заробітній платі;

— платіжні і розрахункові операції з постачальниками і покупцями.
У підприємств виникає потреба в кредитах під виробничі запаси,

якщо їхні розміри перевищують власні кошти, які є в їхньому розпоря-дженні, тобто, якщо створюються понаднормативні запаси. Вони мо-жуть мати місце за таких причин, як сезонність завозу, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками, по-ставки транзитними нормами та ін.

Понаднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв’язку з приско-ренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю по-стачання, транспортними ускладненнями при відправці продукції спо-живачам, припиненням відвантажень продукції споживачам у зв’язку з їх неплатоспроможністю тощо.

При кредитуванні витрат майбутніх періодів банки видають під-приємствам позички на покриття сезонних витрат у зв’язку з тим, що в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виробництво продукції тимчасово не покривають-ся виручкою від реалізації. Так, цукровий завод у період міжсезонного простою (лютий — серпень щорічно) повинен мати кошти на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підго-

товчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати йому вигідно покри-вати банківськими позичками, а розраховуватися по них у вересні — грудні виручкою від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов’язані з освоєн-ням випуску нових видів продукції. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах передбачаються строки повернення позичок у пе-ріоди, коли випускається продукція і ці витрати списуються на її собі-вартість.

Кредити на виплату заробітної плати банки видають підприємствам у зв’язку з тимчасовими фінансовими ускладненнями останніх. Строк погашення цих кредитів, як правило, не перевищує 30 днів.

До групи розрахункових належать кредити:

— на виставлення акредитиву;

— на придбання (купівлю) лімітованої чекової книжки.

За допомогою таких кредитів підприємство, за тимчасової нестачі власних коштів, одержує змогу здійснювати розрахунки зі своїми по-стачальниками.

До цієї ж групи кредитів належить і факторинг. Факторингова опе-рація полягає в тому, що банк інкасує (викуповує) у підприємства не-оплачені зобов’язання його дебіторів з негайною виплатою йому сум дебіторських боргів, тобто бере на себе клопоти щодо стягнення боргу з платника. Цей кредит сприяє прискоренню обіговості оборотних ко-штів підприємства у сфері розрахунків.

Якщо на розрахунковому рахунку підприємства тимчасово відсутні гроші на оплату платіжних документів постачальників сировини, ма-теріалів, інших товарів, робіт і послуг, то банк може видати короткоте-рміновий кредит на оплату цих документів. Такий кредит називається платіжним.

Терміни і всі інші умови кредитування, вищі від перерахованих по-зичок, визначаються в кредитних договорах. Документом, яким корис-туються до обліку строків погашення кредиту, є строкове зобов’я-зання, яке підприємство подає в банк при одержанні кредиту.

Довготермінові і середньотермінові кредити можуть надаватися комерційні банки підприємствам на капітальні вкладення, пов’язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упро-вадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва і на інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо вони відчувають брак власних коштів, що призначені на ці цілі, а саме — прибутку і аморти-заційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних за-собів.

Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови еко-номічної доцільності і окупності витрат на капітальні вкладення за ра-хунок збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості проду-

кції тощо. Щоб одержати такий кредит, до кредитного договору дода-ються кошторисно-технічна документація і бізнес-план, який містить розрахунок окупності.

Банки видають кредити на капітальні вкладення, якщо, насамперед, розрахунки економічної ефективності свідчать, що за певний термін після введення в дію об’єкта підприємство матиме додаткові фінансові джерела у вигляді прибутку, який може бути спрямований на пога-шення кредиту і процентів за користування ним. Нижче наведено при-клад для вирішення питання про видачу довготермінового кредиту підприємству харчової промисловості.

Харчокомбінат має намір за рахунок банківського кредиту розши-рити виробництво, збудувавши новий цех кондитерських виробів (ко-шторисна вартість будівництва, включаючи придбання і монтаж необ-хідного устаткування, — 980 тис. грн). Проектні показники цеху після введення в дію такі:

1.1. Річний випуск продукції в договірних цінах (без ПДВ) — 2250 тис. грн;

1.2. Повна собівартість продукції — 1780 тис. грн;

1.3. Річний прибуток від реалізації продукції — 470 тис. грн;

1.4. З них може бути використано на погашення кредиту (з ураху-ванням рівня оподаткування прибутку) — 329 тис. грн;

1.5. Проектний термін будівництва — 1 рік.

Підприємство пропонує банку скласти кредитну угоду на одержан-ня довготермінового кредиту в сумі 980 тис. грн на 4 роки на умовах сплати 15 відсотків річних за користування кредиту. При вирішенні питання про видачу кредиту і термін кредитування банк бере до уваги суму річного прибутку від введення в дію об’єкта, термін виконання робіт і суму відсотків за кредит. Насамперед треба визначити, скільки коштів підприємство має сплатити банку у вигляду відсотків за весь термін кредитування — від дня першої видачі позички до дня повного погашення кредиту. Робиться це згідно з календарним планом робіт а, отже, й зі строками одержання кредиту до введення об’єкта в дію, і згідно з графіком погашення кредиту після введення об’єкта в дію за рахунок прибутку. Припустимо, що за 4 роки з моменту одержання першої позички підприємство має сплатити 380 тис. грн у вигляді від-сотків за кредит. Загальна сума боргу підприємства становить: 980 + + 380 = 1360 тис. грн. Річна сума прибутку, призначена на погашення кредиту, складає 329 тис. грн, тобто кредит можна надати на строк 1360: 329 = 4,1 року.

Разом з тим, окупність конкретного об’єкта кредитування не може бути єдиним кредитом для вирішення питання про банківське креди-тування в основні засоби. Банк лише тоді може прийняти позитивне рішення щодо такого кредитування, коли прогнозний аналіз фінансо-вого стану підприємства в цілому свідчить про його платоспромож-

ність на період, що охоплює термін кредитування. З цієї точки зору при вирішенні питання про видачу кредиту в основні засоби банки аналізують розрахунки формування і використання майбутніх дискон-тованих грошових потоків підприємств (грошовий потік — це сума чистого прибутку підприємства, тобто балансового прибутку мінус усі податки з нього і обов’язкові платежі, збільшена на суму амортизацій-них відрахувань на повне відновлення основних засобів). Якщо грошо-вий потік забезпечує повернення кредиту і відсотків за нього, то це вказує на можливість видачі кредиту за умови, якщо дотримуються й інші вимоги щодо кредитування (застава, гарантії, окупність конкрет-ного об’єкта та ін.).

Підприємства України мають право одержувати кредити в інозем-них банках (в іноземній валюті). Але для цього треба отримати від На-ціонального банку України спеціальне реєстраційне свідоцтво на оде-ржання кредиту від іноземного банку. Українське підприємство-позичальник повинно одержати таке реєстраційне свідоцтво після під-писання кредитного договору з іноземним банком, але до фактичного одержання кредитних коштів.

В умовах кризи неплатежів багато підприємств опиняються на гра-ні банкрутства не зі своєї вини, а з вини своїх неплатоспроможних по-купців. Це стало причиною виникнення в Україні законодавчо затвер-дженого порядку надання державної кредитної підтримки підприєм-ствам, які здатні ефективно використовувати кредитні ресурси. Ця кредитна підтримка має цільовий характер, здійснюється через комер-ційні банки, на конкурсній основі за рахунок переважно спеціальних кредитних ресурсів Національного банку України, причому на пільго-вих умовах за сплатою відсотків.

Кредити у вигляді державної підтримки мають право одержувати:

— підприємства всіх форм власності для нарощування обсягів ви-пуску та реалізації продукції;

— державні підприємства — для проведення заходів, пов’язаних із здійсненням програми санації та структурної перебудови;

— торговельні підприємства споживчої кооперації для закупівлі товарів у вітчизняних виробників з наступною їх реалізацією спожи-вачам.

Для одержання права на такі кредити підприємства подають необ-хідні документи Міжвідомчій комісії з питань санації державних під-приємств.

Комерційні банки одержують в централізованому порядку узго-джений з урядом перелік підприємств, яким доцільно надавати держа-вну кредитну підтримку. Остаточне рішення про можливість надання тому чи іншому підприємству державної кредитної підтримки приймає комерційний банк (на основі одержаних від підприємства матеріалів про об’єкт кредитування і аналізу кредитоспроможності позичальни-

ка), оскільки він бере на себе повну відповідальність за цільове вико-ристання і своєчасне повернення кредиту. Лише при позитивній оцінці комерційного банку заявка підприємства приймається для участі в ці-льовому кредитному аукціоні, що проводить Національний банк України. Якщо заявка підприємства на аукціоні одержує підтримку, комерційний банк отримує відповідну суму кредитних ресурсів і укла-дає з підприємством кредитну угоду. Термін видачі таких кредитів — до 12 місяців.

Відсотки, які сплачують підприємства за користування короткоте-рміновими банківськими кредитами під оборотні виробничі засоби і засоби обігу (крім відсотків за прострочені кредити), відносяться на собівартість продукції. На собівартість продукції також відносяться витрати на сплати відсотків з кредитів для придбання основних вироб-ничих засобів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяль-ності, незалежно від терміну кредитування. Відсотки за прострочені кредити, а також відсотки за кредити в основні засоби на капітальне будівництво, реконструкцію підприємства сплачують за рахунок при-бутку, який залишається в їхньому розпорядженні після сплати подат-ків і обов’язкових платежів.

До складу валових витрат у системі податкового обліку включа-ються будь-які відсотки за кредит, сплачені підприємствами банкам за умови, якщо кредит був використаний у зв’язку з введенням господар-ської діяльності позичальника.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються комерційними ба-нками на договірних засадах із підприємствами-позичальниками. Їх рі-вень залежить від загальної економічної кон’юнктури і факторів, які формують попит та пропозицію на ринку позичкових коштів, а також регулюють дії держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює Національний банк при їх наданні комерційним банкам (ставки рефінансування НБУ).

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду і об’єкта кредиту, терміну кредитування, фінансового стану по-зичальника, міри кредитного ризику, наявності або відсутності гаран-тій щодо своєчасного повернення боргу. Світовий досвід свідчить, що за умов стабільної економіки відсоткові ставки встановлюються за різ-ними кредитами на рівні 3—7 % річних і мають тенденцію до підви-щення в періоди інфляції. При вирішенні питання про залучення бан-ківського кредиту на умовах запропонованої банком відсоткової ставки підприємство має насамперед оцінити ймовірний рівень інфля-ції в період користування позичкою. Якщо запропонований відсоток за кредит не перевищує відсотка інфляції або перевищує його в межах, які відповідають нормальному рівню банківського відсотка, то таку позичку слід вважати вигідною для підприємства. В економічній літе-

ратурі рекомендується така формула визначення прийнятного відсотка за кредит в умовах інфляції (р):

p = r + g + rg ч100,

де r — нормальна відсоткова ставка за кредит;

g — відсоток інфляції.

Якщо, наприклад, річний рівень інфляції становить 20 %, то підпри-ємство може з вигодою для себе користуватися кредитом, який у норма-льних умовах коштує 5 % за рік, за 25 % річних (5 + 20 + 5 × 20: 100).