Персонал підприємства: класифікація, структура

Трудові ресурси на підприємстві — це об’єкт постійного піклу-вання з боку керівників підприємства. Роль трудових ресурсів суттєво підвищується в період ринкових відносин. Інвестиційний характер ви-робництва, його висока наукоємкість, пріоритетність питань якості продукції змінили вимоги до робітника, підвищили значення творчого ставлення до праці та високого професіоналізму. Це привело до суттє-вих змін у принципах, методах і соціально-психологічних питаннях управління персоналом підприємств.

Уміло підібраний трудовий колектив — одне з головних завдань підприємця. Це повинна бути команда однодумців і партнерів, здатних усвідомлювати, розуміти і реалізовувати задуми керівництва підпри-

ємства. Тільки вона є запорукою успіху підприємницької діяльності і процвітання підприємства.

Трудові відносини — певно, один із найскладніших аспектів робо-ти підприємства. Набагато простіше впоратися з технічними і техноло-гічними недоліками, ніж розв’язувати конфліктні ситуації, які виникли в колективі, де потрібно враховувати індивідуальні інтереси, психоло-гічні аспекти.

Які б технічні можливості, організаційно-управлінської переваги не відкри-валися перед підприємством, воно не розпочне працювати ефе-ктивно без відпо-відного людського ресурсу. Але все в кінцевому під-сумку залежить від людей, від їх кваліфікації, вміння і бажання пра-цювати. Західні фахівці розглядають структуру підприємства, як скла-дову частину матеріального і людського капіталу.

Нові виробничі системи складаються не тільки з досконалих машин та механізмів, які практично не роблять помилок. Вони включають та-кож людей, які повинні працювати в тісному зв’язку, бути готовим до вироблення і реалізації нових ідей. Забезпечити тісний взаємозв’язок великої кількості людей у процесі розв’язання найскладніших техніч-них і виробничих проблем неможливо без глибокої зацікавленості ко-жного в кінцевому результаті і свідомому ставленні до праці. Саме людський капітал, а не підприємства, обладнання і виробничі витрати є наріжним каменем конкуренто-спроможності, економічного зростан-ня та ефективності.

Управління персоналом є складовою частиною менеджменту, воно пов’язане з людьми та їхніми відносинами всередині підприємства. Підприємство (організація) існує, щоб обслуговувати людей. Підпри-ємство складається з людей і обслуговується ними. Вони належать до тієї частини підприємства, що дає їй життя. Саме люди є джерелом творчості, ініціативи, енергії для досягнення цілей, що стоять перед підприємством. Без керування людьми не може функціонувати жодна організація — велика чи маленька, комерційна чи некомерційна. Керу-вання персоналом спрямоване на досягнення ефективності діяльності і справедливості у взаємодіях між працівниками.

Під управлінням персоналу підприємства розуміється цілеспрямо-вана діяльність керівництва підприємства і відповідних підрозділів, що включає розробку кадрової політики й управлінських рішень щодо ке-рування людьми на підприємстві.

Ця діяльність включає:

— залучення робітників;

— підготовку робітників;

— мотивацію;

— оцінку;

— розвиток колективу;

— переміщення робітників.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність акти-вного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропо-зиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої си-ли. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізи-чним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працюва-ти в народному господарстві. Кількісно вони складаються з населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та пільгових пенсі-онерів, і працюючих в економіці країни осіб молодших та старших працездатного віку.

Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства за-стосовуються терміни — персонал, кадри.

Персонал підприємства являє собою сукупність постійних пра-цівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) ма-ють досвід практичної діяльності.

У рамках окремих організацій найбільш уживаним поняттям є «пе-рсонал », тобто люди зі складним комплексом індивідуальних якостей-соціальних, психологічних, професійних, мотиваційних й ін., наявність яких і відрізняє їх від речовинних факторів виробництва (сировини, машин, енергії, капіталу).

Основні ознаки персоналу:

— наявність трудових взаємин з роботодавцем, що оформляються трудовим договором (контрактом). Однак на практиці в окремих випа-дках відсутнє формальне юридичне оформлення наймання, що приво-дить персонал до позбавлення гарантій дотримання стосовно нього норм трудового законодавства. Працюючі власники і співвласники ор-ганізації включаються до складу персоналу, якщо вони, крім належної їм частини доходів, одержують відповідну оплату за те, що беруть участь своєю особистою працею в діяльності організації;

— володіння визначеними якісними характеристиками (професією, спеціальністю, кваліфікацією, компетентністю й ін.), наявність яких визначає діяльність працівника на конкретній посаді чи робочому міс-ці, а отже, віднесення його до однієї з категорій персоналу: керівників, фахівців, інших службовців (технічних виконавців), робітників;

— цільова спрямованість діяльності персоналу, тобто забезпечення досягнення цілей організації шляхом встановлення адекватних їм цілей окремого працівника і створення умов для їхньої ефективної реалізації.

Для сучасних організацій, що працюють у ринкових умовах, харак-терна наявність осіб, груп, які, не є їхнім персоналом, входять у кадро-вий простір (поле) цих організацій, зацікавлено беручи участь у їхньо-му ефективному функціонуванні. До них відносяться: акціонери, що не

працюють у даній організації, рада директорів, що несе повну відпові-дальність за її діяльність і прийняття управлінських рішень, та інші групи.

У нашій країні і ряді інших держав, у тому числі європейських, ширше розповсюдження мав термін «кадри», ніж «персонал». У вітчи-зняній і закордонній літературі останніх років досить популярними є обидва ці терміни, хоча останній, «кадри», носить більш обмежений характер (наприклад, «кадри управління»).

Система управління персоналом включає ряд функцій, носіями яких є різні підрозділи щодо роботи з персоналом:

— умови і безпека праці;

— регулювання соціально-трудових відносин;

— оформлення обліку і системи роботи з кадрами;

— підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації персоналу;

— оцінка і розвиток персоналу;

— організація і нормування праці персоналу;

— аналіз і удосконалювання форм і методів матеріального стиму-лювання персоналу.

Усі працюючі на підприємстві діляться на дві категорії:

— промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і йо-го обслуговуванням;

— непромисловий персонал — в основному робітники житлово-комунального господарства дитячих і лікарняно-санітарних закладів, які підпорядковуються підприємству.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поді-ляється на чотири категорії:

1. Керівники — це працівники, які організовують виробництво і здійснюють управління діяльністю підприємства та його структурних підрозділів (директори, начальники цехів, головні спеціалісти, началь-ники управлінь, відділів, майстри тощо), а також їх заступники.

2. Спеціалісти — працівники, зайняті спеціальними інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, здійснюють економі-чну, організаційну підготовку виробництва, облік та аналіз його ре-зультатів (інженери, конструктори, економісти, адміністратори, бухга-лтери, нормувальники, юрисконсульти, технологи тощо).

3. Службовці — працівники, які здійснюють підготовку та оформ-лення документації, канцелярські, деякі адміністративно-господарські роботи (діловоди, агенти, секретарі-друкарки, обліковці, касири, архі-варіуси, креслярі, стенографісти тощо).

4. Робітники — це працівники, які безпосередньо зайняті створен-ням продукту, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозом пасажирів, наданням послуг або забезпечують умови для нормального ходу виробничого, процесу. Окрім того, до робітників відносяться прибиральниці, двірники, охоронці, гардеробники, кур’єри.

За характером виконуваних функцій робітники поділяються на ос-новних і допоміжних.

Основні робітники беруть безпосередню участь у створенні проду-кції: за допомогою знарядь праці діють на предмети праці, видозмі-нюють їх і створюють готовий продукт. Допоміжні робітники викону-ють функції обслуговування основного виробництва, займаються транспортуванням, зберіганням предметів праці і готової продукції, ремонтом основних фондів.

Персонал підприємства поділяється за професіями, спеціальностя-ми та кваліфікацією.

Професія — це вид трудової діяльності, для здійснення якої необ-хідний певний комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навичок (наприклад, слюсар, токар).

Спеціальність — різновид трудової діяльності в межах професії; характеризує вужче коло виконуваних функцій і передбачає викорис-тання спеціалізованих засобів праці (наприклад, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник, слюсар-ремонтник; токар-револьверник, токар-карусельник, токар-розточувальник).

В кожній галузі є властиві лише їй професії та спеціальності. Разом з цим є наскрізні професії робітників та службовців, загальні для бага-тьох галузей.

Кваліфікація — це рівень знань та практичних навичок, необхід-ний для виконання роботи певної складності. Кваліфікація робітника визначає ступінь його підготовленості до виконання ним професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців визнача-ється їх рівнем освіти і досвідом роботи. Залежно від освіти і практич-ного досвіду спеціалістів поділяють на чотири групи:

— спеціалісти найвищої кваліфікації (працівники, які мають нау-кові ступені і звання);

— спеціалісти вищої кваліфікації (які мають базову або повну ви-щу спеціальну освіту і значний досвід практичної роботи);

— спеціалісти середньої кваліфікації (працівники, які закінчили вищі навчальні заклади першого рівня акредитації та мають деякий до-свід практичної роботи);

— спеціалісти-практики (працівники, які займають відповідні по-сади спеціалістів, але не мають спеціальної освіти).

За рівнем кваліфікації робітників підприємств поділяють на чотири групи:

1. Висококваліфіковані — робітники, які виконують висококвалі-фіковані (особливо складні та відповідальні) роботи. Це робітники, які пройшли тривалу (понад 2—3 роки) спеціальну підготовку, володіють глибокими знаннями зі спеціальності, мають великий практичний до-свід, періодично проходять стажування (наприклад, робітники з обслу-

говування, з налагодження та ремонту електронного та іншого особли-во складного устаткування, виготовлення інструменту тощо).

2. Кваліфіковані — робітники, які виконують кваліфіковані (склад-ні) роботи. Це робітники, які отримали необхідну підготовку (не мен-ше ніж 1—2 роки) і мають значний досвід роботи (наприклад, слюсарі, токарі, столяри, електрики, оператори електронно-обчислювальних машин та ін.).

3. Малокваліфіковані — робітники, які виконують малокваліфіко-вані роботи. Це робітники, для підготовки яких достатньо кількох ти-жнів і які виконують нескладні роботи (копіювальники, контролери, ліфтери та ін.).

4. Некваліфіковані — робітники, які виконують прості некваліфі-ковані або допоміжні роботи. Виконання таких робіт не потребує спе-ціальної підготовки (наприклад, завантаження та розвантаження мате-ріалів, продукції; прибирання виробничих, службових приміщень, територій тощо).

Конкретний рівень кваліфікації робітників у певній галузі промис-ловості визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних характе-ристик робіт і професій, згрупованими за виробництвами і видами ро-біт у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і про-фесій робітників (ЄТКД). Галузеві тарифно-кваліфікаційні характерис-тики переважно передбачають шість (вісім) кваліфікаційних груп-розрядів робіт і робітників. Відповідно до рівня кваліфікації робітни-кам присвоюється певний тарифний розряд.

Для визначення кваліфікаційного рівня робітників і службовців за-гальних (наскрізних) професій застосовується Єдина тарифна сітка, яка містить 15 тарифних розрядів. В 2003 році введено Єдину тарифну сітку для працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, в якій передбачено 25 тарифних розрядів, у тому чи-слі для робітників — 8 тарифних розрядів.

З 1995 року введений в дію затверджений наказом Держстандар-ту України Класифікатор професій, який відповідає Міжнародній стандартній класифікації професій 1988 року (ІSСО-88) і викорис-товується в автоматизованих системах керування для вирішення та-ких завдань:

— розрахунків чисельності робітників, обліку складу та розподілу кадрів за професійними групами, планування додаткової потреби в ка-драх;

— систематизації статистичних даних з праці за професійними ознаками;

— розроблення прогнозів стосовно зайнятості, доходів, охорони праці, освіти, перепідготовки кадрів, що вивільняються;

— вирішення питань контролю і аналізу міжнародної міграції, міжнародного набору та працевлаштування робочої сили тощо.

Класифікація професій у Класифікаторі подається за такими гру-пами:

1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери.

2. Професіонали.

В цій групі об’єднані професії, що передбачають високий рівень знань в різних галузях науки. До групи належать професії, що вимага-ють від працівника освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магіс-тра, вченого ступеня (кандидата наук, доктора наук), вченого звання (старшого наукового співробітника, доцента, професора).

3. Фахівці.

В цьому розділі об’єднані професії, що вимагають знань в одній або більше галузях наук і яким відповідає кваліфікація:

— молодшого спеціаліста;

— бакалавра;

— спеціаліста.

4. Технічні службовці.

Ця група об’єднує професії, що передбачають знання, необхідні для підготовки, збереження, відновлення інформації та проведення об-числень (виконання секретарських обов’язків, робота на конторських машинах, записи та опрацювання цифрових даних, обслуговування клієнтів). Це професії, до яких може бути застосований рівень кваліфі-кації «молодший спеціаліст», а також професії, які вимагають повної загальної середньої та професійної освіти чи повної загальної серед-ньої освіти та професійної підготовки на виробництві.

5. Робітники сфери торгівлі та побутових послуг.

До цієї групи належать професії, що передбачають знання, необ-хідні для надання послуг чи торгівлі в крамницях та на ринках. Профе-сії цієї групи потребують повної загальної середньої та професійної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві.

6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства,
риборозведення та рибальства.

Ці професії передбачають знання, необхідні для вирощування вро-жаю, розведення тварин, полювання, розведення чи добування риби; збереження та експлуатації лісів з орієнтацією на ринок і реалізацію продукції. Професії цієї групи потребують повної загальної середньої та професійної освіти чи повної загальної середньої освіти та профе-сійної підготовки на виробництві.

7. Кваліфіковані робітники з інструментом.

Професії цієї групи передбачають знання, необхідні для вибору способів використання матеріалів, інструментів, визначення стадій ви-робничого процесу, характеристик та призначення кінцевої продукції. Для професій цієї групи необхідна повна загальна середня та профе-сійна освіта чи повна загальна середня освіта та професійна підготовка

на виробництві, а для деяких професій, пов’язаних з виконанням робіт високої кваліфікації, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста.

8. Оператори та складальники устаткування і машин.

У цій групі об’єднані професії, що передбачають знання, необхідні для експлуатації та нагляду за роботою машин і устаткування та їх складання.

Для деяких професій, пов’язаних з виконанням робіт високої ква-ліфікації, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста.

Професії, пов’язані з виконанням робіт середньої кваліфікації, по-требують повної загальної середньої та професійної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві.

Для професій, пов’язаних з виконанням робіт низької кваліфікації, достатньо повної середньої освіти та мінімальної професійної підгото-вки на виробництві чи інструктажу.

9. Найпростіші професії.

Професії цієї групи потребують знання для виконання простих ро-біт з використанням ручних інструментів, а в окремих випадках — із значними фізичними зусиллями (збереження та охорона майна, приби-рання приміщень, території тощо). Для виконання цих завдань достат-ньо неповної середньої освіти та мінімальної професійної підготовки на виробництві чи інструктажу.

Важливе значення для ефективного управління персоналом має ви-вчення його структури.

Структура персоналу підприємства характеризується співвідно-шенням між окремими групами персоналу відповідно до різних класи-фікаційних його ознак.

Найважливішими класифікаційними ознаками є категорія групи робітників (основні, допоміжні), кваліфікація, вік, стать, ступінь меха-нізації праці, стаж роботи, професія, спеціальність і т. ін.

Структура персоналу підприємства є його якісною характеристи-кою. Найважливішими показниками структури персоналу є співвідно-шення між його категоріями, між основними і допоміжними робітни-ками, частка висококваліфікованих і кваліфікованих робітників у загальній чисельності працівників, а також співвідношення між робіт-никами, зайнятими механізованою, автоматизованою і немеханізова-ною працею, в тому числі важкою фізичною і шкідливою працею.

Найбільшу частку (більше ніж 82 %) в складі промислово-виро-бничого персоналу підприємств України займають робітники, інші кате-горії — керівники, спеціалісти і службовці займають менше ніж 18 %.

Структура персоналу підприємства не постійна. В умовах техніко-технологічного оновлення виробництва в різних галузях промисловос-ті змінюється характер праці. Праця стає складнішою, підвищується її змістовність, у ній зростають творчі елементи. У зв’язку з цим прохо-дять зміни в структурі персоналу, зокрема робітників:

— з’являються нові професії на основі сучасної техніки;

— із заміною застарілих технологій ліквідуються традиційні про-фесії і формуються професії широкого профілю.

Структура персоналу підприємств потребує подальшого поліпшен-ня. Зокрема, необхідно збільшувати частку кваліфікованих і високо-кваліфікованих робітників у загальній їх чисельності, зменшувати час-тку робітників, зайнятих на немеханізованих (ручних) операціях, на роботах з важкими і шкідливими умовами праці. Одним із основних шляхів вирішення цього завдання є скорочення чисельності робітни-ків, зайнятих на завантажувально-розвантажувальних, складських, транспортних операціях, частка яких на багатьох підприємствах ще велика через недостатній рівень механізації цих операцій.

Найсуттєвішими факторами удосконалення структури персоналу підприємств є інноваційний характер виробництва, впровадження принципово нової техніки і технології, пріоритетність якості продук-ції, що збільшує попит на кваліфіковану робочу силу, потребує збіль-шення частки розумової праці, фахівців з вищою освітою. Це стосуєть-ся, зокрема, впровадження у виробництво багатоопераційних верстатів з числовим програмним управлінням, робототехнічних і роторно-конвеєрних комплексів, гнучких автоматизованих систем, персональ-них комп’ютерів тощо. При виготовленні особливо складних видів продукції та продукції, до якості якої ставляться особливо високі ви-моги, ряд виробничих операцій потребує участі робітників найвищої кваліфікації, в тому числі з вищою освітою.