Загострення — активність І, II, III ступеня.

2. Ремісія.

V. Стадії:

Хнн.

2. ХНН відсутня.

Останнім часом хронічний гломерулонефрит реєструється навіть частіше, ніж гострий. Це дало підставу виділити первинно-хронічну форму захворюван­ня, оскільки не завжди гострий гломерулонефрит переходить у хронічний. Можливо, первинно-хронічний гломерулонефрит є наслідком численних вог­нищевих уражень нирок та існуючого інфекційного вогнища.

За результатами пункційної біопсії нирок виділяють такі форми хронічно­го гломерулонефриту:

1. Мінімальні зміни — з різким підвищенням проникності базальної мемб­рани, виразною селективною протеїнурією.

2. Мембранозний — дифузне потовщення базальної мембрани капілярів, відкладення фібриноїду, гіаліну, неселективна протеїнурія.

3. Мезангіо-проліферативний — поряд з виразною проліферацією мезангі-альних клітин спостерігається потовщення стінок капілярів.

4. Проліферативний (постстрептококовий гострий гломерулонефрит або гематурічний варіант хронічного гломерулонефриту) — проліферація клітин ниркових клубочків. Може бути ендокапілярний та екстракапілярний гломе­рулонефрит.

5. Фібропластичний гломерулонефрит — склерозування клубочків, потов­щення і склероз капсули. Може бути вогнищевим і дифузним. Встановлено, що морфологічні типи гломерулонефриту можуть переходити один у другий.

Клініка. Клінічна картина хронічного гломерулонефриту полісиндромна з різноманіттям проявів. Усі форми хронічного гломерулонефриту мають про­гресуючий перебіг; тривалий час зберігається нормальна функція нирок, на фоні якої інколи виявляють симптоми ХНН.

Розрізняють сечовий, нефротичний, гіпертензивний, астенічний, анеміч­ний синдром і синдром ДВЗ (див. алгоритм 5.1) [6, 8, 15].

/. Латентний гломерулонефрит є найбільш частою формою хронічного гломерулонефриту, що проявляється лише змінами в сечі (помірною протеїну-рією та еритроцитурією); може інколи незначно і нестійко підвищуватись АТ. Перебіг захворювання повільно прогресуючий.

2. Особливим клініко-патогенетичним варіантом гломерулонефриту є під-
гострий [екстракапілярний, швидко прогресуючий) гломерулонефрит, при
якому утворюються антитіла до власної базальної мембрани клубочків. При
ньому відбувається масивне ушкодження базальних мембран клубочків,
захворювання швидко прогресує і через 10-18 міс. виникає ХНН. Патологічно
визначаються як проліферативні, так і фіброзно-епітеліальні ураження з роз-
витком фібринозного некрозу артерій клубочків.

Підгострий гломерулонефрит можна запідозрити, якщо через 4-6 тиж. спосте­рігається зниження питомої ваги сечі, підвищення вмісту креатиніну в сироватці крові, стабільно залишається високий АТ, швидко наростають зміни очного дна.

3. Гематурична форма зустрічається відносно рідко (6-10% випадків), вона проявляється постійною гематурією, що зрідка змінюється епізодами макро-гематурії

4. Нефротичпа форма виникає у 20% пацієнтів і характеризується вира­женою иротеїнутрією (білка більше 3,5 г/добу), зменшенням діурезу, постій­ними набряками. Перебіг цієї форми захворювання помірно прогресуючий. Нефротичний синдром періодично рецидивує. Приєднання ХНН зменшує інтенсивність проявів нефротичного синдрому, поступово наростає інтенсив­ність гіпертензивного синдрому. Поряд з цим в сечі визначають циліндрурію мікрогематурію; в крові — анемію, збільшення ШОЕ, диспротеїнемію (гіпо-альбумінемію, гіпер-а-глобулінемію), гіперліпідемію.

5. Гіпертензивна форма зустрічається в 20% пацієнтів. Визначають АГ (САТ 180-220, ДАТ — 100-140 мм рт. ст.), що супроводжується ГЛШ, уражен­ням судин очного дна (звуження і звивістись артерій сітківки, крововиливи і набряк диска зорового нерва) аж до розвитку інсульту ири мінімальних змінах у сечі (протеїнурія не більше 1 г/добу, незначна еритроцитурія); приєднуються симптоми ХНН.

6. Змішана форма поєднує клінічні ознаки нефротичного та гіпертензивно­го синдромів. Це класичний варіант хронічного гломерулонефриту (виражені набряки, анасарка, олігоурія, значна протеїнурія, високий рівень АТ). Описана форма захворювання має прогресуючий перебіг.

В перебігу будь-якої форми хронічного гломерулонефриту виділяють 2 стадії: компенсації і декомпенсації з розвитком ознак ХНН.

Лікування хронічного гломерулонефриту наведено в алгоритмі 5.4 і табл. 5.3.

 

Алгоритм 5.4. Стандарти лікування хронічного гломерулонефриту [2] Крок 1

Дієтичне лікування та режим

1. Середньодобове навантаження білком не повинно перевищувати 80-90 г. Шкідливі м'ясні, рибні відвари. Такі продукти як оселедці, соління, си­чужні гострі сири тощо потрібно вилучити з раціону. Вміст солі у стравах потрібно обмежити до 6-8 г/добу. Дозволяється вживати яйця, молочні про­дукти, олію, багато овочів і фруктів, збагачених вітамінами С і Р (лимони, апельсини, смородина). Обсяг рідини має відповідати кількості виділеної сечі за добу. Згубно впливають на нирки алкогольні напої, тютюнопаління (підвищує синтез ендотеліну-1)

2. Рекомендується дотримуватись щадного режиму з виключенням фі­зичних та розумових навантажень, виключаються роботи у вечірні та нічні години, переохолодження, перегрів, тривале перебування у вертикальному положенні, тривала ходьба

3. Обов'язковою є санація вогнищ інфекції та диспансерне спостереження

Крок 2 Патогенетичне лікування

1) глюкокортикостероїди: преднізолон — 1 мг/кг упродовж 1-2 міс. при­значають при нсфротичній і латентній формах захворювання;

2) цитостатики впродовж 1,5-3 міс: азатіоприн (імуран), 6-меркаптопу-рин по 2-3 мг/кг; циклофосфамід — 1,5-2 мг/кг, лейкеран — 0,2 мг/кг на добу застосовують при резистентній, змішаній та гіпертензивній формах захворювання, частих рецидивах нефротичного синдрому, тривалому пе­ребігу захворювання;

3) амінохінолонові препарати: хлорохін (делагіл) — 0,25 г/добу; гідроок-сихлорохін (плаквеніл) — 0,2 г/добу

Крок З